Войти
Закрыть

Микола Вороний (1871-1938)

10 Клас

Микола Вороний народився 6 грудня 1871 р. на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область). Батько поета був ремісником, дрібним торговцем, походив із кріпацької родини. Малому синові розповідав, що один з його предків воював у загоні Максима Залізняка. Мати походила з шляхетного роду Колачинських (ЇЇ предок Прокіп Колачинський був ректором Києво-Могилянської академії в 1697-1702 рр.). Коли Микола був ще немовлям, родина переїхала до передмістя Харкова, тут і минули дитячі літа майбутнього поета. Хлопець навчався спочатку в Харківському, а після переїзду батьків — у Ростовському реальному училищі. Ще в Харкові почав віршувати. І то не дивно: у родині Вороних шанували українські традиції, мову, культуру. Микола захоплювався пригодницькими романами М. Ріда, Ф. Купера, Ж. Верна, віршами М. Некрасова. Особливий вплив на формування його світогляду справила творчість Т. Шевченка. Незабутнє враження залишили театральні вистави трупи М. Кропивницького, відтоді М. Вороний на все життя полюбив театр, пов’язав із ним свою долю. Хлопець починає захоплюватися ідеями революційних народників, бере участь у різних таємних гуртках. Через зв’язки з народницькими організаціями Миколу було відраховано із сьомого класу училища із забороною вступати до вищої школи....
0 Переглянути

Леся Українка (1871-1913). Лісова пісня

10 Клас

«Лісова пісня» (1911). Історія написання. Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня». Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні в м. Кутаїсі (Кавказ). Леся дуже сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства. Леся Українка в листі до матері писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку1 "в умі держала”, ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом із маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка». 1 Мавка — лісова русалка, німфа. Жанр твору. За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія (таке визначення твору дала сама Леся Українка). Теорія літератури Феєрія (з фр. feerie, від fee — фея, чарівниця) — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками. Наприкінці XIX — на початку XX ст. елементи феєричності проникають у літературу, зокрема в драматургію. Виникає так звана драма-феєрія (драма-казка), для якої характерні: • виразне ліричне начало; «зіставлення природного й людського; • широке використання міфічних і фольклорних образів, фантастичних елементів тощо. До вершинних творів цього жанру у світовій літературі належать «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Лісова пісня» Лесі Українки та «Синій птах» М. Метерлінка. Драма-феєрія стала набутком неоромантичної естетики....
0 Переглянути

Леся Українка (1871-1913). «Мріє, не зрадь!..»

10 Клас

Поезія «Стояла я і слухала весну...» (1895) наповнена свіжістю й теплом прекрасної пори року. Усього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні. Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом. Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні. У Лесі Українки творів інтимної (зокрема, любовної) лірики порівняно небагато. Вона намагалася не виносити свої сокровенні почуття на людський суд. Більшість цих поезій присвячено С. Мержинському. У них поєднуються життєствердні мотиви кохання з мотивами туги, розлуки, самотності, суму за втраченим чи недосяжним щастям....
0 Переглянути

Леся Українка (1871-1913). «Слово, чому ти не твердая криця...»

10 Клас

Революційні події початку XX ст. були відтворені в циклі «Пісні про волю», у якому звучить думка про несумісність тиранії та свободи. Лірична героїня вірша «Мріє, не зрадь!..» (1905) звертається до символічного образу мрії. Вона плекала найзаповітніші сподівання, страждала і вдень і вночі, тому й благає: «О, не згасни ти, світло безсонних очей!» Героїня заради свободи відмовилася від решти бажань і навіть зреклася самого життя — у цьому її самопожертва: «Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, / і тепер вже немає мені вороття». Настав час, коли за свободу мусиш усе віддати — у цій позиції втілено головну ідею твору....
0 Переглянути

Леся Українка (1871-1913). Сontra spem spero!

10 Клас

Найбільш трепетно звучить її голос, звернений до поневоленої України, у поезії «І все-таки до тебе думка лине...» (1895). Уболівання за долю рідного краю — провідний мотив вірша. У ліричної героїні «у грудях серце з туги, з жалю гине» від картин знущання, лиха й кривд, що терпить її народ. Проте вона соромиться сліз, «що ллються від безсилля». Натомість прагне дій, замість марних ридань: «Доволі вже їм литись, — / Що сльози там, де навіть крови мало!» Сльози й кров — ключові антитетичні образи вірша, що символізують дві можливі настанови патріота — пасивне співчуття чи активна, саможертовна боротьба за свободу й щастя рідної землі. Авторка, безсумнівно, прихильниця саме цього дієвого шляху. У творі прочитується також мотив розлуки з рідним краєм: відомо, що Леся Українка часто покидала Україну, проте ніколи про неї не забувала (згадайте її реакцію на політичний стан в Україні після повернення з Болгарії). Патріотичним, антиімперським пафосом вражає вірш «І ти колись боролась, мов Ізраїль...» (1904). Звертаючись до біблійних мотивів та образів, Леся Українка, як Т. Шевченко й І. Франко, прагнула у світовому, вічному контексті осмислити історію Батьківщини, висловити безмежну любов до неї, окреслити шляхи звільнення. У вірші порівнюються трагічні долі Ізраїлю, окупованого й знищеного загарбниками, й України. Як і Г. Сковорода (у вірші «De libertate»), поетеса вбачає в образі Б. Хмельницького героя, який урятував націю від загибелі: Та знялась високо Богданова правиця, і народи розбіглися, немов шакали ниці, брати братів пізнали і з’єднались. Як і Т. Шевченко у «Великому льоху», Леся Українка не заперечує проти дружніх відносин із російським народом, які прагнув налагодити великий гетьман. Однак обіцяні братерські обійми виявилися ведмежими:...
0 Переглянути

