Тарас Шевченко (1814—1861). Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка
- 12-12-2022, 00:07
- 254
9 Клас , Українська література 9 клас Слоньовська, Мафтин (Повторне видання) 2022
Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка
«Якщо "Катерина” - поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, то "Наймичка” - поема-притча про любов згармонізовану, здатну світити за всяких обставин, а "Марія” - поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в душі "скорбящей і убогій”».
Євген Сверстюк
• «Катерина»
Ідейно-тематичну і художньо-образну систему Шевченкового поетичного світобачення становить українська ментальність. Її важливою рисою завжди була повага до жінки, поклоніння материнству. Тому типово романтична тема - зрадженого кохання - у творчості Т. Шевченка навіть у ранній період набуває виразно відмінного звучання від «модного» в літературних салонах мотиву інтимної пригоди. Не салонова література, не пригодницький мотив - саме життя було джерелом для написання «Катерини»: покритка, що «попідтинню з байстрям шкандибає», у часи кріпацтва стала однією з гірких реалій українського села.
Напевне, не останню роль у такому болючо-особистісному трактуванні цієї теми відіграло й те, що подібна доля спіткала Шевченкову троюрідну сестру Катрусю1. Зверніть увагу: в поемі ніде не йдеться про те, що Катерина - кріпачка. Поет робить акцент на іншому: його героїня повірила й покохала, «як знало серденько» - щиро, відкрито, не маючи сумнівів, що той, кого вона обрала, не може вчинити підлість.
1 Про це йдеться у книзі Петра Жура «Літо перше. З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка».
Тарас Шевченко. Катерина (1842)
Автор виходить за межі морально-побутового трактування, не обмежується й вузьким аспектом, бо тема зрадженого кохання в його творчості трансформується в національну тему. Шевченкова Катерина виростає до символу окраденої України. І трагедія Катерини не тільки в тому, що дівчина не зберегла свою честь: вона довірилася ворогові, повіривши розбещеному російському офіцерові, що й у нього є серце, що він щирий і надійний. І гріх героїні стає непомірно більшим, ніж просто незбережена дівоча честь: вона впустила в душу «гадину» - дозволила зганьбити честь свого роду.
Батьки Катерини не можуть учинити інакше: вони змушені визнати, що їхня єдина донька осквернила рід, а тому втримувати її від недоцільних і небезпечних мандрів Московщиною в пошуках своєї пари немає сенсу. Так велить звичай і воля сільської громади. Тим часом втрата єдиної доньки для батьків непосильна: невдовзі вони помирають («В селі довго говорили / Дечого багато, / Та не чули вже тих речей / Ні батько, ні мати...»).
Федір Коновалюк. Чекання (етюд до поеми Т. Шевченка «Катерина») (1960)
«Катерина» - ліро-епічна поема. Її сюжет розгортається як ланцюжок сцен, поєднаних авторськими розповідями й ліричними відступами. Письменницька позиція не прихована: Т. Шевченко співчуває своїй героїні. У рядках ліричних відступів бринить глибокий біль за її безталання («Катерино, серце моє! / Лишенько з тобою! / Де ти в світі подінешся / З малим сиротою?»). Вони сповнені драматичних роздумів над причинами лиха, що панує «на сім світі», гірких думок про те, що чекає насамперед на малого Йвася.
«У ній Шевченко протиставляв мораль москаля та його жорстокість моралі українки... Поет виводить два протилежні національні й етичні світогляди, які у взаємних стосунках неминуче ведуть до конфлікту й катастрофи».
Леонід Білецький
У поемі «Катерина» є певні перегуки з баладою «Причинна». Як і героїня балади, Катерина - теж «причинна»: кохання до «москалика» вона поставила вище за все. Саме ця віра тримала її в тяжкій дорозі, давала силу долати шлях у Московщину, надію на зустріч, на те, що рідний батько не одцурається сина. Коли ж ця віра вмерла, Катерина спромоглася лише на... самогубство. Нехай і в стані афекту, як це властиво персонажам романтичних творів, але саме «чорна гадина» гріха бере верх над силою материнської любові. Катрусин життєвий шлях став не шляхом пошуку Бога, а блуканням у заметених полях та по бездоріжжю; завершився не покутою гріха, а примноженням його (адже самогубство - найтяжчий гріх).
