Отже, тема «Слова...» — зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря проти половців у 1185 р.

Композиція й елементи сюжету «Слова...»

Як бачимо зі змісту, сюжет «Слова...» нескладний, має всього кілька подій. Починається твір зі вступу — розповіді про києворуського співака Бояна та прославлення його мистецтва.

Сюжет «Слова...» розвивається лінійно протягом доволі короткого проміжку часу. Але до основної сюжетної лінії автор уплітає три додаткові епізоди (сон київського князя Святослава, його «золоте слово» та «Плач Ярославни»), власні емоційні роздуми, опис Русі після поразки Ігоревого війська, згадки про князів, які правили протягом майже ста років і своїми діями зміцнювали державу. У такий спосіб автор розширює географію і хронологію твору, тому складається враження, ніби він з висоти спостерігає за Руссю протягом тривалого проміжку часу.

Особливістю твору є його символізм, який був визначальною стильовою ознакою середньовічної літератури загалом. Без знання значень символів складно зрозуміти зміст «Слова...». Їх використання також додає твору сильного емоційного забарвлення, викликає в читача багато асоціацій. Зокрема про те, як Боян грає на гуслях, автор пише, що «випускає він десять соколів, а на зграю лебединую». Ігор із князями-родичами — це «Олегове гніздо», нащадки князя Олега, битва — «кривавий бенкет», «сватів своїх добре напоїли» — символ переваги руської зброї над половецькою й натяк на родинні зв'язки київських князів з половецькими. Символічними є й певні природні явища: затемнення сонця, крики птахів і тварин — попередження про небезпеку. Багатою є символіка епізоду, присвяченого київському князю Святославу. У сні, що йому приснився, «укривати чорним запиналом», «черпати синього вина, з отрутою мішаного» — символи біди, «великі перли» — сльози, в «теремі злотоверхім покрівля розвалена», похоронні сани їдуть до моря — символи смерті.

У «Слові...» дивовижно уживаються християнські образи з міфологічними, відображаючи поєднання у свідомості русичів двох вірувань — язичництва і християнства. На сторінках твору згадано Богородицю Пирогощу й казково-фантастичні образи Діви Обиди, Стрибога, Дажбога, Карни та Жлі.

Цінність «Слова...» для того часу полягала в тому, що воно висловлювало в неперевершеній художній формі думку, яка зріла в помислах передових людей епохи.

Ідея «Слова о полку Ігоревім» — заклик руських князів до єдності перед загрозою зовнішніх ворогів, утвердження думки, що тільки в єдності сила держави.

Віктор Єфименко. Ілюстрація до «Слова...» (триптих)

Образи «Слова...»

Хто є найважливішим героєм «Слова о полку Ігоревім»? Князь Ігор? Так, у творі про нього розповідається більше, ніж про інших князів, але майже завжди автор зображує його в захоплено-докірливому тоні.

Ігореве військо? Але воно зазнало поразки, відкривши дорогу половцям на Русь.

Князь Всеволод або Ярославна? Їхні образи прекрасні, зворушливі та героїчні, але епізодичні. Святослав Київський, хоч і виголошує «золоте слово», теж не є ключовою постаттю.

Найважливіший образ твору — Руська земля, яка постає у своїй історичній і природній красі.

Очима автора народ ніби вперше поглянув на рідні місця. Ця земля існує з віків Троянових, тобто з античних часів, розкинулася по берегах великих і малих річок, на заході її охороняють Карпатські гори, а на півдні плещуться води Дону.

Слово «земля», «Руська земля» автор вживає в «Слові...» в різних значеннях. Це і держава, і територія, і народ, що її населяє. Так само називали рідну землю автори іншого монументального твору часів Київської Русі — літопису «Повість минулих літ».

Руська земля у «Слові...» — це природа неймовірної краси. Скільки поезії в елегійно-ліричному пейзажі перед боєм:

Довго ніч темніє.

Зоря світ запалала.

Сивий туман покриває поле,

Примовкає солов'їний щебет...

А ось зовсім інша картина — зловісна, що попереджає про біду:

Ой рано вранці-пораненьку

Кривава зоря світ-день ізвістує,

Чорні хмари находять з моря...

Як бачимо, кожен епізод сюжету знаходить одночасний відгук у природі. Вона радіє й сумує, віщує перемогу чи поразку, никне від жалю. У давній літературі ми не знайдемо іншого твору, де б у такій нерозривній єдності поставали світ природи й світ людини.

Руська земля в «Слові...» — це могутня держава, прикрашена містами й поселеннями, фортецями. Важливо, що для автора Руська земля — це не тільки Київ і південний степ. Для нього це всі краї, населені русичами. Тут і такі архітектурні перлини, як Київ, Чернігів, Галич, Володимир, Путивль, Новгород-Сіверський, Тмуторокань.

