Тестові завдання 10 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)
- 6-12-2022, 14:16
- 266
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Друга половина XIX - початок XX ст. в українському письменстві ознаменувалися успішним освоєнням письменниками вищих орбіт обсервації життя і ширших горизонтів насамперед авторської позиції у творах. Навіть сільська тематика поступово вивільнялася з традиційних просвітницько-народницьких рамок, виходила за межі суто любовної і сімейної проблематики. Хоча проблема землі й господаря-хлібороба залишалася актуальною, такі літературні тексти, як «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й Івана Білика, «Сто тисяч» і «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого та «Земля» Ольги Кобилянської ішли в ногу з часом, виразно демонстрували зміни у світогляді й обставинах життя. Зацікавленість історичною тематикою не вгасала, але читацькі вимоги до таких творів зросли. Читачів усе більше цікавили не історичні трагедії, а способи подолання помилок, далекоглядні, сильні духом герої, які відмовлялися бути жертвами, не капітулювали навіть у найскладніших обставинах, чинили за велінням совісті й розуму навіть тоді, коли оточення їх не розуміло й фізично знищувало. Історичні романи «Князь Єремія Вишневецький» і «Гетьман Іван Виговський» Івана Нечуя-Левицького, пенталогія про гетьмана Івана Мазепу Богдана Лепкого суттєво відрізнялися від «Чорної ради» Пантелеймона Куліша. Письменники задавали позитивну програму впливу героїв на читачів, сповідували принцип національної самоідентифікації в дії.... |
Творчий шлях Олександра Олеся тривав понад сорок років. Літературознавці виокремлюють два періоди творчості. У перший період (1905-1921) з’явилися збірки «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії. Книга II» (1909), «Поезії. Книга III» (1911), якими Олесь утвердився як поет-символіст. На формування естетичних смаків Олександра Олеся великий вплив мала західноєвропейська поезія, зокрема лірика таких символістів, як Стефан Малларме, Поль Верлен. Гасла з вірша «Поетичне мистецтво» П. Верлена імпонували українському поетові: «Найперше - музика у слові! // Бери із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови... // Такт музики всякчас і знов! / Щоб вірш твій завше був крилатий, / Щоб душу поривав - шукати / Нову блакить, нову любов»1. Акцент на милозвучності поезії відіграв важливу роль і в художніх пошуках Олеся-символіста. Проте його поезія не була настільки аполітичною, як верленівська. Із французьким поетом Олександра Олеся поєднували настрої смутку і зажури. Відбувалося самовизначення митця, який власне покликання вбачав у тому, щоб відтворити чутливу душу людини, красу її помислів, утверджуючи гуманістичні ідеали. Поет відгукувався на злободенні питання часу, жив національною ідеєю, вірою у відродження України. Революційні події 1905 і 1917 рр. не залишили його байдужим. Національне відродження і проголошення Української Народної Республіки Олександр Олесь оспівав у поезіях «Воля!? Воля!?», «Ранок, ранок! Час світання», «Живи, Україно». Критик Володимир Коряк писав: «Вплив поезії Олеся в часи революції був величезний. Це, власне, саме він організував свідомість тієї інтелігенції, що потім активно боролася у війську УНР проти більшовиків».... |
Олександр Кандиба (псевдонім - Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 р. на хуторі Кандиби недалеко від Білопілля на Сумщині. Є припущення, що його родовід сягає корсунського, а згодом ніжинського полкового обозного Федора Кандиби. Батько Іван займався рибним промислом в Астрахані, де й потонув у річці Волзі, коли синові виповнилось 11 років. Мати згадувала, що після смерті чоловіка залишилася з трьома дітьми й трьома червінцями. Сиротам розповідали легенду, що батько випадково впав у крижану воду з пароплава і загинув, проте побутує версія, що, збанкрутувавши, Іван Кандиба вчинив самогубство. Про батькову пристрасть і своє захоплення риболовлею Олександр писав: «Рибальство - це гірше пиятики, гірше від куріння, бо від пиятики і від куріння можна відучитися, а рибальство як візьме тебе у свої обійми, пиши пропало! Рибальство - це вже в нас родинне». Із юних літ Олександр Олесь любив природу й подорожі. У чотирирічному віці навчився читати, адже саме для цього дядько Василь і давав йому книги Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та Марка Вовчка. Із дитячих років знав напам’ять майже весь «Кобзар». Початкову освіту хлопчик здобув у сільській школі.... |
