Войти
Закрыть

Оксана Забужко. Художній світ творів Оксани Забужко

11 Клас

Письменниця та її доба. Дослідниця творчості О. Забужко Л. Ткач вважає, що письменниця «...належить до тих, хто думає по-українському й про українське, хто розмовляє по-українському й поза місцем роботи, а не лише зі службового обов’язку, хто не емігрував з України, хто всупереч усякому "здоровому глуздові” пов’язує з Україною своє майбутнє і вірить у те, що Україна залишиться батьківщиною їх дітей та онуків. У певному сенсі О. Забужко можна вважати речником покоління (хоч вона сама навряд чи свідомо взяла б на себе таку роль), а проте об’єктивно це так. Вона промовляє від того покоління української інтелігенції, що вже не зазнало природного рідномовного середовища. З погляду свого мовного досвіду О. Забужко визначає себе як «щасливо зацілілу жертву масового надлюдського експерименту». Творчість. Першу поетичну збірку «Весняні акварелі» О. Забужко підготувала до друку ще в 13 років. Передмову до книги написав М. Стельмах. Однак через політичні репресії щодо її батьків у 1970-х роках твори юної поетеси не опублікували. О. Забужко — яскрава представниця покоління вісімдесятників. Збірка поезій «Травневий іній» побачила світ у 1985 р., згодом були «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000), «Друга спроба. Вибране» (2005). Поетеса розвиває ідею абсурдності людського існування: у тоталітарному й постколоніальному просторах важко залишатися вільною особистістю. Поезії «Голосом вісімдесятих», «Іронічний ноктюрн», «Спроба сонатного циклу», «Нічні метелики» — це створення О. Забужко поетичного портрета свого покоління. У своїх ліричних творах поетеса заглиблюється та по-філософськи осмислює основи людського буття, розкриває різноманіття людських емоцій. Основні мотиви її лірики, у яких простежуються філософські домінанти: біблійні («Іще слова, вологі і сирі...», «Самогубне дерево», «Корабель дурнів», «Благословіння хлібів», «Коментар до дій св. Апостолів», «Дорогою до пекла», мотив гріховності («Базар на медового спаса»), абсурдності буття (цикл «Естетика пози», «Монолог Офелії»), смерті й страху («Самогубне дерево»), художнього часопростору («Два трансатлантичні сонети», «Од такої тоски...», «Крим. Ялта. Прощання з імперією», «Розмова»), ментальної пам’яті («Цей чоловік...», «Художник», «Од такої тоски...») тощо....

Оксана Забужко. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Оксана Стефанівна Забужко народилася 19 вересня 1960 р. в місті Луцьку в сім’ї інтелігентів-шістдесятників. За сталінських часів батько майбутньої письменниці був репресований і відбував заслання в Забайкальському краї. Закінчила філософський факультет (1982) й аспірантуру (1985) Київського університету ім. Тараса Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію «Естетична природа лірики як роду мистецтва» (1987). Викладала естетику, українську літературу, історію культури в Україні та за кордоном (Пенсильванський, Гарвардський, Піттсбурзький університети США). О. Забужко активно займається творчою, науковою та громадською діяльністю: віце-президент українського відділення міжнародного ПЕН-клубу (1995-2010), член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження» та багатьох редколегій, журі, конкурсних комітетів в Україні й за кордоном....

Юрій Андрухович. Художній світ творів Юрія Андруховича

11 Клас

Творчість. Ю. Андрухович є одним із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку критики називають «станіславським феноменом». За вагомістю внеску в розвиток постмодернізму його твори критики порівнюють із роботами італійського письменника Умберто Еко та відносять до стилю неоцинізму. Ю. Андрухович — автор поетичних, прозових творів, есеїстики, музично-поетичних проектів, сценарію для вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами свого роману «Перверзія». Він активно займається перекладацькою діяльністю (англійська, німецька, американська, польська, російська поезії). Творчий доробок митця видано багатьма мовами світу: польською, англійською, угорською, словацькою, чеською, італійською, німецькою, фінською, російською, сербською. Твори поета й прозаїка Ю. Андруховича привнесли в українську літературу своєрідну стихію вільного мислення, у них постає новий образ вільної творчої особистості. Поезія. Поетичний дебют Ю. Андруховича відбувся в першій половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985). У його поетичному доробку є поетичні збірки «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004), «Листи в Україну» (2013) та ін. Сучасний поет В. Неборак стверджує, що «Андрухович — залюблений у минуле поет! / Андрухович — поет-колекціонер естетизованого минулого»....

Юрій Андрухович. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Народився Юрій Ігорович Андрухович 13 березня 1960 р. у місті Станіславі (тепер — місто Івано-Франківськ). Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова в місті Львові (нині — Українська академія друкарства) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві (1991). Працював газетярем, служив у армії, очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал». У 1990-х роках разом з письменником Ю. Іздриком видав перший в Україні постмодерний журнал «Четвер». Захистив у 1996 р. кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX ст. Богдана-Ігоря Антонина. Упродовж 1987-1996 рр. у складі літературної групи «Бу-Ба-Бу» виступав в університетах і театрах різних міст України та Європи. Нині письменник активно займається літературною та перекладацькою діяльністю. Ю. Андрухович — член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох міжнародних і вітчизняних премій....

