Опанас Маркович (фото середини ХІХ ст.)

Цей шлюб допоміг їй здобути незалежність, самостійність, порвати пута принизливого становища далекої родички. Молоде подружжя вирушило в Україну: проживало в різних містах, часто бідувало, нарешті оселилося в Немирові на Вінниччині. Під впливом чоловіка Марія вивчає українську мову, збирає фольклорні та етнографічні матеріали, спілкується з простим людом, а найголовніше — стає свідомою українською патріоткою.

У 1864 р. Марко Вовчок підготувала до видання збірник українських народних пісень із нотами, працюючи над його упорядкуванням два тижні. Вона співала пісні композиторові Мертке, а він записував ноти до них. Так було опрацьовано 200 пісень. Проте через брак коштів з восьми зошитів був надрукований лише один у 1866 р.

У немирівський період життя Марко Вовчок звертається до літературної творчості. Поштовхом до цього стали «Записки о Южной Руси» П. Куліша. О. Марковича й П. Куліша зв'язувала участь у Кирило-Мефодіївському братстві, тож майбутня письменниця надсилає свої твори саме П. Кулішеві. Пантелеймон Олександрович так згадує про це: «...хтось, хто назвав себе Марком Вовчком, прислав один зошит. Поглянувши на нього мигцем, я вирішив, що написане в ньому — стенографія народних оповідей... Зошит лежить у мене тиждень, другий. Нарешті я спромігся і почав його читати. Читаю і очам своїм не вірю: у мене в руках чистий, непорочний, повний свіжості художній твір... Я пишу до автора... Мені відповідають, що, живучи довго з народом і шануючи народ більше всякого іншого товариства, автор надивився на все, що буває в наших селах, наслухався народних оповідей і плодом його спогадів стали ці невеликі повісті. Автор працював як етнограф, але в етнографії виявився поетом».

У 1857 р. П. Куліш видав її першу книгу — «Народні оповідання», підписану псевдонімом Марко Вовчок. І досі точаться суперечки щодо його походження, проте більшість літературознавців схиляються до думки, що за основу взято прізвище чоловіка — Маркович, а Вовчок — назва села чи річки на Вінниччині, словом, місцевості, у якій, можливо, бувала майбутня письменниця, спілкуючись із селянами. Вона не ховалася за чоловічий псевдонім, лише наслідувала приклад тогочасних жінок-письменниць.

«Народні оповідання» викликали захоплення М. Костомарова, М. Добролюбова, Д. Писарєва та інших тогочасних російських критиків. І. Тургенєв переклав «Народні оповідання» російською мовою, а в передмові зазначив, що він намагався зберегти їхню «особливу, наївну чарівність і поетичну грацію». Ці твори вразили й Т. Шевченка, тому у своєму щоденнику він записує: «яке піднесено прекрасне створіння ця жінка... Необхідно буде їй написати лист і подякувати її за подаровану радість читанням її натхненної книги». Т. Шевченко присвятив Марії Олександрівні вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). У січні 1859 р. відбулось їхнє знайомство в Петербурзі, на пам'ять про яке поет пише послання «Марку Вовчку». У ньому звучало захоплення талантом письменниці. Т. Шевченко побачив у ній людину, яка, як і він, стала на захист безправних кріпаків, тому поет з повагою і любов'ю звертається до Марка Вовчка «моя ти доне». У 1860 р. Тарас Григорович надіслав Марії Олександрівні «Кобзар» з написом: «Моїй єдиній доні Марусі Марковичевій — і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко». Сама письменниця дуже високо цінувала дружбу з Тарасом Григоровичем. Ось лише один приклад — лист Марії Олександрівни до поета: «...говорю Вам і прошу Вас дуже: бережіте себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяне?.. Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули чи ні, що Ви названий батько? Коли взяли ім'я, то взяли й біду батьківську; тепер думайте і не забувайте». Марко Вовчок присвятила Т. Шевченкові свою повість «Інститутка».

Поет дуже високо оцінював мову її творів. Свідченням цього була його порада Іванові Тургенєву вчитися української мови, читаючи твори Марка Вовчка.

У 1859 р. письменниця приїхала до Петербурга. Тут вона стала знаменитістю: її запрошують брати участь у літературних салонах, вона спілкується з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, В. Білозерським, І. Тургенєвим, М. Некрасовим. У 1860 р. в російському часописі «Отечественные записки» публікується повість «Інститутка» в перекладі Івана Тургенєва з авторською присвятою Тарасові Шевченку. Російський письменник популяризував твори Марка Вовчка, він знайомив талановиту письменницю з видатними діячами, допомагав у видавничих і фінансових справах. У 1862 р. вийшла друга книга «Народних оповідань» — остання книга українською мовою, надалі авторка звертатиметься до російської і французької мов. (Ще одне видання 1865 р. було таким неохайним, що характеризувалось як «жахлива друкарська халтура».) У кінці 60-х років ХІХ ст. письменниця відходить від українського літературного життя.

У 1859 р. — подорож за кордон (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія), ознаменована численними зустрічами з видатними людьми того часу — Д. Менделєєвим1, І. Сєченовим2, Л. Толстим, О. Бородіним3, Жулем Верном.

1 Менделєєв Дмитро Іванович (1834-1907) — російський учений-хімік, один з авторів періодичної таблиці хімічних елементів.