Войти
Закрыть

Короткий словник літературознавчих термінів 11 клас Авраменко (рівень стандарту)

11 Клас

Авангард (від фр. avant — спереду і garade — передовий загін) — одна зі світонастанов модернізму, скерована на руйнування традиційних художніх законів, форм. Відповідає атмосфері нової (модерної) епохи, що руйнувала традиційне, розмірене існування, старі уявлення про красу як симетрію, урівноваженість, гармонію. Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору, історичної події або чого-небудь іншого. Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі. Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі. Архетип — це найзагальніший прообраз, який постає з колективного, зокрема національного, позасвідомого. Надалі він може видозмінюватися. Асоціація, асоціативність (від латин. associatio — поєднання, сполучення) — зв'язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості інше. Балада — поетичний жанр історико-героїчного, соціально-побутового або фантастичного змісту з напруженим драматичним сюжетом і трагічним закінченням. Бароко (від італ. barocco — дивний, химерний) — напрям у мистецтві XVI—XVIII ст. Для нього характерні: декоративність, символічність, умовність, «гра розуму», контрастність. Вітаїзм, вітаїстичність (від латин. vital — життя) — захоплення життям, культ краси, молодості, любові, оптимістичне світовідчуття. Верлібр (від фр. vers libre — вільний вірш) — неримований вірш. Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів. Гумореска — невелика оповідь про якусь смішну пригоду чи рису характеру людини. Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі. Деструкція — руйнування чогось, щоб з уламків конструювати, створювати нове мистецтво....

Галина Пагутяк (нар. 1958 р.)

11 Клас

Галина Пагутяк народилася 26 липня 1958 р. в с. Залокоті Дрогобицького району, що на Львівщині. Пізніше її родина переїхала в одне із сусідніх сіл — Уріж, яке стало місцем подій у багатьох її творах. Г. Пагутяк навчалася на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, працювала в школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, Львівській картинній галереї, а також у правозахисній організації. Нині живе у Львові. До найвідоміших творів письменниці належать такі: «Писар Східних Воріт Притулку» (2003), «Королівство» (2005), «Втеча звірів, або Новий бестіарій» (2006), «Слуга з Добромиля» (2006), «Захід сонця в Урожі» (2007), «Книгоноші з Королівства» (2007). Твори письменниці перекладено англійською, німецькою, словацькою, хорватською й російською мовами. Г. Пагутяк увійшла в літературу «зовсім не одними й тими ж дверима, якими входили всі інші українські письменники радянського часу. Вона ввійшла, не постукавши й не попросивши дозволу ввійти, вона влетіла через димар і змусила поважати себе. Їй вдалося обійтися без творів, яких вимагала епоха, а разом з тим подарувати твори, яких вимагала душа» (Ю. Винничук). А душа вимагає чесної й неприкрашеної правди життя, яка стала темою оповідання Г. Пагутяк «Потрапити в сад». Оповідання «Потрапити в сад». Цей твір дає можливість читачам зазирнути в душу знедолених людей — жебраків, безпритульних, інвалідів. Грицько, головний герой оповідання, — безпритульний, проте заробляє на життя не крадіжками, не протягнутою рукою під церквою, а грою на гармошці. Цікаво, що він мимоволі згадує Григорія Сковороду, який мандрував світом: «А чим моя гармошка за його філософію гірша? Тішуся з того, що були на землі такі люди, як Григорій Савич. Не кожному тісно межи стінами, ой не кожному...»...

Юрій Андрухович (нар. 1960 р.)

