Войти
Закрыть

Василь Стефаник (1871—1936). Новина

10 Клас

Аналізові проблеми вини й кари присвячена новела «Новина» (1898). Найбільше непорозумінь виникає, коли цей твір починають трактувати в реалістичному плані. Тоді знавці нашого народного життя XIX ст. з подивом та обуренням заявляють, що трагедії, подібні до описаної в новелі, були не те що нетиповими, а вкрай винятковими. В українських селах траплялося дуже мало серйозних злочинів, жінки радо допомагали вдівцям із малими дітьми, тим паче покутські села належали до найбільш освічених і заможних у Галичині. Але, з іншого боку, В. Стефаник побожно любив селян, аж ніяк не міг зводити на них наклеп. У чому ж річ? А в тому, що новела зовсім не реалістична, хоча поштовхом до неї й став реальний моторошний факт, що трапився в с. Трійці. Подія, описана в ній, невмотивована з погляду типовості та традиційного психологізму. Справді, жодними причинами не можна виправдати Гриця, автор того й не робить. Попросту йдеться в новелі не так про суспільно-побутові, як про психологічні проблеми, які знову ж таки розкриті в натяковій формі реалістичними засобами. Ідея твору полягає в тому, що людина для самооновлення, досягнення вічного життя мусить убити в собі своє егоїстичне «Я», що прив'язує її до примітивного, гріховного земного світу. Кажучи про вдівство та матеріальні нестатки Гриця, автор натякає на убозтво його душі, психічної реальності. Дві доньки, котрих він ніяк не може нагодувати, — уособлення його самості, яка страждає, гине в його душевному убозтві, психічній примітивності. Холод, голод і пустка в Грицевій хаті — це стан його душі. Єдине, що залишилося живого та світлого в тій хаті, — його доньки. Але Гриць із жахом помічає, що й вони поступово мертвіють. Від цього герой зажурився, що аж почорнів. Автор не каже, що їжею. Та й, ходячи кілька днів по сусідах, Гриць не просить у них допомоги, хліба, не нарікає на голод дітей. Зауважмо: «мертвими» він побачив дітей саме тоді, коли вони «ґлемедали», тобто жували хліб. Спостерігши мертвіння дітей, батько кинувся не добувати їм харч, а молитися. У такий спосіб В. Стефаник натякає, що йдеться не про фізичний голод, а про духовний. Аби ще раз підкреслити непричетність голоду до потоплення дітей, автор показує, як перед убивством батько годує їх бараболею....

Василь Стефаник (1871—1936)

10 Клас

Рід Стефаників — за переказами — походить із Наддніпрянщини. Започаткував його козак-запорожець Федір (Тодор), який примандрував до Русова після зруйнування Січі московськими загарбниками. Одружився, побудував хату, подібну до козацького зимівника-фортеці, і завів господарство. У цій хаті й народився Василь. 1898 р. оселю було спалено. Ця історія підкаже згодом письменникові сюжет новели «Палій». Василеві батьки, Семен та Оксана, були заможними селянами. Дитинство хлопця минуло в атмосфері прадавніх традицій та звичаїв Покуття1. Батько був людиною працьовитою, але надто ощадливою й деспотичною. У доброго, щедрого Василя з ним складалися непрості стосунки протягом усього життя. Від матері хлопець перейняв любов до пісні; від наймитів, які працювали в батьковому господарстві, пізнав таємничий світ народних казок, легенд і переказів. 1 Покуття — південно-західний «кут» (звідси й назва) Галичини між р. Дністром, Черемошем і Карпатами, уключаючи Гуцульщину. 1878 р. Василь пішов до початкової школи в Русові, а ще через три роки, виявивши неабиякі старання й здібності, продовжив навчання в сусідньому містечку Снятині. Саме тут хлопчик уперше зіткнувся з «національним питанням». Прикарпаття в той час входило до складу Австро-Угорської імперії, тому навчання в школах проводилося тільки німецькою та польською мовами, а найвпливовіші посади (й учительські також) обіймали переважно поляки. Чимало з них просто знущалися з нечисленних українських школярів. Чому українських учнів було мало? Навчання коштувало дуже дорого, тому українцеві-селянину шлях до освіти був закритий (за винятком таких заможних родин, як Стефаники)....

