Войти
Закрыть

Література українського романтизму

9 Клас

Романтизм — один із провідних напрямів у мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Англії та Франції, а на початку XIX ст. поширився у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, зокрема в Україні. Його поява збіглася в часі з формуванням європейських націй. У попередні століття серед мільйонів європейців не було усвідомлення належності до великої спільноти під назвою «нація». Вони сприймали себе передусім членами «малої батьківщини». Для німця, скажімо, це була Саксонія чи Баварія, для француза — Нормандія або Шампань, для італійця — Тосканське графство тощо. Та й наші предки частіше ідентифікували себе полтавцями, подолянами чи волинянами, аніж українцями. На початку XIX ст. ситуація докорінно змінилася. Вивчення історії, фольклору й етнографії відкрило закономірність: окремі великі групи людей мають спільні ознаки в мові, культурі, характері, навіть більше — як і окрема людина, кожна така спільнота наділена розумом і свідомістю, може бути вільною чи перебувати в рабстві. Разом із цими ідеями приходить розуміння того, що кожна нація повинна бути суверенною, мати свою державу й самостійно визначати власну долю. Тому постало важливе завдання — виховання національної гідності, а за відсутності національного суверенітету — виборювання права на самостійне національне життя й державність....
0 Переглянути

Засновник з Основи: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778—1843). «Маруся»

9 Клас

Сентиментально-реалістична соціально-побутова повість «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка побачила світ у 1833 р. Це перший прозовий твір у новій літературі, написаний українською мовою. Задум створити епічне полотно з народного життя саме українською мовою виник у письменника як реакція на погляди тієї частини сучасників, яка скептично ставилася до виражальних можливостей «селянської» мови. Українська вважалася в часи Г. Квітки-Основ'яненка грубою й обмеженою, не здатною до вираження глибоких думок, як це могли робити інші розвинені мови. Щоб переконати читачів у тому, що українською мовою можна передати найтонші почуття й переживання героїв, письменник береться за написання повісті «Маруся». «Я написав "Марусю” і довів, що від малоросійської мови можна розчулитися», — писав він в одному з листів. У повісті розповідається про родину Наума Дрота і трагічну долю його доньки Марусі. Отже, змалювання історії кохання Марусі й Василя, а також життя і побуту українського села в першій половині ХІХ ст. є темою повісті. Описуючи винятковий епізод про пристрасне кохання та смерть головної героїні, автор водночас виходить на широке узагальнення народного життя. Г. Квітка-Основ'яненко в образах Марусі, Василя, Наума зображує «маленьку» людину, здатну кохати, радіти й страждати. Зі сторінок повісті перед читачем поставали не просто селяни, головне призначення яких — працювати, а люди щирої душі, з глибокими душевними переживаннями....
0 Переглянути

Засновник з Основи: Григорій Квітка-Основ'яненко (1778—1843)

9 Клас

Григорій Федорович Квітка — засновник прози в новій українській літературі. Народився 29 (18) листопада 1778 р. в слободі Основа, що на Харківщині, у родині відомих на всю Слобідську Україну дворян. Предки письменника належали до стародавнього козацько-старшинського роду. На Харківщині Квіткам належало багато земель, численні маєтності. Предки Григорія брали активну участь у громадському та релігійному житті міста, були у своєму краї щедрими благодійниками. Дитинство письменника пройшло в родовому маєтку. Саме тут він здобув домашню освіту. Батьки Григорія були освіченими людьми, вдома мали велику бібліотеку. Хлопчик багато читав, слухав народні пісні й балади у виконанні селян. У батьківському маєтку Г. Квітка брав участь у постановках домашніх вистав, причому полюбляв виконувати комічні ролі. З родиною Квіток був добре знайомий Григорій Савич Сковорода, він неодноразово гостював у них. Поета-філософа тут дуже шанували, а малий Григорій вивчав напам'ять твори великого мудреця. Філософські погляди Г. Сковороди вплинули також на формування світогляду Г. Квітки, він близько сприйняв сковородинську ідею служіння народові. У дитинстві Григорій був кволим і хворобливим хлопчиком. У п'ятирічному віці через хворобу він утратив зір, який, за сімейними переказами, повернула йому ікона Озерянської Божої Матері. Релігійне домашнє оточення й таке чудодійне зцілення сформували в Г. Квітки релігійний світогляд, переконання в тому, що все життя людини підпорядковане волі Божій. Тому нікого не здивувало, коли на двадцять шостому році життя він облишив військову службу й упродовж майже десяти місяців пробув послушником у монастирі. Переказують, що намовив його на такий крок знову ж таки старший Григорій — Сковорода. Але в послушницьке життя юнак переніс деякі свої світські захоплення. Так, наприклад, у келії Григорія з дозволу настоятеля монастиря стояв клавір, на якому він полюбляв грати. Так само добре юнак виконував твори на флейті, мав різнобічні музичні інтереси....
0 Переглянути

Сміх і сум Івана Котляревського (1769—1838). «Наталка Полтавка»

