Українська література доби Ренесансу й доби Бароко

1. Розгляньте на світлинах різні стилі архітектури та виконайте завдання.

Дім купця П. Селиванова. м. Харків

Маріїнський палац м. Київ

Костел Св. Станіслава. м. Чортків, Тернопільської обл.

• А. Використовуючи свій життєвий досвід, визначте, яка споруда виконана в готичному стилі, яка — у бароковому, а яка — у стилі модерн.
• Б. Який із стилів найбагатший на прикраси?
• В. Чому, на вашу думку, будівлі минулого століття іноді зносять, а старовинні —

2. Прочитайте літературно-критичний матеріал і перекажіть його.

У XIV-XV ст. українські землі були спустошені турецькими й татарськими ордами, унаслідок чого ослаблену країну поділили сусіди: Галичину захопили поляки, Закарпаття — угорці. Для захисту своїх земель наш народ створив збройні сили — козацтво, яке прославилося на всю Європу, адже захистило від турків і татар слов’янські землі.

У середині XVII ст. український народ повстав проти феодального гніту. На чолі з Богданом Хмельницьким українське військо розгромило польських магнатів. Проте приєднанням до Росії (Переяславська рада 1654 р.) Україна прирекла себе на століття кріпацтва, русифікації і повної втрати державності. Незважаючи на складні умови, українці й далі творили свою культуру, науку й освіту.

Книгодрукування. У XV ст. в Україні розквітає книгодрукування. Засновником українського друкарства став Святополк Фіоль, який у 1491 р. видав 2 книжки слов’янською мовою для потреб українців (ці книжки — Октоїх і Часослов — були опубліковані в Кракові). Працю С. Фіоля продовжив Франциск Скорина, який на початку XVI ст. в Празі видрукував 23 книжки в перекладі на тодішню українсько-білоруську мову (у той час Україна й Білорусь належали до Великого князівства Литовського, були пов’язані тісними культурними відносинами й спільністю книжної мови). У другій половині XVI ст. друкарні з’являються по всіх українських землях — у Львові, Острозі, Перемишлі, Луцьку, Житомирі, Чернігові, Почаєві й інших містах. Найбільшою українською книговидавничою установою в той час була друкарня Києво-Печерської лаври, яка за перші 15 років свого існування надрукувала 40 книжок, з-поміж яких значну частину становили монументальні видання на 500-1500 сторінок. Розвитку нашого книговидавництва сприяв славетний Іван Федоров, який у 1574 р. надрукував у Львові «Буквар» і Апостол, а ще через 7 років в Острозі — Біблію.

С. Оріховський

У XIV-XV ст. в країнах Західної Європи виникає ідеологічний і культурний рух Ренесанс. Він поширився спочатку в Італії, значно пізніше розвинувся в інших європейських країнах. В епоху Ренесансу в літературі панує латинська мова, повертається античний ідеал краси, особливу увагу звернено на цінність людської особистості, звільнення її від середньовічних догм.

В Україні Ренесанс поширився із запізненням. У нашій культурі він не охопив усіх видів мистецтва, а існував у XVI ст. як окрема естетична течія, що в першій половині XVII ст. злилася з українським бароко. Найскладніша проблема для кожного періоду — вироблення власного літературного стилю — так і не була розв’язана. Найвідомішим представником українського літературного ренесансу є Павло Русин, який писав латиною (відома його поетична збірка «Пісні Павла Русина з Кросна», яка побачила світ 1509 р. у Відні).

Теорія літератури

Ренесанс (від латин. renascor — відроджуюся) — епоха Відродження західноєвропейського мистецтва й літератури, що прийшла на зміну епосі Середньовіччя. Основною ознакою Ренесансу є повернення в мистецтві до античних зразків, проникнення науки в закони світобудови.

Великий внесок у розвиток літератури ренесансу зробив Станіслав Оріховський, який писав переважно латинською та польською мовами. Він один із перших у європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади. Основною темою творчості С. Оріховського була свобода як найбільше надбання людства.

Зауважте!

Назву доби Ренесанс (як і Середньовіччя та Просвітництво) пишуть із великої літери, а назву стилю — з малої (пор.: доба Ренесансу, епоха Відродження; твір, написаний у стилі ренесансу, ренесансна архітектура).

