Григорій Сковорода (1722—1794). Творча спадщина Григорія Сковороди
- 11-12-2022, 23:53
- 328
9 Клас , Українська література 9 клас Слоньовська, Мафтин (Повторне видання) 2022
Творча спадщина Григорія Сковороди
• «Байки харківські»
Байки Г. Сковорода почав писати у 1760 р. під час викладання в Харківському колегіумі і згодом скомпонував цілу рукописну збірку «Байки харківські». Крім використання «мандрівних» байок, український мислитель став автором оригінальних фабул, розширив тематику жанру байки, надав їй національного колориту.
Пригадайте
Античного байкаря-раба Езопа вважають батьком жанру світової байки, для якої характерні алегорія (під образами тварин, рослин, стихійних явиш, природи тощо за їхніми провідними рисами чи ознаками читачі вгадують людей із певним характером, соціальним станом, професією), фабула (стисло подані подія або вчинок) і на рівні тексту чи підтексту яскраво виражена мораль.
Українські народні байки, як і відповідні твори Езопа чи Г. Сковороди, - прозові. Мораль у фольклорних творах такого жанру здебільшого відсутня, оскільки повчальність гранично зрозуміла й без цього. Наприклад, в українській народній байці «Мудра Ворона» йдеться про те, як у літню спеку Ворона побачила глечик із водою, що його принесли в поле женці. До води у глечику дотягнутися Ворона не могла, бо шийка глека була вузька, а води мало, тому почала носити й кидати в посудину камінці. Рівень води піднявся, й кмітлива Ворона щасливо втамувала спрагу.
«Сковорода чи не першим серед філософів Нового часу висунув ідею, що справжнє людське щастя забезпечується лише "сродною працею”. Ця ідея червоною ниткою проходить крізь усі його "Байки Харьковскія” і філософські діалоги».
Володимир Шинкарук
У Г. Сковороди байки не просто життєво повчальні, адже ту частину, яку прийнято називати мораллю, мандрівний філософ іменує силою і часто надає їй вигляду типового, але надзвичайно стислого філософського трактату. Це явище, звісно, утруднює сприймання байок українського мислителя пересічними читачами, тим більше, що французький просвітитель Жан-Жак Руссо радив байкарям не зловживати поясненням жодних ідей у своїх байках, бо хто з читачів або слухачів не зрозумів байки без моралі, той не зрозуміє і з мораллю.
Особливості байок Г. Сковороди:
- прозовий виклад оригінальних сюжетів;
- цікаві діалоги, на основі яких вибудовується фабула;
- наявність українських прислів’їв, приказок, авторських афоризмів;
- національне тло, на якому відбуваються події (пасіка, село, хата);
- національні характери алегоричних осіб;
- важливі проблеми українського побуту, культури, духовності;
- обсяг моралі («сили») посутньо перевищує фабулу байки й відзначається філософським стилем.
Ідеї «сродної праці» присвячена загальновідома байка Г. Сковороди «Бджола і Шершень». Хижий розбійник Шершень насміхається із Бджоли-трудівниці, яка найбільшу насолоду отримує від праці за покликанням, чого Шершневі-дармоїду не збагнути ніколи.
Іноді байками Г. Сковорода ілюстрував власні філософські трактати. Ту ж таки ідею «сродної праці» у трактаті «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу. Дружня розмова про душевний світ» Григорій Савич увиразнює за допомогою «Байки про Котів», у якій розповідається, як убогий Кіт із пасіки прийшов у гості до свого сільського приятеля і здивувався величезній кількості наїдків, що їх господар виставив на стіл. Коли ж господар і гість полягали спати, сільський Кіт страшним криком розбудив свого гостя й сам до ранку вже не міг заснути, а вранці зізнався Котові з пасіки, що причиною його жахливих сновидінь є те, що за дорогі наїдки, яких тепер має вдосталь, пообіцяв сільським котам наловити риби, але води панічно боїться, тому живе у страшних переживаннях, страждає через безсоння і недобрі сни. Кіт із пасіки покинув оселю господаря, наостанок напучуючи господаря такими словами: «О шановний! Не знаю, якої сили для тебе слово природа. Але коли б ти робив те, що дано нам природою, яку безневинно звинувачуєш, був би цілком задоволений... Прощавай із твоїм щастячком! Мої злидні ліпші».