Олександр Ірванець. Художній світ творів Олександра Ірванця

11 Клас

Письменник і його доба. Сучасний письменник В. Неборак так характеризує нинішній час: «Наше життя — Бу-Ба-Бу. / Наша історія — Бу-Ба-Бу. І Наша політика — Бу-Ба-Бу. / Наша економіка — Бу-Ба-Бу. / Наша релігія — Бу-Ба-Бу. / Наше мистецтво — Бу-Ба-Бу. / Наша країна — Бу-Ба-Бу. / І це Бу-Ба-Бу потрібно перебороти...». Творчість. О. Ірванець є автором поетичних збірок «Вогнище на дощі» (1986), «Тінь великого класика» (1991), «Вірші останнього десятиліття» (2001), «Любіть!..» (2004), «Преамбули і тексти. Збірка поезій» (2005), «Мій хрест» (2010), «Пісні війни»: вірші останніх років (2014); прозових творів «Рівне/Ровно (Стіна)» (2001), «Очамимря: повість та оповідання» (2003), «Хвороба Лібенкрафта» (2010),«Сатирикон — XXI» (2011), «Харків 1938» (2017); есеїстики «П’яте перо», «Вибрана есеїстика» (2011); драматичних творів «П’ять п’єс» (2002), «Лускунчик-2004» (2005). Він робить переклади художніх творів із білоруської, польської, російської, французької та чеської мов. Поезія. Вірші О. Ірванця називають «поетичною фотографією нашого часу». Це стосується як «бубабістської» (сатиричної, пародійної, бурлескно-буфонадної, іронічно-патріотичної й іронічно-філософської), так і «ліричної» поезії. До «бубабістської» поезії належать твори «Любіть!..», «Депутатська пісня», «Вірш до рідної мови», «Відкритий лист до прем’єр-міністра Канади...», «Еіпе kleine Nachtmusik», «Українсько-німецький розмовник», «Уроки класики» та ін. Поет прагне розбудити національну свідомість, національну гордість українського народу....

Олександр Ірванець. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Олександр Васильович Ірванець народився 24 січня 1961 р. у Львові. Закінчив Дубенське педагогічне училище (1980) та Московський літературний інститут ім. Максима Горького (1989). У 1985 р. разом із Ю. Андруховичем і В. Небораком заснував угруповання Бу-Ба-Бу. «...Бу-Ба-Бу — ...стиль життя, карнавальний, іронічно-пародійний, необароковий, вуличний, постмодерний». «Бу-Ба-Бу — сяйво над нами трьома...» — зазначав О. Ірванець. Учителював у школах Рівного, служив у війську. Активно співпрацював на «5 каналі» у програмі «5 копійок». Неодноразовий стипендіат і лауреат різноманітних зарубіжних організацій і фундацій. Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. З інтерв’ю О. Ірванця про світ, про себе, про себе у світі: «Пишу тільки тоді, коли не можу не писати»; «Я свободу слова ні на що не проміняю»; «Передусім прагну залишатися собою»; «Я — український письменник і більше ніде не зміг би реалізуватися»....

Сучасна українська література

11 Клас

Мистецтво активно включається в суспільне життя, створюючи портрет «нової української людини». Художня література, вирвавшись із лещат соціалістичного реалізму, повертається до виконання своєї головної місії: естетичного освоєння дійсності. Ключовими завданнями стає звільнення від ідеологічних нашарувань, оновлення художньо-виражальних засобів, засвоєння світового досвіду, подолання провінційності української літератури, входження її як рівноправної в коло європейських літератур. Українська література того періоду представлена письменниками старшого (П. Загребельний, Олесь Гончар, В. Нестайко, Д. Білоус, С. Плачинда, А. Дімаров, П. Глазовий та ін.) і молодшого (Ю. Мушкетик, Гр. Тютюнник, І. Жиленко, В. Яворівський, В. Шевчук, Р. Іваничук, Л. Костенко, Б. Олійник та ін.) поколінь. Окрім того, повертаються до читачів твори забутих і заборонених в Україні письменників (М. Зеров, Б. Лепкий, О. Туринський, Н. Королева та ін.). У 1980-1990-х рр. з’явилося нове літературне покоління (О. Забужко, Ю. Андрухович, І. Малкович, О. Ірванець та ін.) — епатажне й незалежне. Сучасні письменники сповідують новий естетичний ідеал, експериментують із формою, змістом, тематикою, привносять у літературу ознаки, що були притаманні суспільній свідомості кінця XX ст. загалом. Золотим фондом сучасної української літератури стали такі твори, як «Польові дослідження з українського сексу», «Музей покинутих секретів» О. Забужко, «Солодка Даруся» М. Матіос, «Чорний ворон». В. Шкляра, «Записки українського самашедшого» Л. Костенко, «Ворошиловград» С. Жадана та ін. Художня література кінця XX — початку XXI ст. вражає розмаїттям напрямів і стилів: реалізм, романтизм, неоромантизм, модернізм, постмодернізм, а також художніх засобів: рефлексія, іронія, гра, ремінісценція, алюзія, карнавальність, епатаж. Письменники звертаються до архетипів, заглиблюються в підсвідоме. У центрі їхньої уваги — пошук людиною постчорнобильської епохи смислу життя, визначення свого місця в нових реаліях. Розвінчуються символи й образи тоталітарної культури, піддається сумніву вартісність літератури соціалістичного реалізму, погляд на світ стає іронічним, а то й скептичним. Усвідомлюється існування множинності оцінок і трактувань світу, явищ культури. Отже, формується цілісний образ української літератури, у якій на рівних присутні твори письменників Розстріляного відродження, далекого і близького зарубіжжя, художні твори, що належать до різних естетичних систем,...