Стиль бароко особливо проявився в літературі й архітектурі України (наприкінці XVII-XVIII ст.) і дістав назву українське бароко (а ще козацьке бароко — у красному письменстві). Найяскравішими представниками літературного бароко є Іван Величковський і Лазар Баранович — у поезії, Дмитро Туптало — у церковній прозі, Самійло Величко — у літописанні, Феофан Прокопович — у драматургії. Помітні елементи бароко наявні в полемічній творчості Івана Вишенського.

Теорія літератури

Бароко (від іт. barоссо — вибагливий, химерний) — це стиль у європейському мистецтві (XVI ст.), що прийшов на зміну ренесансу. Добі бароко притаманні урочистість, пишність, складність, динамічність композиції, мінливість. Літературі бароко властиве поєднання релігійних і світських мотивів, образів, тяжіння до різноманітних контрастів, метафоричності й алегоричності, прагнення вразити читача.

У «Посланні до єпископів» І. Вишенський із гострою сатирою викриває моральну ницість єпископів, які зображені жадібними й жорстокими. Свій гнів автор спрямовує проти Берестейської унії 1596 р. й найвищого православного духівництва, яке зрадило віру. Семен Климовський прославився на весь світ піснею «Їхав козак за Дунай», яку сучасні дослідники вважають зразком давньої любовної лірики. А вишукані за формою поезії І. Величковського не залишать байдужими навіть наймолодших сучасних читачів.

Потрібно згадати й про архітектуру бароко, адже вона представлена нині багатьма зразками в Києві, Львові, Харкові, Новгороді-Сіверському, Глухові, Лубнах і в інших містах і так само цікава, як і література цього стилю. Архітектурі бароко притаманні виразність, яскравість, контрастність, велику увагу приділено декоративним прикрасам, формам заломів стін і вікон. Передусім у барокові шати «вдягали» великі міські храми. Великого значення надавали й інтер’єру барокового храму, який ніби пристосовувався до людини, догоджав її духовним помислам. Яскравими зразками барокової архітектури в Україні є брама Заборовського (колишній головний вхід до будинку київського митрополита на території Софійського собору в Києві; архітектор Й.-Т. Шедель); будівлі Києво-Печерської лаври (архітектор С. Ковнір); собор Святого Юра у Львові (архітектор Б. Меретин); Андріївська церква й Маріїнський палац у Києві (архітектор В. Растреллі). Усі названі архітектурні об’єкти є шедеврами світового значення, а більшість із них перебуває під охороною ЮНЕСКО.

3. Прочитайте матеріал про козацькі літописи та законспектуйте його.

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

Літописання було характерне для літератури періоду Київської держави. Цей вид творчості розвивався і пізніше, зокрема в добу Хмельниччини — героїчного часу в житті українського народу. Козацькі літописи — це твори, у яких подано характеристики видатних діячів, описи важливих подій у хронологічній послідовності, тлумачення окремих періодів політичного життя. Вони належать до історично-мемуарної прози — творів, у яких оповідь ведеться у формі записок від імені автора про реальні події минулого, учасником або ж очевидцем яких він був. Мемуарним творам властива документальність, історична достовірність, хоч автор має право на художній домисел. Найдокладніше козацька доба представлена в «Літописі Самовидця», «Літописі Граб’янки» і «Літописі Самійла Величка». Цікаво, що автори цих пам’яток були козаками, усі вони — випускники Києво-Могилянської академії.

Ім’я автора «Літопису Самовидця» невідоме1, таку назву йому дав П. Куліш, до речі, відомості із цього твору він узяв за основу першого історичного роману в українській літературі «Чорна рада», який ви прочитаєте пізніше.

1 Авторство приписують Р. Ракушці-Романовському, генеральному військовому підскарбієві (1663-1668), згодом брацлавському священникові Миколаївської церкви в Стародубі.

Автор літопису, безумовно, брав участь у тогочасних історичних подіях (звідси й ім’я Самовидець). Хронологічно літопис охоплює короткий період історії України (з 1648 по 1702 р.), але відображає переломний (руїнний) етап у долі України. У першій частині літопису — історичній — докладно розповідається про основні події Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького та Руїни, у другій — літописній — переважає короткий огляд найважливіших подій до початку 1702 р. Автор оцінює героїв літопису по-різному: П. Дорошенка й І. Виговського — негативно, бо вони виступали проти Москви (Самовидець був прихильником російської «протекції»), а Я. Сомка, І. Сірка й І. Мазепу змальовано позитивно. Автор прихильно ставиться до державницької діяльності Б. Хмельницького, наділяючи його такими характеристиками: «Козак розторопний у ділах козацьких воєнних і в письмі швидкий». Літопис написано книжною українською мовою з полонізмами та церковнослов’янізмами. Він став не лише основою для створених пізніше літописів С. Величка й Г. Граб’янки, а й важливим джерелом для вивчення історії України.

