Войти
Закрыть

Іван Франко (1856—1916). Праця на ниві української словесності

10 Клас

Матеріал цього розділу відкриває перед вами широкі можливості для усвідомлення гуманізму як основи світоглядних переконань розвиненої особистості, оптимізму й життєствердження як важливих духовних цінностей буття; розуміння благотворного впливу на людину краси природи; усвідомлення рівності жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя як необхідної умови розв'язання актуальних політичних, соціально-культурних та психологічних проблем. Опрацьовуючи матеріал розділу, ви маєте змогу набути та виявити такі компетенції: літературну — уявлення про модерністські тенденції в українській літературі; знання творчих біографій І. Франка, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Стефаника, Лесі Українки, В. Винниченка, П. Тичини, Б. Лепкого, І. Гаспринського; уміння аналізувати імпресіоністичну, неромантичну, експресіоністську поетику; ключові — уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між подіями твору; висловлювати власну думку про українську ментальність, національний характер, народну мораль і етику; застосовувати набул знання для порівняння творів української та зарубіжної літератур; зіставляти специфіку розкриття теми в різних видах мистецтва; визначати роль і місце української літератури у світовому контексті....

Борис Грінченко (1863—1910). Мотив весняного оновлення («Весняні сонети»)

10 Клас

Принцип зображення емоційних станів людини через картини навколишнього світу є дуже давнім. Він активно застосовувався в народній ліриці, звідки й прийшов до літератури. Зіставлення природи та людських переживань здійснюється за подібністю або контрастом. Такий прийом визначають як психологічний паралелізм. З різними порами року в літературі ототожнюються різні емоції: наприклад, весняна пора, що супроводжується пробудженням природи від зимового сну, зазвичай викликає радісні почуття. Оптимістичним настроєм перейнятий цикл Б. Грінченка «Весняні сонети» (1888). У ньому чотирнадцять творів, об'єднаних між собою мотивами весни, радісного весняного оновлення в природі й передчуттям оновлення в житті народу. У «Весняних сонетах» поєднались ознаки пейзажної, інтимної і громадянської лірики. Поет звернувся до мотивів весни, надії, краси природи, кохання, щастя, правди й волі, праці-боротьби. Весняне оновлення довкілля погоджується з надією на пробудження народної сили. Важливими є й контрастні картини: Дніпро навесні переможно рветься з-під криги, а поряд — покірний підневільний «нікчемний люд» («Весна іде! Її дихання чую...»)....

Борис Грінченко (1863—1910). Філософські роздуми («Моє щастя»)

10 Клас

У творі «Моє щастя» органічно поєдналися філософське, особисте і громадянське переживання. Частково вірш перегукується з філософським роздумом українського мислителя Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права»: мандрівний філософ демонструє байдужість до всіх спокус світу і протиставляє їм чисте сумління як найвищу цінність. У поезії Б. Грінченка теж осмислюються людські цінності. Три перші строфи стосуються багатства, влади і слави. Вони поєднані за допомогою анафори — кожну строфу розпочинають однакові слова: «Хай люди женуться...». Ліричний герой цілком байдужий до того, за чим «женуться люди». Для нього багатство, слава і влада — фальшиві цінності. Усе це герой готовий віддати «за милої погляд ласкавий», «за кохання хвилини святі». Здається, це і є справжнє щастя: «Без влади, без слави, без втіх золотих — / Я знаю — в хвилини палкого кохання / Я дужчий, щасливіший буду за всіх». Можна подумати, що нарешті герой визначив для себе найвищу цінність, однак це не так. У нього є щось набагато важливіше — щастя любові до батьківщини. Саме воно становить ту цінність, «що вище од влади, од слави й кохання...». Навіть обираючи між особистим почуттям і патріотичним обов'язком, ліричний герой віддає перевагу патріотизму: «Але ж я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!»....

