Войти
Закрыть

Володимир Винниченко: «Момент»

10 Клас

Новелу «Момент» присвячено осмисленню проблеми щастя нової, модерної людини, яка є, власне, ключовою проблемою для всієї творчості письменника. Шляхом до щастя, на думку В. Винниченка, є ЛЮБОВ. За кілька кроків від можливої смерті опиняються двоє молодих революціонерів — оповідач і панночка Муся. В один момент життя набуває для кожного з них нового змісту, загострюються їхні реакції, почуття й переживання. Межова ситуація запускає в дію «ядерну реакцію» у свідомості, вмикає біологічну кнопку продовження життя та отримання максимального задоволення від кожної миті. Темою новели є зображення стосунків двох молодих людей у межовій ситуації між життям і смертю. Автора цікавить насамперед моральний аспект взаємин між чоловіком і жінкою. Зі змісту твору стає зрозуміло, що психологічні реакції на одне й те саме почуття в них різні. Для оповідача стосунки з жінкою — частина біологічного процесу продовження життя, коли змітаються всі заборони й немає «треба» чи «мушу». Його закоханість — це, перш за все, імпульсивний біологічний потяг плоті, необтяженої суспільними умовностями. Але коли панночка пропонує йому більше не зустрічатися, він поважає свободу її вибору й погоджується, хоч розум «дивувався, протестував в глибині душі...». Натомість для Мусі тілесний аспект кохання є вторинним порівняно з духовним. Моральні принципи й обмеження не дозволяють дівчині відразу кинутися в стосунки з незнайомим чоловіком, хоч вона й відчуває до нього симпатію з першого погляду. Лише екстаз, пережитий, під час переходу кордону, підносить її на вершину щастя, і вона «відпускає гальма», пристрасно цілує юнака й так виражає свої почуття до нього. Але наступна її реакція стає незбагненною для «Шехерезади». Дівчина не прагне до традиційних шлюбних стосунків і створення сім’ї. Навпаки, Муся — дівчина нової доби, покоління, яке прагне знищити «пошлість» старого життя. Тому вона вважає, що побут зруйнує кохання, а отже, стосунки між чоловіком і жінкою мають закінчуватися там, де починається буденне життя. І саме мить екстазу є щастям, яким потрібно дорожити....
0 Переглянути

Володимир Винниченко: «Художник, розіп’ятий на хресті політики»

10 Клас

Історію України не можна читати без брому». Ці слова належать відомому українському письменникові, художнику й політичному діячеві Володимирові Кириловичу Винниченку. Власне, перефразовуючи їх, можна було б сказати, що біографію В. Винниченка не можна читати без валеріанки. Він пережив стільки, що вистачило б для біографії кількох пересічних людей. У його житті були стрімкі злети й падіння. Він був одним із архітекторів державності України на початку XX ст., життєві лінії виводили його на контакти з такими одіозними світовими лідерами, як В. Ленін і Й. Сталін. Водночас він — самобутній письменник, який сміливо шукав шляхів розвитку української літератури, автор понад сотні оповідань і повістей, 14 романів, 23 п’єс і численних публіцистичних статей. Погодьтеся, якби про нього знімали нині художній фільм, то це, напевне, був би блокбастер, — таким насиченим і яскравим було його життя. Народився Володимир Кирилович Винниченко 28 липня 1880 р. в селі Великий Кут на Херсонщині (нині — Кіровоградщина). Хлопчик був єдиною спільною дитиною Кирила Васильовича та Євдокії Онуфріївни, яка від попередніх двох шлюбів мала ще трьох дітей. Наймолодший у родині, він був пестунчиком у батька, зате мати ставилася до нього дуже вимогливо. Здібний від природи В. Винниченко навчився читати самотужки непомітно для родини. Першим букварем для нього були афіші, які приносив додому старший брат Андрій, працівник друкарні. У сільській народній школі, де він спочатку здобував освіту, на нього звернула увагу вчителька й порадила батькам продовжувати його навчання. З 1890 р. В. Винниченко стає учнем Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, яка була на той час одним із найкращих освітніх закладів у Херсонській губернії. У ній вивчали п’ять мов — російську, німецьку, французьку, старогрецьку та латинську, а також — математику, фізику, астрономію. Навчання давалося хлопцеві легко, він був одним із найкращих учнів у класі, а от стосунки з однокласниками та вчителями не клеїлися....
0 Переглянути

Василь Стефаник: «Камінний хрест»

