Войти
Закрыть

Григір Тютюнник (1931—1980)

11 Клас

Григір (справжнє ім'я Григорій) Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівці на Полтавщині. У 1937-му його батька заарештували й відправили на заслання. Тоді Григора забрали на Донбас родичі, а під час Другої світової війни він повернувся до матері на Полтавщину. У повоєнні роки Г. Тютюнник закінчив ремісниче училище, працював у Харкові на заводі. Захворів і повернувся до рідної Шилівки. За «втечу» із заводу (мусив відпрацювати три роки) був засуджений до чотирьох місяців колонії. Звільнившись, працював на Донбасі, служив на флоті. А після демобілізації закінчив вечірню школу і вступив до Харківського університету. 1961 року видав перше оповідання, тоді ще російською мовою. Згодом перейшов на українську й відтоді писав лише рідною мовою. Після університету вчителював на Донбасі. 1963 року переїхав до Києва. Працював у газеті «Літературна Україна», на кіностудії ім. О. Довженка, у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка». Після першої книжки «Зав'язь» (1966) видав збірники новел «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння», книжки для дітей «Ласочка», «Степова казка», повісті «Климко» та «Вогник далеко в степу». Письменник працював над художніми перекладами, зокрема переклав оповідання та кіноповісті російського прозаїка В. Шукшина, що увійшли до збірки «Калина червона»....

Борис Олійник (1935—2017). Балада про вічне («Пісня про матір»)

11 Клас

«Шістдесятники» любили експериментувати, не оминали вічних тем, зверталися до відомих і перевірених часом жанрових форм. Зокрема, вони використовували баладу, осучаснювали її, надавали їй нового звучання відповідно до духовних потреб своєї доби. Балада — це ліро-епічний твір про якусь незвичайну, драматичну подію. Хоча й виникла вона у фольклорі, однак за часів романтизму упевнено утвердилась у системі літературних жанрів. Потрапивши до літератури, балада не втратила зв'язку з народною пісенністю. Ось і «Пісня про матір» Б. Олійника зберегла чимало від традиційного, народного погляду на материнство. Здається, перед нами звичайний твір — про стареньку матір і бабусю. Але зображено цю жінку в найдраматичніший момент її земного шляху. Красиві й надзвичайно виразні художні деталі допомогли витворити особливий, майже іконописний образ матері як утілення безмежної любові й турботи. У баладі поета- «шістдесятника» мати, «красива і сива, як доля», поєднала ознаки душевної простоти й небаченої величі: немов домівку, «прибрала планету», навчила дітей, «як по совісті» жити. У її діалозі-прощанні з онуками й дітьми разом із любов'ю та ніжністю втілено щемке переживання неминучої втрати, що спонукає до роздумів над філософським питанням життя і смерті....

Борис Олійник (1935—2017). Філософська декларація («Вибір»)

11 Клас

Перші дві строфи поезії налаштовують на філософський лад. Тут і символічний образ «Маятника Життя», і вже не символічне, але теж філософське: «Життю — ні кінця, ні начала». Неперервний життєвий рух — «по колу землі», і кожен у ньому обирає свою власну долю. Автор розвиває філософський мотив вибору й сенсу життя, а для цього зосереджує увагу на двох можливих варіантах земного шляху. У третій і четвертій строфах поет окреслює життєві позиції. Перша передбачає не життя, а обачливе існування: усе прорахувати, бути обережним і поміркованим, щоби, зрештою, не розкрити своїх можливостей і піти з цього світу, спинившись «за крок від межі». Протилежний вибір — це життя «на повну», стрімкий лет до мети на максимумі сил і можливостей, хоч і не без ризику непоправних утрат («Летів, і гримів, і... згорів»). А вже в останніх строфах автор усе це перебирає на себе, застосовуючи умовний спосіб («коли б загадали...»). Завершує твір піднесено й декларативно, не лишаючи навіть сумніву щодо власного життєвого вибору: звичайно ж, не минуща слава його цікавить (тут це «лаврова почесть», тобто лавровий вінок — знак прижиттєвого визнання). Поет обирає боротьбу за свої ідеали і прагне залишити слід у вічності: «на чорному мармурі ночі / зорю записати свою!». Окреслюючи життєву позицію, поет майстерно використав символічні образи («лавровий вінок» і «зоря») для художнього втілення філософської проблеми вибору....

