|
Відомого українського письменника Степана Васильченка одностайно називають чарівником, що володіє барвистим, дзвінким і запашним словом. Письменник, як ніхто інший, з веселим добрим сміхом, з ласкавою замрією вміє розповідати про дітей і для дітей. Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко) народився 8 січня 1879 р. у містечку Ічня на Чернігівщині в сім'ї селянина-шевця. Велика родина Панасенків жила хоч і бідно, але дружно. Восьмирічним Степан уже допомагав батькам у полі, а невдовзі його записали до школи. Батько цінував грамоту в людях і тому намагався дати освіту своїм дітям. Закінчивши вчительську семінарію, Степан Васильченко працював на Київщині та Полтавщині. Згодом закінчив і вчительський інститут. За діяльністю чесного і запального молодого вчителя, небайдужого до несправедливості та свавілля чиновників, стежили і шкільні інспектори, і жандарми. Керівники переводили його з села до села, та скрізь Степан знаходив зв'язок із молоддю. Школярі любили свого дотепного, співучого вчителя, а він їх учив грамоти і співів. Писати С. Васильченко почав ще в семінарії, захопившись віршуванням. У 1910 році виходять твори «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та інші, пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. Під час Першої світової війни Степана Васильченка мобілізували до армії, він був командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи», «Оповідання» та ін....
|