Борис Грінченко (1863—1910). Громадянська лірика

10 Клас

Творчість Б. Грінченка тісно пов'язана з темою громадської і просвітницької праці. На його думку, література мусить вирішувати суспільні завдання, закликати народ до боротьби за краще майбутнє. «Література інша не має права бути,— писав поет,— і через те я так ненавиджу всі ті твори, які пригнічують нам дух, псують нам ясність душевного погляду, убивають надію й бажання боротися і досягти кращого й більшого». Для Б. Грінченка поезія була дієвою формою громадської, національної й культурної активності. Тому й писав він переважно про народні страждання та соціальну несправедливість, закликав до рішучих громадських змін. Не дивно, що деякі ліричні твори поета позначені декларативністю, тобто надмірною прямотою й піднесеністю вислову, а іноді навіть закличним, майже агітаційним характером. До таких належать вірші «Доки?», «До праці», «До народу». Назва поезії «Доки?» (1881) покликана пробудити в читачів гостре неприйняття життя без надії. Тривають довгі роки недолі і, здається, немає тому кінця: «І доки будемо так жить? / Ніхто не скаже — все мовчить!» Ліричний герой і сам болюче переживає такий кризовий стан, і своїм читачам нагадує про неприпустимість громадської пасивності й рабської покори....

Борис Грінченко (1863—1910). На захист людської гідності («Сам собі пан»)

10 Клас

Як і «Без хліба», оповідання «Сам собі пан» (1902) дуже нагадує соціально-побутову казку чи й навіть анекдот. Воно цілком спирається на народну етику, адже у фольклорі знайдемо немало творів, де гостро висміюється чванливе й зарозуміле панство та обстоюються моральна перевага й гідність простої людини. Сама історія подається як така, що справді була почута «з народних уст». Автор познайомився з нею, коли подорожував у поїзді третім класом — разом із селянами. Тоді літній селянин Данило й розповів про свою пригоду, як колись «панського права добувався». Маючи справу в місті, вирішив їхати поїздом у вагоні першого класу. Дуже вже хотів дізнатися, «чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів». Придбав недешевий квиток і попрямував до «панського» вагона. Чи не все оповідання будується на відтворенні того, як на присутність «мужика» реагують ті, хто зараховує себе до еліти суспільства. У такий спосіб автор викрив цілу низку негативних стереотипів, носіями яких виступають нібито освічені й цивілізовані люди, котрі на ділі схвалюють соціальну дискримінацію. На тлі «вершків суспільства» дуже виграшно виглядає звичайний селянин зі своїми уявленнями про виховання, людську гідність і мораль. Лише деякі з панів підтримують селянина, але таких усе ж таки меншість....

Борис Грінченко (1863—1910). Проблема моралі («Без хліба»)

10 Клас

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр на Харківщині у дворянській сім'ї. Здобувши початкову освіту, навчався в Харківському реальному училищі, з якого був відрахований за читання й поширення забороненої політичної літератури. Після двох місяців ув'язнення працював канцеляристом у Харківській казенній палаті. Через деякий час склав іспит на народного вчителя, викладав у школах на Харківщині та Катеринославщині. Одружився із сільською вчителькою Марією Гладиліною (писала твори під псевдонімом Марія Загірня). Результатом майже десятирічної педагогічної праці стали дослідження Грінченка «Яка тепер народна школа на Вкраїні», «Народні вчителі і українська школа» та ін. Літературний шлях Б. Грінченка розпочався в 1881 році. У львівському журналі «Світ» за сприяння І. Франка були опубліковані його поезії. Учителюючи, невтомно працював як письменник, публіцист, критик. Виступав під псевдонімами Василь Чайченко, Б. Вільхівський, М. Тримач, Л. Яворенко. Опублікував поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Нові пісні і думки Василя Чайченка», «Під хмарним небом». У прозі Б. Грінченко звертався до жанру оповідання, рідше — повісті....

