|
Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, щогли срібні, а вітрила шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів — нижче неба, вище землі — й оком не зглянеш! [По дорозі хлопець зустрів Слухала, Скорохода, Стрільця, Об’їдайла, Обпивайла, Морозка та чоловіка з в’язкою дров за плечима.] Чи довго вони летіли, чи недовго, а прилітають до царя на обід. А там серед двору столи понаставлені й понакривані, бочки меду та горілки повикочувані — пий, душе, їж, душе, чого забажаєш! А людей, — сказано, — півцарства зійшлось. Дурень прилетів із товариством на тім кораблі, спустився в царя перед вікнами, повиходили вони з корабля й пішли обідати. Цар дивиться у вікно — аж щось прилетіло на золотім кораблі. Він лакеєві і каже: — Піди спитай, хто там золотим кораблем прилетів! Лакей пішов, подивився, приходить до царя: — Якась, — каже, — мужва обідрана! Цар не вірить: — Як, — каже, — можна, щоб мужики на золотім кораблі прилетіли! Ти, мабуть, не допитався. Взяв та й пішов сам між люди....
|