Леся Українка (1871-1913). Теорія літератури. Неоромантизм

10 Клас

Леся Українка у своїй творчості поєднала, зблизила два модерністські стилі — неоромантизм і неокласицизм. Окремі її твори виразно неокласицистичні (наприклад, діалог «Три хвилини»), більшість — неоромантичні (лірична поезія, «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.). А в деяких текстах переплітаються ознаки обох стилів (уже згадуваний етюд «В дому роботи...»). Основні ознаки неоромантизму в доробку Лесі Українки: • увага до неповторного внутрішнього світу людини, що виявилась у докладному аналізі душевних станів, у настроєвості як загальному тоні твору; • культ героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості; • ліризм, який панує не тільки в поезії, а й у драматичних творах; • звернення до фольклору, міфології, біблійної, давньої історії, екзотичних тем; • емоційно-інтуїтивний пошук істини, основ буття; • улюблений образотворчий прийом контрасту. Неокласицистичне у творчості письменниці; • намагання відшукати душевну рівновагу у відстороненому аналітичному погляді на світ; • прагнення відродити шляхетні цінності життя греко-римської давнини; • відродження традицій класичної літератури; • підкреслена увага до класичних художніх форм. Поетична спадщина. Леся Українка видала три поетичні збірки — «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Кожна її збірка — чітко продуманий різноплановий настроєвий малюнок, художнє вираження емоційно, духовно багатої, витонченої людської душі. З такою настановою пов’язане тяжіння авторки до групування поезій у цикли за тематично-смисловим принципом. Серед кількох циклів першої збірки особливо привертає увагу цикл «Сім струн». Кожен його вірш — це інша нота й окремий музичний жанр: «Do» (гімн), «Re» (пісня), «Мі» (колискова), «Fa» (сонет), «Sol» (рондо), «La» (ноктюрн), «Si» (септима). Поезії циклу — музикальні й ритмічні....
0 Переглянути

Леся Українка (1871-1913)

10 Клас

Літературну дискусію щодо модернізму розпочав у 1901 р. молодий поет Микола Вороний. Старші учасники дискусії (прихильники народницької традиції) головне завдання літератури вбачали в боротьбі за соціальні й національні права українського народу. Молодші учасники дискусії зважали й на художню якість творів, витонченість форми, естетичні пошуки. На початку XX ст. в Галичині сформувалася група українських модерністів — «Молода муза». До складу цієї групи входили Я. Карманський, Б. Лепкий, В. Пачовський, С. Твердохліб, О. Луцький. Вони видавали журнал «Світ» (1906-1907), збірки поетичних творів. Поети-молодомузівці були символістами, намагалися звільнити слово від суспільного, ідеологічного навантаження, пропагували ідеї «чистого мистецтва». Подібні естетичні настанови сповідували тоді також європейські угруповання «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», «Молода Австрія», «Молода Польща», за зразком яких і була створена українська «Молода муза». Потрібно зазначити, що в пізніших творах більшості молодомузівців разом з інтимними, психологічними, естетичними з’явилися й гостросуспільні мотиви. Осередком східноукраїнського модернізму став київський журнал «Українська хата» (1909-1914). Довкола нього об’єдналася група молодих талановитих митців-новаторів. Це насамперед критики М. Євиїан, А. Товкачевський, М. Сріблянський (Микита Шаповал). Вони вважали, що українській літературі потрібно відходити від примітивного однобокого народництва, яке наївно ідеалізувало абстрактні народні маси, спрощено трактувало складні суспільні й мистецькі проблеми. У центрі творчості має бути людина-індивід, як у європейському модернізмі, навіть надлюдина (Ф. Ніцше) з її неповторним внутрішнім світом. В «Українській хаті» друкували твори Олександра Олеся, Г. Чупринки, М. Вороного, Г. Журби, О. Кобилянської, В. Винниченка, С. Черкасенка й молодих тоді початківців — М. Рильського, П. Тичини, М. Семенка. З’являлися також переклади західних авторів — Ш. Бодлера, К. Гамсуна, П. Альтенберга, Є. Якобсена, Г. Манна та ін....
0 Переглянути

Володимир Винниченко (1880-1951). Момент (З оповідань тюремної Шехерезади)

