Войти
Закрыть

Григір Тютюнник (1931—1980)

11 Клас

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. у селі Шилівка Зіньківського району Полтавської області. Зі своєю першою дружиною Ївгою Буденною батько Михайло Тютюнник перебував у шлюбі недовго. Довгий час жив сам і аж через 11 років одружився із Ганною Сивокінь, молодшою на 16 років. За іронією долі, обох Михайлових синів, які стали відомими письменниками, назвали однаково - Григоріями, тому пізніше менший вирішив дещо змінити ім'я, підписуючись Григором. Голод 1932-1933 рр. не оминув родини Тютюнників. Григір згадував: «Сімейство наше опухло з голоду, а дід, батько мого батька, Василь Феодулович Тютюнник помер - ще й не сивий був.., а я в цей час - тоді мені було півтора року - перестав ходити (вже вміючи це робить), сміятися і балакать перестав...». У ніч з 29 на 30 листопада 1937 р. Михайла Тютюнника заарештували, а шестирічний Григір на все життя запам'ятав, як біг аж на край села услід за «чорним вороном», на якому повезли батька. Про нього не можна було навіть згадувати, бо «ворог народу». По Михайлові Тютюннику не лишилося ні фотографії, ні могили. Лише 1958 р. прийшло повідомлення, що за рік його було реабілітовано посмертно за браком складу злочину. Уже в зрілому віці письменник напише: «Мені якби мати... живого батька... Хоч би знати, де його могила... Мені вона ввижається десь далеко-далеко, в дрімучому лісі». Григору «забракло батька не тільки в ранньому дитинстві, а й забракло... в спогадах, і він з дивовижною наполегливістю знову і знову повертався до тієї дещиці спогадів, які його зогрівали... впродовж життєвих поневірянь. Кілька разів він говорив про те, що одну із своїх книжок йому б хотілося назвати лаконічно й просто: "Тато”»....

Василь Симоненко (1935—1963)

11 Клас

Мати згадувала, що Василько був наполегливим школярем: «Оце ніби бачу сина з перших його днів. У школі він вчився тільки на "відмінно”. Школу закінчив із золотою медаллю... П'ять класів він закінчив у Біївцях, а решту - в сусідніх селах. А це 9 кілометрів лише в одну сторону... Повоєнні ж зими були люті. А пальто у хлопця - пошарпане, чоботи - діряві. Тільки ніколи ні разу він не запізнився на перший урок...». 1952 р. юнак вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка, проте в столиці не відчував себе відірваним від рідного села і з радістю приїжджав до матері, ходив колядувати до майбутніх ліричних прототипів своїх віршів, зокрема до чуйної і щедрої баби Онисі. Повоєнна скрута накладала відбиток на студентів; ровесник Василя Борис Олійник згадує: «Жилося нам матеріально нелегко. Ми діти війни.., у того - батька нема, в того - матері... Але... мріяли, писали...». Набуваючи газетярського досвіду, В. Симоненко стає секретарем університетської газети, водночас його обрали старостою літературної студії імені Василя Чумака. Коли категоричний у висновках Василь розпізнавав у комусь із студентів брехуна, хитруна чи нікчему, кидав у вічі тільки одне слово: «Пігмей». Євген Сверстюк про громадянську позицію В. Симоненка залишив дуже влучний висновок: «Симоненко гидував духовними карликами й паяцами»....