Експресіонізм в українській літературі

10 Клас

Експресіонізм (від фр. вираження) — стильова течія модернізму, що виникла на межі ХІХ-ХХ ст. в європейському малярстві (на противагу імпресіонізмові), а згодом розвинулась у музиці та літературі. До найвизначніших майстрів цього стилю належать • художники: норвежець Е. Мунк, голландець В. Ван Гог, французи П. Сезан, П. Гоген, А. Матіс; росіянин В. Кандінський; • композитори: німець Р. Штраус, росіянин С. Прокоф'єв; • письменники: німець К. Едшмід, австрієць Ф. Кафка, росіянин Л. Андрєєв. Видатні українські митці-експресіоністи — • письменники В. Стефаник, О. Турянський, Т. Осьмачка, М. Куліш, О. Довженко; • режисер Лесь Курбас і театр «Березіль», • художники М. Бойчук, О. Новаківський та його малярська школа, • скульптор О. Архипенко, • композитор Б. Лятошинський. Джерела цього стилю — у романтизмі, у «філософії життя». Основні творчі принципи експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через призму авторського «Я», напруження його переживань та емоцій, бурхлива реакція на жорстокість суспільства, знеосіблення в ньому людини, на розпад духовності. Усе це засвідчили не бачені доти катаклізми світового масштабу на початку ХХ ст., зокрема Перша світова війна (у якій загинуло майже 10 млн осіб і ще 10 млн було поранено й скалічено) і криваві революції. На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія). Виразити його, тобто сягнути глибинного пізнання невидимих основ буття, можна насамперед за допомогою творчої інтуїції. Завдання мистецтва, за цією концепцією, — у вираженні (експресіонуванні) незримого через зриме, внутрішнього — через зовнішнє, вічного — через минуще....

Михайло Коцюбинський (1864—1913). Тіні забутих предків

10 Клас

Історія написання. Лебединою піснею письменника стала повість «Тіні забутих предків». У мальовничому, тихому закутку Карпат розкинулося стародавнє гуцульське село Криворівня. На початку ХХ ст. його облюбували для відпочинку та творчої праці І. Франко, М. Грушевський, А. Шептицький, Леся Українка, Олександр Олесь, В. Стефаник, О. Кобилянська, І. Труш, Г. Хоткевич та інші видатні діячі української культури. На запрошення давнього друга — знаного галицького фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка — відвідував Криворівню й М. Коцюбинський у 1910 та 1911 рр. Митця буквально заворожили краса величавої та незайманої природи Карпат, а також «первісне» життя гуцулів. Повернувшись із мандрівки, захоплений Карпатським краєм, прозаїк на одному диханні пише восени 1911 р. цю дивовижну повість. Він довго шукав точну назву для нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «У зелених горах», «Тіні минулого», «Слідами предків», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»... І, зрештою, вибрав назву, яка найточніше розкриває авторський задум. Стильова своєрідність. У повісті майстерно поєднано імпресіоністичну поетику з неоромантичною, яка на той час стала дуже популярною. М. Коцюбинський розвиває романтичну (і модерністську) ідею повернення до природи, до втраченої цивілізованою людиною первісної гармонії....