Федір Кричевський. Замріяна Катерина (1937-1940)
Дослідники стверджують, що низка жіночих образів, створених Т. Шевченком у хронологічній послідовності, «виявляє один із кодів внутрішньої організації його художності». Катерина - романтичний тип утілення жіночої долі, персонаж, учинок якого значною мірою був умотивований художніми законами мистецького напряму, у руслі поетики якого й написаний твір.
• «Наймичка»
Наступна сходинка, на яку підніме Шевченко скривджену жінку, - це сходинка діяльної й жертовної любові. У поемі «Наймичка» Шевченко створює образ матері, яка зуміла стати наймичкою на ниві синової долі, щоб забезпечити йому гідне майбутнє, а водночас спокутувати власний гріх. Сила материнської любові в цій поемі всеперемагаюча: Ганна знайшла в собі мужність жити в доволі непростих умовах (усе життя каратися «в чужій хаті», відмовитися від можливості влаштовувати власну долю, почуватися наймичкою спочатку чужим людям - Трохимові й Насті, а потім і самому Марку та його дружині й дітям), підкоритися волі Божій, зробити все для синового щастя.
«Наймичка» була написана в період «трьох літ». Уперше її опублікував у збірнику «Записки о Южной Руси» Пантелеймон Куліш.
Іван Франко, аналізуючи поему «Наймичка», наголосив на глибоко гуманістичному наповненні твору («щиролюдський зміст її дуже багатий») та майстерності зображення трагічного образу матері («з такою чарівною простотою і натуральністю, без ходульності і фальшивого пафосу»).
Реалістично-побутовий сюжет дав змогу перенести акцент на внутрішню драму матері, яка жертвує своїм правом навіть називатися цим святим словом задля щасливого майбутнього сина. Це свого роду притча про історію терплячої любові, що перемогла силу гріха. Багацьку дочку, визнану в селі красуню Ганну, як і Катерину, очевидно, звів російський офіцер (саме про це йдеться у повісті Т. Шевченка «Наймичка»). Про те, що вона могла наблизитися до межі страшного вибору, свідчить і пролог поеми, зокрема пісня, яку співає Ганна - «Як удова в Дунаєві / Синів поховала». Однак Ганна думає не про свого кривдника і власне розбите серце, її думки - про дитину: «...молитимусь, / Із самого неба / Долю виплачу сльозами / І пошлю до тебе». Оця її тверда настанова на стоїчне терпіння й Божу милість одразу ж кардинально відрізняє модель поведінки Ганни від нерозважливих емоційних учинків Катерини. Ганна - натура сильна. Свою силу й смирення вона черпає у зверненні до Бога, до нього вона підносить свою материнську молитву за Марка, за його щастя.
Лариса Годунова. Наймичка (2014)
Романтичне забарвлення прологу (час і місце дії, таємничість, якою все оповито, навіть туман, що символізує непевність вибору, та, з іншого боку, і душевний стан жінки) міняється на контрастну за настроєністю розповідь про ідилічне родинне життя заможної бездітної пари. Ця розлога епічність оповіді підкреслюється й типово казковим початком («Були собі дід та баба...»). Трохим і Настя - майже біблійна пара: прожили багато років у злагоді й любові, своє добро нажили чесною працею, у їхній оселі ніколи не лунала лайка. Однак причина смутку подружжя зрозуміла: тут не дзвеніли голоси дітей. Привид самотньої старості й забуття стоїть у них за плечима. Вони журяться: «Кому понадбали / Добра цього?». Та, мабуть, не стільки це, бо все життя нікому близькому й рідному було віддати нерозтрачене сердечне тепло, любов, ніжність. Але ця туга за батьківством, що не відбулося, усе ж не викликає в них якогось бунту чи нарікання на Божу волю. Тож невипадково розважлива Ганна підкидає сина саме цій парі: вона знає їхню порядність, лагідну вдачу і готовність любити чужу дитину як свою.
Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми «Наймичка»
На відміну від «Катерини», у поемі «Наймичка» майже відсутні ліричні відступи, звернені до героїв або читачів, - натомість є глибокі філософські роздуми («Чудно якось / Діється між нами!»). Переважання в поемі епічного викладу, «довершена простота» змалювання почуттів, відсутність «фальшивого пафосу» створюють у читача інтимне відчуття жертовної любові, що глибоко промовляє до людського серця.
