Войти
Закрыть

Світло доби Ренесансу. Діяльність братських шкіл і розвиток освіти

9 Клас

У XVI—XVII ст. розпочинають свою діяльність братства, які організовують свідомі міщани при церквах для опору єзуїтським школам. Виникали вони спочатку на західноукраїнських землях, а потім розгорнули діяльність по всій Україні. Головним їхнім завданнями було протистояння католицизму та зміцнення православ'я. Кількість членів братств почасти не була великою: подекуди вони нараховували до десяти осіб. Але їхні учасники виявляли високу активність у захисті своїх релігійних, громадянських і культурних прав. Вони боролися проти покатоличення й полонізації українського народу, висловлювали протести проти протиправних дій католицьких священиків чи урядовців, активно втручалися в громадське життя міста. Така діяльність формувала небайдуже ставлення людей до свого становища, виховувала національно свідомих громадян. Братства розгорнули широку культурно-просвітницьку діяльність. Вони усвідомлювали, що освіта стає одним з найважливіших засобів у боротьбі за збереження національної та культурної ідентичності. За їхньої активної участі в містах відкривалися початкові школи, метою яких було виховання дітей у православних традиціях, підвищення освітнього рівня народу, виховання в нього патріотичних почуттів. До викладання в братських школах залучали високоосвічених діячів, яких можна назвати енциклопедистами доби українського Відродження. Братські школи працювали в Дрогобичі, Галичі, Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Бережанах та інших містах. Найбільшого успіху досягли Львівська та Київська братські школи, які надавали учням ґрунтовну освіту європейського зразка. Містяни й козаки підтримували їхню діяльність, робили багаті грошові пожертви. Так, наприклад, шляхтянка Галшка Гулевичівна заповіла свій двір на Подолі й значні кошти Київському братству, а в 1620 р. до нього записався гетьман Петро Сагайдачний «зі всім військом Запорозьким»....
0 Переглянути

Світло доби Ренесансу

9 Клас

Ренесанс, або Відродження як культурно-історична епоха та культурно-мистецький рух прийшов на зміну Середньовіччю. Він виник на початку XIV ст. в Італії. Спочатку митці ставили за мету використовувати забуті форми античної спадщини, але потім світоглядні пошуки привели їх до глибокого переосмислення ролі людини у світі та її стосунків з Богом. Якщо в епоху Середньовіччя людину називали вінцем Божого творіння, але насправді вона була підпорядкована релігійним нормам і канонам, то в добу Відродження її почали усвідомлювати як довершене втілення задуму Бога на землі та богорівну особу. В образотворчому мистецтві художники вже не копіювали усталені шаблони. На зміну стражденним ликам святих на позолоченому тлі прийшли образи живих людей. Навіть образи Ісуса Христа, Богородиці та святих на полотнах почали набувати реальних людських рис. Письменники-гуманісти в центр уваги теж поставили живу людину з її земними радощами, переживаннями й турботами. Мистецький ідеал того часу — фізично й духовно розвинена гармонійна особистість. У добу Відродження в Європі розпочався процес формування європейських націй і творення літератури національними мовами. Історичні координати Занепад колись могутньої середньовічної держави Київська Русь та підкорення її монголо-татарами майже на три століття загальмували культурний розвиток нашого народу. Починаючи з XIV ст., більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. І хоч у новій державі панівною була українська культура (офіційною мовою стала староукраїнська, діяли києворуські закони тощо), наш народ, ослаблений боротьбою протягом попередніх століть, так і не віднайшов у собі сил утвердитися в ній на рівних правах з литовцями....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Руси-України. Слово про «Слово о полку Ігоревім»

9 Клас

«Слово о полку Ігоревім» — перлина давньоруської літератури, досі єдиний відомий нашим сучасникам зразок героїчного епосу ХІІ ст. Минуло понад два століття відтоді, як виявили один з його списків, а твір і досі привертає до себе увагу дослідників своєю художньою досконалістю, емоційністю, патріотичністю, зрілою державницькою позицією. Автор «Слова...» — геніальний митець, що «...стояв на плечах усіх своїх літературних попередників», тобто увібрав кращі набутки фольклорної творчості та літературні традиції свого часу. Спробуємо осягнути деякі таємниці цього прекрасного твору. Майже детективна історія «Слово о полку Ігоревім» — пам'ятка києворуської літератури, оповита багатьма таємницями й загадками. Одна з них стосується того, як «відкрили» текст твору. Уперше про існування «Слова...» оголосив наприкінці XVIII ст. член російської Академії наук, відомий московський колекціонер старожитностей граф Олексій Мусін-Пушкін. Він скопіював текст і надіслав його цариці Катерині II. У 1800 р. знахідку було надруковано. У 1812 р. під час пожежі Москви рукопис згорів, тому деякі дослідники висловлюють скептичне припущення: а чи був він узагалі? Чи не майстерна це містифікація? Невсипущі пошуковці, однак, установили, що рукопис справді був. Є дві версії, як він потрапив до рук О. Мусіна-Пушкіна. Згідно з першою граф відкупив пергамент в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря, за другою — заволодів ним не зовсім, так би мовити, законно. У 1791 р. він як чиновник Синоду1 отримав доступ до монастирських архівів. У рукописі XV чи XVI ст. Мусін-Пушкін, ймовірно, віднайшов текст «Слова...». На щастя, він звернув увагу на унікальний твір. Охоплений найшляхетнішими намірами, колекціонер перевіз пергаментний сувій додому, хоча, за всіма юридичними законами це було незаконно, бо він вважався державною власністю....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Руси-України. Києво-Печерський патерик