«Шістдесятництво» як суспільне і мистецьке явище

11 Клас

Після смерті Сталіна й приходу до влади Микити Хрущова шквал переслідувань, ув'язнень і арештів у СРСР почав стихати, а промова новообраного першого секретаря на ХХ з'їзді КПРС про розвінчання культу Сталіна спонукала радянську інтелігенцію наївно повірити, що часи утисків закінчились. Проте надії людей, які пережили жахливі сталінські репресії та кривавий вир Другої світової війни, коли загинув кожен четвертий українець, не справдилися. Вишита сорочка, крислатий капелюх і простонародна, від вуха до вуха, усмішка нового радянського вождя аж ніяк не гарантували українцям політичної свободи і питомого права на національну самоідентифікацію. «Наші юність і молодість, наше тодішнє молоде життя мало подвійну сутність: одну - офіційну, казенну, для вчителів та оцінок у школі, а другу - поза школою, там, де було життя справжнє, життя реальне. Коли ця подвійність була усвідомлена, стався бунт: піднялася наша справжня сутність і відкинула оту офіційну, фальшиву. З цього бунту і почалося "шістдесятництво”». Микола Вінграновський За вдачею новий радянський вождь М. Хрущов був політичним авантюристом, власне, звичайним «коліщатком та гвинтиком» тоталітарної держави - сумлінний сталінський виконавець, який, наприклад, із радянського боку керував операцією «Вісла», що коштувала нашому народові не тільки територіальної втрати питомо української Лемківщини, а й загибелі тисяч ні в чому не повинних дорослих і дітей. Час правління М. Хрущова ознаменувався значним спадом виробництва, трагічним становищем і мало не голодомором у Криму (який передали у підпорядкування Україні, лише аби перекласти на неї величезні матеріальні витрати і ще більшу відповідальність); а також кривавим придушенням мирної демонстрації у червні 1962 р. у Новочеркаську: із 87 поранених страйкарів 30 лишилися інвалідами на все життя, до того ж без виплати будь-якої допомоги; було порушено 57 кримінальних справ, за якими засудили 114 осіб; сімох за вироком суду розстріляли, а 82 - отримали по 10-12 років в'язниці й були вивезені на лісоповал чи будівництво вузькоколійки, де посилена охорона й важка фізична праця щодня наближали смерть від виснаження чи побоїв....

Українська література 1960—2000-х рр. Відродження багатоголосся у стильовому розвитку

11 Клас

Із 1960-х рр. з-під криги соціалістичного реалізму починають пробиватися й надалі успішно розвиватися нові модерні паростки в літературі. Оскільки модернізм, з одного боку, характеризується активним оновленням художніх форм, а з іншого - вирізняється умовністю (схематизм, абстрактність) стилю, монолітним поєднанням європейських (романтизація життя, глибока почуттєвість, емоційність, тяглість усталених лінійно-структурних основ художніх текстів) і східних (орнаменталізм, декоративність) традицій, то з 1960-х рр. у літературі стає помітним прояв таких рис. А також українські письменники почали вільніше обирати не лише тематику й проблематику власних творів, а й творити нові жанри на стику жанрів традиційних. Саме в цей час з'явився експериментальний роман «Диво» Павла Загребельного, події в якому одночасно відбуваються у трьох хронологічно далеких одна від одної площинах, інші високохудожні твори, у яких письменники свідомо апробували «образ-маску», - розповідь від першої особи історичного героя (роман П. Загребельного «Я, Богдан», роман-триптих Валерія Шевчука «Три листки за вікном»), роман із народних уст Степана Пушика «Страж-гора»)....

Іван Багряний (1906—1963)

11 Клас

1912 р. почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, а потім перейшов до вищої початкової школи в Охтирці. На цей час (1915) припадають перші проби пера (під впливом байок Л. Глібова та «Катерини» Т. Шевченка), породжені протестом проти знущань і насмішок учителів, які називали його «мазепинцем». Іван став редактором шкільного журналу «Надія». Найстрашніші дитячі спогади збереглися від подій 1920 р. (які він опише в памфлеті «Чому я не хочу вертати на "родіну”?»), коли в нього на очах більшовики замордували його 92-річного дідуся - однорукого каліку та рідного дядька. Того ж року в Краснопільській художньо-керамічній профшколі Іван здобув фах муляра та гончаря. Відтоді часто змінював місце роботи. Працював завполітом на тростянецькій цукроварні, окружним політінспектором в Охтирській міліції, учителем малювання в колонії для безпритульних та сиріт, складачем у друкарні, ілюстратором у газеті. Із 1924 р. входив до спілки робітників освіти «Робос», став членом бюро Охтирської філії угруповання «Плуг», де керував роботою художнього гуртка. Щоб «збагатитись враженнями», майбутній письменник відвідав Донбас, Крим, Кубань. Працюючи в Кам'янець-Подільській газеті «Червоний кордон» ілюстратором, 1925 р. надрукував у ній свої перші вірші. Того ж року під впливом творів Володимира Винниченка видав в Охтирці поетичну збірку «Чорні силуети» під псевдонімом І. Полярний. Проте активнішу літературну працю розпочав 1926 р., коли вступив до Київського художнього інституту. Водночас юнак плідно працює. Тоді ж з'являється псевдонім Іван Багряний, навіяний творчістю Миколи Хвильового, у якого цей відтінок символізує революційно-романтичний порив. Цей псевдонім письменник використав, друкуючи добірку віршів («Біля Дніпрових порогів», «Вечір зимовий», «Слобода», «Туман», «Люблю» та інші) у київському журналі «Глобус». Через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити інститут письменнику не вдалося....