10 Клас

З 1898 р. через Краків із західноукраїнських земель на Американський континент котилася хвиля еміграції. За двадцять років — з 1890 до 1910 рр. — туди виїхало понад 300 000 українців, і майже 500 мешканців тільки зі Стефаникового села Русова. Поштовхом до написання новели став дійсний факт, коли земляк письменника перед виїздом за кордон поставив собі на власному полі хрест. Ця подія так вразила митця, що він присвятив темі еміграції новелу «Камінний хрест». Що приваблювало українських емігрантів за океаном? Щоб цивілізувати заліснені північні території, канадський уряд надавав переселенцям по півгектара землі за передоплату в десять доларів, якщо протягом трьох років вони зведуть собі помешкання та викорчують на ділянці не менше ніж третину лісу. Погодьтеся, умови життя та праці були надзвичайно тяжкими, але земля манила українських хліборобів і гнала їх в еміграцію. Митець боляче переживав ці події. Одного разу він привів свого приятеля й земляка Богдана Лепкого на Краківський вокзал і з жалем проводжав емігрантів. Зі спогадів Б. Лепкого: «І дійсно, були це наші спільні знайомі, селяни, що перед галицькою бідою втікали за велику воду. Сиділи з жінками й дітьми, з клунками і клуночками на кам’яних плитах, як ластівки перед відлетом на телеграфічних дротах, сиділи здовж перону попід студений мур. Змаргані бідою дома і невигодами в дорозі, помарніли й почорніли, як та земля, що з неї вийшли і від неї тепер утікали, куняли, немов попід плотами тіні. Діти зривалися зі сну, а мами їх зацитькували....
0 Переглянути

Василь Стефаник: «Письменник, що рвав своє серце навпіл»

10 Клас

Не пишіть так, пане Стефанику, бо вмрете», — звертався до свого зятя, відомого українського новеліста, його тесть священик Кирило Гаморак. Та й сам письменник добре відчував тягар своєї місії. Кожен його твір — як оголені нерви — був ніби останнім у житті. На ювілеї з нагоди 50-річчя В. Стефаник підсумував своє творче життя такими словами: «Більше писати не можу, бо руки трясуться і кров мозок заливає. Приступити ще ближче до вас [простих людей. — Автори.] — значить спалити себе». Але ж уся письменницька праця митця до цієї миті теж була жертовним самоспаленням... За своє життя В. Стефаник написав небагато: усі його твори помістилися в тритомне видання. Але не кількістю вимірюється внесок письменника в історію культури. За силою болю й пристрасті, яку автор укладав у кожний свій твір, вони посідають почесне місце серед світової новелістики. Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 р. в селі Русові в тодішній Австро-Угорській імперії (нині — Івано-Франківщина) у заможній селянській родині. Батько майбутнього письменника був людиною авторитарною, від чого страждали всі члени родини. «Його самолюбство підказувало йому думку, що земля — це спосіб до всього. Вона дасть йому владу і честь, хоч у тому змаганні від непосильної праці повмирають рідні діти та жінка, будуть терпіти всі ті, кого заженуть на його лани нестатки», — згадував далекий родич В. Стефаника В. Костащук....
0 Переглянути

Ольга Кобилянська: «Valse melancolique»

10 Клас

Судячи з назви, новела « Valse melancolique», що в перекладі означає «меланхолійний вальс», має бути присвячена «мистецькій» темі. Але музика, як і у творі «Impromtu phantasie», стала для О. Кобилянської лише приводом до роздумів про проблему жіночого щастя. Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. Про автобіографічність твору сама письменниця в листі до нього в 1898 р. писала: «Прочитали-сьте "Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». Чи здогадувався він, на що так недвозначно натякала письменниця? Напевне, так. Можливо, навіть відчував докори сумління за її розбите кохання, адже першим твором, який підготував до друку на посаді редактора «Літературно-наукового вісника», була саме новела «Valse melancolique». Але, як справжній митець, власну життєву драму О. Кобилянська змогла узагальнити до осмислення долі значної частини українського жіноцтва того часу. У центрі новели — творчо обдаровані особистості Марта, Ганна та Софія. Вони вибудовують свій маленький замкнений світ, відокремлений від решти, і знаходять душевну рівновагу в мистецтві, що є втіленням гармонії та краси. Зображення життя трьох обдарованих жінок і є темою новели. Героїні «Valse melancolique» за своїми характерами різні, але їх об’єднує спільне прагнення бути щасливими. У кожної з них свій ідеал жіночого щастя. Ганна, художниця, за поглядами наймодерніша. Її мета — удосконалення художньої майстерності в Римі, заради чого вона ладна піти на будь-які компроміси. Дівчина відкидає можливість щирого кохання між чоловіком і жінкою й готова побратися з будь-ким, хто створить для неї умови для творчості. Тільки мистецтво може зробити її щасливою. Своє прагнення самореалізації героїня втілює у формулі: «...як стану цілком своїм паном, — розмахну крилами під небеса»....
0 Переглянути

