Войти
Закрыть

Юрій Яновський (1902—1954). Море, молодість, романтика («Майстер корабля»)

11 Клас

Юрій Яновський, хай і недовго, був художнім редактором на Одеській кінофабриці, яку тоді жартома називали «Голлівудом на березі Чорного моря». Він правдоподібно відтворив внутрішній лад цієї установи, бо знав його не лише з чуток і розповідей. А один із реальних епізодів — підготовку репортажу про зустріч наркома закордонних справ Г. Чичеріна з турецьким міністром — зобразив досить детально, з елементами технології творення документального кіно. Не лише кінофабрика, а й саме місто відіграє в романі неабияку роль. Сучасники автора одразу впізнали Одесу з її неповторним колоритом і людьми. Найбільше у творі морської романтики. Це морські краєвиди й захопливі бувальщини про подорожі та пригоди. Автор розповів і про різні кораблі: створення вітрильника для зйомок фільму — чи не ключовий епізод роману. Більшість героїв твору мають реальних прототипів. На перших сторінках роману згадується літературний редактор Михайль, у якому сучасники легко впізнавали Михайля Семенка. Директор нагадує тодішнього керівника кінофабрики Павла Нечесу. В особі Професора автор зобразив художника Василя Кричевського, який був історичним консультантом під час зйомок. Танцівницю Тайах ототожнювали з балериною Ітою Пензо, а прототипом художника й режисера Сева став Олександр Довженко. Ну, а образ головного героя багато в чому став відображенням особи самого автора....
0 Переглянути

Юрій Яновський (1902—1954)

11 Клас

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років письменник опублікував низку прозових та поетичних творів (збірка новел «Кров землі», поетична книжка «Прекрасна УТ»). Тоді ж опанував романний жанр. 1928 року видав роман «Майстер корабля», а 1930 року — «Чотири шаблі». Щоб убезпечити себе від переслідувань, 1935 року в дусі соцреалізму написав роман «Вершники». Завоювавши прихильність влади, Ю. Яновський 1939 року перебрався до Києва, де очолив редакцію журналу «Українська література» (з 1946 року — «Вітчизна»). Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом. Тоді написав драму «Син династії» та збірку оповідань «Земля батьків». Після війни Ю. Яновського критикували «за пропаганду буржуазно-націоналістичної ідеології» на сторінках редагованого ним журналу «Вітчизна» й навіть звільнили з посади головного редактора. Його новий роман «Жива вода» теж був розкритикований. Ю. Яновський змушений був дослухатися до партійної критики й розпочати роботу над другою редакцією роману (твір був надрукований уже після смерті автора під назвою «Мир»). Наприкінці 1940-х років Яновський зазнав з боку влади морального та матеріального тиску. Він знову мусив доводити свою лояльність....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893—1933). Я (Романтика)

11 Клас

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь в даль. — Тоді дума за думою, як амазонянки, джигітують навколо мене. Тоді все пропадає... Таємні вершники летять, ритмічно похитуючись, до отрогів, і гасне день; біжить у могилах дорога, а за нею — мовчазний степ... Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!). І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом. Мати каже, що я (її м'ятежний син) зовсім замучив себе... Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди... За вікном ішли росяні ранки і падали перламутри. Проходили неможливі дні. В далі з темного лісу брели подорожники й біля синьої криниці, де розлетілись дороги, де розбійний хрест, зупинялись. То — молоде загір'я. — Але минають ночі, шелестять вечори біля тополь, тополі відходять у шосейну безвість, а за ними — літа, роки і моя буйна юність. Тоді дні перед грозою. Там, за отрогами сизого бору, спалахують блискавиці і накипають, і піняться гори. Важкий душний грім ніяк не прорветься з Індії, зі сходу. І томиться природа в передгроззі. А втім, за хмарним накипом чути й інший гул — ...глуха канонада. Насуваються дві грози....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893—1933). Між фанатизмом і людяністю («Я (Романтика)»)

