Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України
- 31-12-2022, 14:14
- 272
9 Клас , Українська література 9 клас Коваленко, Бернадська (повторне видання) 2022
Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України
Отеє були ті головні південноруські літописи, на яких полягає наше знання історії України в часі її самостійного політичного життя. Було б сумно, якби ми не мали більше джерел для сього знання.
Іван Франко
На початку свого розвитку давньокиївська література протягом багатьох століть була переважно релігійного характеру. Пов’язано це з тим, що в уяві середньовічного книжника церковнослов’янська мова сприймалася як священна, головним завданням якої було вираження об’явленої Богом істини. Автори та переписувачі не могли навіть подумати, що текст слугуватиме для інших цілей. Лише значно пізніше відбулося розмежування художньо-естетичної функції літератури від прикладної релігійної.
Оригінальна література давньокиївського періоду до наших часів дійшла лише частково. Багато творів зникло в огні під час ворожих нападів, та й нефаховість або байдужість тих, кому до рук потрапляли безцінні манускрипти, завдали мистецькій спадщині непоправної шкоди. Але навіть та частина творів літератури, що дійшли через століття, дає уяву про багатство духовного життя наших предків.
Основними жанрами оригінальної літератури були літописи, проповіді (ораторська проза), повчання, житія святих, оповідання, сказання, ходіння, паломницька література.
Для більшості творів оригінальної києворуської літератури були характерні такі ознаки:
- патріотизм;
- пафосність;
- повчальність;
- персонажі — носії релігійно-моральних і політичних ідей.
Мова творів проста, не переобтяжена поетичними прикрасами, у них розвивалася одна тема, навколо якої розгорталася розповідь автора.
Одним із найдавніших жанрів києворуської писемної літератури вважають літописи, які одночасно відносять і до історичних, і до художніх творів. На їхній розвиток найбільше вплинула фольклорна стихія і перекладна історична література.
Літопис — це збірник документальних, історичних, публіцистичних, фольклорних матеріалів, укладених за роками.
«Повість минулих літ»
«Повість минулих літ» разом з Київським та Галицько-Волинським літописами входить до так званого літопису Руського. Повна назва твору — «ПовѢстъ временныхъ лѢтъ черноризца Федосьева манастыря Печерьскаго, откуду есть пошла Руская земля и хто в ней почалъ пѢрвѢе княжити [и откуду Руская земля] стала есть».
Так у назві сформульовано головну мету твору — обґрунтувати державність України-Русі. Розповідаючи про її історію, літопис полемізував з візантійськими історіографічними працями, за якими Русь-Україна є невід’ємною частиною візантійського світу.
Володимир Слєпченко. Нестор Літописець
Імовірно, його написання завершено до початку XII ст.
«Повість...» постала на основі так званого «Початкового літопису», який уклали в 1093-1095 рр. монахи Києво-Печерського монастиря.
На основі цього рукопису створено три редакції. Першу уклав чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, довівши оповідь до 1113 р., другу — ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, закінчивши розповідь 1116 р. Третю редакцію завершили в 1118 р. ченці Видубицького монастиря.
Оригінал твору не зберігся, але існують дві найдавніші його копії, так звані списки: Лаврентіївський (1377 р.) й Іпатіївський (приблизно 1420 р.). Перший названо за іменем переписувача, який очолював копіювання текстів, другий — за місцем переписування. Саме з них пізніше робили інші копії.
Головною темою літопису стала сама Руська земля, її єдність і могутність.
У центрі уваги Нестора — широке осмислення витоків державності та майбутнього країни. Хоч у літописі розповідається переважно про Київську землю та Київ, автор вибудовує власне бачення вітчизняної історії як складника світової. Невипадково розповідь про початки історії ведеться від створення світу після Всесвітнього потопу. Цим автор пов’язує плин часу в Русі-України з біблійним часом і підтверджує належність Руської землі до християнської спільноти.
Нестор виявляє себе як високоосвічена людина, обізнана з багатьма напрямами знань. Це й історія, і географія, і Книги Святого Письма, тогочасні історичні хроніки, тексти міждержавних договорів, фольклорні твори тощо. У літописі, відповідно до тогочасної книжної традиції, спостерігаємо широкі текстові запозичення. Але Нестор не компілює наявні твори машинально, він дає власну цілісну інтерпретацію історичного процесу з патріотичних позицій.
• Розгляньте схему, де зображено джерела, на які спирався Нестор, укладаючи літопис. Наведіть докази на підтвердження тези про багатство джерел, використаних автором під час створення «Повісті минулих літ».
Незважаючи на таку строкатість використаних матеріалів, «Повість...» є на диво цілісним, монолітним історико-художнім твором. Об’єднує всі частини літопису провідна ідея — любов до рідної землі, турбота про її майбутнє, заклик до князів припинити міжусобні чвари й бути відповідальними за долю Батьківщини.
Розповідаючи про інші території та народи, літопис постійно тримає в полі зору рідну землю. Він дає ґрунтовне бачення зародження, становлення й розвитку києворуської держави. У ньому утверджується думка, що, скориставшись спочатку допомогою скандинавів у розбудові держави, русичі змогли зміцнити її завдяки власному потенціалу. Літопис підносить державотворчі вчинки київських князів Олега, Володимира, Ярослава Мудрого, Святослава, які виховували високі моральні якості співвітчизників. Для авторів ці київські князі є взірцем діячів-державників, хоробрість, мудрість яких зміцнювали країну. Водночас «Повість...» засуджує міжусобні чвари князів пізнішого періоду, які ослаблювали Руську землю.
«Повість минулих літ» — це високопатріотичний гімн руській державі, її народові й мудрим правителям. Невипадково літопис був таким популярним у часи Середньовіччя.
