Войти
Закрыть

Тарас Шевченко (1814—1861). Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення з нього

9 Клас

Заарештованого у квітні 1847 р. Т. Шевченка доправили в Петербург у каземат Третього відділу царської канцелярії. Одначе навіть у похмурих застінках тюрми поет потайки писав вірші. Шедевром поетової лірики цього періоду вважають написаний у казематі автологічний вірш-ідилію «Садок вишневий коло хати...». У його рядках - і Шевченкова дитяча мрія про щасливу родину, і закладений у фольклорі архетип єдності різних поколінь роду, і біблійне відлуння святого сімейства. Це - основа української світобудови, українського доброго ладу, побудованого на гармонії в душі, родинних взаєминах, стосунках людини з довкіллям, іншими людьми. «...Перший рядок торкає змисл зору, другий - слуху, третій - зору і дотику, четвертий - зору і слуху, а п’ятий - знову зору і дотику; спеціально-кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість - український весняний вечір - встає перед нашою уявою з усіми своїми кольорами, контурами й гуками як жива». Іван Франка Автологічний вірш - це така поезія, у якій усі слова вжиті поетом тільки в прямому значенні, тому художні засоби, зокрема епітети й метафори, практично відсутні. Незважаючи на це, автологічні вірші переважно функціонують лише завдяки архетипним образам - таким найстарішим сакральним і природним для окремої нації деталям пейзажу, побуту, етики, родинних стосунків, які збуджують уяву й спонукають читачів сприймати зображене близько до серця. Саме ці поезії найбільш милі серцю і найзрозуміліші для представників нації. Такими рідними, своїми, тобто майже генетично закладеними, а тому архетипними образами у вірші «Садок вишневий коло хати...» є розквітлий сад, мати, яку поважають і слухаються всі в родині, спів дівчат і тьохкання соловейка....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка

9 Клас

Ідейно-тематичну і художньо-образну систему Шевченкового поетичного світобачення становить українська ментальність. Її важливою рисою завжди була повага до жінки, поклоніння материнству. Тому типово романтична тема - зрадженого кохання - у творчості Т. Шевченка навіть у ранній період набуває виразно відмінного звучання від «модного» в літературних салонах мотиву інтимної пригоди. Не салонова література, не пригодницький мотив - саме життя було джерелом для написання «Катерини»: покритка, що «попідтинню з байстрям шкандибає», у часи кріпацтва стала однією з гірких реалій українського села. Напевне, не останню роль у такому болючо-особистісному трактуванні цієї теми відіграло й те, що подібна доля спіткала Шевченкову троюрідну сестру Катрусю1. Зверніть увагу: в поемі ніде не йдеться про те, що Катерина - кріпачка. Поет робить акцент на іншому: його героїня повірила й покохала, «як знало серденько» - щиро, відкрито, не маючи сумнівів, що той, кого вона обрала, не може вчинити підлість. 1 Про це йдеться у книзі Петра Жура «Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка»....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). «І мертвим, і живим, і ненарожденним...»