9 Клас

Києво-Печерський патерик1 написано в лаврі в першій половині ХІІІ ст. Постав він з листування єпископа Симеона з Володимира з печерським ченцем Полікарпом, який теж хотів стати єпископом і скаржився, що в монастирі його недооцінюють. Симеон наставляє приятеля, переконує, що така поведінка — це прояв гордині, а ключ до спасіння душі — смирення й покора. Підтверджує він свої поради повчальними прикладами та історіями про святих і грішників. Заохочений листами Симеона, Полікарп також пише 13 оповідань у формі листів до ігумена лаври Акіндина. Вони та інші пам'ятки, пов'язані з Печерським монастирем, пізніше були зібрані в один збірник. 1 Патерик (від лат. pater — «батько») — життєпис і повчання святих отців Церкви, збірник оповідань про життя християнських святих отців, людей, які з Божою поміччю зробили великий внесок у розвиток Церкви — спільноти християн нашої планети. Патерик не має наскрізного сюжету. У єдине ціле окремі оповіді об'єднує ідея піднесення ролі Києво-Печерської лаври в духовному житті держави та життя й подвиги чернецтва заради утвердження християнської віри. Патерик має велике пізнавальне значення. Він цікавий тим, що відтворює різноманітні прояви релігійного життя того часу, зображує побут і стосунки лаврських братчиків. Оповіді про добрі діяння засновників Лаври Антонія, Феодосія та ченців дають можливість отримати загальне враження про життя лаври в ХІІІ ст. З коротких оповідей можемо скласти також уявлення, що монастир не завжди жив у мирі зі світською владою. Наприклад, кілька сюжетів зображують конфлікт між Лаврою та скупим і злим князем Святополком Київським....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Руси-України. «Поученіє...» Володимира Мономаха

9 Клас

Князь Володимир Мономах (1053-1125) написав «Поученіє...» на схилі літ своїм дітям, але за широтою тем, порушених у творі, ці морально-релігійні настанови виходять далеко за межі княжої сім'ї й навіть усіх києворуських княжих родин. «Поученіє...» на той час набуло широкого суспільного значення. Твір складається з двох частин. У першій викладено загальні настанови на щодень своїм дітям, що ґрунтуються на доброчесності. Світоглядною основою «Поученія...» є релігійні норми. Високі моральні заповіти Володимира Мономаха цінні й донині, вони змушують замислюватися про взаємини між людьми, удосконалювати свої моральні принципи. Ось деякі з його настанов: Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків... [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово Господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — покорятися, з рівними і меншими — приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Руси-України. «Повість минулих літ»

9 Клас

У часи Середньовіччя вважалося, що історичні події та людські долі — це втілення Божої волі на землі. Щасливі випадки, на думку книжників, відбувалися за Господнього сприяння, а трагічні — як Його покарання за гріхи. Із цього випливало, що літописці були лише сумлінними фіксаторами подій, а не дослідниками причиново-наслідкових зв'язків між ними. Протягом століть києворуські книжники з багатої візантійської історіографічної спадщини знайомилися лише з хроніками, укладачі яких пояснювали події, що відбувалися, Божим задумом. Такі твори стали взірцем для написання аналогічних текстів києворуської історії. Найдавнішою в цьому жанрі є «Повість минулих літ», яка разом з Київським та Галицько-Волинським літописами входить до так званого літопису Руського. Повна назва твору — «ПовѢсть временныхъ лѢть черноризца Федосьева манастиря Печерьскаго, откуду есть пошла Руская земля и хто в ней почалъ пѢрвѢе княжити [и откуду Руская земля] стала есть». Так у назві сформульовано головну мету твору — обґрунтувати києворуську державність. Представляючи київоруську історію, літопис полемізував з візантійськими історіографічними працями, за якими Київська Русь є невід'ємною частиною візантійського світу....
0 Переглянути

