Войти
Закрыть

Повість «Кайдашева сім'я»

10 Клас

Творчість письменника - справді «непочатий рудник», своєрідна художня енциклопедія України, за якою можна вивчати її минуле і сучасне, багатющу культуру, мову, побут, етнопсихологію тощо. У своїй резонансній статті «Сьогочасне літературне прямуваннє» (1878) І. Нечуй-Левицький сформулював три головні принципи українського письменства: 1) реальності (реалістична література «повинна бути дзеркалом, у котрому б одсвічувалась правдива жизнь... обчищена й гарна в естетичному погляді, добре спорядкована й зґрунтована, освічена вищою ідеєю»); 2) національності («складається з двох прикмет: з надвірної, зверхньої - народного язика і осередкової - глибокого національно-психічного характеру народу»). За І. Нечуєм-Левицьким, літературний персонаж має виявляти національний дух і характер, щоб читач одразу впізнав у ньому українця. А український дух і характер - це широка гаряча фантазія, глибоке ніжне серце, тиха задума, сміх крізь сльози, гумор; 3) народності, що включає кілька елементів: жива народна мова (для літератури «взірцем книжного язика повинна бути мова сільської баби, з її синтаксисом»); епічні та ліричні форми народної поезії («це ті блискучі, поетичні фарби, котрими обсипана прозаїчна народна мова...»); дух народної поезії, її «глибоке чуття». Ці принципи, проголошені Іваном Нечуєм-Левицьким у статті, послідовно втілювалися в його творчості, найяскравішим підтвердженням чого є передусім повість «Кайдашева сім’я». Історія написання. Прототипи. Актуальність Повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» написана 1878 р., а вже наступного року - надрукована у львівському журналі «Правда». У Наддніпрянській Україні вона побачила світ 1886 р., після майже десятирічних цензурних зволікань, у процесі чого було вилучено аж 25 уривків. Удруге автор видав цей твір 1887 р. в Києві, змінивши завершальний розділ у зв’язку з тим, що дехто з представників інтелігенції відверто дорікав письменникові, нібито він вивів українців дріб’язковими і сварливими. Насправді ж ішлося про яскраво виявлений індивідуалізм як домінантну рису в менталітеті українців. Якби старі Кайдаші та сім’ї їхніх синів Лавріна і Карпа жили не по сусідству, а на значній відстані, кращих і дружніших родичів не було б у Семигорах. Якраз на це виразно натякає баба Палажка, наче підсумовуючи думку всього села, а отже, народну: «Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у...
0 Переглянути

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Іван Семенович Левицький (літературні псевдоніми Іван Нечуй, Іван Семенович Нечуй-Левицький) народився 25 листопада 1838 р. в селищі Стеблів Канівського повіту Київської губернії в сім’ї сільського священика Семена Левицького. Батько був людиною освіченою і прогресивною, цікавився історією України, допомагав селянам, навіть організував школу для їхніх дітей. Та місцевий поміщик розігнав цю самодіяльну школу, вважаючи, що письменні селяни потенційні бунтарі. Священикові Левицькому ж поміщик погрожував покаранням за щонедільні проповіді українською мовою, яка була заборонена Синодом Російської православної церкви. Мати майбутнього митця - Ганна Лук’янівна - походила з селянського роду Коркішок, виховувалася при Лебединському монастирі, була побожна і добра, мала гарний голос, прекрасно співала, говорила колоритною українською мовою, знала сотні народних прислів’їв, загадок, казок. Дитинство І. Левицького минало в оточенні чудової природи Надросся, картини якої згодом так яскраво й органічно з’являтимуться в його творах. Цікаво знати! Стеблів, батьківщина Івана Нечуя-Левицького, розташований за 25 км до Кирилівки - села дитинства Шевченка, і ще ближче до Моринців, тож Івась Левицький бігав тими самими стежками, слухав ті самі народні перекази, зокрема про Коліївщину, Максима Залізняка, Івана Гонту, що й Тарас, та й батько Івана любив читати напам’ять вірші Кобзаря. Тому дитячі враження про геніального земляка із сусіднього села були такі ж яскраві й незабутні, як і враження від чарівної навколишньої природи, формували світогляд майбутнього автора неперевершеної «Кайдашевої сім’ї»....
0 Переглянути

Українська драматургія другої половини XIX ст.