Борис Олійник (1935—2017)

11 Клас

Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівці Новосанжарського району на Полтавщині. Після школи навчався на факультеті журналістики Київського університету. Працював у газеті «Молодь України», у журналах «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна» та в різних видавництвах. Упродовж тривалого часу провадив активну громадську діяльність, був головою Українського фонду культури, депутатом рад різних рівнів. Літературною творчістю захопився ще в шкільні роки. 1962 року видав першу поетичну збірку «Б'ють у крицю ковалі». Б. Олійник є автором понад сорока книг. Найбільш відомі: «Вибір», «Коло», «Стою на землі», «Заклинання вогню», «Сива ластівка», «У дзеркалі слова», «Поворотний круг», «Таємна вечеря». Помер Борис Олійник 30 квітня 2017 року. Письменник про себе Я дуже старанно вчився... шукав у студентській масі однодумців, носив вірші в редакції газет і журналів і з нетерпінням чекав їх публікації. Це був прекрасний час — настало покоління юних обдарувань, прозваних згодом «шістдесятниками». Згадайте, скільки гідних імен подарував той час. Особисто на мене величезний вплив зробили Олесь Гончар і Микола Бажан, а Володимир Сосюра рекомендував мене до Спілки письменників... Борис Олійник Опрацьовуємо прочитане 1. Чи зацікавила вас особистість Бориса Олійника? Чи хотіли б дізнатися про нього більше? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість? Які запитання ви б хотіли поставити вчителям, батькам? 2. У зручній для вас формі складіть за матеріалом підручника опорний конспект для розповіді про письменника. 3. Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте програму «Літературні читання. Композиція з творів Бориса Олійника (читає В. Кашперський)». Які у вас виникли враження після прослуховування віршів Бориса Олійника? Яким у вашій уяві постає поет?...

Микола Вінграновський (1936—2004). У пошуках краси слова

11 Клас

«Цю жінку я люблю» — такими гранично простими й відвертими словами ліричний герой розповідає про своє почуття. Переживає він не радісне піднесення щасливо закоханого, а печаль, тривогу й турботу. Який саме слід у людському серці полишає неподілене кохання? Про це добре написав П. Тичина: оспівав давню й дивну закоханість у поезії «О панно Інно...». Ліричному героєві цього твору вже й не так важливо, що він любив без взаємності, — головне, що любив! Це високе почуття лишило в його душі яскравий і неповторний спогад. Вірш М. Вінграновського «Цю жінку я люблю» про щось дуже схоже — про справжнє, хай і без взаємності, кохання, що робить людину кращою: вивищує й збагачує її духовно, надає їй неповторного емоційного досвіду. Поезія М. Вінграновського майже цілком асоціативна. Її ніяк не поясниш тільки логікою, а лише міркою краси. Не випадково М. Жулинський писав: «Красу Микола Вінграновський визначив основним естетичним критерієм своєї творчості й поривався підняти своє образне слово до таких висот, куди рідко сягала творча уява інших, також талановитих поетів. Він був один такий серед «шістдесятників», хто міг так ніжно вихопитися з-під сірої одностайності життя і мислення й збунтуватися проти нормативних приписів та ідеологічних повчань». Поєднання дуже різних образів, асоціативність, руйнування усталених стереотипів — усе це виводить читацьку аудиторію М. Вінграновського в царину краси, далеку від сірих і приземлених буднів. Його збірка «Губами теплими і оком золотим» вирізняється глибоким психологізмом, причому не в останню чергу завдяки майстерному поєднанню образів природи з інтимними переживаннями ліричного героя....

Микола Вінграновський (1936—2004)

11 Клас

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в місті Первомайську Миколаївської області. Закінчив школу, навчався в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторському відділенні. Відомий режисер О. Довженко помітив талановитого юнака й запросив до Всесоюзного державного інституту кінематографії у Москві. Здобувши вищу кінематографічну освіту, М. Вінграновський працював кінорежисером на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Поетичні твори писав з кінця 50-х років. Видав збірки «Атомні прелюди», «Сто поезій», «Поезії». У 80-х роках опублікував книжки «На срібнім березі», «Київ», «Губами теплими і оком золотим». Літературознавець В. Моренець назвав поета «першим з-поміж рівних у плеяді "шістдесятників”». Поет був визнаним майстром інтимної лірики: збірки «Цю жінку я люблю», «З обійманих тобою днів», «Любове, не прощавай!». На відміну від багатьох «шістдесятників», які з кінця 1980-х років захопилися політикою, поет зберіг вірність творчому покликанню. Окрім «дорослої» поезії, написав багато віршових і прозових творів для дітей, що здобули визнання. Помер Микола Вінграновський 26 травня 2004 року. Письменник про себе Мене ніколи не вабила політика, бо я завжди маю роботу, яку люблю, і мене ніколи не точив черв'як заздрості до тих, хто часто з'являється на трибунах і телеекранах. Загалом же поет — до сорока років, великий поет — до тридцяти, а що робити далі? Тому багато йдуть у політику. А я пишу прозу і знімаю фільми....