«Літопис Самійла Величка» вражає не тільки обсягом (4 томи), а й передусім художністю. Самійло Величко (1670 - після 1728) був писарем у військовій канцелярії, брав участь у військових походах. Дослідники вважають, що із 4-х томів літопису лише перший був написаний С. Величком, решту книг допомагали створювати його учні, бо їхній наставник утратив зір. Літопис охоплює події 1648-1700 рр.: у ньому йдеться про міжнародне становище та дипломатичні зв’язки України, докладно відтворено як основні, так і другорядні події вітчизняної історії, у центрі уваги — Національно-визвольна війна 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького. Цього гетьмана С. Величко порівнює з Мойсеєм, наголошуючи, що й після його смерті продовжує жити образ «даного від Бога вождя». У літописі інтерпретовано біблійні сюжети про Вавилонську вежу, царя Соломона, Содом і Гоморру. Мова твору барокова, у ній багато алегорій (алегоричні образи Біди й Нужди, які прийшли в Україну з Польщі), епітетів, порівнянь, біблійних висловів («...впаде красна козацька Україна тогобічна, як отой стародавній Вавилон», «немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом»). Свого часу літописом цікавився Т. Шевченко, коли працював у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, — без сумніву, ознайомлення з документами відображено й у творчості поета.

Титульна сторінка «Літопису Самійла Величка»

Як і попередні два історично-мемуарні твори, «Літопис Граб’янки» розповідає про Національно-визвольну війну 1648-1654 рр. під проводом Б. Хмельницького, проте не всі факти оповіді історично достовірні, що зумовлено джерелами, якими користувався автор. Григорій Граб’янка (рік народження невідомий - 1738) упродовж життя був і сотником, і полковим осавулою, і суддею, зрештою, і літописцем. У «Літописі Граб’янки» відчутний вплив українського літературного бароко: епічність, динамічність оповіді, напруженість дії, використання «високого», патетичного стилю розповіді. Це свідчить про те, що цей твір — передусім явище красного письменства.

Завершує традицію козацьких літописів «Історія русів» — пам’ятка української історичної прози й публіцистики кінця XVIII ст. Автор твору невідомий, але з перших сторінок стає зрозуміло, що це український патріот. Автор називає українців русами: він зазначає, що слов’яни походять від Яфета та з давніх-давен проживають між Каспієм і Віслою. У творі коротко викладено історію Русі-України, описано нашестя Батия як страшне лихо, яке змусило русів шукати підтримки у Великого князівства Литовського, щоб боронитися від татар. В «Історії русів» критично оцінюється запровадження Берестейської церковної унії, яка призвела до розколу й ворожнечі українського народу. Автор твору дає високу оцінку діяльності Б. Хмельницького, наголошує на освіченості й розважливості І. Мазепи, щоправда, робить це обережно. У творі засуджено політику Петра І, тиранію та покріпачення України, тут утверджується думка, що всі народи мають право на власну державність, що Русь-Україна — державне утворення саме українського народу, а наша історія розпочинається значно раніше, аніж у XIV ст. Твір належить до російськомовної української літератури (написаний російською мовою з вкрапленнями українізмів).

Зауважте!

У науковий обіг поняття «козацькі літописи» увів Самійло Величко. «Літопис Самійла Величка» — це умовна назва твору «Сказаніє о війні козацькой з поляками...», а «Літопис Граб’янки» відомий як «Действия презельной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана Запорожского, с поляками...».

До речі...

Перша частина «Літопису Самійла Величка» написана рукою автора (уважно розгляньте манеру письма). Написання такого типу дослідники називають київським, доводячи, що твір створений у Києво-Могилянській академії, де так писали всі, хто належав до вищої верстви: «Воно [письмо] чепурне, круглясте, чіткі, вирисувані літери стоять кожна окремо, рівною низкою, майже без нахилу, з короткими певними розчерками — усе це виказує руку, звиклу до писання, на вмілість і на смак того, хто писав і зумів надати рукопису майже художній вигляд», — зазначає Вал. Шевчук.

4. Прочитайте літературно-критичний матеріал про вертеп і розкажіть, що ви дізналися нового про старовинний ляльковий театр.