«Дивлячись... на "Наймичку” Шевченка, ми мусимо сказати, що вона вповні підходить під вимоги такого перворядного, безсмертного твору поетичного. Щиро людський зміст її дуже багатий. І той щиро людський зміст є заразом вповні український. Всі оті люди, що живуть в поемі і котрим однаково співчувати мусить чи поляк, чи німець, чи француз, - вони українці, думають і чують по-українськи. Се й є великий тріумф штуки - в частковому, случайному показувати загальне, вічне і безсмертне».
Іван Франко
Драматизм поеми часто створюється завдяки використанню прийому контрасту: динамічній картині опису стану недужої Ганни, котра з останніх сил намагається втриматись за життя в круговерті хвилин, годин, виринаючи тривогою стражденної душі із забуття, бо ж мусить сказати синові правду й попросити в нього прощення, протиставляється картина неспішного повернення Марка. Ми ніби фізично відчуваємо тяжке, через силу, дихання хворої Ганни, її останні зусилля встигнути до фатальної межі признатися синові у для них обох найважливішому. Кульмінаційний вибух - майже всепланетної сили: син, що знайшов матір (певна ж річ, у його пам’яті мусили зринути картини раннього дитинства, стала раптом очевидною причина Ганниної ніжності, її турботи, коли вже став дорослим), тут же її і втратив: ніколи Марко вже не зможе сказати їй святе слово - «мамо»!
• «Сон (На панщині пшеницю жала...)»
Реалістично-побутовий тип утілення жіночої долі реалізований і в поезії «Сон (На панщині пшеницю жала...)».
Твір містить три картини: перша показує тяжку підневільну працю матері. Кріпацька мадонна схиляється над немовлям із невимовною ніжністю: про це сказано максимально лаконічно, однак за трьома дієсловами - «Розповила, нагодувала, / Попестила» - величезне море ласки й материнської любові. Друга картина - візійна, пророча: утомлена мати задрімала. Картина її сну передає пристрасну мрію про гідне життя своєї дитини. Основою цього щасливого життя є не панські палати, гори золота чи блиск визнання й слава - тільки воля здатна зробити людину щасливою. Недарма дослідники говорять про поезію Шевченка як грандіозну світоглядну систему українців. Третя картина - розв’язка ліричного сюжету. Вона передає стан гіркого розчарування: сновидіння жахливо контрастує з реальністю: «нема нічого». «Розпізнавальним знаком» цього гнітючого й принизливого для кріпаків небуття постає постать ланового.
«...Категорія "Любов” є основною в системі морально-етичних християнських цінностей. У Шевченка вона набуває найвищого звучання в образі Божої Матері. Її материнська любов до сина Ісуса вражає не тільки своєю жертовністю, а й прагненням допомогти йому в його високій місії спасіння роду людського».
Григорій Клочек
Марина Михайлошина. Ілюстрація до вірша Т. Шевченка «Сон» («Дитячий кобзар», Видавництво Старого Лева, 2012)
Пройшовши шлях бунту романтичного персонажа в ранній творчості, зумівши знайти силу жити, піднятись над власним болем і присвятити всю себе дитині в «Наймичці», жінка-мати в поезії Шевченка періоду заслання та останнього періоду творчості постає в ореолі святості.
• «У нашім раї на землі...»
Вірш «У нашім раї на землі...» вперше був надрукований у журналі «Основа» в 1862 р., отже, після смерті автора. Автографи цього твору (два різні варіанти) знайдено в захалявних «Малій книжці» та «Більшій книжці». Поет зворушливо описує материнські почуття молодої жінки, яка з немовлям на руках відчуває себе надзвичайно щасливою: «- Це моє! / Моє! - І дивиться на його, / І молиться за його Богу, / І йде на улицю гулять / Гордіше самої цариці». Сам поет готовий молитися перед такою жінкою-матір’ю, «мов перед образом святим»: «У нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим». Проте він не може нехтувати реальними обставинами суспільного життя, тому в другій частині цієї поезії з’являються нотки тривоги за долю матері та її дитини. Синів держава забирає в солдати, дочок заздалегідь чекає незавидна доля, тому колись щаслива у своєму материнстві молода мати стає, за словами Т. Шевченка, «великомученицею», а навіть зовсім юні матері-покритки мають вигляд наче із хреста знятих. Проте всіх їх тримає при житті «Слово мамо. / Великеє, / Найкращеє слово!». Трагічна доля матерів-кріпачок під пером Кобзаря стає обвинувальним докором російському царизму.
Фрагмент пам'ятника Т. Шевченку в Харкові. Скульптор Матвій Манізер (1935)
• «Марія»
Апофеозом теми материнства стала поема «Марія», написана після повернення з України в 1859 р. Мати-покритка піднімається тут до символічно-узагальненого образу Матері Божої.
