Саме в сатирі — а поема Т. Шевченка є сатиричною, спрямованою на висміювання соціальних виразок суспільства, — фантастичні картини найбільш узагальнені, найбільш алегоричні (естафета стусанів замість державних указів, сприйняття грубої брутальності як царської ласки й неусвідомлення ницості такої поведінки, сила самодержавства в покірливості людей).

Карикатурно Т. Шевченко зобразив царське подружжя за допомогою принизливих зовнішніх характеристик: цар — «одутий, аж посинів», цариця — «мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога». У той час, коли численні поети-одописці уславляли імператрицю, Т. Шевченко рішуче спростовує їхню фальш і нещирість:

Так оце-то та богиня!

Лишенько з тобою.

А я, дурний, не убачивши

Тебе, цяце, й разу,

Та й повірив тупорилим

Твоїм віршемазам.

Як відомо, сатирична оцінка цариці стала однією з причин тяжкого вироку Т. Шевченкові.

Так само сатирично змальовано «землячків», молодих перевертнів, отруєних «московською блекотою». По-перше, це досягається через промовисту деталь — «цинові ґудзики», (олов'яні), які не могли дозволити собі бідні селяни, тому ця деталь одягу — фальшивий предмет гордості «мерзенного каламаря». По-друге, Т. Шевченко майстерно використав суржик як сатиричну характеристику людини, котра й чужу мову не засвоїла, і соромиться своєї, рідної, материнської. Для поета забуття національних коренів невіддільне від морального падіння, моральної деградації (землячок пропонує увести до царського палацу за «полтину»).

Карикатурно зображено поетом і пам'ятник Петрові І — це гнівна пародія на священну постать російської імперської історії, завдяки якій знижується монументальний образ самодержця: «А на коні сидить охляп, / У свиті — не свиті, / І без шапки. Якимсь листом / Голова повита...».

Отож засоби комічного використано для надзавдання — нищівно висміяти злочинність царського правління імперією, сміливо поглузувати над світом насильства та зла. Так можна пояснити зміст авторського означення «комедія». Водночас поет має на увазі й комедію історії, людського життя загалом, адже вони розвиваються не за природними й гуманними законами, а навпаки, — трагічними й абсурдними законами кріпосницької реальності.

Оригінальність і висока майстерність Т. Шевченка виявилися в тому, що поет наповнив іронічно-сатиричними засобами ліричну поему, тобто твір, у якому сюжетна лінія — фантастичний політ у сні — оздоблена численними особистісними роздумами, душевними одкровеннями, щирими інтонаціями суму, вболівання за народну долю, за рідну Україну. Ось, для прикладу, один із таких авторських ліричних відступів:

А ти, моя Україно,

Безталанна вдово,

Я до тебе літатиму

З хмари на розмову.

На розмову тихо-сумну,

На раду з тобою;

Опівночі падатиму

Рясною росою.

Порадимось, посумуєм,

Поки сонце встане;

Поки твої малі діти

На ворога стануть.

Прощай же ти, моя нене,

Удово небого...

Із численних ліричних відступів Т. Шевченко створив проникливий плач над долею України — «безталанної вдови», «бездітної вдовиці». Нагадаємо, що у фольклорних творах образ вдови завжди викликав щире співчуття, бажання підтримати жінку, яка пережила втрату рідної людини. Поет поглиблює цей образ, адже Україна-вдовиця не має дітей, а значить, вона позбавлена і захисників, і майбутнього. А це також протиприродно. Як і протиприродною була двохсотлітня колоніальна залежність України, яку Т. Шевченко гостро картає. Його емоції надзвичайно щирі, бо він по собі знав, що таке гірка кріпацька доля. Голосом поета заговорив український народ.

Так геніальний Т. Шевченко увесь біль і трагедію рідного народу вилив у глибоких й особистісних почуттях.

Цікаво, що в сучасному літературознавстві існує чи не найбільше версій щодо потрактування назви цього твору: звичайна розповідь (з відчутним лукавством) про звичайний сон, хоча й дуже «дивний»; традиційний для романтичної літератури сюжетний хід; форма захисту від цензури; натяк на духовний сон нації.

Дуже влучну й точну характеристику поемі «Сон» («У всякого своя доля...») дав І. Франко: «...се велике оскарження "темного царства” за всі теперішні й минувші кривди України...».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Визначте тематику поеми Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»).

2. Схарактеризуйте «царя волі» з твору Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»).

3. Поясніть, як ви розумієте картину «генерального мордобитія». Яке її значення у творі?

4. Поміркуйте, чому у творі Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...») цар — або «медвідь», лютий і тупий, або «кошеня», нікчемне й пусте.

5. Проаналізуйте композицію поеми Т. Шевченка «Сон» («У всякого своя доля...»). Зі скількох картин складається цей твір? Яка роль ліричних відступів у ньому?

6. Кого поет називає «братією» й чому?

7. Знайдіть у тексті й випишіть у зошит приклади сюжетних, композиційних та образних контрастів у поемі (наприклад, панство — кріпаки, Петербург — Сибір тощо). Яке їхнє значення у творі?

8. Поясніть роль умовного засобу сну в однойменній поемі Тараса Шевченка.

9. Доведіть прикладами з тексту сатиричну спрямованість поеми Тараса Шевченка.

Література в колі мистецтв

Перегляньте з однокласниками кінострічку «Сон» (1964), сценарій якої створив Дмитро Павличко у співавторстві з кінорежисером Володимиром Денисенком. З'ясуйте, які епізоди введено до неї з поеми-комедії «Сон». Чому?

Постер кінофільму «Сон» (у ролі Тараса Шевченка — Іван Миколайчук)