10 Клас

«Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка і «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, хоч і були затребувані, все ж не могли задовольнити естетичних потреб глядачів нової доби. Спробували себе в царині драматургії Іван Нечуй-Левицький (драми «Маруся Богуславка», «В диму та полум’ї», «На Кожум’яках»), Панас Мирний (драма «Лимерівна). Для чернігівської аматорської театральної трупи Леонід Глібов написав художню одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка». Володимир Самійленко створив, крім соціально-побутових («Драма без горілки», «Дядькова хвороба»), історичну п’єсу «Маруся Чураївна» та політичну сатиру «У Гайхан-Бея», а Борис Грінченко написав історичні драми «Серед бурі», «Степовий гість», «Ясні зорі». Завдяки переробкам М. Старицького з’явилися драма «Циганка Аза» (за повістю Юзефа Крашевського «Хата за селом»), комедія «За двома зайцями» (на основі п’єси «На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького), драма «Лимерівна» на основі однойменної п’єси Панаса Мирного. Про те, що переробки Михайла Старицького були надзвичайно вдалі, свідчить інтерес до цих творів кінорежисерів, а публіки - до ними створених фільмів, зокрема «За двома зайцями» Віктора Іванова, «Циганка Аза» Григорія Кохана, в яких провідні ролі чудово зіграли відомі українські артисти театру та кіно. Михайло Старицький ознайомив українських глядачів зі світовими шедеврами, переклавши українською мовою трагедію Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц данський» (ноти для дев’яти пісень Офелії написав Микола Лисенко). Також М. Старицький написав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). Згодом від переробок і перекладів письменник перейшов до створення власних драматичних творів, тематика яких відповідала просвітницькому й народницькому напрямам роботи, а героями були представники простого народу, здебільшого селяни. У доробку Старицького-драматурга є й оригінальні історичні драми: «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». На матеріалі реальних подій він же написав драму «Не судилось», яка спочатку мала вдалішу назву - «Панське болото», але її відкинула цензура....
0 Переглянути

Українська поезія другої половини XIX ст.

10 Клас

В українській літературі другої половини XIX ст. спостерігалося домінування прозових жанрів, що й позначилося на особливостях розвитку поезії та її місці в літературному процесі. Іван Франко, аналізуючи шляхи розвитку української поезії після смерті Тараса Шевченка та наголошуючи на потужному впливі його поетичного слова на творчість наступного покоління митців, серед іншого зауважував: «Тою дорогою, яку перший проложив і до кінця пройшов він (Т. Шевченко. - Ред.), іти далі було нікуди; той окремий стиль, який вніс він у нашу поезію, був властивий йому, був його індивідуальний стиль. Хоч і як легко видавалось наслідувати його, та проте під руками інших він виходив паперовою квіткою, а часто подобав на карикатуру». Літературознавець Микола Бондар, дослідивши поезію післяшевченківського періоду, переконливо доводить, що «відсутність Т. Шевченка як працюючого поета значно ослабила внутрішній потенціал української поезії цього часу, проте вона скоріш усього тільки зовні збіглася з "піком” інтенсивних художніх переорієнтацій української поезії», бо нові шляхи розвитку окреслилися ще в 50-х рр. XIX ст., тобто за життя Кобзаря. За тематикою і стильовими особливостями лірику поділяють на такі типові різновиди: а) філософську; б) громадянську; в) інтимну; г) пейзажну. А в кожному з цих різновидів трапляються взірці інтелектуальної і сатиричної лірики. Зауважимо, що в тогочасних поетичних творах іще звучали притаманні українським романтикам мотиви смутку й туги, проте вже домінувало об’єктивне змалювання дійсності, відчутно поглибилося індивідуально-суб’єктивне бачення актуальних проблем, розширився спектр художніх засобів. У другій половині XIX ст. динамічно розвивалася громадянська лірика, в якій домінували мотиви підневільного національного життя українців. Поети творчо розробляли концепцію національної незалежності України, що засвідчують, наприклад, такі твори, як «Боже великий, єдиний», «Острожник», «Заповідь» Олександра Кониського, «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського тощо, у яких лунають заклики розірвати кайдани багатовікової неволі, відчутна віра в щасливе майбутнє України. Автори поетичних творів висловлюють упевненість, що вже ніщо не може зупинити визвольної ходи України, яка здатна об’єднати розділену між імперіями свою предковічну територію і навіть розширити її: «Од Вісли до Дону, од ляхів до чуді, / По Тавр і преділи Карпат / Цвіте, будто мила милому на груді, / Вишневий насіяний сад» (Микола...
0 Переглянути

