Войти
Закрыть

Про князя Олега

9 Клас

І жив Олег в мирі з усіма землянами, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього. Питав-бо колись волхвів і віщунів: «Од чого мені доведеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, якого ти любиш і їздиш на ньому, — від нього тобі й померти!» Олег же, взявши це собі до тямки, каже: «Ніколи не сяду на нього і більше не гляну». І звелів годувати його, і не приводити його до себе. І перебув декілька років, не бачивши його, аж поки й на греки не пішов. А повернувшись до Києва і проживши чотири роки, на п'яте літо він спом'янув коня, що від нього, як віщували волхви, мав померти. І, покликавши старшого над конюхами, запитав: «Де кінь мій, якого я поставив був годувати і берегти його?» А той каже: «Помер». Олег же посміявся і докорив віщунові, кажучи: «Невірно ото говорять волхви і все те неправда є: кінь помер, а я живий». І наказав він осідлати коня: «Хай-но погляну на кості його». І прибув він на місце, де лежали його кості голі і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав: «Чи не від цього черепа смерть мені приймати?» І ступив він ногою на череп, і, з'явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі, яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було всього його княжіння тридцять три роки....

Про заснування Києва

9 Клас

Поляни ж жили в ті часи окремо й володарювали родами своїми... І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь*. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів*, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею. І збудували вони городок на честь свого старшого брата, й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називалися вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодні. Деякі ж, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником, бо нібито тоді біля Києва був перевіз з тієї сторони Дніпра, тому й говорили: «На перевіз на Київ». Проте коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Царгорода. А втім, цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, до якого він приходив. Коли ж Кий повертався, прибув на Дунай і уподобав місце, і збудував малий городок, і хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут померли....

Узагальнення вивченого

10 Клас

Упродовж навчального року ви ознайомилися з українською літературою другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Сподіваємося, це допомогло вам стати досвідченішими читачами, збагатило ваш духовний досвід, уяву, здатність отримувати естетичну насолоду від читання. • Завдання основного рівня 1. Пригадайте, у чому полягає суть естетичного, ідеологічного та навчально-наукового типів читання. Наведіть приклади текстів, для ознайомлення з якими на уроках літератури ви використовували ці типи читання. 2. Якими літературними сайтами й електронними бібліотеками ви найчастіше користувалися? Академік С. Єфремов, завершуючи фундаментальну «Історію українського письменства», визначив, зокрема, такі основні особливості нашого художнього слова. • «Шукало воно людину, боролося за права особи людської, обороняло її від тих кайданів, що накладає життя, роздмухувало іскру людяності у великий серця жар, що запалює протестом проти мізерної буденщини». • «У надзвичайно яскравій національній формі ніде, може, не знайдете такого надзвичайно широкого духу, що болить світовими, уселюдськими болями, що навіть власні справи раз у раз освітлює з погляду вищої правди та справедливості». • Українській літературі вдалося здійснити грандіозну місію — «збудити великий народ до свідомого життя, живий дух удмухнути в приспаного історією велетня, перетворити сирову етнографічну масу на свідому та своєю свідомістю дужу націю». • «Оця внутрішня краса, оця моральна велич, той порив, що душу свою кладе за други своя — червоною ниткою проходять через усю історію новішого нашого письменства. Подвижництво й мучеництво... Ні один, мабуть, письменник у нас через каторжні обставини нашого національного життя не розгорнув свого хисту на повну міру, ні один не використав усіх своїх сил, ні один не дав усього того, що міг би дати... А скільки ж то праці, енергії й часу йшло на боротьбу хоча б із безглуздими цензурними заборонами, скільки — на розворушування байдужих, освідомлювання нетямущих, підбадьорювання знесилених!.. Сміливо можна сказати, що все, що в інших письменствах само собою давалося, у нас вимагало надлюдської праці»....

Ісмаїл Гаспринський (1851—1914). Арслан-киз

10 Клас

Серед найвідоміших творів І. Гаспринського — оповідання-притча «Арслан-киз» («Дівчина-левиця»). У ньому йдеться про боротьбу уйгурів з китайськими загарбниками (XVIII — поч. ХІХ ст.). Уйгури — це корінний народ Східного Туркестану, що належить до тюркської сім'ї, мусульмани за віросповіданням. Сьогодні в нашій країні, що пережила два Майдани й обороняється від підступного загарбника, часто звучать крилаті вислови кошового отамана Запорозької Січі І. Сірка: «Рабів до раю не пускають» і письменника-борця за свободу України І. Багряного: «Сміливі завжди мають щастя». Використовуючи ці афоризми, напишіть есе про секрет перемоги Арслан-киз. Отже, як бачимо, й українська, і кримськотатарська література, суспільна думка на межі ХІХ-ХХ ст. привертають увагу сучасників і наступних поколінь до тих самих проблем. Обстоюють ідеї соціального й духовного звільнення, розкріпачення людини, створення умов для її творчої самореалізації. Гаряче виступають за емансипацію жінок, пригноблених народів, суспільних верств. Тобто втілюють у життя найвищу гуманістичну місію художнього слова....

