Тарас Шевченко: гідність, дух і пам’ять (1814-1861). Біблія в житті Тараса Шевченка
- 31-12-2022, 14:28
- 356
9 Клас , Українська література 9 клас Коваленко, Бернадська (повторне видання) 2022
Біблія в житті Тараса Шевченка
Біблія супроводжувала Т. Шевченка протягом усього його життя. Із цією Вічною Книгою він познайомився ще в дитинстві: слухав біблійні історії, пісні, житія святих, розглядав ікони. Уже в зрілому віці поет звертався до Біблії, щоб знайти відповіді на питання, які хвилювали його. З неї він запозичував сюжети, образи, мотиви, котрі переплавлялися завдяки його таланту в оригінальні твори. Так народилися «Псалми Давидові», «Ісаія. Глава 35», «Царі», «Подражаніє 11 псалму», «Во Іудеї во дні они», «Марія», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осії глава XIV», «Саул». З Біблії узяв Т. Шевченко епіграфи до таких творів, як «Тризна», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Неофіти». А, як відомо, епіграф — своєрідний компас у розумінні художнього твору, його основної думки.
Поет знав напам’ять частину Біблії, Псалтир. Він — свідомий християнин — вважав Бога всюдисущим і милосердним, оплотом духовності людини. Т. Шевченко звертався до Нього зі щирою молитвою, прохаючи про долю-талан, про натхнення, а найбільше — про любов («Молитва»):
Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
Поет глибоко вірив, що Христос навчає людину, як жити на світі, любові й добру. Тому в укладений поетом «Буквар» включено уривки із Псалтиря та молитов.
Т. Шевченко схилявся перед подвигом Христа, у якому він убачав ідеальне втілення людини. Водночас поет сумнівався в тому, чи гідне людство такої самопожертви. Більше того, він був переконаний, що з іменем Христа діялося у світі не лише добро, а й зло. Його обуренню не було меж, коли поет спостерігав, як можновладці паразитували на Божому вченні, прикривали ним ниці вчинки й негідні думки. Не можна не погодитися із твердженням І. Дзюби, який писав: «... Тарас Шевченко був чи не перший, хто в Російській імперії на весь голос сказав про блюзнірство офіційного православ’я, що благословляло вбивство людей і нищення цілих народів».
І як приклад — рядки з поеми «Кавказ»:
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мирри дим,
І перед образом Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!
А яку громадянську сміливість треба було мати, щоб у поемі «Юродивий» так гнівно й сатирично-викривально звернутися до імператора: «Безбожний царю, творче зла, / Правди гонителю жестокий! / Чого накоїв на землі!».
Тому так щиро звучить заклик Т. Шевченка в поемі «Неофіти»:
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь. Все брехня —
Попи й царі...
Поет розрізняв віру в Бога й офіційне православ’я, яке було ідеологічною основою царизму. Релігію влада використовувала для духовного пригнічення народу та виправдання своєї колоніальної політики.
У світовій поезії існувала традиція — звертатися до Бога з питанням, чому Він дозволяє на грішній землі процвітати кривді й неправді. Український поет також її порушує. Т. Шевченко картає Всевишнього за несправедливість, яка панує між людьми. В останній період творчості він сатирично змальовував біблійних царів як земних, викриваючи їхній деспотизм, тиранію, нелюдяність. Натомість рисами справжніх християн наділені образи простих людей, які жили за істинними, а не фальшивими приписами християнської моралі. Наприклад, Ганна з поеми «Наймичка». Тому що Бог для Т. Шевченка — це правда, добро, любов.
Так само, як Бог, у серці поета — Україна. У своєму бажанні бачити її вільною і щасливою він — глибоко віруюча людина — кидає виклик навіть Богу:
Я так ії, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Отож любов до України, розтерзаної, уярмленої, ніби штовхає поета посягнути на найсвятіше — милосердного Бога, захисника всіх скривджених і зневажених. Насправді — це крик душі, уболівання за долю рідного краю, висловлені з великим болем і стражданням. Водночас це й можливість привернути увагу Бога (такими не властивими християнину, гріховними думками) до долі України, змінити її на краще.
Для творчості Т. Шевченка притаманна актуалізація біблійної тематики, тобто її спрямованість у поетову сучасність.