У поемі «Марія» образ матері - один із найвеличніших у світовій літературі, це образ «матері святої, / Що в мир наш Бога принесла», жінки, що всю себе віддала турботі не лише про «хліб щоденний» для дитини, а й про навчання добра й вірності; яка пройшла із сином шлях на Голгофу, а після його смерті продовжила синову справу, надихнула своєю вірою апостолів, які розгубилися від страшної розв’язки на Голгофі, підняла дух «душеубогим».
Образ Марії в поемі оповитий глибоким сердечним почуттям автора. Трагічний пафос теми материнського горя й страждань її розіп’ятого Сина виливається рядками молитви у вступі, увиразнюється інтимністю, безпосередністю переживань, ліричних відступів, авторських звертань до героїні; вибухає гіркотою проти фальшу казенного звеличення Діви Марії. Цей пафос визначає спектр образності й високе гуманістичне звучання заключного акорду поеми, що провіщає відродження правди й любові в «людській душі».
Діалог із текстом
- 1. Чому в часи Т. Шевченка тема зведення сільської дівчини офіцером у дворянській літературі трактувалася лише як цікава пригода?
- 2. Розкрийте специфіку розгортання сюжету поеми «Катерина», виділіть основні епізоди.
- 3. Завдяки чому Т. Шевченкові в поемі «Катерина» вдалося так глибоко передати психологічний стан своїх персонажів (сцена вигнання батьками Катерини)? Які протилежні почуття поєднуються в монолозі матері? Завдяки чому зростає емоційна напруга цього монологу? Зверніть увагу на таку деталь у сцені прощання Катерини з батьками: «Ледве встала, поклонилась...». Про що вона свідчить?
- 4. Чому Катерина бере з собою, покидаючи домівку, грудочку землі з рідного краю?
- 5. Які символи фольклорного походження наявні в поемі «Катерина»? Яка їхня роль?
- 6. Яку роль виконує порівняння: «Коло серця - як гадина чорна повернулась»? Як ви думаєте, чи має в тексті поеми це порівняння перегук із словами Катриної матері: «Була б утопила... Здалась тоді б ти гадині, Тепер - москалеві...».
- 7. Що саме символізує в християнстві образ змії? Чому над материнською любов'ю бере верх «чорна гадина», що повернулась спочатку тяжким передчуттям коло її серця?
- 8. Доведіть, що поема «Катерина» - романтична ліро-епічна поема.
- 9. Що вказує на те, що Ганна (поема «Наймичка»), підкидаючи сина заможній бездітній парі, дбає про нього?
- 10. Яку епізоді винайму наймички Трохим і Ганна підтверджують свою людяність?
- 11. Яким порівнянням передано радість Ганни-матері від того, що тепер вона має змогу бути поряд із дитиною? Знайдіть і зачитайте, як наймичка піклується про маленького Марка.
- 12. Чому Ганна відмовляється від запропонованої їй ролі весільної матері?
- 13. Як ставляться до Ганни-наймички Марко і його дружина? Що, на вашу думку, є причиною такої поведінки молодої невістки?
- 14. Яка сцена є кульмінацією поеми? Завдяки чому Шевченкові вдається надзвичайно сильно передати потрясіння Марка?
- 15. Прочитайте повість Т. Шевченка «Наймичка» і підготуйте усне порівняння однойменних творів.
- 16. Напишіть твір-роздум на тему: «Ганна з поеми Т. Шевченка "Наймичка" - жертва чи володарка власної долі?».
- 17. Що символізує образ сина в усіх поемах?
- 18. Як ви думаєте, з якої причини Т. Шевченко постійно виводив у своїх творах образ покритки? У чому полягає маленьке щастя і велика біда такої жінки? Чи кожна з Шевченкових героїнь змогла відстояти якщо не своє власне, то бодай право своєї дитини на гідне життя? Чому так ставалося?
- 19. Подискутуйте з однокласниками про кохання і жіноче щастя у творах Кобзаря.
- 20. На матеріалі творів Т. Шевченка про страдницький шлях матерів доведіть, що у творчій спадщині Кобзаря простежується виразна еволюція образу жінки-матері.