Руська земля — це і її правителі. Автор був добре обізнаний з тим, що відбувалося в державі, знав про сімейні стосунки між князівськими родинами, про дипломатичні відносини з іншими народами. Він дорікає києворуським князям за їхній сепаратизм, коли «стали вони діла дрібні вважати за великі, на себе самих підіймати чвари». У незгоді руських правителів автор вбачає ослаблення держави, загрозу для її існування. Називаючи князів на ім'я, він закликає їх стати за землю Руську. Автор з гордістю згадує Святослава — київського князя, який «потоптав гори та яруги, скаламутив ріки й озера, висушив болота і потоки». Його успіхам у боротьбі зі Степом раділи навіть у чужих країнах. На той час ще не стерлися з пам'яті сучасників «Слова...» звитяжні походи Володимира Мономаха, галицького князя Ярослава Осмомисла, князів Романа, Мстислава, Інгвара та Всеволода.

Коли Ігор із дружиною зазнали поразки, у персоніфікованій картині зображено страждання батьківщини:

Застогнав тоді Київ тугою,

Заголосив Чернігів напастями,

Журба розлилась по Руській землі,

Печаль гірка розтеклася.

Автор не просто згадує про минулі перемоги, не тільки сумує через поразку Ігоря. Батьківщині він віддає всю жагу свого серця, безмірну любов, синівську прихильність і вірність.

Образи «Слова...»

Автор лаконічно й виразно змальовує образи новгород-сіверського князя Ігоря та його брата, курського і трубчевського князя Всеволода.

Князя Ігоря автор зображує осудливо й захоплено водночас. Перед нами — сміливий воїн, який кидає виклик могутньому половецькому степу. Виступаючи в похід, він надихає воїнів і звертається до них зі словами:

Браття мої,

друзі вірні!

Лучче нам порубаними бути,

Ніж полону зазнати!

Автор дає власну оцінку героєві:

Ігор сей, славен князь,

Міццю розуму оперезав,

Мужністю сердечною нагострив,

Ратного духу виповнився

Та й повів полки свої хоробрі

На землю Половецьку,

За землю Руську.

Його дружина, загартована в боях, вирушає в похід, «шукаючи собі честі, а князеві слави». Мудрі бояри, коли витлумачували сон Святослава, порівнюють Ігоря і Всеволода із двома соколами, що злетіли із золотого престолу.

Ніщо не могло спинити князя Ігоря: ні крики звірів і птахів, ні затемнення сонця, яке в давні часи вважалося недобрим знаком, що попереджає про нещастя. Автор не зображує детально першу битву, відомий тільки її результат — половецькі загони розгромлено. Але перемога приспала князеву пильність: він не передбачив, що бився не з основними силами супротивника. Тільки наступного дня, побачивши силу-силенну ворогів, князь Ігор зрозумів свою помилку. Три дні князь і його дружина безстрашно змагалися з половцями. Особливого напруження епізод бою досягає, коли Ігор поспішає на допомогу своєму братові Всеволоду. Він виявляє героїзм і підтримку, але сили нерівні — поранений князь потрапляє в полон.

Захоплюючись Ігоревою хоробрістю, автор засуджує героя за нерозважливість, адже він своєю поразкою призвів до ослаблення держави, поновлення нападів половців і розорення Руської землі. Після поразки автор згадує Діву Образу, що розхлюпує лебединими крилами синє море й символізує горе, яке прийшло на Руську землю.

Але Ігор — сильна й вольова натура. Він не складає рук, планує свою втечу і з допомогою половця Овлура втікає з полону: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле міряє...». Найкращі якості витривалого воїна він виявляє, звільняючись від переслідування: перестрибує через очерети горностаєм, перепливає річку гоголем.

У полоні Ігор, очевидно, зрозумів усю нерозсудливість свого вчинку. Епізод приїзду князя Ігоря після втечі до Києва набуває наприкінці твору символічного значення: він визнає верховну владу київського князя.

Хоч образ князя Всеволода автор змальовує всього у двох епізодах, перед нами постає яскравий представник давньоруського воїнства. Всеволод досвідчений у боях і багато в чому нагадує князя Святослава з літопису «Повість минулих літ», який багато років життя провів у походах. Зі своїм військом він — одне ціле:

А мої куряни — вправні воїни,

Під сурмами сповиті,

Під шоломом викохані,

З кінця списа годовані.

Всі путі їм відомі,

Яруги їм знайомі,

Луки в них напружені,

Сагайдаки відкриті,

Шаблі нагострені;

Самі скачуть, як вовки сірі в

полі,

Шукаючи собі честі,

А князеві слави.