Іван Драч (1936—2018). У пошуках виражальних форм («Балада про соняшник»)

11 Клас

Поет І. Драч дуже любив експериментувати зі словом. Тим і виділявся серед інших «шістдесятників». Традиційні жанри й образи вдало переосмислював, підпорядковував духові свого часу. От і тему поетичного покликання розкрив у традиційному баладному жанрі, надавши йому нових рис. Микола Ткачук у зв'язку із цим відзначив: «І. Драч реформував жанр балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фантастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напружений сюжет». Однак «фантастика» у творі І. Драча усе-таки присутня, хоч і не зовсім така, як у фольклорній або романтичній баладі. Вона представлена внутрішньою, душевною метаморфозою. Простий сільський хлопчина живе у гармонійному злитті з довкіллям. Аж раптом кульмінація: несподівана, немов осяяння, душевна метаморфоза, яку спричинила зустріч із сонцем-красою. А далі — уже новий шлях і прийняття свого творчого покликання. Справжня поезія не дуже любить буквального, прямого слова: добре, коли лишається трохи простору для читацької співтворчості. І в баладі І. Драча такий простір теж є: скажімо, у ній доволі оригінально представлено алегорії (соняшника й сонця — поета й поезії). Вони спонукають до роздумів, можуть породжувати складні й несподівані асоціації. І лише насамкінець поет прямо розкриває свою думку та розтлумачує використані алегоричні образи....

Іван Драч (1936—2018). Дивний подарунок («Крила (Новорічна казка)»)

11 Клас

Окрилений — означає піднесений, а крила найчастіше символізують духовність, натхнення і свободу. Недарма поети писали про «крила душі», що підносять над буденністю, сповнюють людське життя сенсом. Наприклад, у творі українського поета-романтика Михайла Петренка є такі рядки: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, / Чому я не сокіл, чому не літаю, / Чому мені, Боже, ти крилець не дав? / Я б землю покинув і в небо злітав». Що ж таке безкрилість і чи не втрачає людина себе, відмовляючись від духовних потреб? Химерна «Новорічна казка» І. Драча пропонує замислитись над проблемою людського покликання й сенсу життя. У казково-алегоричній формі автор запропонував історію про добровільне зречення духовного дару — тим самим письменник звернувся до надзвичайно важливого питання, що стосується ролі духовного й матеріального в людині....

Іван Драч (1936—2018). З вірою в майбутнє («Балада роду»)

11 Клас

«Сто доріг», «сто століть», «сто вітрів», «сто скажених сивих бід», «сто стежин»... Ці образи допомагають автору увиразнити патріотичний мотив, піднести його до символу. Поряд поет згадує про речі дуже прості і звичайні: «вичовганий старий поріг», «сива хата» старенької бабусі. Здається, як щось майже неминуче, наближається реальна загроза занепаду і зникнення роду, але враз усе заступається знаком спадкоємності поколінь: ось маленький онук здійснює свої перші кроки. І «сто доріг», прокладені у світ його попередниками, доповнюються новою — уже сто першою. І з таких от родів складається цілий народ, що живе у віках завдяки людській пам'яті й вірі в майбутнє....

Іван Драч (1936—2018)

11 Клас

Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліженцях Тетіївського району на Київщині. Після школи вчителював, був комсомольським активістом. Після строкової військової служби навчався на філологічному факультеті Київського університету. Працював у редакції «Літературної газети». Навчався в Москві на Вищих сценарних курсах. 1962 року видав дебютну збірку «Соняшник». Коли почали переслідувати «шістдесятників», змушений був публічно покаятися у зв'язках з дисидентами, щоб здобути прихильність влади. Багато писав і часто видавав книжки: «Протуберанці серця» , «Балади буднів», «До джерел», «Корінь і крона», «Київське небо», «Дума про вчителя», «Шабля і хустина», «Драматичні поеми», «Київський оберіг», «Храм сонця» та ін. Певний час працював на кіностудії ім. О. Довженка, написав сценарії до фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» (за мотивами творів В. Стефаника), «Іду до тебе» (про долю Лесі Українки) та ін. А з кінця 1980-х років творчу працю поєднував з політикою, належав до різних партій та організацій. Помер Іван Драч 19 червня 2018 року. Сторінками спогадів Поезія Івана Драча у 60-ті роки стала таким свіжим вітром, який пробудив інтерес у багатьох не тільки до української поезії й української літератури, а ширше — взагалі до всього українського. Тоді поезія захоплювала уми багатьох людей. То був час, коли лише у метафорі можна було щось висловити, якимись натяками, щось таке, що не можна було висловити ніде. Іван Драч це теж дуже добре робив....

Навігація