9 Клас

Одним із найбільш прозірливо-пророчих творів Т. Шевченка є його послання «І мертвим, і живим...» (14 грудня 1845 р.). Над розкодуванням «темних місць» цього твору «ламало списи» не одне покоління шевченкознавців, пропонуючи власну інтерпретацію. Як відомо, жанр послання вперше з усіма притаманними йому ознаками з’явився в Біблії. Апостольські послання посідають у Святому Письмі особливе місце: вони об’єднані в окремому розділі й переважно адресовані цілим етносам. Наприклад, «Послання святого апостола Павла до римлян», «Послання до євреїв», «Перше соборне послання святого апостола Петра» та ін. Послання має містити елементи приватного листа, які пізніше було замінено епіграфами, найчастіше - зі Святого Письма; адресанта й адресата (власне, автора послання й того, кому воно адресоване); надзвичайно важливу й актуальну насамперед для адресата проблему, яку порушує автор, наголошуючи на правильних і хибних шляхах досягнення мети і пропонуючи шляхи її розв’язання; всебічне висвітлення проблеми шляхом своєрідної мінідискусії; доброзичливе ставлення автора до адресата, незважаючи навіть на численні перестороги, картання й умовляння; висновки-умовиводи автора послання; заклик чинити саме так, не по-іншому із вказаної причини та наслідків як позитивного, так і негативного рішення. Текст твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», як відомо, має документально підтверджений час і місце написання, чого не можемо сказати про багато інших творів Кобзаря. Тож, як свідчить дата, зроблена самим Т. Шевченком у рукописній збірці «Три літа», послання «І мертвим, і живим...» було написане 14 грудня 1845 р. в селі В’юнищі на тодішній Переяславщині (нині це Канівський р-н Черкаської обл.) у маєтку поміщика Степана Самойлова, у якого два тижні проживав Т. Шевченко. Крім тексту послання, тут було також написано чимало високохудожніх творів: «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Маленькій Мар’яні», «Минають дні, минають ночі...». Якщо на основі цих художніх текстів створити уявний образ автора, то доведеться говорити про особистість, не вдоволену ні собою, ні оточенням, ні ситуацією «на Вкраїні милій»....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Поема «Кавказ»

9 Клас

Поему «Кавказ» Т. Шевченко присвятив уродженцю України, полеглому в бою на Кавказі художникові, близькому своєму приятелю Якову де Бальмену, який разом із Михайлом Башиловим ілюстрував рукописну збірку поета «Wirszi Т. Szewczenka» (1844). Крім присвяти, щоб глибше передати біль від втрати друга, Т. Шевченко використовує ще й епіграф - слова скорботи біблійного пророка Ієремії. Цікаво знати! Восени 1845 р. петербурзькі газети сповістили про трагічний Даргинський похід, який мав завершитися взяттям аула Дарго, де знаходилася ставка ватажка чеченців Імама Шаміля, і спричинитися до капітуляції народів Кавказу та остаточного зламу основних сил опору. Проте чеченці дали потужну відсіч, що призвело до величезних людських втрат, змусили російську армію панічно відступати. Остерігаючись визвольних заворушень, навіть після закінчення війни на Кавказі й кривавого придушення протистояння кавказьких народів Російська імперія постійно тримала на колонізованій нею території величезні збройні сили. Іван Дзюба пише, що цар Микола І на загарбані землі передислокував 250-тисячну армію. Рід Якова де Бальмена походив із Шотландії, але давно осів в Україні. У селі Линовищ на Полтавщині батьки Якова мали величенький маєток. Яків був на рік старший від Т. Шевченка. У юні роки він успішно закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Військова служба не приносила Якову де Бальмену задоволення, набагато краще він почувався в іпостасі художника й письменника-початківця, та служити майже все зріле життя в армії таки довелося - це було нормою для дворянських синів миколаївської епохи. На Кавказ Яків де Бальмен потрапив як російський офіцер у складі воюючої армії. З перших днів на власні очі побачив те, чого не могла сприйняти як належне його чесна душа. Намалював карикатуру, чим накликав на себе біду....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Поема «Сон»