Ольга Кобилянська: «Іmpromtu phantasie»

10 Клас

Пригадаймо, що в 1894 р., коли написана новела «Impromtu phantasie», О. Кобилянська є активною учасницею феміністичного руху на Буковині. Ідеї емансипації жінки вона втілює на той час у двох повістях — «Людина» та «Царівна» й оповіданнях «Природа» і «Некультурна». Молода авторка першою з українських письменників не лише порушує питання рівних громадянських прав чоловіка і жінки, а й зриває пелену святенництва з тем, які у вітчизняній літературі вважалися неприпустимими для зображення, — теми жіночої чуттєвості й сексуальності. Якщо порівнювати героїнь 40-90-х рр. XIX ст., то їх зображували тільки в іпостасі дружин і матерів. Навіть більше — говорити про їхні інтимні переживання на сторінках творів вважалося непристойністю! Так, наприклад, позбавлена емоцій Олеся в романі П. Куліша «Чорна рада», а Маруся з однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка настільки цнотлива, що вважає великим гріхом навіть поцілунок із нареченим. Мине всього шістдесят років, і О. Кобилянська не лише наважиться порушити тему жіночої чуттєвості, а й відстоюватиме право жінки на рівноправність обох статей у найінтимнішій царині. Письменниця вразила читача своєю сміливістю й відвертістю, її героїні не соромляться визнати, що для них «багато значила фізична сила і тілесна красота», чим шокують тогочасного обивателя. О. Кобилянська відкриває читачам і найпотаємніші сторони свого жіночого Я, заповітні мрії, потяги та жадання. Першу таку автобіографічну відверту спробу вона зробила в новелі «Impromtu phantasie», що в перекладі означає «експромт-фантазія». Сама назва твору вказує на спонтанність виникнення творчого задуму й вільний виклад думок. Про таку манеру письма в ранній період свідчать і рядки з автобіографії: «...застановлюватися над словом я не мала терпцю, бо все, що напливало на думку... незрозуміле, молоде до розсміху, рвалось якнайскоріше стати на папері, щоб не запізнитись»....
0 Переглянути

Ольга Кобилянська: «Пишна троянда в саду української літератури»

10 Клас

Вона була сучасницею Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. І була однією з перших з-поміж них, хто наважився зламати традиції української літератури. Вона — Ольга Кобилянська, яка, на думку письменника В. Земляка, «була великою письменницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі, приніс їх у новий світ такими ж великими, самобутніми і неповторними, якими вони були зразу ж після своєї появи». Ольга Кобилянська — авторка понад семи десятків прозових творів, популярних не лише серед співвітчизників, а й перекладених на англійську, болгарську, грузинську, італійську, польську, російську, румунську, французьку, чеську та інші мови. Про визнання її творчого доробку у світовому масштабі свідчить той факт, що в 1963 р. 100-річчя від дня народження О. Кобилянської за постановою ЮНЕСКО відзначали в міжнародному масштабі. Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в містечку Гура-Гумора, що територіально входило до складу Австро-Угорщини (нині — Румунія). Її батько Юліан Якович — українець за походженням «з родини української, та ще й гербової» — усе життя працював у різних державних установах. Як згадувала пізніше письменниця, «він працював від рання до вечора, був строгий, поважний, від дітей вимагаючий...». Мати Марія Йосипівна мала польсько-німецькі етнічні корені. Її батько — німець за походженням — був далеким родичем німецького драматурга Вернера, а мати — полька....
0 Переглянути

Михайло Коцюбинський: «Тіні забутих предків»

10 Клас

Удруге М. Коцюбинський відвідує Криворівню в 1911 р., мріючи «вивезти звідти тему якусь». У листі до Максима Горького, російського письменника, з яким український прозаїк познайомився й заприятелював під час перебування на острові Капрі, він із зачудуванням зізнавався: «Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя. Гуцули — дуже оригінальний народ, з багатою фантазією, з своєрідною психікою. Глибокий язичник-гуцул все своє життя, до смерті, провадить в боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався тільки для того, щоб прикрасити язичеський культ. Скільки тут красивих казок, переказів, повір’їв, символів! Збираю матеріал, переживаю природу, дивлюсь, слухаю й учусь». Ці слова якнайкраще розкривають і щирі захоплені почуття письменника, і його творчу лабораторію, і його життєлюбний і допитливий характер. Так остаточно оформився задум повісті «Тіні забутих предків». Працюючи над нею, автор переписував цей текст тричі, а, обираючи назву твору, який він означив як оповідання, перебрав більше десяти варіантів, серед яких є такі: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Сила забутих предків» тощо. Уже зрілий і відомий не лише в Україні майстер слова завжди залишався вимогливим до своєї творчості, ба більше — він навіть сумнівався в результаті власної творчої праці. Адже в листі письменник зазначав: «Не знаю, чи воно [оповідання. — Автори.] вдалося мені, але коли б я хоч трохи переніс на папір колорит гуцульщини і запах Карпат, то й з того був би задоволений»....
0 Переглянути