Ісмаїл Гаспринський (1851—1914)

10 Клас

Ісмаїл Гаспринський (1851-1914) (Ісмаїл-бей Мустафа Алі-оглу Гаспрали) народився 8 (20) березня 1851 р. в с. Авджікої, що недалеко від Бахчисарая (тепер цього села немає: під час Другої світової війни нацисти спалили його за допомогу місцевих жителів партизанам) у сім'ї прапорщика царської армії Мустафи-Алі-оглу. Початкову освіту хлопець здобув удома, потім була сільська мусульманська школа-мектебе, Сімферопольська чоловіча гімназія та Воронезький кадетський корпус. У 1864-1867 рр. Ісмаїл навчався в Московській військовій гімназії. До такого престижного закладу він зміг потрапити тому, що батько перебував на державній службі й належав до роду кримських мурз (тобто князів), прирівняних до російського дворянства. Але військова кар'єра не захопила юнака. У 17 років він перериває навчання в гімназії, повертається до Криму й стає народним учителем — викладає російську словесність у медресе (у мусульманському світі так називають школи) у Бахчисараї, потім — поблизу Ялти. Незабаром молодий учитель з метою розширення свого кругозору й самоосвіти їде до Франції. У Парижі йому вдається влаштуватися перекладачем у рекламне агентство, а у вільний час відвідувати лекції в Сорбонні. Потім подорожував країнами Сходу, майже рік прожив у Стамбулі. Тут вивчав державну систему освіти, видавничу справу, історію, якісно поглибив своє пізнання ісламу, тюркської культури та духовності. Яскраві враження від мандрів стануть пізніше основою сюжетів творів митця. Повернувшись із Туреччини, Ісмаїл-мурза активно включається в громадсько-політичне життя Бахчисарая. А 1879 р. його обирають міським головою. Самовіддано працюючи для рідної громади, освічений та прогресивний голова зумів утричі збільшити міський бюджет, домігся від імперських властей підвищення квоти для мусульман в органах самоврядування....

Суспільно-культурне життя кримськотатарського народу

10 Клас

Кримські татари (історична самоназва — киримли), як і українці, є корінним народом нашої держави. Цей народ сформувався в Криму як нащадок багатьох етносів, що в різний час проживали на цих землях, — таврів, скитів, сарматів, аланів, хозарів, печенігів, половців, русинів, італійців та ін. Кримськотатарська мова належить до тюркської групи (разом з турецькою, казахською, башкирською, узбецькою, туркменською та ін.), у писемності використовувалась арабська графіка. Переважна більшість кримських татар за віросповіданням — мусульмани. Його столицею був Бахчисарай. Ця доба стала періодом розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Головна з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися, — ханський палац у Бахчисараї. Бурхливо розвивалося красне письменство. Особливо т. зв. палацова, або «диванна», література — тобто аристократична. Її меценатами (а нерідко і творцями) були хани. Цікавий факт: із 48 кримських ханів понад 30 були істориками, поетами й композиторами. Певно, жодна європейська монархія не може похвалитися подібним феноменом. У мові «диванної» поезії переважала книжна — перська й арабська — лексика. Паралельно народнорозмовною мовою був створений багатий фольклор — народні пісні, легенди, прислів'я, приказки, загадки, а також героїчний епос — «Богатир Чора», «Син сліпого» та ін. Серед видатних давніх кримських поетів — Махмуд Киримли (друга пол. ХІІ — поч. ХІІІ ст.), хан Гази ІІ Ґерай (1551-1607), Джан-Мухаммед-ефенді (XVII ст.) та ін....