9 Клас

П'єсу «Наталка Полтавка» І. Котляревський створив у 1819 р. для відкритого за рік перед цим Полтавського театру. У ній він полемізує з драматургом О. Шаховським, який у водевілі «Козак-стихотворец» у викривленому світлі представив життя українського села. Заперечуючи твори тогочасних письменників, у яких народ був переважно об'єктом висміювання, І. Котляревський головними героями «Наталки Полтавки» змальовує вихідців із простого люду. Своїм драматичним твором він утверджує думку про їхню гідність і моральну вищість над представниками заможних верств населення. І. Котляревський розробляє захопливий сюжет, в основі якого — класичний «любовний трикутник» . Тема п'єси — історія кохання Наталки й Петра та відстоювання права на сімейне щастя. В основі конфлікту — протиставлення «розуму» (розрахунку) та «серця» (щирих почуттів). Носіями «розуму» є передусім люди освічені, які сваталися до Наталки. Це і тахтауловський дяк, і волосний писар, і підканцелярист Скоробрешенко, і, нарешті, возний Тетерваковський. Усі вони заможні й мають авторитет, за ними, на думку Терпилихи, її дочка «мала б вічний хліб». Мати таку дружину, як Наталка, для видних женихів престижно, адже дівчина в усій окрузі відзначалася красою й працелюбністю. Але чи може шлюб за розрахунком зробити людину щасливою? Виразником ідеї про кохання як запоруки сімейного щастя є Наталка. Заперечуючи проти шлюбу за розрахунком, вона відстоює право на сім'ю, що ґрунтується на взаємних почуттях: «Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні! Та і всі письменні — нехай вони собі тямляться!». Зрозумілою стає і її відмова возному. Головна причина такого рішення передусім — не соціальна нерівність, а відсутність почуття до залицяльника. Навіть у безвихідній ситуації, коли Наталка змушена була за наполяганням матері пов'язати возному рушники, вона намагається бути послідовною у своїх принципах. Не маючи вже можливості щось змінити, дівчина благає Бога: «Коли уже воля Твоя єсть, щоб я була за Возним, Ти вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до Возного, а без сього чуда я пропаду навіки...»....
0 Переглянути

Сміх і сум Івана Котляревського (1769—1838). «Енеїда»

9 Клас

Уже сама назва твору вказувала освіченим читачам, що взірцем для І. Котляревського була Вергілієва «Енеїда». Український автор не перший, хто наслідував одного з найавторитетніших поетів античності. Протягом XVIII - на початку ХІХ ст. з'явилися пародії на Вергілієву «Енеїду» в західноєвропейських літературах: Д. Лаллі в італійській, П. Скаррона у французькій, А. Блюмауера в німецькій, М. Осипова в російській. Напевне, І. Котляревський був знайомий з більшістю цих творів в оригіналі. Як і попередники перелицьованих «Енеїд», І. Котляревський створює бурлескно-травестійну поему, що були надзвичайно популярні на той час у Європі. Літературознавчі координати Травестія — різновид поетичних жартівливих творів. Термін «травестія» походить від італійського слова travestire, що означає перевдягати. І. Котляревський з Вергілієвого твору серйозного й героїчного змісту використав лише сюжетну канву та імена деяких персонажів, але переробив її, «перелицював» для зображення зовсім іншого, ніж в оригіналі, життя. Він переніс події з античних часів в українське суспільство кінця XVIII ст. Усе в поемі нагадує українські реалії — одяг персонажів, звичаї, побут, наїдки й напої. У поемі — спогади про козаччину, якої, звісно, не могло бути у Вергілія. Якщо в античному творі йшлося про мандри троянців, які прибули на латинську землю й заснували велику Римську державу, то в травестійній поемі І. Котляревського в образі Енея і троянців І. Котляревський зобразив козаків, а в образах античних богів і царів читач упізнавав представників різних верств і станів українського суспільства....
0 Переглянути

Сміх і сум Івана Котляревського (1769—1838)

9 Клас

Він зачитувався «Дон Кіхотом» Сервантеса. Принаймні так переповідали його сучасники. Він і сам іноді здійснював учинки, яким би міг позаздрити його улюблений літературний герой. Наприклад, через особисті обставини або ідейні переконання рішуче рвав зі звичним способом життя й тим само мовчки висловлював свою незгоду з існуючими порядками, бо жив у країні, де «на всіх язиках все мовчить». У тогочасній провінційній Полтаві XVIII ст. він створив модерний твір. Його поему (і це була перша серйозна проба пера автора!) без його відома було надруковано в самій столиці Росії, бо вона вже була настільки популярною, що ходила між читачами в рукописних списках. Кажуть, що нею цікавилися російський цар Микола І, а імператор Наполеон під час російсько-французької війни вивіз один примірник із собою на батьківщину. Він був дотепником і «лицарем без страху й докору». А найголовніше — став зачинателем нової української літератури. Він — це Іван Петрович Котляревський, український поет, драматург, педагог і громадський діяч кінця XVIII ст. - першої половини ХІХ ст....
0 Переглянути