Особливості української прози другої половини XIX ст.

10 Клас

Українська проза другої половини XIX ст. засвідчує тематичне багатство та розширення проблематики. Письменники-реалісти відображають складність і строкатість нових суспільних процесів. Закономірно, що в центрі художніх творів постають будні пореформеного села. Ідеться про соціальне розшарування сільського населення і його наслідки в долі людини: руйнування моральних засад у родині, поява безземельного селянства і нових сільських багатіїв, фінансове й моральне банкрутство вчорашніх поміщиків, початок пролетаризації селянства. Проблему руйнування родинних зв’язків на ґрунті дрібних майнових інтересів Іван Нечуй-Левицький розгорнув у гумористичних оповіданнях «Не можна бабі Парасці вдержаться на селі», «Благословість бабі Палажці скоропостижно вмерти» та соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я». Починаючи із 70-х рр. XIX ст. у прозових творах спостерігається зміна принципів характеротворення, зокрема, затінюється чітка шкала станово закріплених моральних характеристик, притаманна творам попередніх десятиліть. У творах Панаса Мирного, Івана Франка, Бориса Грінченка вже немає традиційної для, скажімо, Марка Вовчка опозиції: пани-кріпосники - аморальні визискувачі, селяни безпомічні й безмовні жертви. Поділ села на соціальні верстви призводить до того, що, наприклад, Христя («Повія» Панаса Мирного) стає повією через своїх односельців, які сфабрикували розписку її батька. Іще детальніше картину розшарування села змалював Б. Грінченко у романах «Серед темної ночі», «Під тихими вербами»: молоді Сиваші - Роман, Денис і Зінько - демонструють три різні морально-психологічні типи поведінки, які не залежать від передусім їхнього селянського походження....
0 Переглянути

Реалізм в інших видах мистецтва

10 Клас

Реалістичні твори на народну тематику з’явилися у західноукраїнському малярстві в 1860-х рр. - Корнило Устиянович створив багато портретів, низку картин на історичні теми й пейзажі. Остаточно реалізм утвердився тут наприкінці століття у творчості Антона Манастирського, Осипа Куриласа, Олекси Новаківського та Івана Труша. Саме ці художники як представники нового покоління митців змогли поєднати у своїх творах реалізм із досягненнями європейських імпресіоністів. У мистецькій спадщині Івана Труша налічують понад 6000 полотен. Через усю творчість митця пройшов мотив самотньої сосни посеред степу, обшарпаної вітрами, обпаленої сонцем, зате вільної і прекрасної. Її вважають символом Труша-художника. Івана Труша захоплювали і фольклорно-етнографічні мотиви. Тому з’явилися картини «Гагілки», «Гуцулка з дитиною», «Трембітарі», які відзначаються лаконізмом і простотою композиції. Художники Наддніпрянської України принесли реалізм на свої землі значно раніше. У Петербурзькій академії мистецтв уже за кілька років після смерті Тараса Шевченка розпочався рух так званого ідейного реалізму. У 1870-х рр. було створено Товариство пересувних (передвижних) художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва серед загалу. Із-поміж художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які у своїй творчості прагнули відтворити побут українського села, наповнити зображувані сюжети виразними деталями з життя звичайного українця. Ідеться передусім про Костянтина Трутовського, Миколу Пимоненка, Миколу Ярошенка, Архипа Куїнджі, Олександра Мурашка, Киріака Костанді, Сергія Васильківського....
0 Переглянути

Реалізм в українській літературі другої половини XIX ст.