Володимир Гарбуз. Стежками до світів
Першим переспівом біблійних текстів Т. Шевченком стали «Псалми Давидові» (1845). Нагадаємо, що псалми — це молитовні пісні, у яких прославляється Бог. Іудейському царю Давиду (він відомий і як поет-гусляр) належить 73 псалми із 150, хоча, за традицією, говориться про Давидові псалми. Український поет вибрав для переспіву десять із них. Вони були співзвучні мотивам його поезії періоду «трьох літ» — громадянським пафосом, закликом до боротьби за краще майбутнє рідного народу. Дуже слушно із цього приводу сказав І. Дзюба: у псалмах Т. Шевченко «немовби шукав підтвердження своєї правоти і свого права говорити з Богом про долю свого народу, як це робили біблійні псалмоспівці». Тому псалми Кобзаря позначені українськими реаліями, які художньо осмислюються як всесвітнє протистояння добра і зла. Поет згадує (картає) неправду, здирство, нелюдяність і лукавство багатих. Їхній світ він називає «беззаконієм», а сильних світу цього — «пребезумними», бо творять не боголюбні справи:
Пребезумний в серці скаже,
Що Бога немає,
В беззаконії мерзіє,
Не творить благая.
У псаломі першому він оспівує віру в «закон Господній», а це є запорукою того, що «Діла добрих обновляться, / Діла злих загинуть». Для Т. Шевченка важливо наголосити, що «Царі, раби — однакові / Сини перед Богом...». Проте «земні владики» не живуть за Божими законами, тому поет звертається до Всевишнього погубити «кровавих, лукавих». Він вірить у перемогу правди та добра, утіленням яких є Бог:
Окують царей неситих
В залізнії пута,
І їх, славних, оковами
Ручними окрутять,
І осудять губителей
Судом своїм правим...
Вустами поета промовляв сам народ: «...Жить тяжко в оковах! / Встань же, Боже, поможи нам / Встать на ката знову».
Отож Т. Шевченко використав біблійні псалми для рішучих закликів повалити самодержавний устрій. Написані в 1845 р., вони були опубліковані в «Кобзарі» 1860 р. Цей факт засвідчує, що форма релігійних піснеспівів допомогла обійти недремне око царської цензури.
«ІСАІЯ. ГЛАВА 35»
В основі поезії «Ісаія. Глава 35» — біблійна легенда про «дива Господнії».
Іудейський пророк Ісаія жив у VIII ст. до н. е., походив з аристократичної родини. Він є автором окремих глав книги Старого Заповіту, названої його ім’ям. Глава 35 присвячена пророцтву про щасливе життя, яке колись настане для людей. Її Т. Шевченко використав, щоб написати своєрідний гімн вільним людям на вільній землі. Нагадаємо, що мотив щасливого майбутнього звучав у таких творах, як «Заповіт», «На панщині пшеницю жала...», «І Архімед, і Галілей...». У них згадано «сім’ю вольну, нову», власне «веселе поле», «оновлену землю». Це, за уявою поета, маркери нового життя.
Вірш має підзаголовок «подражаніє», тобто наслідування біблійного пророцтва. Проте в ньому відсутній викривальний пафос. Натомість утверджується всезагальна радість людей, звільнених від пут рабства.
Розпочинається твір зверненням до землі «неполитої», «не повитої квітчастим злаком» — ідеться, як і в біблійному тексті, про пустелю. Ліричний герой хоче бачити її перетворення на квітучий рай, сповнений зелені, рожевих квітів, а, головне, осяяний Божим омофором. Цей образ у строфі визначальний. У прямому значенні омофор — назва частини одягу священника. У переносному — символ піклування Христа, його апостолів, мучеників, усіх святих про спасіння людей. У Т. Шевченка ці значення переплітаються. Омофор «дорогий», «золототканий», «хитрошитий» нагадує одяг. Омофор «добром та волею підбитий» — це вже символічний образ опіки Божої, яка разом із честю і славою мають огорнути землю. Так постає довершений образ оновленого квітучого краю, у якому «...люде темнії, незрячі, / дива Господнії побачать».
У другій строфі йдеться про довгождане звільнення від рабства:
І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Ось тоді настане час справедливості — Бог визволить «долготерпеливих» і покарає тих, хто творив зло. Їм не місце серед дивної природи й щасливих людей.