«Повчання...» Володимира Мономаха
Князь Володимир Мономах (1053-1125) написав «Повчання...» на схилі літ своїм дітям, але за широтою тем, порушених у творі, ці морально-релігійні настанови виходять далеко за межі княжої сім’ї і навіть усіх києворуських княжих родин. «Повчання...» на той час набуло широкого суспільного значення.
Твір складається з двох частин. У першій викладено загальні настанови на щодень своїм дітям, що ґрунтуються на доброчесності. Світоглядною основою «Повчання...» є релігійні норми. Високі моральні заповіти Володимира Мономаха цінні й донині, вони змушують замислюватися про взаємини між людьми, удосконалювати свої моральні принципи. Ось деякі з його настанов:
Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків... [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово Господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших.
Тут же він дає поради іншим князям, щоб вони чесно ставилися до виконання своїх обов’язків:
На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.
Володимир Мономах постає в «Повчанні...» як державний діяч, господар дому, воїн-просвітитель. Читач бачить образ мудрого правителя, який дотримується законів і дбає про Руську землю, сумлінного трудівника й хороброго воїна.
У такий спосіб Мономах створив образ ідеального князя, гідного наслідування, і доніс до нащадків головну ідею — заклик до руських князів безкорисливо служити своїй землі, бути гідними правителями свого народу.
Друга частина твору — це своєрідна автобіографічна довідка, у якій Володимир Мономах розповідає за роками про героїчні епізоди зі свого життя. Вони скупі на описи, лаконічні в зображенні основних битв. Свою розповідь автор закінчує словами, зверненими до дітей:
«Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що мене, грішного і недостойного, стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного».
Києво-Печерський патерик
Києво-Печерський патерик1 написано в лаврі в першій половині XIII ст. Постав він з листування єпископа Симеона з Володимира з печерським ченцем Полікарпом, який теж хотів стати єпископом. Симеон наставляє приятеля, підтверджує свої поради повчальними прикладами й історіями про святих і грішників. Заохочений листами Симеона, Полікарп також пише 13 оповідань у формі листів до ігумена лаври Акіндина. Вони й інші пам’ятки, пов’язані з Печерським монастирем, пізніше були зібрані в один збірник.
1 Патерик (від лат. pater — «батько») — життєпис і повчання святих отців Церкви, збірник оповідань про життя християнських святих отців, людей, які з Божою поміччю зробили великий внесок у розвиток Церкви — спільноти християн нашої планети.
Патерик не має наскрізного сюжету. У єдине ціле окремі оповіді об’єднує ідея піднесення ролі Києво-Печерської лаври в духовному житті держави та життя й подвиги чернецтва заради утвердження християнської віри.
Оповіді про добрі діяння засновників Лаври Антонія, Феодосія та ченців дають можливість отримати загальне враження про життя лаври в XIII ст.
Є серед героїв патерика ті, до кого можна застосувати означення перший: лікар Агапіт, з іменем якого пов’язують заснування на Русі першої лікарні, український маляр Алімпій, який майстерно писав ікони. Переважна більшість оповідей все ж стосується ченців, які протистоять спокусі диявола або силою віри творять чудеса.
Патерик проповідує аскетичне життя, спрямовує думки вірян у бік християнської покори та боротьби з гординею.
Репринтне видання Києво-Печерського патерика в 1991 р.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Розкажіть про роль перекладної літератури у виникненні та розвитку києворуської оригінальної літератури. Що було її світоглядною основою? Які жанри оригінальної літератури в Русі-Україні були найпоширенішими?
2. Сучасний дослідник літератури Леонід Ушкалов характеризує всю літературу від хрещення Русі й майже до кінця XVIII ст. «наймичкою богослов’я». Підтвердьте або спростуйте цю тезу, спираючись на пояснення в підручнику. Наведіть два-три аргументи на доказ своєї думки.
3. Прочитайте з «Повісті минулих літ» епізоди про заснування Києва братами Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либіддю, про походи князів Олега, Володимира, Святослава на Царгород, смерть Святослава від рук печенігів, смерть Олега від свого коня, помсту княгині Ольги древлянам за загибель князя Ігоря (на вибір). Яким із цих легенд і переказів постає життя в Русі-Україні? Які морально-етичні норми визначають поведінку руських князів?
4. Запишіть у робочому зошиті не менш як три тези про патріотичну позицію авторів «Повісті минулих літ». Свої думки підтверджуйте прикладами з твору.
5. Прочитайте уривки з «Повчання...» Володимира Мономаха. У чому цінність цього твору як пам’ятки культури? Схарактеризуйте, яким постає зі сторінок твору князь Володимир Мономах. У робочому зошиті запишіть риси характеру князя, які, на думку автора, мають бути взірцевими.
6. Розкажіть про історію виникнення Києво-Печерського патерика та його особливості. Прочитайте кілька оповідань і схарактеризуйте їх.
7. Поясніть, чому за короткий час від прийняття християнства література Русі-України здійснила такий стрімкий злет. Для цього доберіть джерела про розвиток освіти в Х—ХІ ст. і зробіть відповідні висновки.
- 1. Прочитайте уривки з «Повісті минулих літ», «Повчання...» Володимира Мономаха та Києво-Печерського патерика. На цих прикладах сформулюйте й запишіть у робочому зошиті особливості оригінальної києворуської літератури.
- 2. Розгляньте споруду доби Русі-України. Проаналізуйте, які ознаки були притаманні архітектурі XI—XIII ст. Підготуйте віртуальну екскурсію «Архітектура від Русі до України».
Кирилівська церква в Києві
Коментарі (0)