Михайло Коцюбинський: «Intermezzo»

10 Клас

Новела «Intermezzo» написана в 1908 р. Це час, коли письменник уже хворів, але постійно ходив на службу, тому його не покидала думка про відпустку. Він звертається із проханням до знайомих і друзів із побажанням прийняти його на відпочинок. Відгукнувся давній приятель М. Коцюбинського, відомий український меценат Євген Чикаленко, запросивши прозаїка до себе в маєток у село Кононівку на Полтавщині (тепер — Черкаська область). Так цей біографічний факт посприяв з’ яві художнього твору з присвятою кононівським полям. Ідейно-тематичні домінанти Щоб зрозуміти зміст новели, як і будь-якого іншого твору, найперше треба звернути увагу на його «візитівку» — заголовок. «Intermezzo» в перекладі з італійської означає «перерва». Це музичний термін на позначення невеликої інструментальної п’єси, яка виконувалася між актами трагедії або опери. Тема новели — перепочинок героя на лоні прекрасної сільської природи. Проте письменник обирає властивий для його творчої манери спосіб — його цікавлять не стільки зовнішні події, скільки душа людини, яка стомилася (саме вона і стає тими «підмостками», на яких розгортається своєрідне дійство). Тому закономірно виникає питання: а в чому причина такої втоми та відповідно, і втечі на природу. Пояснення цього знаходимо на самому початку оповіді. По-перше, вона розпочинається невластивим для епічного твору переліком алегорично-символічних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе. Серед них переважають образи природи, поєднані з урбаністичним образом, а найголовнішим є Моя утома. По-друге, вже на початку герой промовляє, що його найбільше стомили «незчисленні "треба”», «безконечні "мусиш”»: «Дарма, чи те "треба” мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною вже керує ». Далі цей мотив розгортається — найбільшу втому герою приносять люди:...
0 Переглянути

Михайло Коцюбинський: «У пошуках материка Краси»

10 Клас

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці в родині дрібного службовця. Його батько, як згадував пізніше письменник, був добрим чоловіком, але дуже запальним, «з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися». Він часто міняв місце праці, а тому сім’я постійно переїздила. Мати ж мала «добрий смак, благородні погляди», «складну, тонку і глибоку душевну організацію». Саме вона стала для хлопчика найкращим другом і вихователем, бо на неї він був схожий не лише зовнішністю, а й характером. Після успішного приватного навчання М. Коцюбинський вступає до школи в містечку Бар на Вінниччині, одразу до третього класу. В 1876-1880 рр. він навчається в Шаргородському духовному училищі. До сьогодні не з’ясовано, під впливом яких обставин було здійснено такий вибір: імовірно, близькістю до домівки, до найріднішої людини — мами, а не бажанням стати священиком. Це був період, коли юнак багато читає, зокрема знайомиться з творами українських авторів: «оповідання Марка Вовчка, а потому "Кобзар” уже безповоротно напрямили мене на свідомий український шлях». Хлопець почав писати вірші. Михайло марив університетом. У 1881-1882 рр. він жив у Кам’янці-Подільському, готуючись до вступу. Юнак наполегливо займається самоосвітою, відвідує бібліотеки, а також знайомиться з молоддю, захопленою ідеями народників. Це були переважно молоді семінаристи, які з ентузіазмом віддавалися підпільній роботі. Хтось із них входив до таємної організації «Подільська дружина». Коли в записах її учасників жандарми знайшли прізвище та адресу М. Коцюбинського, то через такий непередбачуваний збіг обставин майбутній письменник потрапляє під таємний нагляд поліції, у нього кілька разів роблять обшук, викликають давати свідчення. Так М. Коцюбинський потрапив у списки «неблагонадійних». «З того часу і до останніх днів жандарми не позбавляють мене своєї ласкавої опіки», — з іронією зазначав він в одному з листів. Насправді юнака не приваблював шлях революціонера, бо він був свідомий того, що прагне творити, займатися гуманітарними науками. Як зазначав один із його родичів, Михайло не був байдужим до політичних рухів, проте його інтереси « були поза по лінійкою. Вони тяглися до естетики і, мабуть, до філософської думки». Водночас протягом усього життя М. Коцюбинський не стояв осторонь соціальних колізій, які спостерігав і тонко відчував як художник слова, а також національних питань українців....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 229
Назад

Навігація