У третій строфі Т. Шевченко звертається до правди — одного з найважливіших понять у художньому світі поета. Коли на землю прилетить святая правда — неодмінна супутниця нового, вільного життя, — то відбудуться великі дива. Їх автор передає наближено до біблійного тексту: незрячі прозрять, німі заговорять, каліки зможуть вільно пересуватися. У цій строфі, як і в першій, поет знову повертається до образу квітучої пустелі, щоб підкреслити невідворотність змін. Ці зміни пов’язуються, зрозуміло, з водою: вона напоїть ріки, озера, а ті уможливлять буяння гаїв, у яких співатиме веселе птаство. Але Т. Шевченко згадує і про слово, котре прорветься, «як вода». Цей образ викликає певні асоціації1: вода вкрай важлива для природи, її процвітання (у прямому сенсі), а слово — для душі людини, її процвітання (у переносному значенні), адже мається на увазі Слово Боже.
Закінчується поезія гармонійною картиною нового життя вільних людей:
Оживуть степи, озера,
І не верстовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без ґвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.
Т. Шевченко відтворює образ дороги як шляху щасливого життя українського народу в майбутньому.
Молитва як жанр у творчості Тараса Шевченка: «ЗЛОНАЧИНАЮЩИХ СПИНИ...»
Протягом травня 1860 року Т. Шевченко написав кілька поезій, об’єднаних жанром молитви. Одна з них — «Злоначинающих спини...».
Літературознавчі координати
Молитва — літургійний жанр, який передбачає прославлення Бога, звернення до Його милості з проханням про допомогу, прихильність, захист. Водночас це і ліричний жанр, який нагадує медитацію. В українській поезії XIX століття до нього зверталися Т. Шевченко, П. Куліш, О. Кониський.
Поезія Т. Шевченка «Злоначинающих спини...» складається із чотирьох строф. Цей невеликий за обсягом текст несе в собі великий емоційний заряд любові — почуття, яке, без перебільшення, перемагає життєві негаразди й суспільні катаклізми. Композиційно вірш побудовано за принципом звертання — спочатку до «злоначинающих», потім — до «доброзиждущих», «чистих серцем», як завершальний акорд — до всіх:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
У цих рядках — ідейний центр твору, у якому найповніше виявляється чистота й багатство поривань ліричного героя, котрий зливається з автором у молитві-сподіванні на рай земний, обстоюючи загальнолюдські цінності добра, щастя, єднання, любові та правди. Якраз на протиставленні добра і зла («злоначинающих» — «доброзиждущих») вибудовується композиція молитви. Причому про «злоначинающих» у ній згадується лише один-єдиний раз. І це ніби засвідчує віру поета в перемогу добра на землі, поміж усіх людей, хоча, як відомо, Т. Шевченко дуже болісно сприймав соціальну несправедливість. Чи не тому в пошуках гармонії і людського щастя він звертається до Бога, не називаючи Його, щоб Той послав «святу силу», допоміг, поставив біля кожної праведної душі янгола-охоронця, а також захистив усіх людей, об’єднав їх на засадах любові й злагоди. Отож поет вірить у велику силу моральних цінностей, які можуть (і повинні!) змінити світ на краще.
Щоб надати поезії урочистого, біблійного звучання, як і належить молитві, він використовує застарілі слова («злоначинающих», «доброзиждущих», «ниспошли», «постави», «соблюди», «єдиномисліє», «братолюбіє»). Анафора у другій — четвертій строфі підкреслює важливість висловлених у них думок, надає їм стрункості, посилює емоційну напругу.
Тарас Шевченко. Молитва матері
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Яку роль відіграла Біблія в житті й творчості Т. Шевченка?
2. Які Господнії дива побачать «люде темнії, незрячі» (вірш Т. Шевченка «Ісаія. Глава 35»)? Що стане причиною такого щастя для людей у майбутньому?
3. Яка спільна думка об’єднує поезії Т. Шевченка «На панщині пшеницю жала...» та «Ісаія. Глава 35»?
4. З’ясуйте роль архаїзмів у поезії «Ісаія. Глава 35».
5. Які деталі творять український колорит у поезії «Ісаія. Глава 35»?
6. У чому полягає загальнолюдський зміст поезії «Злоначинающих спини...»?
7. Знайдіть у поезії «Злоначинающих спини...» асонанси й алітерації. Яка їх роль у розкритті авторського задуму?
