«Слово, чому ти не твердая криця...»

* * *

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб’єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

Революційні події початку XX ст. були відтворені в циклі «Пісні про волю», у якому звучить думка про несумісність тиранії та свободи. Лірична героїня вірша «Мріє, не зрадь!..» (1905) звертається до символічного образу мрії. Вона плекала найзаповітніші сподівання, страждала і вдень і вночі, тому й благає: «О, не згасни ти, світло безсонних очей!» Героїня заради свободи відмовилася від решти бажань і навіть зреклася самого життя — у цьому її самопожертва: «Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, / і тепер вже немає мені вороття». Настав час, коли за свободу мусиш усе віддати — у цій позиції втілено головну ідею твору.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно