|
В історії української літератури небагато таких усебічно обдарованих, талановитих постатей, як «гарячий Панько Куліш» - так він сам підписував свої твори. Він знаний як прозаїк, поет, перший український професійний літературний критик, історик, фольклорист, перекладач, автор підручників для школи, українського правопису, просвітитель, громадський діяч. Допитливим, палким і запальним був Пантелеймон Куліш з дитинства і таким лишився до кінця життя. Ті, хто поділяв його погляди, і ті, кому незрозумілими були його устремління, не могли заперечити головного - справжньої подвижницької праці цієї людини в ім’я майбутнього України. Пророчими стали слова Івана Франка про те, що це «перворядна звізда в нашому письменстві» і в «історії нашого духовного розвою займе він назавсігди дуже високе місце». Довга й бурхлива життєва дорога Пантелеймона Олександровича Куліша розпочалася 7 серпня (26 липня) 1819 року в містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині це Шосткинський район Сумської області). Хлопчик горнувся до красуні-мами, що знала безліч пісень, і сестрички Лесі, що старанно вчила кмітливого братика грамоти. Рідні лише дивувалися, як швидко він осягнув читання, письмо, навчився лічити. Але недовго тривало їхнє родинне щастя: спершу померла сестричка Леся, згодом - мама. Батько, заможний хлібороб Олександр Андрійович, не привів у дім іншу жінку, бо сина любив понад усе, боявся, що мачуха скривдить чутливого й розумного хлопчину. Тоді й почалася незвичайна дружба Панька із сусідкою Уляною Терентіївною Мужиловською, яка намагалася ласкою та увагою зігріти серце маленького сироти. Вона читала йому поезії, прилучала до книжної мудрості, стала для нього наставницею і «духовною матір’ю». Пізніше Пантелеймон Куліш присвятив їй багато творів, чим і віддячив своєму дорослому щирому другові....
|