11 Клас

Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 р. в м. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова у Львові (1982) і вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991-1995). У своїй поезії Ю. Андрухович відтворює мотиви свободи творчості, насолоди навколишнім світом, який цікаво досліджувати. Показовими є вірші «Пісня мандрівного спудея» і «Астролог». Ліричний герой «Пісні мандрівного спудея» — високоосвічена людина, сучасний Г. Сковорода. Ю. Андрухович назвав його архаїзмом «спудей» — за часів Г. Сковороди спудеями (студентами) могли бути тільки здібні й талановиті люди. Автор використовує як художні прикраси й інші застарілі слова та старослов'янізми: свита, черленитися (червоніти), отець, воздавши, проща, благословити. Ліричний герой мандрує життям, досліджуючи його, поспішає туди, «де кров з любов'ю черленяться, / де пристрастей і пропастей сувій...», і своїм пристрасним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, / щоб небо, нахилившись, наслухало, / щоб завше був натхненний соловій...». Провідний мотив вірша — захоплення творчістю, яка не знає приписів, заборон і перешкод, творчістю, що окриляє вільну людину красою, легкістю та світлом. Піднесений настрій створюють окличні речення (їх у невеликій поезії шість!), порівняння («наче крила голубів», «як на дно ріки», «як на зелену прощу»), персоніфікації («явір тихі сльози витирав», «небо наслухало»). Автор майстерно вплітає в канву поезії фольклорні символи (явір, небо, соловей). Майстерність Ю. Андруховича виявляється й у тому, що інкрустований застарілими та фольклорними елементами вірш сприймається як сучасна пісня натхненної та творчої людини. І хоча немає у творі рефрену, проте це пісня (за визначенням автора) мандрівного спудея, адже вона надзвичайно музикальна, ритмічна й емоційна....

Сучасна українська література

11 Клас

Після здобуття незалежності (1991) демократичні зміни в українському суспільстві зняли ідеологічні обмеження попередньої тоталітарної епохи, відкривши простір розвитку різних жанрів. Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. українська література набуває транснаціонального характеру: українські автори тяжіють у своїй творчості до жанрів і тем, що домінують у світовій прозі. Вони вдаються до експериментаторських пошуків, критикують застарілі мистецькі канони, відходять від трафаретності, що була властива соцреалізму. Так само, як і у 1920-і роки, молоде покоління гуртувалося в різні організації. Вони об'єднувалися в групи на ґрунті однакового розуміння сутності й завдань літератури, спільності творчої манери. Найяскравіші з-поміж них — «Бу-Ба-Бу», «ЛуГоСад», «Пропала грамота», «Нова дегенерація», «Пси Святого Юра». І. Андрусяк, Ю. Андрухович, О. Забужко, О. Ірванець, А. Кокотюха, В. Кордун, Б. Неборак, Г. Пагутяк, Є. Пашковський, С. Процюк, І. Римарук, І. Ципердюк та ін. своєю творчістю продемонстрували нове літературне відродження. Молодих авторів приваблюють неоавангардистські й постмодерністські віяння. Теорія літератури ЛІТЕРАТУРА МАСОВА Й ЕЛІТАРНА Сучасний літературний процес представлений двома потоками — масовою та елітарною літературою. Масова література (або тривіальна) — широко тиражована розважальна або дидактична фабульна художня проза, адаптована під потреби пересічного читача. Ця література переважно позбавлена естетичної цінності. До жанрів масової літератури належать комікс, трилер, любовні романи, детективи — твори бульварної й комерційної літератури. У творах масової літератури поширені кліше, стереотипи, штампи, сурогати, шоу й інші засоби. Сюжет напружений, романтичний, звульгаризований, має зовнішню напружену динаміку й зазвичай щасливий кінець. Одним з найяскравіших представників масової української літератури є А. Кокотюха. Масову літературу пишуть також Люко Дашвар, В. і Д. Капранови, Н. Сняданко, В. Шкляр....