10 Клас

А Семен цей, треба вам сказати, незважаючи на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний, випускати із себе слів без потреби не любив. Сам був «парнишка» дебелий, «гвардійонець», як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно й навіть, коли ловили його «харцизники1», не мінявся, тільки ще більше насуплювався, очі робилися ще меншими, колючими та страшно якось біліли губи. — Справді, Семене, я неодмінно мушу бути сьогодні на тім боці. Це як собі знаєте! — з натиском повторив я. Семен навіть не озирнувся. На величезній його спині сидів цілий ряд блискучих, маленьких, чепурненьких мушок. Коли він робив якийсь поривчастий рух, вони спурхували й прудко літали над спиною, неначе чайки в морі понад скелею. Потім знову сідали й сиділи якось надзвичайно недвижно, ніби пильно вдивлялися в мене. 1 Харцизники — погранична сторожа. — Можуть убити, — раптом, верст через десять, суворо пробурмотів він, зачепивши віжки за люшню та починаючи робити цигарку. — Були випадки? Семен, не хапаючись, подув на книжечку паперу, повагом одірвав один аркушик і поліз у кишеню за тютюном. — А чому не було?.. Чи на те розуму треба, аби вбити чоловіка? — Але було, що й не вбивали? Семен лизнув папір, витер сірника, пихкнув кілька раз і, беручи віжки, зволив промовити: — А чому не було? Було, що й не вбивали. Вйо! — Ну, то й мене не вб’ють! — постановив я. І, пам’ятаю, мені раптом стало страшенно смішно: я — мертвий. Ці мушки, Семенова спина, конячинка, на якій підстрибувала комічно й глупо якось шлейка, Семенова шапка з прогризеним верхом і... я — будучий мертвяк. Лежу десь, у якому-небудь яру дикому, порожньому, надо мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружком сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи в неї, туди, усередину, де оселилася смерть. І лице моє теж зеленкувате, тверде... А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони й ждуть чогось......
0 Переглянути

Володимир Винниченко (1880-1951)

10 Клас

Батько письменника замолоду був безземельним селянським наймитом. Він переїхав до міста й одружився з вдовою Євдокією Павленко, яка мала трьох дітей, спільною дитиною був у них тільки Володимир. Змалку хлопчик мав добру пам’ять. Рано навчився читати, і сталося це непомітно для батьків. Можливо, першим «букварем» для нього були принесені братом (робітником друкарні) афіші, з яких він, граючись, вирізав літери та клеїв на стінку, запитуючи в дорослих, що то за буква. Сусідських дітей «тримав... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий». Володимир дуже любив батьків. Саме їхня тяжка доля заронила в його душу ненависть до гнобителів, до суспільної несправедливості, до приниження людської гідності. Так закладались основи його майбутніх революційних, соціалістичних переконань. В. Винниченко писав у щоденнику: «З дитинства, з того часу, як поміщик Бодіско бив мого батька в себе в економії, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полі, де я пас череду, — з того моменту мрію про той час, коли можна буде схопити Бодісок і нарешті визволити з-під них усіх батьків працюючих, усіх обдурених». Спочатку хлопчик навчався в початковій школі, а згодом у Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії. Це був демократичний навчальний заклад, у якому здобували освіту не тільки діти дворян і чиновників, а й міщан, цеховиків, навіть селян. У різний час у гімназії навчалися польський поет Ярослав Івашкевич, Нобелівський лауреат, фізик Ігор Тамм, творець ракетної установки «Катюша» Георгій Лангемак....
0 Переглянути

Василь Стефаник (1871-1936). Камінний хрест

10 Клас

Новела «Камінний хрест». За аналогією до більшості творів В. Стефаника «Камінний хрест» називають новелою, хоча за жанровими ознаками цей твір усе ж таки ближчий до оповідання, однак сам автор визначав розповідь про Івана Дідуха як студію, тобто художнє дослідження душевних переживань героя. Історія написання. «Камінний хрест» — єдиний твір В. Стефаника, присвячений темі еміграції. За основу новели взято реальний факт: Штефан Дідух (у творі — Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, ставить на своїй нивці кам’яний хрест (який, до речі, і донині стоїть у Русові). У трагедії героя твору по краплі зібрано горе тисяч емігрантів, долею яких переймався письменник. Не раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку Америку, він бачив опухлі від плачу очі, спечені губи, чув захриплі від стогону голоси. Композиція. Перший розділ новели виконує функцію експозиції, вона ознайомлює читача з долею героя: тут подано портрет Івана Дідуха й авторські екскурси в його біографію. Після десятирічної служби у війську Іван повертається в село й стає ґаздою на залишеному в спадщину кам’янистому горбі. Люди пам’ятають Івана у вічній виснажливій праці на цьому горбі. Наступні шість розділів — епізоди сповіді Дідуха про своє життя перед запрошеним на прощальний обід селом. Одним із найяскравіших засобів індивідуалізації головного героя є його монологи, у яких домінує образ горба, на якому Іван поставив собі й дружині хрест. Образ хреста тут символізує тяжку, каторжну працю селянина, а водночас трагедію його вимушеної розлуки з рідною землею....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 176 177 178 179 180 181 182 183 184 ... 229
Назад

Навігація