Деякі байки Г. Сковороди більше тяжіють до жанру притчі, наприклад «Благородний Еродій», «Олениця та Кабан». Алегоричним образам у своїх творах Григорій Савич давав латинські назви. Наприклад, Еродій - це Лелека, Буфон - отруйна Жаба.
В опрацюванні Г. Сковороди байка започаткувала новий етап свого розвитку, який полягав у національній самоідентифікації, питомо1 українському колориті, вона стала підмурівком для байок нової української літератури.
1 Питомий - рідний, характерний, властивий.
• Поетична творчість
Як ви вже знаєте, у часи Ренесансу й Бароко в книжній поезії широко використовувалася силабічна система віршування. Народна поезія розвивалася в дещо іншому руслі: у ній система віршування була тонічною (у рядках, що римуються, виявлялася однакова кількість наголосів при різній кількості складів), отже, значно виразнішою від силабічної, у якій зберігалася однакова кількість складів, незважаючи на те, чи вони наголошені, чи ненаголошені. Силабо-тонічна система віршування передбачала чітку впорядкованість кількості й місця наголошених і ненаголошених складів у відповідних рядках вірша. Проте перехід від силабічної системи віршування до силабо-тонічної відбувався повільно, тому тривав десятиліттями.
Що ж ми бачимо на матеріалі віршів українського філософа? В основних зразках поетичної творчості Григорія Сковороди («їдеш, хочеш нас лишити», «Всякому місту звичай і права», «Ой поля, поля зелені», «Ой пташино жовтобока», «Хто серцем чистий і душею»), які, очевидно, були написані під впливом фольклорних пісень, силабо-тонічна система віршування стає майже нормою.
Поняття саду в назві рукописної збірки поезій Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (1753-1785) пов’язане як із традиційними середньовічними збірниками християнсько-педагогічних настанов та символікою епохи українського Бароко (для порівняння досить зіставити з назвою тогочасного збірника «Сад страждань Христа»), так і з сучасною йому естетикою, у якій символ саду трактувався як ідеальний світ високодуховних і високоморальних громадян. Сам Г. Сковорода залишив своє власне тлумачення саду: «...Едем, сиріч рай, або розкішний сад, невимовних світських утіх виповнений» (коментарі до «Пісні № 28»). Водночас Григорій Савич вважав, що своєю творчістю вирощує зерна зі Святого Письма, тобто допомагає своїм сучасникам глибше зрозуміти християнські ідеї.
«Вірші Г. Сковороди... завдавали удару традиційній схоластичній поетиці, відкривали перспективи для розвитку нової української поезії».
Борис Деркач
До поетичного збірника українського мислителя ввійшли здебільшого пейзажні вірші та поезії громадянського звучання, хоча філософський склад розуму Г. Сковороди завжди зумовлював філософське світосприймання та світобачення його ліричного героя.
Ця художня книга відзначається так званою макаронічною мовою - мішаниною української, російської і церковнослов’янської мов, але ж саме такою мовою в Україні тоді користувалися всі освічені люди!
Причиною написання Г. Сковородою вірша «De libertate» («Про свободу»), яка не ввійшла до збірки «Сад божественних пісень», цілком можливо, могла виявитися звістка про закріпачення ще недавно вільних людей. Проте не менш важливо, що автор поезії згадує історичну особу - Богдана Хмельницького, високо поціновує його державницьку діяльність та майже зреалізовану гетьманом ідею незалежної держави України. Водночас авторська позиція у цьому вірші може бути пов’язана з подіями визвольного руху: великими збройними повстаннями селян на Лівобережній Україні й Слобожанщині, так званою Коліївщиною (1768). Тож поезія Г. Сковороди «De libertate» має політичне забарвлення й звучить як філософська настанова, адже, за висновком автора, і золото в порівнянні з волею - болото.
Мотив вольності в цьому вірші звучить двічі, і щоразу в інших площинах: найбільше, чого боїться ліричний герой, - це втратити статус вільної людини («О, якби в дурні мені не пошитись / Щоб без свободи не міг я лишитись»), і найважливіше, на що спромоглася його нація, - це визвольна боротьба під проводом Богдана Хмельницького, батька національної свободи (Слава навіки буде з тобою, / Вольності отче, Богдане герою!).