Олександр Довженко (1894—1956)

11 Клас

Глухівський учительський інститут був єдиним на всю північно-східну частину України вищим навчальним закладом, куди дозволяли вступати й дітям хліборобів і де студенти отримували стипендію - 120 карбованців на рік, чого їм вистачало на сяке-таке прожиття. На 30 місць під час вступу подали аж 300 заяв. Олександр Довженко склав іспити, і його зарахували студентом, але без стипендії. «Я був дуже мрійливим хлопчиком... Мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділятися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах». Олександр Довженко Учительську кар'єру О. Довженко розпочав 1914 р. у Житомирі в Другому вищепочатковому училищі. Тут майбутній письменник познайомився з вродливою вчителькою Варварою Семенівною Криловою, яка стала його дружиною. Родина переїжджає до столиці, і Олександр Петрович бере активну участь у політичному житті країни, учителює, стає вільним слухачем Комерційного інституту, а згодом вступає до Академії мистецтв. Як і Микола Хвильовий та Володимир Сосюра, Олександр Довженко також пережив розстріл. Коли петлюрівці відступили, його заарештували більшовики й присудили найвищу міру покарання. Але представник партії боротьбистів виступив проти такої кари й урятував письменника від загибелі. Тож, як і В. Сосюрі, йому довелося приєднатися до «червоних», він навіть одержав місце в губнаросвіті....

Українська література 1940—1950-х рр. В умовах репресій, ідеологічного терору і Другої світової війни

11 Клас

Напередодні Другої світової війни національні літератури СРСР і українське красне письменство зокрема переживали майже повну стагнацію і своєрідний «льодовиковий період», викликаний партійними «чистками», постійними чекістсько-цензурними стеженнями й переслідуваннями та численними сталінськими репресіями неймовірної амплітуди. Йосип Сталін зробив усе можливе й навіть неможливе, щоб під час колективізації повністю винищити українське заможне селянство, а в 1930-х рр. - цвіт української нації: науковців, музейних працівників, фахових істориків та археологів, творчу, технічну, військову й освітню інтелігенцію, духівництво. «1929 рік - арешти українських науковців та духівництва (справа Спілки визволення України). Судовим процесом у Харкові керував з Москви сам Сталін... 1938 року першим секретарем ЦК КП(б)1 став посланець Москви М. С. Хрущов. Незабаром до Політбюро у Москву з Києва надійшла шифрограма дати ліміти на репресування 30 тисяч громадян України. Масштабні депортації українців із західних областей було проведено у 1945-1947 рр.». Віктор Костюченко 1 ЦК КП(б) - Центральний комітет Комуністичної партії (більшовиків), правляча верхівка «вірних ленінців» у СРСР. Радіо й газети остаточно перетворилися на основні засоби маніпулювання свідомістю мас: «Партія оголосила, що 1937-1941 рр. - це новий період у розвитку Радянського Союзу: соціалізм побудовано, і країна переходить до будівництва комунізму»; тобто відтепер уже «капіталістичним країнам слід наздоганяти країну комуністичного раю» (Віктор Костюченко)....