Література в колі мистецтв
Розгляньте малярські твори Тараса Шевченка на євангельські теми. Своїми враженнями від них поділіться з однокласниками/однокласницями.
Апостол Петро
Голова Христа (начерк)
Воскресіння (ескіз)
Свята родина
- Випишіть у робочий зошит художні засоби, за допомогою яких Т. Шевченко втілив свій творчий задум у поезіях «Ісаія. Глава 35» або «Злоначинающих спини...». З’ясуйте, з якою метою їх використано.
Світова велич Тараса Шевченка
Справді геніальним поетом називають того, хто, пишучи про національні проблеми, зумів піднятися до їхнього загальнолюдського потрактування. Світова велич письменника визначається і його внеском у світовий літературний процес, і впливом на читача, і новаторськими пошуками ідей та оригінальних мистецьких засобів. Т. Шевченко силою свого полум’яного й художньо довершеного слова, силою своєї загальнолюдської правди переступив кордони рідної України.
Він оспівав багатостраждальний український народ, український світ так пронизливо тонко, так влучно, так щиро, як міг це зробити справжній син. Поет безмежно любив свій народ, вірив у нього, вбирав у своє велике синівське серце всі його проблеми, біди, бо сам вийшов з народу.
Він відтворив кріпаччину як світове зло. Мистецтвознавець Вадим Скуратівський із приводу цього зазначив: «Саме Шевченко вперше в історії (і не літератури, а людства) порушив... тисячолітню німоту...» соціальних низів. Так само потужно поет писав про національне поневолення рідного народу.
Водночас осердям його творчості є загальнолюдські моральні й духовні цінності, так звані «вічні» теми й мотиви — Бог, правда, добро, воля, справедливість, любов, доля, материнство.
Його творчість гуманістична й демократична. Його слово ствердило право української людини на волю і щастя, розбудило в ній національну свідомість і гідність. Заповіти Т. Шевченка й сьогодні актуальні: «Свою Україну любіть»; «Борітеся — поборете», «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Проте поет бачив майбутнє рідного народу не ізольованим чи винятковим, а в колі інших народів, у колі взаєморозуміння і взаємоповаги.
Його твори написані із самого серця, тому в багатьох поезіях умовний ліричний герой і автор збігаються. Тоді народжуються рядки, пройняті найтоншими нюансами почуттів, сокровенними думками, ліричними сповідями чи знищувальними звинуваченнями. І. Дзюба назвав це «безкрайністю суб’єктивного», тобто індивідуального, особистого. Так досвід однієї людини, талановито переплавлений у слові, ставав набутком загальнолюдським, а також збагачував духовність українського народу, його культуру. Кожний рядок поета вистражданий, пронизаний гострою думкою, щирістю і водночас простотою. Тією простотою, яка є ознакою справжнього таланту.
Шевченкова творчість сформована під впливом європейського романтизму. Шевченківський романтизм зазвичай називають бунтарським. Бунтарство поета поєднувалося з ліризмом, тобто емоційністю, схвильованістю, щиросердністю. Це був незвичайний сплав. Тому Т. Шевченко приніс у світову літературу свій різновид романтизму. Водночас у його творах трапляються реалістичні, сентиментальні ноти. Таке сплетіння засвідчує оригінальність творчого обличчя поета, його великий талант.
Творчість Т. Шевченка визначила поступ української літератури на цілі десятиліття. Вона вписала рідне письменство в коло найрозвиненіших літератур світу.
Тарас Шевченко — символ України, її совість і душа.
Олег Шупляк. Наша дума, наша пісня
Олег Шупляк. Борімося — поборемо!
Визначні діячі і діячки культури про Тараса Шевченка. Постать, як і творчість Шевченка, така потужна й унікальна, що можна говорити про всесвіт поета. Велич його таланту й подвигу розуміли сучасники, нащадки. Так, ще П. Куліш відзначав світове значення Т. Шевченка і ставив його ім’я поряд із такими геніями людства, як В. Шекспір, Ф. Шиллер, А. Міцкевич. Бо розумів його внесок у загальнолюдську мистецьку скарбницю.
Одним з перших написав про особливість творчості поета Панас Мирний: «Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово».
Проте найтоншим і найточнішим інтерпретатором творчості Т. Шевченка у свій час став Іван Франко, зокрема він запропонував власну «формулу» розуміння життя і творчості поета.