Вірш «Всякому місту звичай і права» є «класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі». Водночас текст поезії містить чимало важливих безпосередніх натяків та опосередкованих алюзій, тож згадка про певні права для міських населених пунктів наштовхують на думку про нововведення Катерини II, яка запровадила дворянсько-бюрократичне управління губернськими й повітовими містами.
Алюзія - важливий підтекстовий натяк, своєрідне відсилання читача до певної події, документа. Алюзія розрахована на те, що ерудований читач здатний самостійно розгадати прихований зміст сказаного.
Змальовуючи найганебніші суспільні виразки, ліричний герой вірша «Всякому місту звичай і права» має мужність протистояти всім спокусам і сповідувати високоморальне кредо філософа-християнина. Така авторська позиція виявилася близькою народній моралі українців. Тож Василь Яременко небезпідставно зазначає: «Своїм викривальним пафосом, сатиричним змістом і побудовою поезія Сковороди нагадує знамениту народну пісню "Про Правду і Кривду”». У тексті вірша як антитеза неодноразово звучить виразне протиставлення для покірного соціуму нібито загальноприйнятих і типових явищ справжній людській гідності яскравої і чесної особистості: «Я ж у полоні нав’язливих дум, / Лише одне непокоїть мій ум» (рефрен), «В мене ж турботи тільки одні: / Як з ясним розумом вмерти мені» (життєва позиція), які в останній строфі переростають у філософський висновок, тому цю поезію можна вважати філософсько-сатиричною:
Знаю, що смерть - як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона!
Байдуже смерті мужик то чи цар. -
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь.
Антитеза - драматичне заперечення певної думки, яке проявляється у вмотивованому контрасті суспільних відносин, громадянських позицій, життєвих переконань, морального досвіду.
Оскільки вірш «Всякому місту звичай і права» відповідав насамперед настроям простолюду, то з певними змінами поезія дуже швидко стала народною піснею, яку вклав в уста представника влади - возного Бориса Тетерваковського - в безсмертній «Наталці Полтавці» Іван Котляревський.
Літературознавці трактують поезію «Всякому місту - звичай і права» («Пісня № 10») і як взірець духовної лірики, і як філософсько-сатиричну поезію. Епіграфом до вірша стало біблійне «зерно» - уривок зі Святого Письма: «Блажен чоловік, що в премудрості помре і що в розумі своїм повчається святині».
Важливо, що в цій поезії природно поєднуються як силабічна, так і силабо-тонічна системи віршування, а чоловічі рими наближають ритміку твору до чотиристопного дактиля. Будова твору досить складна: кожна строфа складається із шести рядків, рефрен у трьох перших строфах інтригує читачів, адже «притінена загадковістю» проблема поставлена автором, але ні її оприявлення в тексті, ні розв’язання ліричним героєм немає. У передостанній строфі конфлікт постає уже чітко окресленим, адже ліричний герой виразно дистанціює себе від негативних представників «суєти суєт», а в останній, п’ятій, строфі він, а також автор-філософ визнають і невмолиму проминальність людського життя, і єдине протистояння смерті й забуттю - чесне й порядне життя.
Діалог із текстом
- 1. Чому Г. Сковорода у байках використовує і «мандрівні» сюжети, і ним особисто створені фабули, надає власним байкам українського національного колориту?
- 2. З якою метою Г. Сковорода йменував мораль байки «силою»? Чи погоджуєтеся ви з думкою Ж.-Ж. Руссо, що мораль у байках зайва?
- 3. Прочитайте байку Г. Сковороди «Бджола і Шершень» та «Байку про Котів» і доведіть, що в обох творах автор обстоює ідею «сродної праці».
- 4. Самостійно прочитайте байки «Благородний Еродій» і «Олениця та Кабан», скориставшись українськими перекладами цих творів Валерія Шевчука.
- 5. Доведіть, що назва поетичної збірки Г. Сковороди не була випадковою.
- 6. Випишіть із літературознавчого словничка визначення тонічної, силабічної і силабо-тонічної систем віршування. У чому полягає відмінність між ними? Яка роль Г. Сковороди у переході до силабо-тонічної системи віршування?
- 7. Чому Б. Деркач вважає вірші Г. Сковороди ударом по схоластичній системі віршування тих часів?
- 8. Які історичні події в Україні могли спричинитися до написання поезії Г. Сковороди «De libertate»?