9 Клас

Літературознавець Євген Сверстюк назвав період «трьох літ» (1843-1845) зоряним часом у творчості Кобзаря, а рік 1845 - «роком високого сонця», тобто найбільш урожайним на найкращі художні твори. Цей етап у житті Кобзаря засвідчив його національну самоідентифікацію, готовність служити національним інтересам і навіть віддати власне життя за незалежність України, а також безсумнівне й однозначне становлення Т. Г. Шевченка як українського національного генія. З усіх написаних Тарасом Шевченком художніх творів поема «Сон» (1844) відіграла особливу роль у житті поета. Найтяжче з-поміж усіх «братчиків» покарання, ненависна солдатчина, царською рукою дописана горезвісна умова заслання: «Під найпильніший нагляд, заборонивши писати й малювати» - усе це безпосередньо пов’язано з поемою «Сон». Безперечно, що до Шевченкової біди доклав рук і Віссаріон Бєлінський, який на кожному кроці нагнітав ситуацію, ганячи митця за карикатури на царя й царицю, а стосовно покарання поета в листі до приятеля висловився вкрай цинічно: «Шевченка заслали на Кавказ солдатом. Мені не жаль його; коли б я був суддею, покарав би не менше». Але навіть усе перелічене нами без явно кримінального художнього тексту, який вилучили в Шевченка під час арешту, не вартувало й ціни паперу з горезвісним доносом студента Олексія Петрова. Поетика назви твору Т. Шевченка, який має ще й підзаголовок «У всякого своя доля...» й недаром названий автором комедією, особлива. У Тараса Шевченка є кілька художніх текстів, у яких сон відіграє важливу роль. Літературознавець Леонід Білецький писав: «Тарас Шевченко в процесі своєї творчості любив багатьом своїм творам надавати форму сну. А деяким із них давав навіть заголовок "Сон”: "Сон” 1844 р. ("У всякого своя доля...”), "Сон” 1847 р. ("Гори мої високії...”) і "Сон” 1858 р. ("На панщині пшеницю жала...”). До цих трьох поетичних "снів” я додав би ще четвертий "сон” - власне, вірш без назви, але коли б поет захотів його назвати, то, очевидно, що й цей твір мав би ту саму назву. Вірш цей 1850 р. ("Буває, в неволі іноді згадаю...”)». Водночас треба взяти до уваги, що в усіх інших художніх текстах, крім поеми, сон трактується автором як звичайне сновидіння, але поему «У всякого своя доля...» читач має нагоду сприймати як авторську візію, тобто побачену внутрішнім зором поета напівтаємницю-напівпророцтво....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). «Було колись — в Україні ревіли гармати...»

9 Клас

Узимку 1839 р. до Петербурга приїхав український історик Микола Маркевич. Він приятелював з Євгеном Гребінкою, тож Тарас Григорович, як зазначає Павло Зайцев, опинився в товаристві, де питання українського минулого стало предметом живих дискусій. Досі він мав змогу познайомитися тільки з «Історією Малої Росії» Дмитра Бантиша-Каменського, тепер же прочитав у рукописах «Історію русів» невідомого автора й «Історію Малоросії» Миколи Маркевича. Під впливом українського козацького патріотизму та легендарно-романтичної ідеалізації козацької минувшини, що струменіли зі сторінок тих книг і били чистим джерелом із «Запорожской старини» Ізмаїла Срезневського, Шевченко звертається до історичної тематики. Досить було йому прочитати думу про морський похід отамана Івана Серпяги, якого Срезневський помилково ототожнював із Іваном Підковою, щоб творча уява намалювала образ героїчного козацького ватажка на чолі військової громади. «Незатишно на землі Шевченковим героям, запорожцям і гайдамакам... Навіть страшна гайдамацька помста... сприймається як самовиявлення людей, що скинули з себе кайдани рабства й насильства, щоб умерти вільними в бою». Євген Сверстюк Невеличка поема «Іван Підкова» - справжній шедевр у творчій спадщині Кобзаря. Короткий вступ-екскурс у минуле, яким є перша частина твору, - і вже не лише автор, а й читач охоплений магією козацької вольниці: «Було колись добре жити / На тій Україні.../ А згадаймо! Може, серце / Хоч трохи спочине». У другій частині поеми, не особливо зосереджуючись на розлогих описах, а тільки за допомогою важливих художніх деталей автор змальовує морський козацький похід так, наче особисто був його учасником, власними очима споглядав бурю на морі, разом із запорожцями нетерпляче очікував наказу отамана, охопленого далекосяжними планами: «А попереду отаман / Веде, куди знає, / Походжає вздовж байдака, / Гасне люлька в роті; / Поглядає сюди-туди - / Де-то буть роботі?» Команди отамана, які через гуркіт шторму не могли бути словесними, в окремих моментах виражаються мовою жестів: «Підняв шапку - човни стали»....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Художній світ ранньої ліро-епіки Тараса Шевченка