Богдан Лепкий (1872—1941). Мазепа

10 Клас

Найвагомішою та найпопулярнішою в прозовій спадщині Б. Лепкого є трилогія в п'яти книгах «Мазепа». Узятися за таку тему означало стати заклятим довічним ворогом російської держави. Тому цей крок вимагав неабиякої громадянської мужності. • Завдання основного рівня Пригадайте вивчене на уроках історії у 8 класі й української літератури в 9 класі. Чому період після смерті Б. Хмельницького назвали добою Руїни? Що ви знаєте про І. Мазепу, його державне правління? Чому гетьман повстав проти Московського царства? Як закінчилася його спроба визволити Україну? Яким постає образ І. Мазепи в Літописі Самійла Величка та «Історії Русів»? Історичний контекст. Іван Мазепа (1639-1709) — видатний державний діяч, гетьман Лівобережної України (1687-1709). Народився на Білоцерківщині, навчався в Києво-Могилянській колегії, а згодом — у Польщі, Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах. Служив при дворі польського короля Яна-Казимира. Повернувшись в Україну, служив у дипломатичній місії гетьмана П. Дорошенка, згодом — І. Самойловича. Ставши гетьманом, послідовно обстоював ідею козацько-гетьманської державності й соборності українських земель. І. Мазепа дбав про розвиток української культури. Зокрема, перетворив Києво-Могилянську колегію на академію, заснував Чернігівський колегіум, фундував побудову церков у Києві (зокрема, відновив Софійський собор), Чернігові й Переяславі. Підтримував найвизначніших письменників, малярів, композиторів тієї доби. Не випадково час правління І. Мазепи називали золотою добою Гетьманщини....

Богдан Лепкий (1872—1941)

10 Клас

Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 р. на хуторі Кривенький біля села Крегульця на Тернопільщині (галицьке Поділля) у родині священика. Батько Богдана — о. Сильвестр Лепкий — був освіченою та творчою особистістю. Знав, як і більшість тодішніх греко-католицьких священиків, кілька іноземних мов. Грав на скрипці, серйозно вивчав історію, літературу, народну творчість, живопис і музику. І сам був письменником — друкувався під псевдонімом Марко Мурава. Мати Домна гарно співала, акомпануючи собі на гітарі, і вправно малювала. Мабуть, від неї Богдан успадкував талант до малярства. Початкову освіту хлопчик здобув удома, згодом навчався в класичній гімназії в м. Бережанах, співав у хорі. Брав участь у концертах, декламував вірші. І багато малював — портрети родичів і відомих людей, окремі з цих робіт висіли в гімназійних класах. Після закінчення 1891 р. гімназії продовжив навчання у Віденській академії мистецтв і на філософському факультеті Віденського університету. Далі перевівся до Львівського університету. Рано виявився й літературний талант Б. Лепкого: ще в другому класі гімназії під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона й пропала. Згодом писав принагідно, на клаптиках паперу, на полях книжок і зошитів. Своє ж майбутнє пов'язував із малярством. Та поступово перемогло захоплення словом. У студентські роки Богдан пише поезії та оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра». Його твори дедалі частіше з'являються на сторінках часописів «Діло», «Буковина» та інших періодичних видань. Завершивши навчання, юнак 1895 р. отримав посаду вчителя української та німецької словесності в Бережанській гімназії. Він швидко здобуває авторитет серед колег і повагу серед гімназистів блискучими лекціями, урівноваженістю, прагненням ознайомлювати молодь з новинками літератури. Водночас інтенсивно займався громадською працею: започатковував читальні «Просвіти», бібліотеки й позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових заходах, був учасником хору й драматичного гуртка....

Павло Тичина (1891—1967). Симфонія «Сковорода»

10 Клас

Серед поем митця найфундаментальнішою вважають симфонію «Сковорода», яку він писав протягом усього свого творчого життя, але так і не завершив. Така увага невипадкова, адже душевний світ П. Тичини був дуже спорідненим зі світом Г. Сковороди. Але якщо вчитель не проміняв пастушої сопілки на роль «придворного поета», то учень зробив навпаки, відтак не міг уже претендувати на епітафію: «Світ ловив мене, та не впіймав». Й, очевидно, з болем усвідомлював це. Той біль і не давав закінчити поему, а може, жевріла ще надія повернути на шлях Г. Сковороди. Творчість Г. Сковороди справила значний вплив на нову українську літературу. Письменниками-«сковородинцями» були вже її зачинателі І. Котляревський та Г. Квітка-Основ'яненко. Мислитель відіграв помітну роль і у творчості романтиків: М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша, М. Гоголя. П. Тичина також у багатьох творах веде духовний діалог з Г. Сковородою, особливо в збірці «Замість сонетів і октав» (1922) і в згаданій поемі. Перший, неповний, варіант цього твору написано в 1920-1922 рр. У ньому передано дух періоду національно-визвольної поразки. Цілком новаторський жанр симфонія — це великий оркестровий музичний твір, що складається зазвичай з чотирьох рівнозначних частин, які мають відмінну тональність залежно від того, як вони розміщені. П. Тичина видозмінює цей музичний жанр поетичними засобами. Новаторська форма зумовила вже композицію поеми — вона складається з чотирьох відмінних за тональністю та настроєвістю частин. Особлива, теж експериментаторська ритміка поеми вибудувана на суголоссі тонічного вірша (у якому ритм досягається рівномірним повторенням наголошених складів) і верлібру....

Навігація