Світлі обрії нової української літератури

9 Клас

Ці слова сучасної української поетеси Ліни Костенко влучно відображають культурно-історичний період, який ви вивчатимете надалі. Про українських письменників ХІХ ст. не можна сказати, що вони переймалися тільки мистецтвом. Це були більше, ніж трударі на ниві красного письменства. У часи, коли під сумнів було поставлено виживання українського народу, саме вони, національні письменники, узяли на себе обов'язки, які мала б виконувати держава: стояти на захисті прав народу, сприяти культурному піднесенню, розвивати його національну мову. Але в умовах бездержавності саме художня література стала важливим чинником формування національної свідомості народу. Письменники, яких ви вивчатимете, були людьми звичайними й незвичайними водночас. Вони кохали й страждали, клопоталися про своїх рідних і близьких, мріяли про звичайне людське щастя. Але кожного з них доля додатково наділила високою місією боронити свій народ, його майбутнє. А можливо, не доля, а вони самі вирішили обрати собі такий шлях? Як ви знаєте, у середині XVIII ст. лівобережна частина України входила до складу Росії на правах автономії, що їй гарантували угоди Б. Хмельницького 1654 р. Катерина ІІ, яка прийшла до влади в 1762 р., не мала наміру зберігати самостійне правління в українських землях. Тому вже через два роки вона ліквідувала гетьманську владу, а одинадцять років потому (1775 р.) — Запорозьку Січ. Утрата Україною автономії завершилася скасуванням у 1883 р. козацького війська та запровадженням у цьому ж році кріпацтва. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої на початок ХІХ ст. переважна більшість українських земель опинилася під владою імперії Романових....
0 Переглянути

Лицар духовності: Григорій Сковорода (1722—1794)

9 Клас

Минуло понад два століття відтоді, як жив і творив великий митець і мислитель українського народу Григорій Сковорода. Він був загадкою для своїх співвітчизників при житті, нерозгаданий він і сучасними дослідниками, хоч кількість наукових праць про нього обчислюється сотнями. За стильовими ознаками творчість українського Сократа належить добі пізнього бароко. Водночас можемо віднести Г. Сковороду до мислителів ренесансного типу. Як і митці доби Відродження, він був усебічно обдарований: мав прекрасний голос і був професійним співаком, художником, письменником, філософом, педагогом. Жоден твір Г. Сковороди за його життя не був надрукований, але всі вони розходилися по Україні в рукописних списках. Чимало духовних пісень на його слова у XVIII ст. виконували кобзарі та лірники, студенти шкіл і мандрівні дяки, аматори в сімейному колі. Авторитет і популярність Г. Сковороди були такими великими, що йому приписували навіть твори інших авторів. Воістину він був учителем усього українського народу. Про нього складено багато легенд, які збуджують і досі уяву: нібито сама російська цариця Катерина ІІ пропонувала українському мудрецеві переїхати до столиці; буцімто втік з-під вінця, бо вважав свободу важливішою від сімейного щастя, що викопав собі могилу й попередив ближніх про день свого відходу в інший світ. Правдиві й вигадані сюжети про життя Григорія Савича Сковороди притягували увагу співвітчизників до його особистості. Але, на жаль, ми й досі не засвоїли уповні його геніальні ідеї про «сродну працю», «любомудріє» думок, філософію серця, не прислухалися до його закликів пізнати себе. Шлях до Г. Сковороди непростий, але той, хто на нього ступить, виробить у собі імунітет проти аморальності й цинізму, житиме в гармонії та злагоді зі світом і своїм внутрішнім «Я», зрештою, зможе досягнути щастя....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Вертеп як вид театрального дійства

9 Клас

У XVІІ—XVІІІ ст. значного поширення в Україні набуло театральне мистецтво. Авторами драматичних творів були викладачі та учні навчальних закладів. Тогочасним глядачам показували твори «високого» стилю — великодні, різдвяні, історичні, житійні та повчальні драми. У перерві між діями ставили драматичні твори «низького» стилю — короткі вистави з народного побуту. Їх називали інтермедіями та інтерлюдіями. Якщо драми були написані церковнослов'янською мовою зі значними домішками українізмів, то герої інтермедій та інтерлюдій розмовляли живою розмовною мовою. Із XVII ст. на українських землях починає набувати популярності вертеп — ляльковий театр, який показували на різдвяні свята. Школярі, мандрівні дяки та міщани носили вертепи від хати до хати й розігрували лялькові вистави. У перекладі зі старослов'янської вертеп означає «печера». За зовнішнім виглядом це була дерев'яна або картонна скринька з метр завдовжки й майже в людський зріст заввишки, у якій вистави розігрували за допомогою ляльок на паличках. Для їхнього пересування в дні скриньки робили прорізи. Вертепник тримався за палички, «водив» ляльок по сцені, а також озвучував героїв, змінюючи голоси. Ляльок виготовляли зазвичай із фарфору, дерева або картону, гарно розписували. Часто вони були справжніми витворами народного мистецтва і справляли велике емоційне враження на глядачів. З розвитком техніки ляльок у рух приводив прихований від глядачів спеціальний механізм. Деякі з вертепів були оснащені пристроями, що приводили в рух частини їхніх тіл. Наприклад, Смерть махала косою, Запорожець танцював навприсядки тощо....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 50
Назад

Навігація