9 Клас

Ліро-епічний твір - це віршовий текст, художні засоби й емоційна насиченість якого надзвичайно важливі для сприймання читачем. У ліро-епічних творах автори змальовують події і вчинки персонажів (сюжетність) і в прямій чи прихованій формі проявляють авторське ставлення до найважливіших дій і помислів персонажів твору (ліричні відступи). Таким чином, в одному й тому самому художньому тексті поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи й властива ліриці почуттєвість, ритмізована мова, поетична форма й ліризм. Балада «Причинна» стала початком Шевченкових пошуків відповіді на питання, що тривожитимуть його все життя: чому світ влаштовано так несправедливо й чия в цьому вина? Шевченкова балада органічно продовжила започатковану його попередниками традицію використання фольклорних мотивів, однак за ідейним спрямуванням, поетичною майстерністю, образною системою його твір був новаторським. «Причинна» широко відома насамперед завдяки майстерно виписаному вступному романтичному пейзажеві - «Реве та стогне Дніпр широкий...»....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Увертюра до творчості

9 Клас

Ще в 1838 р. поет дав блискучі зразки ліричного одкровення в цьому жанрі: «Тече вода в синє море...», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Тяжко-важко в світі жити...», «Нащо мені чорні брови». Відчуття сирітства, роздуми про безталання, виразні народнопісенні образи («шляхи биті», що «заросли тернами»), паралелізми, постійні епітети, наспівна інтонація творів Шевченка - це потужний зв’язок творчості поета з народною піснею. «Кобзар» 1840 р. відкривається поезією «Думи мої, думи мої...» - своєрідним кредо молодого поета. Цей твір літературознавці слушно називають «увертюрою» до великої симфонії Шевченкової мистецької спадщини, оскільки автор уже цілком усвідомлював своє покликання як поета українського. Існує думка, що цю елегію3 Шевченко написав, дізнавшись про цензурний дозвіл на друк «Кобзаря». У вірші відлунюють і настрої, що опановували митця під час написання попередніх поезій, і роздуми про те, як зустрінуть його твори читачі в Україні. «Увесь той, так сказати, сік українських пісень народних... перетворений в кипучу кров самого Шевченка, закрашений сильно його індивідуальністю»....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861). Життєвий і творчий шлях

9 Клас

Тарас Шевченко - одна з центральних постатей української культури, геніальний поет, талановитий художник, засновник нової української літератури, символ України. Кобзар належить до митців, які творять філософію національної ідеї, тому й залишаються назавжди в «силовому полі» духовності нації. Вони не тільки належать її історії, а й, наділені могутньою силою поетичного провидіння, визначають духовні вектори майбутнього. Пристрасне Шевченкове слово і його власне життя виховали багато поколінь борців за свободу нашої Батьківщини. Т. Шевченко, як слушно зазначає І. Дзюба, належить не лише Україні, а й усьому людству, хоча кожне його слово - про Україну. «В Україні кріпацькій Шевченко опиняється, наче пророк на руїнах святині... Нам не розминутися з Шевченковим максималізмом, як не розминутися з книгами пророків, бо вони поставлені нагадувати всім поколінням». Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) - в одному з наймальовничіших куточків України. Згодом родина переїхала в Кирилівку. Закономірно, що живописні краєвиди вплинули на формування відчуття краси в малого Тараса. Батьки - Григорій Іванович Шевченко-Грушівський та Катерина Якимівна Бойко - хоча колись і походили з вільних селян, уже навіть зі своїми дідами-бабами були кріпаками поміщика Василя Енгельгардта. У родині зростало шестеро дітей: Микита й Катерина - старші від Тараса; брат Йосип і сестри Ярина та Марія - молодші....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 100 101 102 103 104 105 106 107 108 ... 229
Назад

Навігація