Василь Стус (1938-1985)

11 Клас

Василь Стус народився 6 січня 1938 р. в с. Рахнівці, що на Вінниччині. Його батьки відмовилися вступати до колгоспу, тому вимушені були переїхати до м. Сталіна (нині м. Донецьк). Життя В. Стуса було як спалах яскравої зірки: доля подарувала йому лише 47 років... Літературознавець Є. Сверстюк так описав життя поета: «Народився на Вінниччині в селянській сім'ї — на Святвечір 1938 р. Дитинство та навчання в школі — на Донеччині. Закінчив Донецький педінститут. Військова служба на Уралі — три роки. Аспірантура в Інституті літератури й виключення з аспірантури за участь в акціях громадського протесту. Арешт, мордовські табори суворого режиму — п'ять років. Заслання в Магаданському краї — три роки. Другий арешт за участь у правозахисній Гельсинській групі — відбув п'ять років... Смерть у таборі особливого режиму на Уралі, на сорок восьмому році життя — 4 вересня 1985 року. І могила № 9 на табірному цвинтарі. Перевезення праху й поховання в Києві 1989 р.». Голодне дитинство, служба у війську, табори й заслання не змогли вбити у В. Стусові людину. Він став відомим українським поетом, якого боялася влада тоталітарної країни. Його все життя підтримувала дружина Валентина Попелюх і син Дмитро (нині відомий літературознавець). Творчість В. Стуса поділяється на три періоди: дотюремний, тюремний та прощальний....

Ліна Костенко (нар. 1930 р.)

11 Клас

Коли дівчинці виповнилося шість років, її родина переїхала до Києва. Тут вона закінчила школу, відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро», 1946 р. виходять друком перші її вірші. Вступила до Київського педагогічного інституту ім. О. М. Горького (нині НПУ ім. М. Драгоманова), але потім покинула його й, витримавши великий конкурс, стала студенткою Московського літературного інституту ім. О. М. Горького. Це був єдиний у колишньому СРСР вищий навчальний заклад, у якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова. У цьому закладі панували творча атмосфера й дух вільнодумства, що мало велике значення для молодої поетеси. Літературний інститут Л. Костенко закінчила на «відмінно». Відомий письменник Вс. Іванов дуже високо оцінив дипломну роботу випускниці — рукописну збірку «Проміння землі»: «Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Вірші Л. Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою й дивовижною щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язкового копирсання, надривності, цинізму... Я відчуваю, що її українські вірші досконалі». Під час навчання Л. Костенко познайомилася з польським письменником Є. Пахльовським — майбутнім чоловіком. У них народилася донька Оксана, яка вдалася у своїх талановитих батьків. Нині вона письменниця, культуролог, професор, доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2010)....

Григір Тютюнник (1931-1980). Три зозулі з поклоном

11 Клас

Я виходжу з-за клубу, у новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу, — хату Карпа Яркового. А перед нею — молоденькі сосни рівними рядочками на жовтому піску. На ґанку Карпової хати стоїть Марфа Яркова й веде мене очима. Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю, волосся вмирає раніше, ніж людина... Підійшовши ближче, я вклоняюся Марфі й кажу через молоденьку сосну: — Здрастуйте, тітко. Марфа ворушить губами й проводжає мене далі, аж доки я не підійду до великої сосни (у нас її називають ще «та, що твій тато садив»). Удома мене зустрічає мама, радіє, плаче й підставляє мені для поцілунку сині губи. — Мамо, — питаю після того, як куці студентські новини розказано (сесію здав, ось костюм купив), — а чого тітка Марфа Яркова на мене так дивиться? Мама довго мовчить, потім зітхає й каже: — Вона любила твого тата. А ти на нього схожий... Марфа — тоді її в селі за маленький зріст звали «маленькою Марфою» — знала, що лист від тата приходить раз на місяць. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку — тонесенька, тендітна, у благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині над босими ногами — і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки: утекла від молотарки або від косаря, за яким в'язала, або з лук, де сіно скиртують....