Михайло Коцюбинський (1864—1913). Intermezzo

10 Клас

Історія написання. Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. М. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині Драбівський район на Черкащині) Євген Чикаленко — видатний український меценат і громадський діяч. Історичний контекст. Євген Чикаленко (1861-1929) походив з давнього козацького роду. Отримав від батька величезний спадок, був одним з найбільших вітчизняних землевласників. Будував школи, бібліотеки, лікарні для селян. Усі свої багатомільйонні статки вкладав у культурне й державне відродження України, ведучи при цьому з родиною досить скромний спосіб життя. Видавав твори українських письменників, платив їм значні гонорари й стипендії, аби лише продовжували писати рідною мовою; підтримував українські політичні партії, Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Мав величезний авторитет серед українства. 1917 р. взяв активну участь у створенні Центральної ради, але відмовився її очолити. Так само через рік відмовився стати гетьманом України: уважав, що є більш гідні кандидати. Після більшовицької окупації України мусив емігрувати. Не залишивши для себе коштів «на чорний день», помер у злиднях. У Кононівці М. Коцюбинський і задумав «Intermezzo» (хоча написав цей шедевр трохи згодом, у Чернігові), це твір, у якому митець розкриває своє кредо. Назва й жанр. Intermezzo італійською означає «перерва». Так називали невеликий музичний твір, який виконували в перервах між актами трагедії чи опери. М. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі....

Михайло Коцюбинський (1864—1913)

10 Клас

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в м. Вінниці в чиновницькій родині. Батько, Михайло Матвійович, був дрібним державним службовцем (губернським секретарем). Від природи людина неспокійна, він не зносив утисків начальства й тому змушений був часто міняти роботу. Тож сім'ї доводилося мандрувати з місця на місце. Своїм вихованням М. Коцюбинський зобов'язаний матері, Гликерії Максимівні, яка походила з аристократичних родів — польського (по материній лінії) і молдавського (по батьковій). Від неї він успадкував «тонку душевну організацію», «любов і розуміння природи» — про це дізнаємося з автобіографії письменника. В 11-річному віці Михайло мусив уперше відірватися від рідної домівки. Закінчивши дворічну народну школу в м. Барі, де мешкала тоді родина, хлопець їде до Шаргорода, щоб продовжити навчання в духовному училищі. І хоча в школі було скасовано в цей період «волосодраніє», «вуходраніє» і вистоювання голими коліньми на гречці, проте задоволення від навчання учні все одно не отримували, адже лекції обмежувалися запитаннями й відповідями, від учнів вимагали лише зазубрювання текстів підручників. У родині Коцюбинських панувала російська мова. І як же були здивовані батьки, коли якось 9-річний Михайло, занедужавши на запалення легень, під час марення раптом заговорив по-українськи. Після одужання хлопчикові розповіли про це, і він ще більше загорівся цікавістю до рідного слова....

Імпресіонізм в українській літературі

10 Клас

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — одна з ключових течій модернізму. Термін походить від назви картини К. Моне «Враження. Схід сонця». Започаткувався імпресіонізм у французькому малярстві (К. Моне, О. Ренуар, Е. Деґа, Е. Мане), розвинувся в музиці (К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравінський, Д. Пуччіні), у скульптурі (О. Роден). Основоположниками літературного імпресіонізму вважають французьких прозаїків братів Е. і Ж. Ґонкур. Цей стиль виявився також у творчості таких видатних майстрів слова, як Г. де Мопассан, М. Пруст, К. Гамсун, А. Чехов, І. Бунін. В українській літературі цю течію започаткував М. Коцюбинський, його традицію розвинули П. Тичина, М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Івченко, Є. Плужник та ін. Видатні вітчизняні художники-імпресіоністи — М. Ткаченко, К. Костанді, М. Бурачек, І. Труш, О. Мурашко, В. Винниченко, І. Северин та ін. Імпресіонізм — це мистецтво передавання безпосередніх вражень. Його основна мета — ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань. На противагу реалістам, імпресіоністи усвідомлювали, що об'єктивна (єдино правильна, усебічна) істина для людини недоступна, а отже, неможливо відразу охопити широку панораму буття, передати узагальнено типові обриси явища. Тому ці митці зосереджувалися на щонайточнішому фіксуванні сприйнятого в певний конкретний момент. Через те імпресіоністичний живопис часто був мистецтвом кольорових плям, розмитих контурів, мерехтіння, а не чітких ліній та тонів. У літературі ж переважала увага до мінливих нюансів настрою, до невпинного перебігу почуттів, вражень як потоку свідомості....