Вертеп. Це старовинний пересувний ляльковий театр, який ставив релігійні та світські п’єси. Вертепна драма виникла в XVІІ ст. Ось як описує цей театр український етнограф і фольклорист XVIII ст. М. Маркевич: «Наш вертеп — похідний будиночок із двома поверхами. Він зроблений із тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за нею відбувається містерія1: це Вифлеєм. На верхньому поверсі — трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту. Вертепник водить її в потрібному напрямку. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками й бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Уся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Отже, у верхній частині будиночка розігрували сцени релігійного змісту («свята» частина драми), а в нижній — зі світського життя, як правило, комічного характеру («народна» частина драми). У верхній частині діяли святі й сатана, тут відбувалися сцени поклоніння пастухів і волхвів. Ця частина драми закінчувалася смертю Ірода, після якої люд мав би веселитися, тому із цього моменту дію переносили на нижній ярус. Тут улюбленцями глядачів були Запорожець (Солдат), Шинкарка, Дяк, Дід і Баба. Якщо перша частина має книжне походження (вона написана книжною мовою, у якій багато церковнослов’янізмів), то друга — є витвором народу, у ній спостерігаємо віддзеркалення тогочасного українського побуту.

1 Містерія — середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства; вона інсценізувала народження, смерть і Воскресіння Христа.

5. Виконайте завдання.

1. Представниками українського поетичного бароко є

• А Іван Вишенський, Іван Величковський
• Б Григорій Граб’янка, Самійло Величко
• В Іван Величковський, Лазар Баранович
• Г Самовидець, Іван Вишенський

2. Основною подією в козацьких літописах та «Історії русів» є

• А хрещення Русі-України
• Б ворожнеча в українському суспільстві внаслідок Берестейської унії 1596 р.
• В Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького
• Г уведення кріпосного права на українських землях

3. Думка про те, що Русь-Україна — державне утворення українського народу, а наша історія розпочинається значно раніше, аніж у ХІV ст, утверджується в

• А «Літописі Самовидця»
• Б «Літописі Самійла Величка»
• В «Літописі Граб’янки»
• Г «Історії русів»

4. Назвіть перші друковані книги в Україні. Яку з них і де використовують і досі?

5. Поміркуйте, чому «Українська літературна енциклопедія» та інші літературознавчі довідники подають огляд літописів С. Величка й Г. Граб’янки в статтях про авторів, а «Літопис Самовидця» — окремою статтею.

6. Відомості якого літопису взято за основу сюжету першого історичного роману в українській літературі? Як називається цей роман і хто його автор?

7. Чому «Історію русів», написану російською мовою, вважають вершинним твором української патріотичної прози?

8. Опишіть будиночок, у якому відбувалося вертепне дійство.

9. Якою мовою розігрували виставу у верхній частині вертепу, а якою — у нижній? Чим це зумовлено?

10. Розкажіть, що ви знаєте про С. Фіоля, Фр. Скорину й І. Федорова.

11. Прочитавши уривки з думи й літопису, визначте їхні спільні стилістичні особливості. Про що вони свідчать?

То він до їх припливає,

Словами промовляє,

Гірко сльозами ридає —

Прощенія домагає.

Перед Господом милосердним

Гріхи свої сповідає.

Дума «Буря на Чорному морі»

«...Старостове держали, у дворах грубу, то єсть печі палити, псів хан дожити, двори замітати й до інших незносних діл приставляли...»

«Літопис Самовидця»

12. Прокоментуйте вислів: «Невідомо, чи ще якийсь витвір людської культури так єднає минуле із сьогоднішнім, пов’язує тілесне з духовним, впливає на розум і почуття, як вертеп. Вертеп — це результат духовної праці сотень і сотень поколінь» (І. Швець).

6. Виконайте домашнє завдання.

• 1. Прокоментуйте дану І. Франком характеристику «Літопису Самійла Величка»: «Конструкція більш літературна, ніж історична». Аргументуйте думку письменника прикладами з тексту літопису.
• 2. Підготуйте невелике повідомлення (7-10 речень) про діяльність однієї з історичних осіб (поет Л. Баранович, архітектор В. Растреллі, композитор М. Березовський, першодрукар С. Фіоль, учений Г. Смотрицький та ін.) (за бажанням).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 9 клас Авраменко, Дмитренко (поглиблене вивчення філології) 2022", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)