11 Клас

Новела — малий епічний жанр, за обсягом подібний до оповідання, що вирізняється змістовою парадоксальністю, драматизмом та наявністю незвичайної, нерідко непередбачуваної кінцівки. Новела М. Хвильового психологічна. Вона підпорядкована авторській настанові на виділення гіпертрофованого «Я» головного героя. Новела — невеликий епічний твір про незвичайну подію з несподіваним фіналом. Сюжетний складник твору відсувається на задній план, натомість основну увагу зосереджено на розкритті психічних станів розколотої особистості («я чекіст, але я і людина»). Дійсність показано через внутрішній світ персонажа — активного учасника революційних подій — у момент його найвищого психологічного напруження («мої мислі — до неможливості натягнутий дріт»). Почасти цим пояснюється уривчастість викладу та певна хаотичність у відтворенні думок та емоцій. При розкритті внутрішнього світу героя автор застосував виражальні можливості імпресіонізму. Представники цього напряму прагнули не просто зобразити реальність, а передати суб'єктивні враження від неї. З цією метою й розробили особливу художню техніку: внутрішнє життя людини подавали як своєрідний «потік свідомості»....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893—1933)

11 Клас

Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянці на Харківщині (нині місто Сумської області). Здобувши початкову освіту, вступив до Богодухівської гімназії, з якої був виключений у п'ятому класі. 1916 року екстерном склав гімназійні іспити й отримав диплом, що підтверджував середню освіту. Тоді ж потрапив до війська, брав участь у бойових діях під час Першої світової війни. А вже влітку 1918 року організував повстанський загін на Харківщині. Наступного року вступив до комуністичної партії України. Новий етап у творчості М. Хвильового розпочався 1925 року, коли з його ініціативи було засновано літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ. Ця організація об'єднала частину українських письменників, які на той час жили в Харкові: П. Тичину, Ю. Яновського, М. Куліша, А. Любченка, М. Бажана, О. Довженка, М. Йогансена, О. Слісаренка, Ю. Смолича та ін. Тоді М. Хвильовий написав нові прозові твори, що здобули визнання читацької аудиторії: «Мати», «Арабески», «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія», «Із Вариної біографії», «Іван Іванович». Прозаїк розгорнув літературну дискусію (1925—1928), що захопила людей науки, культури й мистецтва. Написав гострі памфлети «Камо грядеши?», «Думки проти течії», «Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія?». У них виступив проти примітивізму деяких радянських письменників і закликав орієнтуватися на найкращі зразки європейського мистецтва. Від обговорення шляхів літературного розвитку дискусія перейшла в політичну площину. Комуністична верхівка засудила позицію М. Хвильового. Після нищівної критики він мусив написати покаянного листа. Створену 1929 року за його участю літературну організацію «Пролітфронт» заборонили....
0 Переглянути

Прозове розмаїття

11 Клас

Сама доба визначила тематику прози 1920-х років: соціальні суперечності й боротьба між різними суспільними силами, перетворення в українському селі, зміни в місті, у родинних стосунках. У центрі уваги перебувало становлення української людини, яка пройшла крізь буремні роки революції й активно утверджувала себе. Ключовою проблемою, яку осмислювали прозаїки, було змагання нового зі старим, віджилим і консервативним, усім, що заважає розкріпаченню людської особистості. Особливу увагу письменники приділяли національній проблемі, шляхам подальшого розвитку народу, питанням мови й культури. Митці також зверталися до осмислення морально-етичних проблем: громадянського обов'язку й особистого інтересу, загальнолюдських і класових цінностей, колективного й індивідуального, революційного фанатизму, стосунків у родині й конфліктів між поколіннями тощо. Нерідко порушували й суміжні філософські проблеми: добра і зла, сенсу життя, вибору, життя і смерті....
0 Переглянути

Максим Рильський (1895—1964). «У теплі дні збирання винограду...»

11 Клас

Виявляємо обізнаність у сфері культури 5. Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте фільм М. Харшана з циклу «Як на духу», присвячений М. Рильському (2008). Які епізоди фільму справили на вас найбільше враження? Чому? 6. Знайдіть у мережі Інтернет і послухайте твори композиторів Л. Ревуцького, В. Берковського, О. Білаша, створені на слова М. Рильського. Які почуття викликали у вас ці музичні твори? Поміркуйте, яким чином ознайомлення з ними збагатило ваш емоційний та мистецький досвід. 7. Відвідайте сайт Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського. Проведіть віртуальну екскурсію до музею: розкажіть про його розташування, експонати, наукову роботу, заходи. Оцініть сайт за такими критеріями: актуальність наповнення, зручність у користуванні, сучасність оформлення. Запрошуємо до дискусії 8. Висловте й обґрунтуйте згоду чи незгоду з тезою: «Українським поетам 1920-х рр. вдалося, попри складні обставини їхньої доби, створити поезію світового рівня». 9. Під час обговорення в групах змоделюйте життєві ситуації, у яких ви зможете використати знання та вміння, здобуті під час вивчення української поезії 1920-х рр. Представте результати своєї роботи однокласникам та однокласницям. Запрошуємо до бібліотеки Завітайте до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника та прочитайте твори М. Зерова, Юрія Клена, П. Филиповича, М. Бажана. Підготуйте доповідь про життя і творчість одного з названих авторів до уроку позакласного читання....
0 Переглянути

Максим Рильський (1895—1964). «Солодкий світ! Простір блакитно-білий...»