П’єса «Хазяїн». Значення творчості І. Карпенка-Карого

10 Клас

П'єси «Хазяїн», «Мартин Боруля» понад сто років живуть на українській сцені. Для багатьох глядачів вони стали улюбленими. У Київському драматичному театрі імені І. Франка в 1950 році роль Мартина Борулі виконав легендарний Гнат Юра, а через три роки на Київській кіностудії за цією виставою було знято фільм-спектакль. Інші драматичні твори письменника успішно пройшли перевірку часом. Вони стали визнаною класикою нашої літератури й театру. Нові покоління читачів і глядачів знаходять у них те, що змушує замислюватись над важливими суспільними й моральними проблемами. Високо оцінюючи творчість драматурга, академік С. Єфремов писав: «Можна іноді не згоджуватися з тим, як автор розв'язує питання, але ви раз у раз з інтересом його слухатимете. Це одно вже показує, що в особі Тобілевича маємо неабиякого художника, що вміє грати на струнах людської душі й держати її під чарами свого творчого натхнення. Твори його не перестаріли, та, певне, й довго ще не перестаріють, незважаючи на прудку зміну інтересів і подій у сучасному житті: є в них дещо таке, що виносить їх поза сферу біжучого життя з його хвилинними настроями та скороминущими інтересами»....

П’єса «Хазяїн». Оточення «хазяїна»

10 Клас

Персонажі з оточення Терентія Пузиря становлять собою різні характери й соціальні типи. Економи Феноген і Ліхтаренко дуже подібні до свого господаря. Це справжні хижаки, здатні заради збагачення на все: «Краще зробимо між собою договор: брать, де дають і де можна, а на менших звертать!». Так і відбувається. Щоби приховати свої гріхи, Феноген обмовляє чесного працівника Зозулю й тим самим підштовхує його до самогубства. А Ліхтаренко із цинічною простотою та відвертістю виправдовує свою непорядність: «Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидувать, як люде багатіють? Я не такий!». Дружина «хазяїна», Марія Іванівна, схоже, давно змирилася зі своєю долею. Вона занурилась у щоденні турботи й не перечить чоловікові. Із гіркотою зізнається дочці, яка підтримує робітників: «І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило!». Лише Соні вдається хоча б трохи впливати на Пузиря, а проте і її доля опиняється під загрозою: батько хоче одружити її з нелюбом. Закохана в учителя Калиновича, Соня переймається його ідеалами. Дівчина прагне бути корисною суспільству, її приваблюють слова коханого: «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..». Не тільки вчитель Калинович виступає опонентом «хазяїна», а й Петро Петрович Золотницький, родовитий і багатий поміщик. Він представляє соціальний тип «культурного господаря», якому не байдуже до громадських інтересів....

П’єса «Хазяїн». Образ Терентія Пузиря

10 Клас

Він власник величезного господарства, де випасаються численні отари овець та працюють сотні наймитів. Його володіння вражають: «їхали ми цілий день. «Чия земля?» — питаємо. «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентія Гавриловича». І тілько на третій день, надвечір, почалась земля Гаврила Афанасійовича Чобота. Ха-ха! Княжество! Ціле княжество». А починав Пузир із малого: «Ми були так собі хазяїни, з середнім достатком...». Доводилося жити в степу біля худоби, працювати без відпочинку. Та мрія про багатство змінила простого трудівника, змусила забути про мораль, людяність, порядність. Тільки так можна було зібрати мільйони — наживаючись на чужій біді, переступаючи через людей. Сам Пузир пригадує часи, коли не гребував нічим заради грошей: «Перше йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору...». А Марія Іванівна, дружина хазяїна, додає: «Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!». Ось така вседозволеність, майже повна відсутність моральних обмежень і призвела до появи «хазяїна» — мільйонера «у смердючому кожусі». Драматург зобразив потворний соціальний тип багатія-нувориша із цілком відсутньою громадянською відповідальністю. Йому дивно, що є такі, кому не байдуже до інтересів суспільства: «Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх муляють, а вони їм кишені продирають. Чудні люде!»....

Навігація