Григорій Сковорода (Михайло Жук, 1923)

В академії Сковорода співав у студентському хорі. Григорія забрали до придворної капели в Санкт-Петербурзі, однак через кілька років він повернувся в Україну. Невдовзі випала нагода поїхати за кордон. Сковорода побував в Угорщині, Австрії, Німеччині, Італії. Закордонна мандрівка дозволила йому вдосконалити свою освіту, збагатила досвідом та новими враженнями.

Удома Сковорода обрав близьку до своєї натури педагогічну працю. Він викладав поетичне мистецтво в Переяславському колегіумі, навіть написав підручник, у якому висловив прогресивні думки. Та це не сподобалося консервативному переяславському єпископу.

Через конфлікт із керівництвом Сковорода мусив полишити викладання й повернувся до Київської академії, де вдосконалював освіту у вищому богословському класі. Невдовзі його запросили на Полтавщину вчителем до сина багатого поміщика. Розмірене сільське життя дозволяло більше віддаватися філософським роздумам.

1759 року Сковорода повернувся до викладання, працював у Харківському колегіумі з перервами впродовж дев'яти років. Та через незгоду з керівництвом філософ залишив посаду викладача. Наступні двадцять п'ять років він провів у мандрах. Цей час Сковорода присвятив улюбленому філософствуванню, писав художні твори, просто спілкувався з людьми.

Помер Сковорода 29 жовтня (9 листопада) 1794 року в селі Іванівка (тепер — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю він заповів викарбувати на своїй могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Могильний камінь Григорія Сковороди

Опрацьовуємо прочитане

1. Розкажіть про походження та освіту Г. Сковороди.

2. Що дала Г. Сковороді закордонна подорож?

3. Якою була викладацька праця письменника? Чому він залишив викладання?

4. Чим займався Г. Сковорода в останній період свого життя?

5. На могилі Г. Сковороди викарбувані його слова: «Світ ловив мене, та не спіймав». Як ви розумієте цей вислів?

6. Чи близький вам життєвий вибір філософа? Як ви гадаєте, чи можна його наслідувати в сучасному світі? Поясніть свою думку.

РОЗДУМИ ПРО ЩАСТЯ

Життя Сковороди відповідало напряму його філософствування. Недарма говорили, що «він учив так, як жив, а жив так, як учив». Перевага внутрішнього над зовнішнім, вічного над минущим, самовдосконалення й зневага до життєвих спокус — усе це визначає шлях мудреця.

Основний зміст творів Григорія Сковороди — пошук сенсу життя і шляхів до щастя. Кожному, вважає він, слід народитися вдруге, але вже духовно. Людина в цьому світі подібна до мандрівника, сліпця, який прагне прозріння — пізнання себе справжнього. Для цього слід знайти гармонію зі своїм духом, бо неузгодженість із «духовною натурою» унеможливлює щастя. Не випадково філософ повторює знову й знову: «пізнай себе», «слухай самого себе», «поглянь у себе самого». Самопізнання є першим кроком до щастя.

Фрагмент рукопису Григорія Сковороди

Пізнавати своє серце, тримати його в чистоті, бути з ним у злагоді — важливе завдання людини. Звідси випливає ідея спорідненої праці: пізнавши власну натуру, людина обирає свою дорогу до щастя. Тільки усвідомивши покликання, живучи відповідно до нього, можна почуватися щасливим. Будь-яка інша, не властива натурі людини праця буде сприйматися як обтяжлива ноша.

Із цим пов'язана ще одна важлива думка: потрібне є легким, а непотрібне — важким. До чого маєш схильність, те просуватиметься легко, а невластиве тобі діло даватиметься важко, із нехіттю та внутрішнім спротивом. Усе залежить від людини: вона вільна через самопізнання й визначення «спорідненості» прокладати власний шлях до внутрішнього миру й гармонії.

Отже, щоб стати щасливим, слід пізнати свої природні нахили, а потім обрати «сродний труд», тобто працю за покликанням. «Багато хто, — застерігав філософ, — потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймодніше і найприбутніше, але сим вони лише ошукують себе».

Опрацьовуємо прочитане

1. Яку роль у поглядах Сковороди відіграє самопізнання?

2. Яким він бачив шлях до щастя?

3. Як ви зрозуміли поняття «споріднена праця»? Чи замислювалися ви над тим, якою могла би бути ваша «споріднена праця»?

Виявляємо обізнаність у сфері культури

4. Розгляньте ілюстрацію на с. 71: у рукописі Г. Сковороди намальований фонтан «Нерівна всім рівність». Як ви розумієте значення малюнка? До речі, цей малюнок зображено на банкноті в 500 гривень поряд із портретом філософа.

ПОЕЗІЯ СКОВОРОДИ

Сковороді належить збірка з тридцяти поезій під загальною назвою «Сад божественних пісень». Ці духовно-філософські ліричні та ліро-епічні твори навіяні релігійними переживаннями (повна назва збірки — «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма»). В основу кожної «пісні» автор поклав якусь важливу думку («зерно») з Біблії, надавши їй певного тлумачення.

У варіаціях на біблійні теми автор роздумує про щастя, добро, чесність, сумління, висловлює захоплення красою природи, іноді звертається й до соціальних проблем.

ТЕ, ЩО НЕ БОЇТЬСЯ СМЕРТІ («ВСЯКОМУ МІСТУ — ЗВИЧАЙ І ПРАВА»)

Десята пісня «Саду божественних пісень» набула особливої популярності, навіть потрапила до кобзарського репертуару. Сатирично забарвлена картина суспільного життя представлена у творі різними персонажами, кожен з яких не є вільним, оскільки перебуває в полоні якоїсь гріховної пристрасті. Тут і чиновник-кар'єрист, і нечистий на руку купець, і хитромудрий юрист, інші люди, що занедбали свою натуру задля дрібних і минущих принад. Авторська позиція досить виразна: марноті щоденних спокус поет протиставляє перевірені часом духовні цінності.

Твір має строфічну будову. У чотирьох рядках кожної строфи змальовані суспільні вади й людські пристрасті, а в останніх двох висловлена авторська стурбованість, спричинена прагненням зберегти себе й не піддатися спокусам гріховного світу. Така композиція дає змогу розмежувати два погляди на сенс життя й людське призначення. В останній строфі підсумовується ця своєрідна полеміка між розбіжними поглядами й постає символічний образ смерті як найвищого мірила людського світу. Лише чисте сумління здатне чинити опір згубній смерті. Протиставивши праведність тим, хто марнує своє життя, автор утвердив ідеал доброчесної людини, яка зберігає вірність вічним цінностям.

Всякому місту — звичай і права

Всякому місту — звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова:

Всякому серцю — любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав’язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова.

Тих непокоїть Венерин амур,

Всякому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

Знаю, що смерть — як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар, —

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість як чистий кришталь...

1760-ті рр.