10 Клас

Провідним художнім стилем української літератури другої половини XIX ст. виявився реалізм. Як головний ідейно-художній напрям у літературі й мистецтві XIX ст. він зародився у Франції в 1830-х рр. і швидко поширився в літературах Європи. Вважається, що цей напрям у різних його проявах пройшов багатовіковий шлях розвитку, крок за кроком збагачуючись новими рисами. Реалізм - літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ. Цей стиль розвинувся в усіх видах мистецтва, розкриваючи взаємини людини зі світом, який її оточує, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. На перший план у літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності сприймається як універсальний спосіб художнього узагальнення. «Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була відбитком правдивої, реальної жизні, похожим на відбиток берега в воді... Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт». Іван Нечуй-Левицький Виокремились такі етапи його розвитку, як античний реалізм, реалізм доби Середньовіччя, реалізм епохи Відродження, просвітницький реалізм. Відомі також американський наївний («тендітний», «рожевий») реалізм без таврування суспільних вад, етнографічно-побутовий реалізм, революційний реалізм, класичний (або розвинений) реалізм. І. Франко розглядав і так званий науковий реалізм, який за своєю сутністю цілком відповідає поширеному в Європі в XIX ст. натуралізму. Хоч, варто зазначити, письменники-реалісти не сприймали деяких натуралістичних принципів, як-от фактографізму....
0 Переглянути

Суспільно-історичний, культурний контекст в Україні другої половини XIX ст.

10 Клас

Друга половина XIX ст. в історії української літератури і культури в цілому позначена епохальними здобутками - передусім відбувається утвердження української мови в статусі літературної. Вона стає мовою спілкування національно свідомої інтелігенції, розширюється сфера її побутування від літературних творів, періодики й викладання у недільних школах до мови літературно-критичної думки, публіцистики й перекладацтва. Безперечно, варто мати на увазі інтенсифікацію національно-культурного життя і підвищення рівня національної самосвідомості широких мас населення. Зумовлювала ці процеси й активізація громадянської та культурно-просвітницької діяльності: свідомі українці, митці й передова інтелігенція об’єднувалися в «Громади» - культурно-мистецькі товариства. У другій половині XIX ст. подібні процеси спостерігаються і на західноукраїнських землях, наприклад, з ініціативи відомого письменника Олександра Кониського та громадського діяча Дмитра Пильчикова за підтримки графині Єлизавети Милорадович було створено Наукове товариство ім. Тараса Шевченка (1873), яке мало на меті сприяти розвиткові науки та культури України, розшматованої між двома імперіями. Ця свідома громадська діячка і щедра меценатка також відіграла особливу роль у заснуванні і розвитку товариства «Просвіта», Полтавського філантропічного товариства, журналу «Правда». У зазначений період на повну силу заявляють про себе такі самобутні письменники, як Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко. Водночас у літературу приходить нове покоління письменників, які своїм талантом, щоправда, поступаються зазначеним вище, однак вражає їхня творча активність і громадянська позиція: Олександр Кониський, Михайло Старицький, Олена Пчілка, Борис Грінченко, Наталя Кобринська, Михайло Павлик та ін. Творчість Івана Котляревського - «батька української літератури» та потужна стихія Шевченкового поетичного слова засвідчили значний потенціал української мови та гідне місце українського красного письменства серед літератур світу. Наприкінці 50-х рр. XIX ст. побачили світ «Народні оповідання» (1857) Марка Вовчка, «Повісті» (1857) Григорія Квітки-Основяненка, перший історичний роман українською мовою «Чорна рада» (1857) Пантелеймона Куліша та ін. Значний вплив на подальший розвиток української літератури справили видавничі проекти П. Куліша. Ідеться передусім про альманах «Хата» (1860), де було надруковано твори Тараса Шевченка, Якова Щоголева, Євгена Гребінки, Ганни...
0 Переглянути