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Руси-України

9 Клас

Оригінальна література давньокиївського періоду до наших часів дійшла лише частково. Багато творів зникло в огні під час ворожих нападів, та й нефаховість або байдужість тих, кому до рук потрапляли безцінні манускрипти, завдали мистецькій спадщині непоправної шкоди. Але навіть та частина творів літератури, що дійшли через століття, дає уяву про багатство духовного життя наших предків. Основними жанрами оригінальної літератури були літописи, проповіді (ораторська проза), повчання, житія святих, оповідання, сказання, паломницька література (ходіння). Для переважної більшості творів оригінальної києворуської літератури були характерні такі ознаки: високий патріотизм; пафосність; повчальність; персонажі були носіями релігійно-моральних і політичних ідей. Мова творів проста, не переобтяжена поетичними прикрасами, у них розвивалася одна тема, навколо якої розгорталася розповідь автора....
0 Переглянути

Глибини перекладної літератури: Біблія. Біблія в мистецтві

9 Клас

Письменники, художники, композитори у своїй творчості часто звертаються до біблійних сюжетів, тем, мотивів, образів, використовують алюзії1, цитують фрагменти, тому кожна освічена людина, щоб зрозуміти мистецький твір і задум автора, незалежно від свого віросповідання, має знати Святе Письмо. Без цього сучасний твір залишиться для читача мертвим, адже він не зможе не тільки вичитати підтекст, а й зрозуміти його прямі значення. 1 Алюзія — натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі або в розмовному мовленні. Біблія — невичерпне джерело натхнення для світових митців. Вона надихнула на створення шедеврів великих художників Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рембрандта, Рафаеля, Дюрера, музикантів Моцарта, Бортнянського, Верді. В Україні в добу Бароко багато художників-іконописців розмальовували храми на біблійні сюжети: Йов Кондзелевич, Микола Петрахнович, Федір Федуско, Федір Сенькович, у наступні періоди до її глибин зверталися Генріх Семирадський, Володимир Боровиковський, Олександр Мурашко, Петро Холодний та інші....
0 Переглянути

Глибини перекладної літератури: Біблія. Переклади Біблії українською мовою

9 Клас

В Україні до перекладів Біблії зверталися багато культурних діячів у різні часи, тому що завжди існувала потреба донести до вірян слово Боже зрозумілою їм мовою. У період Реформації в XVI ст. в Європі перекладають тексти Біблії в Німеччині, Англії, Франції, Нідерландах тощо, на українських землях — архімандрит місцевого монастиря в містечку Пересопниця (нині поблизу м. Рівне) Григорій. У 1556-1561 рр. він переклав Євангеліє із церковнослов'янської мови на тодішню староукраїнську. Це дорогоцінна пам'ятка, на якій нині при інавгурації на вірність своєму народові присягають новообрані президенти України. На західноукраїнських землях у першій половині ХІХ ст. за переклад частин Біблії на живу розмовну мову взялися письменники та фольклористи Маркіян Шашкевич і Володимир Александров. На східноукраїнських землях до 1860 р. переклад чотирьох Євангелій здійснив Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук. Друкувати на території Російської імперії цю працю було заборонено, тому що на той час ще не було перекладу Біблії із церковнослов'янської на російську. Перший повний переклад Біблії на українську мову здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй1 та Іван Нечуй-Левицький. Книга вийшла в 1903 р. за сприяння Британського Закордонного Біблійного Товариства у Відні....
0 Переглянути

Глибини перекладної літератури: Біблія. Притча про блудного сина

9 Клас

Ще в Старому Заповіті було передбачено, що Ісус Христос повчатиме притчами. У Новому Заповіті їх записано близько тридцяти. Кожна освічена людина знає притчі про сіяча, кукіль у пшениці, про самарянина, овечу кошару, про тісні двері, багача і Лазаря, фарисея і митаря тощо. Найчастіше для оповіді Ісус брав приклади з природи або сучасного Йому суспільного життя. Хоча притчі були відомі ще в старозавітні часи, особливу досконалість і красу вони отримали в устах Боголюдини. Ось як Ісус пояснював своїм учням вибір такої форми оповіді: «Я тому говорю до них притчами, що вони дивлячись не бачать і слухаючи не чують». Спаситель викладав своє вчення у формі алегоричних оповідань з кількох причин: по-перше, він говорив про глибокі духовні істини, осягнути які слухачам було нелегко, а конкретна і яскрава розповідь з життя впливала на них емоційно й запам'ятовувалася на багато років; по-друге, люди часто не розуміли вчення Спасителя, тому була ймовірність його спотворення, а притчі зберігали чистоту науки Христа; по-третє, притчі мали перевагу перед прямими настановами, тому що не тільки містили загальний Божественний закон, а й демонстрували його застосування в приватному та суспільному житті. Христові притчі чудові ще й тим, що вони анітрохи не втратили своєї сили й актуальності донині. Вони такі ж сучасні, як і дві тисячі років тому. Притча — це повчальна розповідь, мета якої — викласти духовні чи моральні істини. Сюжет твору будується на певній життєвій ситуації чи спостереженнях, з яких випливає дидактична ідея, тобто настанова....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 50
Назад

Навігація