Уже в другій половині XIX ст. Т. Шевченко став відомим у багатьох європейських країнах. На початку XX ст. з’явилися перші англомовні переклади його творів. У 1911 р. й авторка відомого роману «Овод» англійська письменниця Етель Ліліан Войнич (1864-1960) видала окремою книжечкою шість поезій Кобзаря, до яких написала передмову й нарис про поета, ставлячи його в ряд світових ліриків. Для цього вона вивчила українську мову. На думку фахівців, її переклад «Заповіту» найдосконаліший з усіх дотепер відомих англомовних інтерпретацій цього твору.
Шведський історик, перекладач, славіст Альфред Єнсен (1859-1921) сказав про українського генія так: «Тарас Шевченко був не лише національним поетом, а й універсальним духом, світочем людства...». Ця думка народжена внаслідок його знання життя і творчості Т. Шевченка, адже А. Єнсен перекладав твори українця, написав про нього книгу, видану німецькою мовою у Відні («Тарас Шевченко. Життя українського поета», 1916).
Виявів шани й любові до українського Кобзаря не перелічити. Як згадує Олесь Гончар, американський письменник, лауреат Нобелівської премії Джон Стейнбек (1902-1968) під час перебування в Києві, в Музеї Шевченка, заплакав, «стоячи перед посмертною маскою поета і слухаючи Заповіт». А за півроку, наприкінці травня 1964, коли в Україні відзначали 150-річчя з дня народження Шевченка, надіслав з Нью-Йорка щире привітання: «Чи можна вплести ще якісь слова у вінок Шевченкової слави — слави, яку беззастережно визнає весь світ? Той, хто шукає плодів діяльності людської, що житимуть вічно, може знайти їх у Шевченка. Я згадую вітром пощерблені скелі на шляху до Гори й потріскані стіни пірамід. Навіть ваш улюблений Дніпро трошки змінив течію й пересунув свої піщані коси. Але слова Шевченка, пролунавши колись, залишилися незмінними назавжди. І я не знаю, чи можна ще додати що-небудь до уславлення його».
Т. Шевченко — людина, митець, великий гуманіст — зачарував світ. Як сказав турецький поет Назим Хікмет (1901-1963), «поки б’ються серця, звучатиме і голос Шевченка». А Олесь Гончар поглибив цю думку: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».
Творчість Тараса Шевченка і її роль в історії української літератури
Тapac Шевченко — центральна постать в українському літературному житті XIX ст. Його творчість вплинула на розвиток нової української літератури завдяки кільком чинникам.
1. Поет утвердив в українській літературі загальнолюдські демократичні цінності. Т. Шевченко звернувся до широкого кола тем і мотивів, які до нього або не порушувалися, або звучали несміливо. Це соціальні, політичні, філософські, історичні, морально-етичні, психологічні теми й мотиви. Він першим піднявся на відкриту боротьбу з російським самодержавством, кинув виклик імперії зла й насильства.
2. Т. Шевченко поетизував й утвердив український світ як самодостатній предмет зображення. Його твори стали могутнім чинником пробудження і становлення національної самосвідомості. На їхніх сторінках талановито відтворено просту людину, її багатий внутрішній світ, трагедії і драми.
3. Т. Шевченко своєю творчістю «вписав» український романтизм у контекст європейського й водночас прилучив українську літературу до кращих досягнень світового письменства.
4. Він став новатором у пошуках художніх засобів і форм. Зокрема, удосконалив жанри балади, поеми, послання, думки, медитації, елегії, ідилії.
5. Т. Шевченко визначив літературний шлях українським письменникам/письменницям наступних десятиліть — Марку Вовчку, Панасу Мирному, Івану Франку, Лесі Українці та іншим.
6. Поет розвинув українську літературну мову, збагативши її словниковий склад, граматику, які стали зразком і нормою для літератури, театру, преси. Він підніс її до рівня найрозвиненіших мов світу.
Ушанування пам’яті поета в Україні й за кордоном.
Твори Т. Шевченка перекладено більш як 130-ма мовами народів світу. Сотні перекладачів у різних країнах зверталися до Шевченкового слова, чимало з них спеціально вивчали українську мову, щоб читати поетові твори в оригіналі. Крім перекладів, друкуються наукові розвідки в Болгарії, Німеччині, Канаді, США, Польщі, Англії, Франції, Італії про життя і творчість українського поета. Інтерес до творчості Т. Шевченка зростає в Японії, Китаї, країнах Латинської Америки, Африки, Австралії.