Повторення вивченого 10 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)

10 Клас

Водночас кожен із цих періодів поділяється на менші, адже навіть давня література неоднорідна, в ній диференціюють перекладну літературу Київської Русі, оригінальну літературу княжої доби, літературу доби Ренесансу й Бароко, творчість Григорія Сковороди. Жанрові особливості давньої літератури проявилися у перекладах Біблії та окремих творів чи уривків творів грецьких авторів, у літописах княжої доби, житійній літературі («Києво-Печерський патерик»), геніальному «Слові о полку Ігоревім...», взірцях українського Ренесансу (полемічні тексти, листи й послання Івана Вишенського, богословські твори Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського), літературі українського Бароко (творчість Івана Величковського, Дмитра Туптала, поезія і драматургія Феофана Прокоповича; козацькі літописи, байки та вірші Григорія Сковороди). Григорій Сковорода в нашому красному письменстві був останнім поетом Бароко. Для його часу характерна силабічна система віршування, проте певна частина поезій мандрівного філософа має ознаки силабо-тонічної системи. Отже, саме Григорій Савич став реформатором у віршуванні, зачинателем силабо-тонічної системи, якою українські поети в основному користуються й досі. Початком нової української літератури вважають 1798 р., коли з’явилася перша публікація «Енеїди». Івана Котляревського визнано зачинателем нової української літератури, адже саме він почав писати художні твори живою, народною, а не книжною, як було досі, мовою, щедро використовуючи народні приказки, прислів’я та пісні. Автор безсмертних «Енеїди» і «Наталки Полтавки» достеменно знав звичаї, обряди й вірування українців, їхній побут і ментальність. Українці в цього автора не «плем’я», а повноцінний народ із великою багатовіковою історією і перспективою державності в майбутньому....
0 Переглянути

Вступ 10 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)

10 Клас

Серед особливо ефективних форм освоєння людьми дійсності найважливішими є наука і мистецтво, адже пізнання - багатогранний процес, який передбачає емоційне переживання, аналіз-осмислення і висновки-узагальнення. Людський досвід також базується на пізнанні й величезній інформаційній базі, яка кожні три з половиною роки збільшується вдвічі, отже, невпинно зростає в геометричній прогресії. Не можна не погодитися з думкою сучасного англійського письменника-фантаста Ніла Ґеймана, що «за останні кілька років ми перейшли від інформаційно-дефіцитної економіки до економіки, для якої властиве інформаційне перенасичення». Проте художня література й наукова - дещо різні сфери людської культури і прогресу. Твори красного письменства читачі засвоюють не лише інтелектуально, а й емоційно, адже, крім пізнавальних аспектів, художня література завжди гарантує своїм реципієнтам естетичне задоволення. У багатовіковій історії людства простежується взаємовплив мистецтв. На різних історичних етапах він мав свої особливості, як-от переважання одного виду мистецтва над іншим. У первісну епоху в культових обрядах узагалі спостерігалося поєднання елементів словесного, образотвочого, музичного, танцювального і навіть прикладного мистецтва. Антична література засвідчила нові можливості передачі сюжетно-тематичної інформації шляхом поєднання літератури та живопису. Розширення словесно-пізнавального досвіду людства дозволило відображати широку гаму почуттів і ніби потіснило на другий план зображальне мистецтво. Найтісніше зближення спостерігається між малярством і поезією, що на певних історичних етапах навіть зумовлювало запеклі суперечки щодо верховенства одного з названих видів мистецтва. У епоху Відродження видатний учений, винахідник і художник Леонардо да Вінчі (1452-1519) спробував теоретично обґрунтувати цей взаємозв’язок, зазначивши: «Якщо ти назвеш живопис німою поезією, то і живописець може сказати, що поезія - сліпий живопис....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 170 171 172 173 174 175 176 177 178 ... 229
Назад

Навігація