- 21. Сучасний український літературознавець Василь Пахаренко подає схему реалізації власних духовних сил і розпорядження власним життям Шевченкових героїнь із поем «Катерина», «Наймичка», «Марія». Уважно розгляньте кожну схему, поміркуйте над усіма ключовими моментами в житті Катерини, Ганни, Марії. Коротко письмово проаргументуйте слушність висновків літературознавця або спростуйте його думку.
Діалоги текстів
Порівняйте події з Євангелія з подіями Шевченкової поеми «Марія». Що спільного, а що відмінного в інтерпретаціях життя Діви Марії в цих джерелах?
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте репродукцію картини пензля Т. Шевченка «Катерина» (с. 220). Що саме зближує поему і картину одного автора, а що їх суттєво відрізняє? Опишіть картину, звертаючи увагу не тільки на центральну постать, а й на інші постаті й навіть окремі деталі.
2. Чому художник Федір Кричевський назвав свою картину «Замріяна Катерина» (с. 221). Який період життя Шевченкової героїні він змалював? Як передав почуття дівчини? Чому?
3. У 1963 р. за мотивами опери Михайла Вериківського (1896-1962) на Київській кіностудії імені О. Довженка режисери-постановники Ірина Молостова і Василь Лапокниш зняли музичний фільм «Наймичка». Роль Ганни зіграла актриса Віра Донська-Присяжнюк, роль Марка - актор Андрій Подубинський. Перегляньте цей фільм. Висловіть свою думку з приводу точності інтерпретації Шевченкового твору в кінофільмі. Визначте, наскільки музика відповідає настрою поеми.
Кадр із фільму «Наймичка» (1963)
4. Уважно розгляньте фрагмент пам'ятника Т. Шевченку в Харкові (с. 225). Як ви думаєте, жінка з дитиною як одна з шістнадцяти динамічних статуй цього монумента - героїня поеми Т. Шевченка «Катерина» чи «Наймичка»? Чому ви так вважаєте?
5. Розгляньте ілюстрації до вірша «Сон» Марини Михайлошиної (с. 224). Як за допомогою колористики художниця передає радість материнства? Чи можуть відповідні кольори засвідчувати авторську позицію на картині?
Діалог із науковцем
Іван Франко
ШЕВЧЕНКОВА «МАРІЯ»
(Скорочено)
Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка... Зміст поеми більш ідилічний, ніж драматичний... З євангельського оповідання про події перед уродженням Ісусовим знаємо, що Йосиф думав прогнати її зі свого дому, поки поява ангела у сні не заставила його лишити її при собі. Шевченко і тут поминув надприродний об'яв Божої волі і виставив Йосифа по-своєму, благороднішим та великодушнішим...
Про побут Ісуса з його родителями в Єгипті у Євангелії сказано зовсім коротко, лиш стільки, що він жив там аж до смерті Ірода, Шевченко обробив цей уступ знов ідилічно, малюючи тихе та скромне життя утікачів на тлі єгипетської околиці над Нілом... В ідилічнім тоні описано поворот Ісусових родителів із Єгипту до Назарета. Там вони застали руїну зі своєї колишньої домівки, так що Марія була змушена проситися в найми до своєї своячки Єлизавети, матері Івана Хрестителя, яка тоді була вже вдовою, бо її мужа, єврея Захарію, замордовано в Єрусалимі. Ісус виростає в товаристві з трохи старшим Іваном, і тут Шевченко покористовується мотивом далеко пізнішої християнської іконографії, що на одній картині представляє двоє дітей: Івана та Ісуса, та Марію, причім Ісус держить у руках хрестик. Із сього мотиву зробив Шевченко дуже зворушливе оповідання про те, як Ісус, бавлячися з Іваном, із двох паличок зробив хрестик...
Євангельське оповідання нічого не знає про шкільну науку Ісуса... Шевченко, виходячи з того погляду, що Ісус пізніше виступає вчителем єврейського народу і не раз присоромлює книжників та фарисеїв своїми покликами на Святе Письмо, представляє, також по-своєму, шкільну науку Ісусову... Не завадить завважити тут, що римо-католицька іконографія представляє Марію письменною, а сцена Благовіщення малюється звичайно так, що ангел застає Марію над читанням Псалтиря...
- 1. Як ви розумієте слова І. Франка, що поема Т. Шевченка «Марія» відзначається більше ідилічним ніж драматичним змістом? Чи погоджуєтеся ви з такою думкою? Чому?
- 2. Чому І. Франко високо оцінює саме ті епізоди в поемі «Марія» Т. Шевченка, яких немає в Євангеліях?
Коментарі (0)