- 9. Чому саме антитеза допомагає читачам краще зрозуміти авторську позицію у вірші «Всякому місту звичай і права»?
- 10. Яку роль відіграє рефрен у поезії «Всякому місту звичай і права»?
- 11. Прочитайте вголос останню строфу вірша і прокоментуйте її. Чи погоджуєтеся ви зі своєрідним ненав'язливим повчанням у цьому вірші?
- 12. Вивчіть напам'ять поезію Г. Сковороди «Всякому місту звичай і права».
Діалоги текстів
Що ви знаєте про античного байкаря Езопа? Чому його називають батьком жанру байки, а сюжети його байок - мандрівними? Скориставшись додатковою літературою, підготуйте коротке повідомлення про Езопа.
Діалог із науковцем
Юрій Барабаш
ALMA MATER1
...З повісті M. Гоголя ми дізнаємося, що синів Тараса Бульби було віддано до Академії «по дванадцятому году». А в якому віці туди вступив Сковорода?.. Якщо Л. Махновець має рацію, і Сковорода справді став «спудеєм» у неповні дванадцять років, то це означає, по-перше, що він прилучився до традицій Академії, занурився в її атмосферу дуже рано, у тому віці, коли довкілля справляє на молоду свідомість, погляди, світосприймання людини, на її звички, поведінку особливо сильний, значною мірою вирішальний вплив, який зберігає свою силу часто-густо на все життя.
У рідному селі (властиво, сотенному містечку) Г. Сковороди, Чорнухах, було три школи менш ніж на 150 подвір'їв. Явище, треба сказати, для тодішньої України зовсім не виїмкове. Щоправда, вступити до Києво-Могилянської академії було неважко, приймали - що неодноразово потверджувалося різними грамотами та інструкціями - практично кожного, хто жадав освіти.
...«Могилянка» дала таку підготовку в давніх мовах, найперше якраз у латині, яка поставила Г. Сковороду поряд із найосвіченішими людьми свого часу. Отримане в Академії глибоке знання давніх мов, античної, зокрема давньогрецької, філософії, літератури, міфології, символіки поклало на творчість Григорія Савича неповторну печать. Віршування ж Г. Сковороди... вочевидь виявляє свою типово перехідну природу. Норми шкільної латино-польської піїтики ще не відійшли в минуле, силабіка ще домінує, лишень в окремих випадках поступаючись вимогам живого розвитку поетичних засобів.
У духовній біографії Т. Шевченка, зокрема у першій половині його життя, власне, в період становлення, Г. Сковорода посідає помітне місце. Мало не на кожному кроці Тарас Григорович знаходить глибокий слід, що його залишив у пам'яті народній мандрівний поет і філософ... Народність, національна мова як головні критерії й визначають суть Шевченкового зіставлення Григорія Сковороди з Робертом Бернсом2: «І наш Сковорода був би таким, якби його не збила з пливу латинь, а потім Московщина»... Проблема спадкоємства між Т. Шевченком і Г. Сковородою органічно випливає з цілком реального літературного матеріалу, базується на ньому.
...До кінця життя мандрівний філософ вважав себе студентом. Деякі листи так і підписував: «Студент Григорій Сковорода», не тільки підкреслюючи тим погляд на самого себе як на вічного учня «semper tiro3», а й віддаючи данину вдячної пам'яті своїй alma mater - Академії.
1 Alma mater (лат.) - дослівно: рідна мати; у переносному значенні - той заклад вищої освіти, у якому людина здобувала освіту, за що безмежно вдячна.
2 Роберт Бернс (1759-1796) - шотландський народний поет.
3 Semper tiro (лат.) - завжди учень.
- 1. Використовуючи матеріали біографії та статтю Ю. Барабаша, поясніть важливість вступу Г. Сковороди у підлітковому віці до Києво-Могилянської академії.
- 2. Як саме кількість шкіл ус. Чорнухи проливає світло на рівень освіти в тогочасній Україні?
- 3. Чому саме добре знання латини допомогло видатному українцеві почуватися рівним серед рівних між мислителями свого часу?
- 4. Якими виявилися роль і місце Г. Сковороди в перехідний період від літератури давньої до літератури нової?
- 5. Чому, на вашу думку, Г. Сковорода вважав себе «вічним студентом»? Чи пов'язано це з поглядами філософа?
Коментарі (0)