З 1962 р. в Україні щорічно присуджується Національна премія імені Т. Г. Шевченка за найвидатніші досягнення в літературі й мистецтві. На тексти й мотиви творів Т. Шевченка створено близько 500 музичних творів (хорових, оперних, сольних, хореографічних та інших).
Всесвітня слава Кобзаря засвідчена численними пам’ятниками, установленими і в Україні (на рідній землі Кобзаря їх налічується 1256), і в різних куточках світу. Перше погруддя поета з’явилося ще наприкінці XIX ст. на півострові Мангишлак, у форті Олександрівському (колишньому Новопетрівському укріпленні, де служив Т. Шевченко). Кошти на його спорудження збирали офіцери-демократи. Цей пам’ятник проіснував до 1920 р.
Уже у XX ст. споруджено монументи Кобзареві в Канаді, США, Румунії, Франції. Скажімо, відкриття пам’ятника у Вашингтоні в 1964 р. перетворилося на урочисте свято, на якому з промовою виступив експрезидент США Дуайт Ейзенхауер. І сьогодні в різних куточках світу пам’ятають про великого українського поета, віддають йому шану. Так, у 2008 р. в Пекіні відкрито єдиний не лише в Китаї, а й у всьому азіатському регіоні пам’ятник Т. Шевченку. У 2010 р. в столиці Данського королівства з’явився монумент українському поету, який є першим і поки що єдиним у Скандинавії. Усього у світі налічується близько 500 пам’ятників Кобзареві.
Ім’ям Т. Шевченка названо вулиці, бульвари, навчальні заклади. Створено музеї поета. Його могила оголошена державним заповідником. Тарасова гора — місце поховання поета — стала всесвітньо відомою.
Мільйонними тиражами видаються Шевченкові твори.
За рішенням ЮНЕСКО ювілеї Т. Шевченка відзначалися в усіх державах світу.
200-річчя з дня народження Т. Шевченка — це вже сьомий значний посмертний ювілей поета. У плани його проведення втрутився Євромайдан. Українці вийшли на майдани міст і містечок, протестуючи проти неправди й фальші влади. До них приєднався й Тарас Шевченко — його портрети висіли на багатьох будинках, на барикадах, а з плакатів пильно в душу кожного вдивлявся поет із закритим хустинкою обличчям. Слова з його поезій були співзвучними настроям тисяч людей, які піднялися за європейські цінності під гаслами Кобзаря. Це ще раз переконливо довело Шевченкову актуальність.
Тарас Шевченко на Євромайдані
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Прокоментуйте слова Івана Дзюби про Т. Шевченка: «Давши людству краще з українського, він в той же час дав українському краще з вселюдського — в самому рівні і якості своєї думки, свого слова».
2. Чому ім’я Шевченка стоїть в одному ряду з іменами Г. Гейне, Дж. Байрона, Ш. Петефі, А. Міцкевича?
3. Поясніть думку Вадима Скуратівського: «...саме з Шевченка... розпочинається довгий і драматичний процес планетарної демократизації світової літератури... "Кобзар” — один із перших взірців такого по-справжньому олюдненого мистецтва».
4. Оригінальний пам’ятник Т. Шевченку споруджено в Римі. Поет постав в образі римського патриція. Як ви поясните такий задум італійського скульптора Уго Мацеї?
Пам’ятник Тарасові Шевченку в Римі
- Напишіть твір-роздум на тему «У чому виявляється актуальність творчості Тараса Шевченка в наш час?».
Подискутуйте з однокласниками/однокласницями
Прочитайте думку українського письменника і літературного критика Володимира Базилевського: «Шевченко універсальний. Кажемо: Тарас — і чи є такий українець, який не знав би, про кого йдеться. Росіянин не назве Пушкіна Олександром, англієць Шекспіра — Вільямом, німець не нарече по імені Ґете чи Шиллера, француз — Гюго. Там інший вимір, там — відчуття дистанції». Чи погоджуєтеся ви із цим твердженням? Що для вас значить постать і творчість Т. Шевченка? А для ваших рідних? Як, на вашу думку, зміниться сприйняття особистості Т. Шевченка для покоління ваших дітей?
Коментарі (0)