Микола Вороний - оригінальний поет-лірик, що сповідував культ краси. Ідеологом модернізму в українському письменстві він став у 30-літньому віці, на той час не видавши жодної поетичної збірки. 1901 р. у «Літературно-науковому віснику» з’явилася його «Відозва» до митців, в якій ішлося про необхідність оновлення української літератури, потребу «творів з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом». «Відозву» Миколи Вороного вважають «маніфестом українського модернізму» (Сергій Єфремов), вона викликала літературну дискусію. 1900 р. Іван Франко позитивно прокоментував позицію М. Вороного у вступі до поеми «Лісова ідилія», зауваживши, що письменники є борцями у важкі для народу часи, тому обмеження творчості тільки якимось одним принципом заводить митця у глухий кут. М. Вороний продовжив діалог посланням «Іванові Франкові», сформулювавши ідею цілісності особистості: «Моя девіза - йти за віком / І бути цілим чоловіком!». Взявши епіграфом слова Шарля Бодлера «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність», Микола Вороний озвучив актуальну проблему, якими мають бути поезія й завдання митця. Насамперед він заперечував, що закликав до втечі від реального життя і відмовлявся від боротьби, але вважав, що ідею не можна примусово нав’язувати, інакше поезія «охляти може, зачерствіти». Соломія Павличко зазначила, що в цьому вірші «віддзеркалилася... двоїстість Вороного (не заперечуючи старе, запровадити нове)». У цьому й полягала специфіка українського символізму. Микола Вороний почав експериментувати з поетичною формою насамперед як знавець європейських літератур і перекладач. Його називають речником українського символізму. Олександр Білецький наголошував на спорідненості поезії митця з творами Стефана Малларме, вказував на близькість художніх світів Миколи Вороного і Поля Верлена - визначальними рисами обох стали музичність, ритмічність, психологізм, роздвоєність світосприймання.... |
Микола Вороний (псевдоніми - Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Sirius, Кіндратович, Ноmо та ін.) народився 24 листопада (6 грудня) 1871 р. на Катеринославщині, але батьки переїхали у передмістя Харкова, і саме тут на знаменитій іще з часів Григорія Квітки-Основяненка Гончарівці минули його дитячі роки. Батько, що походив із кріпаків, був ремісником і заробляв дрібною торгівлею. Мати вела свою лінію предків із шляхетного роду Колачинських, один із яких був ректором Києво-Могилянської академії в 1697-1702 рр. Микола здобував освіту спочатку в Харківському реальному училищі, а після переїзду до Ростова-на-Дону продовжив навчання в гімназії. Юнак захоплювався творчістю Тараса Шевченка, а також творами зарубіжної літератури, які пропагували загальнолюдські ідеали. Національну свідомість Миколи Вороного пробудив театр Марка Кропивницького, постановки якого дали поштовх творчості. М. Вороний починає писати вірші, мріє зустрітися з Михайлом Драгомановим, щоб попросити його: «Будь ласка, батьку, зробіть з мене людину». У 7-му класі гімназії юнак поринає у революційну діяльність. Результат - кілька обшуків і заборона вступати до університетів, проживати в столиці та великих містах. Однак утиски не злякали письменника. Разом із друзями він організував «Українську громаду», долучився до «Братства тарасівців» у Харкові. Молоді роки поета були періодом творчих шукань. М. Вороний мріяв поїхати до Болгарії, вступити до Софійського університету, стати соратником М. Драгоманова. Проте коли він прибув до Львова, сподіваючись на швидку зустріч із «властителем дум», то довідався, що Михайло Драгоманов помер. Микола Вороний різко змінив свої плани і вступив до Віденського університету, а через якийсь час перевівся до Львівського. Тут він познайомився з Іваном Франком, став членом редколегії журналу «Житє і слово», працював режисером театру «Руська бесіда». «Перший правдивий модерніст української поезії. Увірвався до літературного буття з лагідними інтенціями реформувати поетичну мову. Майстер гармонійних дисонансів, піонер формальних пошуків, мрійливий лицар захмарного князівства. Мав сміливість понад усе цінувати красу. Прагнув облагороджувати марудну дійсність».... |
Письменниця розширила можливості драми як літературного роду, поєднала родові ознаки лірики, епосу й драми, дала оригінальне трактування світових образів. До прикладу, легенду про Дон Жуана, яку по-своєму розробляли Тірсо де Моліна, Мольєр, Олександр Пушкін, Леся Українка оригінально використала в «Камінному господарі». «Лицар волі», традиційний спокусник жінок, у її творі постає жертвою кар’єри. Крім того, як зауважив Максим Рильський, «створила в цій поемі Леся Українка цілком новий і прекрасний образ Долорес, яка незмірно переважає своїми моральними якостями і Дон Жуана, і донну Анну». «Прикмети оновлення поетики драми Лесею Українкою виявлялись у багатьох чинниках. Серед них - багатомірність образу, переакцентовка на внутрішню дію, перевага слова над дією, лірико-філософського струменю над подійним, значення підтексту. Центром драматизму стає внутрішній світ персонажа». Лариса Міщенко Лесина драматургія посідає гідне місце поряд із творами Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Гуго фон Гофмансталя, Станіслава Виспянського, Ріхарда Вагнера. Авторка осмислювала глибинні філософські проблеми, а також проблеми із життя українського суспільства на основі античної та біблійної історії. «Кассандра», «На руїнах», «У пущі», «Вавилонський полон», «На полі крові», «Камінний господар» - ці й інші драматичні твори написані на основі історії давніх часів. «Вічні» образи під пером Лесі Українки набували нового звучання, переконливо спростовували «теорію», що українська література призначена тільки «для хатнього вжитку». «Якби Леся була не українською, а російською письменницею, то, правдоподібно, її, а не Чехова, шанували б і цінували по всьому світу як творця модерної драми. Про це подбали б представники російської еліти».... |
