|
Олександр Олесь збагатив літературу не лише новими мотивами в громадянській ліриці, а й розкрив також можливості художнього слова в любовній та пейзажній ліриці. Музичність Олесевого вірша полонила творчу уяву композиторів, з-поміж них таких відомих, як Микола Лисенко («Сміються, плачуть солов’ї...», «Осінню віє...», «Айстри», «Любов("О ,не дивуйсь...”)», «Порвалися струни...», «Прийди, прийди...»), Кирило Стеценко («Сосна», «Літньої ночі»), Яків Степовий («Не беріть із зеленого лугу верби...», «Пісні настрою»), Святослава Людкевич («Тайна», «Ти моя найкраща пісня...»), а також сучасних виконавців — гурт «Кому Вниз» («І ви покинули...», «Вийди, змучена людьми...», «Ворони»), Марічка Бурмака («Вітер», «Коли б ми плакати могли...») та інших. У своїх поезіях митець віднайшов теплі, щирі тональності для розкриття духовного світу людини й глибоких особистих почуттів. У цьому відмінність лірики Олександра Олеся від поетів-народників, які свою музу ставили на захист інтересів селян, а тому їхні твори мали переважно викривальний і виховний характер. Поезія Олександра Олеся позбавлена народницького дидактизму, вона відтворює інтимні переживання людини та її унікальний внутрішній світ. «Фольклорній уснонародній традиції Олесь протиставляє літературну, селянсько-просвітянській поезії — інтелігентську й міську», — зазначає В. Петров. Теплі, задушевні, музикальні поезії митця стосувалися кожного — і в цьому секрет успіху автора серед його сучасників. За жанром багато творів митця — це пісні, він одним із перших в українській літературі розвиває такий «міський» жанр, як романс. Багато своїх творів Олександр Олесь присвячував дружині Вірі, яка до останніх днів життя підтримувала його. Один із них — вірш «Чари ночі», що став відомим романсом під назвою «Сміються, плачуть солов'ї...»....
|