Іван Франко (1856—1916). Украдене щастя

10 Клас

Найпопулярнішим сценічним твором митця стала п'єса «Украдене щастя» (1893). Нелегким був шлях цього твору до глядачів. Спочатку І. Франко написав драму «Жандарм» для оголошеного владою конкурсу на кращу п'єсу з народного життя. Він був упевнений, що виграє конкурс і, до речі, винагородою розрахується з численними боргами. Але сталось інакше. Консервативно налаштоване журі на чолі з професором О. Огоновським, визнаючи неабияку художню вартість твору, відхилило його... за аморальність і радикалізм. Мовляв, автор не засуджує подружню зраду й показує в негативному світлі представника влади — жандарма. І. Франкові довелося переробити п'єсу — змінити жандарма на листоношу, а назву — на «Украдене щастя» (до речі, ця остання зміна пішла на користь творові, бо точно розкриває суть трагедії). Уже в такому переробленому вигляді п'єса отримала на конкурсі премію, — правда, аж третю. Наприкінці 1893 р. «Украдене щастя» було поставлене на сцені львівського театру «Руської бесіди». Прем'єра відбулася з небаченим доти в цьому театрі успіхом, справила на глядачів величезне враження. Досить згадати, що на другій виставі глядачі влаштували авторові бурхливу овацію, а молодь піднесла йому на сцені лавровий вінок. У неспотвореному вигляді твір уперше поставив 1904 р. у Києві І. Карпенко-Карий (роль Задорожного тоді він зіграв сам, Михайла — Микола Садовський, Анни — Любов Ліницька)....

Іван Франко (1856—1916). Сойчине крило

10 Клас

Розглянемо докладніше останнє з них. У ньому розгортається традиційна для І. Франка тема трагічного кохання, але по-новому. «Сойчине крило» — твір багатоплановий, новаторський, неоднозначний. Непросто визначити вже його жанр. Це ніби й новела (незвичні події відбуваються протягом кількох годин у помешканні героя, фінал несподіваний); та водночас перед нами проходить усе життя двох закоханих людей, з багатьма персонажами й подіями — як у романі. Твір досить розлогий, заглиблений в етично-душевну царину, тому й належать до психологічно-філософських оповідань. Тут письменник уперше в українській прозі використовує прийом твору у творі: герой читає довгий лист коханої фрагмент за фрагментом і реагує на кожен із них. Так ми стаємо свідками діалогу двох душ, зіткнення двох світосприймань, життєвих правд, сходжень і розходжень («перехресних стежок») двох доль. Так само дуже складний психологічний сюжет твору, він поданий фрагментарно, через ретроспекції (повернення в минуле, його аналіз) та інтроспекції (заглиблення людини у власну психіку). Тут не події та вчинки ілюструються переживаннями (як-то було в реалізмі), а навпаки....

Іван Франко (1856—1916). Мойсей

10 Клас

Справжньою вершиною поетичного генія І. Франка стала поема «Мойсей» (1905). У ній реалізувалися найважливіші політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора. Митцеві довелося жити, певно, у найтяжчу для людини мислячої епоху — епоху духовних зрушень і потрясінь. У статті «Одвертий лист до галицької української молоді» І. Франко сформулював найважливіше завдання для себе та для всієї вітчизняної інтелігенції того часу (як, утім, і нашого): «...витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здатний до самостійного культурного й політичного життя...» Саме ця проблема — формування нації — є основоположною в поемі «Мойсей». Поштовхом для написання твору стала Революція 1905 р. в Російській імперії. І. Франко дійшов висновку: розпочинається епоха руйнування імперій, старого несправедливого суспільного устрою. Відтак поневолені народи одержать шанс на визволення. Треба зробити все, щоб українська нація також була готовою гідно скористатися цим шансом....

Навігація