Василь Стус. Художній світ поезії Василя Стуса

11 Клас

Поет і його доба. В. Стус — принциповий, запальний, нетерпимий до будь-якої неправди — не міг миритися з радянською ідеологією: нівелюванням індивідуальності, знищенням в українців почуття національної самосвідомості. Так, у вересні 1965 р., під час прем’єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», у кінотеатрі «Україна» в Києві В. Стус разом із представниками української інтелігенції І. Дзюбою, В. Чорноволом, Ю. Бадзьом узяли участь у стихійній акції протесту щодо масових політичних репресій у Радянському Союзі. Культурно-мистецький контекст 1960-і роки означені зародженням дисидентського руху в Україні. «Покоління молодої української інтелігенції, що його зробили поколінням політв’язнів, було виховане на ідеях гуманізму, справедливості, свободи. У цьому вся його провина, весь його злий намір, але тільки такими синами славен народ і нині, й у віки вічні», — писав В. Стус. Серед покоління дисидентів були письменники, літературні критики, художники, філософи і громадські діячі, зокрема О. Бердник, І. Дзюба, М. Коцюбинська, Є. Сверстюк, В. Чорновій, В. Зарецький, А. Горська, О. Заливаха та ін. Віктор Зарецький (1925-1990) — художник, монументаліст, графік, громадський діяч. Серед його графічних портретів є кілька зображень В. Стуса, зокрема портрет поета з книжкою поезій Рільке (1971). Саме ця робота стала основою для створення картини у стилі українського модерну «Орач» (Пам’яті Василя Стуса, 1990)....

Василь Стус. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Народився Василь Семенович Стус 6 січня 1938 р. на Вінниччині в селянській родині. Батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Навчався майбутній поет у Донецькій середній школі № 265, потім — на історико-філологічному факультеті Донецького педінституту. З 1961 р. викладав українську мову в одній зі шкіл міста Горлівки. У 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві. У цей час підготував першу збірку творів «Круговерть», написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Ґете, Рільке, Лорки, входив до Клубу творчої молоді. За активну громадську позицію молодого поета було відраховано з аспірантури, а відтак він був змушений працювати на тимчасових роботах. За ним як «інакодумцем» пильно стежили радянські спецслужби....

Ліна Костенко. «Маруся Чурай»

11 Клас

Історична основа роману. Про реалістичне відтворення образу Марусі Чурай у художніх творах важко говорити саме з тієї причини, що залишилися тільки легенди, народні перекази, а історичних документів, пов’язаних з її долею, поки що не знайдено (за винятком вироку Полтавського суду). Усі вони втрачені під час страшної пожежі в Полтаві влітку 1658 р. За переказами, Маруся Чурай народилася в 1625 р. Життя її (до 1653 р.) пройшло під гаслами доби гетьмана Богдана Хмельницького, а її пісні присвячені лицарям тих буремних років. Про життєвий шлях Марії Гордіївни Чурай майже не залишилося документальних свідчень, однак вчинки талановитої піснярки овіяні легендами. Залишилися й оповіді про загибель її батька Гордія. Ліна Костенко й не ставила собі за мету точно відтворити життя легендарної піснярки, а намагалася передати психологію різних суспільних прошарків XVII ст., розкрити душевну драму людини, піднести образ Марусі на рівень соціальної проблематики доби, спроектувати загальнолюдські проблеми моралі на сьогодення й водночас наблизити до сучасників героїчне століття, сповнивши його духом художній твір. Жанр твору. За жанром «Маруся Чурай» — історико-філософський соціально-психологічний роман у віршах. Тематика, проблематика. Тема твору: зображення головної героїні Марусі Чурай як легендарної народної поетеси й талановитої співачки з Полтави; відтворення духовного життя України XVII ст.; усенародна участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького....

Навігація