Григір Тютюнник (1931-1980)

11 Клас

Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шилівці Полтавської області в селянській родині. Батька — теслю, який готувався скласти іспити для вступу до вчительського вишу, репресували 1937 р. Тож виховував малого Григора батьків брат Филимон. Мати ж хлопчика вийшла заміж удруге... Після п'яти класів школи вступив до Зіньківського ремісничого училища № 7, щоб отримувати одяг і 700 г хліба на день (цей пайок урятував сім'ю 1947 р. від голоду). 1948 р. помирає в засланні батько. 1951 р. Григора призвали на службу на флот (Далекий Схід), де він служив радистом 4 роки. 1957 р. вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. Цього ж року батька, як і тисячі інших невинних людей, було посмертно реабілітовано через відсутність складу злочину. 1959 р. Гр. Тютюнник одружується, згодом у нього народжуються двоє синів. Перша новела «В сумерки» (рос.) виходить друком 1961 р. Писати українською пізніше переконав його старший зведений брат Григорій (ось чому для скорочення імені Григора використовують не ініціальну букву Г., а буквосполуку Гр., щоб розрізняти двох українських письменників-братів — Григора (Гр.) і Григорія (Г.) Тютюнників). Після закінчення університету працює викладачем у школі, у редакціях газет і журналів, у видавництвах. 1963 р. друкує в газеті «Літературна Україна» оповідання «Дивак», яке ви читали в 5 класі. Потім вийшли у світ оповідання «Зав'язь», «На згарищі» (1964); збірки «Зав'язь» (1966), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1976); повість «Климко» (1976), яку екранізували 1983 р.; повість «Вогник далеко в степу» (1979). Життя письменника несподівано обірвало самогубство. Це сталося 6 березня 1980 р. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі....

Микола Вінграновський (1937-2004)

11 Клас

Микола Вінграновський народився 7 листопада 1937 р. в м. Первомайську Миколаївської області. Батько, заможний селянин, свого часу пережив розкуркулення, мати походила з козацького роду. Саме від батьків і степового сонячного краю хлопець успадкував палку козацьку вдачу. 1955 р., після середньої школи, Микола вступив до Київського інституту театрального мистецтва, але за два тижні від початку занять його талант помітив О. Довженко, який саме набирав групу для навчання у ВДІКу, тож юнак переїздить до Москви. Через рік учителя не стало, але прилучення до його світу позначилося на всій подальшій творчій долі М. Вінграновського. Ще будучи студентом, Микола зіграв роль солдата Орлюка в художньому фільмі «Повість полум'яних літ» (1961), автором якого був О. Довженко. За найкраще виконання чоловічої ролі М. Вінграновський був нагороджений золотою медаллю кінофестивалю в Лос-Анджелесі. З 1960 р. працює режисером Київської кіностудії ім. О. Довженка. У його доробку, окрім згаданої «Повісті полум'яних літ», були художні фільми «Дума про Британку» (1970), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Довженко. Щоденник 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993) та ін. М. Вінграновський помер 26 травня 2004 р., похований у м. Києві на Байковому кладовищі. Перші поетичні твори М. Вінграновського виходять друком у 1957-1958 рр. у журналах «Дніпро» і «Жовтень». Але по-справжньому поет заявив про себе 1961 р. добіркою віршів у «Літературній газеті». Перша друкована збірка окремою книжкою «Атомні прелюди» (1962) характеризується щирістю почуттів, органічним злиттям громадянського й особистого, минулого і сучасного. М. Вінграновський не зараховував себе до покоління шістдесятників і казав: «Немає шістдесятників, сімдесятників — є таланти, зрілі, освічені люди, яких не можна загнати в перелік». Далі були поетичні збірки «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978). Автор працює й над дитячими творами: у 1960-х роках виходять друком його оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти», збірки віршів для малят «Андрійко-говорійко». Непересічність поетичного таланту М. Вінграновського засвідчила збірка «Цю жінку я люблю» (1990). У ній уміщено неопубліковані твори 1960-1970-х років і нові поезії. Хоч у збірці і звучить громадянсько-національний пафос, проте її основа — інтимна лірика. У ній «вірші розташовано не за часом написання, а за логікою розвитку...

Навігація