11 Клас

Про молодість і кохання написано багато: поети різних епох поверталися й повертаються до цих вічних тем. У М. Рильського нібито теж про це, але вже з наголосом на філософській ноті: зустріч двох людей, розмова — легкий флірт, а в підсумку все ж таки «добре бути молодим», що скеровує до роздумів про сенс людського життя — про його найбільш щасливу пору. Здається, щось подібне могло статися будь-де і будь-коли. Але позачасову легкість порушує згадка про Кіпріду (одне з імен Афродіти, богині вроди й кохання), і ця алюзія непрямо залучає додаткові мотиви, зокрема мандрів і розлуки. Про твір М. Рильського знавець античної літератури Андрій Содомора зауважив: «Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка феакійського володаря Алкіноя — «білораменна» Навсікая. Вона — з того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він — чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом блукавши, «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив...». Зустріч, закоханість і... розлука, адже через тугу за батьківщиною Одіссей мусив залишити Навсікаю і продовжити свої мандри....
0 Переглянути

Максим Рильський (1895—1964)

11 Клас

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Дитинство провів у селі Романівці (нині Житомирська область). Батько майбутнього поета — етнограф, публіцист, громадський діяч Тадей Рильський — походив із багатого й шляхетного польського роду. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була селянкою. У родині майбутнього митця частими гостями були композитор М. Лисенко, етнографи і фольклористи О. Русов, Д. Ревуцький, актор і режисер П. Саксаганський. 1902 року Тадей Рильський помер, і родина змушена була переїхати з Києва до родинного маєтку в Романівці (нині Житомирська область). Коли Максимові виповнилося вісім років, його віддали до приватної гімназії в Києві. Під час навчання він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Закінчивши гімназію, навчався спочатку на медичному, а потім на історико-філологічному факультеті Київського університету. Писати почав рано, 1910 року видав збірку «На білих островах». Далі були книжки «На узліссі», «Під осінніми зорями». Події революції не дозволили М. Рильському здобути повну університетську освіту. Поет залишив Київ і вчителював по селах до осені 1923 року. Тоді й написав свої найкращі твори, що склали збірку «Синя далечінь» (1922)....
0 Переглянути

«Київські неокласики»

11 Клас

Поет Володимир Сосюра, пишучи про навчання в Комуністичному університеті ім. Артема в Харкові, пригадав лекцію одного «професора» на тему «Красота — это контрреволюция». Ця лекція здалася поетові «чудною і дикою», і він зауважив щодо цього вислову викладача: «Мені дивно було, як це він проповідував, хоч сам любив квіти і мав дуже красиву дружину». Така ніби анекдотична історія насправді правдиво віддзеркалює абсурдну ситуацію 1920-х років, показуючи вороже ставлення прихильників комуністичної ідеології до естетизму та й до світової культурної спадщини взагалі. Групу київських поетів, які сповідували відданість красі та класичним зразкам, за таких умов постійно звинувачували в прихильності до «чистого мистецтва», що співвідносилось із «буржуазною» естетикою. Ця група митців отримала назву «неокласики». Неформальним лідером «київських неокласиків» був поет і літературний критик Микола Зеров. У сонеті М. Драй-Хмари «Лебеді» є такі промовисті рядки: «О ґроно п'ятірне нездоланих співців, / крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, / що розбиває лід одчаю і зневіри». До неокласичного «ґрона п'ятірного», окрім М. Зерова, належали Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара та Освальд Бургардт (Юрій Клен). Усі з доброю освітою та бездоганним мистецьким смаком, «неокласики» не схвалювали агресивного безкультур'я пролетарських письменників. Не дивно, що їх звинувачували в нехтуванні революційними ідеалами....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 190 191 192 193 194 195 196 197 198 ... 229
Назад

Навігація