Модерна драматургія і театр. Микола Куліш (1892—1937)

11 Клас

Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в селі Чаплинка Дніпровського повіту Херсонської губернії в селянській родині. Мати мала мистецький хист - вміла гарно розмальовувати хати. Батько Гурій наймитував, і хлопчику з раннього дитинства довелося працювати, пасти чужу худобу. У початковій школі Миколка проявив себе як талановитий учень, тому за ініціативи вчителя Володимира Губенка було зібрано 100 карбованців, щоб дитина могла продовжити навчання в Олешківському міському чотирирічному училищі. У 1906 р. померла мама, яка в спогадах М. Куліша назавжди залишилася молодою. Батько одружився вдруге, почав випивати. Хлопець потрапляє до притулку. За сатиричні вірші до дня народження опікунки училища пані Софії Ліснобродської Миколу з нього виганяють. У 1909-1913 рр. М. Куліш за кошти доброчинного товариства навчається в Олешківській чоловічій гімназії. Тут він познайомився з майбутнім письменником Іваном Дніпровським (справжнє прізвище - Шевченко), який став його другом на все життя. Микола Куліш захопився музикою, літературою, театром, створив драматичний гурток, добирав для нього репертуар. Коли у хлопця виникли проблеми з житлом, його запросили пожити в родині брати Невеллі. Микола закохався в їхню сестру Тоню....

Модерна драматургія і театр

11 Клас

У 20-30-х рр. ХХ ст. український театр був одним із важливих чинників національно-культурного життя. У 1918 р. в Києві вже діяли Державний драматичний театр, очолюваний Олександром Загаровим, Державний народний театр під керівництвом Панаса Саксаганського і «Молодий театр» Леся Курбаса. У 1919 р. здійснив перші постановки Державний театр імені Тараса Шевченка в Катеринославі, у 1920-му - Новий український драматичний театр імені Івана Франка у Вінниці, яким керував Гнат Юра (1888-1966). Цей режисер схилявся до реалістично-психологічної манери гри. Лише за перший сезон відбулося 23 прем'єри. У театрі Гната Юри були задіяні Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олексій Ватуля, Софія Тобілевич, Ганна Борисоглібська. Критики називали його «театром нової доби». Прийшло визнання: театр запросили до Харкова - тогочасної столиці України. Харківський сезон розпочався восени 1923 р. Крім Гната Юри режисуру здійснювали Євген Коханенко, Костянтин Кошевський, Борис Глаголін, а сценографію - Матвій Драк. Експериментальні пошуки в постановках цього театру проявилися, зокрема, у виставах за творами «Лісова пісня» Лесі Українки, «Ревізор» Миколи Гоголя, «Полум'ярі» Анатолія Луначарського, «Свята Йоанна» Бернарда Шоу, «97» Миколи Куліша тощо. Рішенням уряду влітку 1926 р. театр ім. І. Франка перевели до Києва. Гнат Юра очолював колектив театру понад 40 років (1920-1961). Разом із ним працювали сестра Тетяна та її чоловік, брати Терентій і Олександр (виступав як Юра-Юрський) разом із дружинами. Із колективом мандрувала мама Гната Юри Меланія, яка дбала про побут....

Прозове розмаїття. В. Домонтович (Віктор Петров) (1894—1969)

11 Клас

У Києві в 1920-ті рр. В. Петров публікував свої твори під псевдонімом В. Домонтович, але як науковець використовував псевдонім Віктор Бер1 і саме так підписував філософські та літературознавчі наукові праці. 1 Бер - другий псевдонім Віктора Петрова. Один бер (біологічний еквівалент рентгена) - це назва застарілої одиниці вимірювання дози опромінення. Першим художнім твором В. Домонтовича став роман «Дівчина з ведмедиком» (1928). В українській літературі письменник також започаткував жанр романізованої біографії. 1929 р. у Харкові він видав роман - художню біографію «Аліна і Костомаров» про життя і єдину любов письменника Миколи Костомарова, а наступного року - ще один прозовий, за жанром знову ж таки біографічний, твір «Романи Куліша» - про фатальні для обранок серця письменника кохання Пантелеймона Куліша до Лесі Милорадовичівни, Марка Вовчка, Параски Глібової та Ганни Рентель. У 1930-ті рр. В. Петров отримав ступінь доктора наук за дослідження «Пантелеймон Куліш у п'ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість». Напередодні війни з гітлерівською Німеччиною обіймав посаду директора Інституту етнографічних досліджень. Цікаво знати! У радянській Україні твори В. Домонтовича не були заборонені ані під час розстрілів, ані навіть тоді, коли після війни з нацистами цей науковець і письменник опинився за кордоном, хоч у такому разі всіх інших митців-емігрантів таврували як «буржуазних націоналістів» і «зрадників Батьківщини»....

Навігація