Особливий героїзм Всеволод виявляє в битві з половцями. Щоб підкреслити хоробрість героя, автор називає його «буй-туром», «яр-туром»:

Де тільки тур виросте,

Золотим своїм шоломом посвічуючи,

Там і лежать зітнуті

Нечестиві голови...

Зображуючи давньоруських князів Ігоря та Всеволода, автор осуджує їх за те, що вони «розбудили лихо недобре». Він дає читачам зрозуміти, що Руська земля потерпає від ворогів не тому, що перевелися герої, а тому, що через незгоду між собою князі ослаблюють державу.

Образ київського князя Святослава має у творі важливе ідейне значення. У його вуста автор вкладає своєрідний маніфест — «золоте слово». У ньому — осуд міжусобиць між князями й заклик до об'єднання заради могутності та єдності батьківщини.

Найбільшим ліризмом у творі пройнято образ молодої Ігоревої дружини Ярославни. Автор створює у фольклорному стилі найпрекрасніший за виразністю й красою образ молодої княгині. Дізнавшись про полон чоловіка, згорьована жінка виходить на міський вал і просить у трьох небесних стихій — Вітру, Води та Сонця — про звільнення свого подружжя. Її голос звернений не до нового християнського Бога, а до прадавніх божеств, яким поклонялися ще її пращури. До кожного з них вона звертається словом «господарю», що відповідає пізнішому «Господи». Цим Ярославна підкреслює найвищу владу трьох природних стихій у світі. Вітру й Сонцю вона не боїться дорікнути за небажання допомогти її чоловікові, до Дніпра-Славути звертається з надією на допомогу. Уся розмова Ярославни із силами природи — пристрасне звернення, що супроводжується плачем. Перед нами не християнка, а язичниця, яка вимовляє заклинання. Цю її молитву ніби почули Сонце, Вітер і Дніпро-Славута та посприяли втечі князя Ігоря з полону. Як бачимо на прикладі плачу Ярославни, у свідомості автора «Слова...» поряд з новими християнськими віруваннями міцно зберігалося прадавнє язичницьке поклоніння силам природи. В епізоді молитви Ярославни, як і в інших місцях у творі, відчутні фольклорні мотиви.

Олена Кульчицька. Ярославна

Отже, «Слово о полку Ігоревім» — пафосне патріотичне звернення поета-громадянина до князів любити й оберігати рідну землю.

Про гармонійне поєднання в авторові геніального письменника й палкого захисника вітчизни Сергій Єфремов писав так: «Благородний патріот, що тверезо й розумно дивиться на події і не тільки їх розумом сприймає, але й серцем відчуває, — стає перед нами на повен зріст і доповнює величну постать оригінального поета».

Переклади та переспіви «Слова о полку Ігоревім»

«Слово о полку Ігоревім» захоплювало письменників й надихало на створення художніх перекладів і переспівів. Воно було перекладено багатьма мовами світу, але найбільше — українською та російською.

Поетичні та прозові переклади усього твору або його частин в ХІХ—ХХ ст. здійснили Іван Вагилевич, Михайло Грушевський, Богдан Лепкий, Андрій Малишко, Леонід Махновець, Іван Огієнко, Максим Рильський, Степан Руданський, Панас Мирний, Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко та багато інших українських письменників.

Василь Лопата. З ілюстрацій до «Слова...»

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про історію відкриття «Слова...».

2. Доведіть, що автор «Слова...» був справжнім громадянином своєї батьківщини.

3. Перекажіть події, покладені в основу твору.

4. Поясніть особливості композиції твору. Назвіть елементи сюжету.

5. Схарактеризуйте образи князів Ігоря та Всеволода. Відповідаючи, посилайтеся на текст твору.

6. Поясніть символічне значення сну князя Святослава та зміст його «золотого слова».

7. Київський князь Святослав на час написання «Слова...» втратив силу влади, яку мали його попередники. Поясніть, чому в уста політично слабкого князя автор вкладає суспільно важливі ідеї.

8. Епізод розмови Ігоревої дружини із силами природи традиційно називають «Плачем Ярославни». Поміркуйте, наскільки таке визначення відповідало змісту цього уривка. Для цього порівняйте визначення термінів плач (голосіння) й молитва з діями Ярославни та зробіть висновки. Свою відповідь обґрунтуйте.

Голосіння — ритуальний, ще дохристиянський, поховальний обряд, що супроводжується відповідними обрядовими піснями-плачами речитативного характеру, які виконуються над покійником у період між його смертю та похороном. О. Потебня: «Значення голосінь, як полегшення для душі, — лише другорядне, а в своїй основі — пізніше явище; головне ж у тому, щоб кликати мертвого, звати його, будити... «просити його вернутися».