Уся творчість Лесі Українки наснажена потужною життєствердною силою - неоромантичним естетичним ідеалом, згідно з яким провідними мотивами є боротьба, воля, служіння високій меті. Ліричний герой її поетичних творів - сильна духом особистість, яка намагається знайти розв’язання актуальних суспільних і філософських проблем. Характерне для європейської неоромантики відчуття духовної втоми не властиве для поетичного доробку Лесі Українки. Світогляд поетеси визначив особливості її творчої манери. Стиль Лесі Українки, як і кожного митця, пройшов певні етапи розвитку: від «дитинної імпресіоністики» ранніх творів - до «широкої ідейности і могутнього пристрасного огню» (Іван Франко), а творчість 1900-х рр. вирізняється поєднанням рис неоромантизму й неокласицизму. «Центральне зерно неоромантики Лесі Українки - сильна інтелектуально, вольова, чуттєва особистість... Роль неоромантизму як літературної течії національно-революційна: висунення вселюдської проблематики можливе тільки на національному ґрунті. Ліризм панує в неї не тільки в його власній сфері, в ліричній поезії, але переноситься з виразною силою на поеми, на драматичні поеми й етюди; звернення до одуховленої історії, до міту, екзотики, до біблійної теми, Еллади й Риму».... |
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в Новограді-Волинському. На формування світогляду майбутньої письменниці великий вплив мали родинне оточення й «спадок предків»: передані з покоління в покоління поняття честі, гідності, патріотизму, глибокої шляхетності. «Такий весь рід - незгідні, незалежні, рівноправці», - напише згодом в одному з листів Леся Українка. Лесин дід по матері - Яків Драгоманов - був декабристом, окрім того, мав мистецький хист, його твори друкували в тогочасній пресі. Дядько - Михайло Драгоманов - відомий публіцист, історик, активний громадський діяч, якого переслідував царський уряд. Батько - Петро Антонович Косач - юрист за освітою, обстоював інтереси простолюду. Не було в родині панської погорди до простих людей, адже тут поважали людську гідність. Мати Лесі Українки - Ольга Косач - відома українська письменниця й перекладач Олена Пчілка, була активним громадським діячем, мала непохитну позицію у всьому, що стосувалося національного питання. Лесині батьки виховали своїх шістьох дітей патріотами, дали їм блискучу освіту.... |
Поезії Миколи Вороного і Богдана Лепкого прийнято вважати першими ластівками українського модернізму. Дуже близько до них примикав Олександр Олесь-символіст. У його поезії «Айстри» суто «декадентська» тема передчасної загибелі надій і прагнень зреалізована через образ прекрасних осінніх айстр, яких убив приморозок, хоч наступного дня погода вже повернулася до тривалого тепла «бабиного літа». Проте це була лірика, що виростала з традицій, а не протистояла їм. Іншими словами, український поетичний модернізм, на відміну від модернізму в українській прозі, набагато більше тяжів до усталених віками норм, питомо народних засобів милозвучності й образотворення, оперував сталими епітетами, традиційними порівняннями. Літературно-художній альманах «З-над хмар і з долин», який упорядкував і видав М. Вороний 1903 р. в Одесі, залучивши до друку на його сторінках насамперед новаторських, модерних письменників, зокрема М. Коцюбинського, став ключовим пунктом в українському літературному процесі. Авторові, знаменитому своїм «Intermezzo», М. Вороний у листі виклав програму альманаху та власне бачення української літератури як європейської і новаторської, висловивши власні симпатії «до новіших течій в літературах європейських». Пізніше саме за ці погляди М. Вороний та його прихильники зазнали гострої критики з боку громадськості і письменників традиційного скерування літератури, які звинувачували «модерністів» у нібито абсолютному відході від дійсності у сферу «чистого мистецтва» на ті уявні манівці, на які вони кличуть обдаровану літературну молодь. Упродовж 1906-1914 рр. у Львові існувало літературне угруповання українських модерністів «Молода муза». Походження назви цього західноукраїнського письменницького товариства пов’язують як з аналогією до літературної організації польських модерністів «Молода Польща», так і з новелою неофіційного лідера «Молодої музи» Михайла Яцкова - «Доля молоденької музи» (1907).... |