Войти
Закрыть

Юрій Андрухович (нар. 1960 р.)

11 Клас , Українська література 11 клас Авраменко (рівень стандарту)

 

Юрій Андрухович

(нар. 1960 р.)

Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 р. в м. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова у Львові (1982) і вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991-1995).

У своїй поезії Ю. Андрухович відтворює мотиви свободи творчості, насолоди навколишнім світом, який цікаво досліджувати. Показовими є вірші «Пісня мандрівного спудея» і «Астролог».

ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ

Агов, мої маленькі чортенята!

З-під свити я вас випущу на світ —

туди, де кров з любов'ю черленяться,

де пристрастей i пропастей сувій...

Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!

(Які невірні рими в голові!),

але коли до серця входять вірші —

прекрасні, наче крила голубів,

які тоді надії!..

З риторик і поетик академій —

гайда на площу, як на дно ріки!

Підслухані у вирі цілоденнім,

ті рими — вчителям наперекір

(у вчителів, здається, перекір)!

Або в поля, як на зелену прощу —

читати вірші травам і вітрам!..

І постарайтесь, я вас дуже прошу,

щоб явір тихі сльози витирав,

щоб небо, нахилившись, наслухало,

щоб завше був натхненний соловій...

Хвалу воздавши часові зухвалу,

звірят і пастухів благословіть!..

Отож — на світ, за діло — чарувати!

Агов, мої маленькі чортенята!

О. Кваша. La Primavera. Allegro1. 2008 р.

1 Алегро (італ. allegro — весело, життєрадісно) — виконання музичного твору у швидкому темпі; музичний твір з пожвавленим характером.

Ліричний герой «Пісні мандрівного спудея» — високоосвічена людина, сучасний Г. Сковорода. Ю. Андрухович назвав його архаїзмом «спудей» — за часів Г. Сковороди спудеями (студентами) могли бути тільки здібні й талановиті люди. Автор використовує як художні прикраси й інші застарілі слова та старослов'янізми: свита, черленитися (червоніти), отець, воздавши, проща, благословити. Ліричний герой мандрує життям, досліджуючи його, поспішає туди, «де кров з любов'ю черленяться, / де пристрастей і пропастей сувій...», і своїм пристрасним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, / щоб небо, нахилившись, наслухало, / щоб завше був натхненний соловій...». Провідний мотив вірша — захоплення творчістю, яка не знає приписів, заборон і перешкод, творчістю, що окриляє вільну людину красою, легкістю та світлом. Піднесений настрій створюють окличні речення (їх у невеликій поезії шість!), порівняння («наче крила голубів», «як на дно ріки», «як на зелену прощу»), персоніфікації («явір тихі сльози витирав», «небо наслухало»). Автор майстерно вплітає в канву поезії фольклорні символи (явір, небо, соловей). Майстерність Ю. Андруховича виявляється й у тому, що інкрустований застарілими та фольклорними елементами вірш сприймається як сучасна пісня натхненної та творчої людини. І хоча немає у творі рефрену, проте це пісня (за визначенням автора) мандрівного спудея, адже вона надзвичайно музикальна, ритмічна й емоційна.

A. Чому, на вашу думку, спудей Ю. Андруховича саме мандрівний, а не той, який вивчає науку в аудиторіях академій та університетів?

Б. Які ознаки постмодернізму наявні в «Пісні мандрівного спудея»?

B. Чим картина О. Кваші «La Primavera. Allegro» близька до поезії Ю. Андруховича «Пісня мандрівного спудея»?

АСТРОЛОГ

У нього палка потреба,

у нього жадання слізне:

окраєць нічного неба

піймати у фокус лінзи.

Бо він живе на горищі,

а там сутерени вищі:

у сутінках — мерехтіння

і сонце межує з тінню.

Він дивиться тільки вгору,

і небо лоскочуть вії,

коли в полудневу пору

від кухні смаженим віє.

Над містом літають птахи,

а поруч із ними «ахи»,

коли роззявлять на площі

голодні роти бідолахи.

земля собі пілігримить,

кружляє собі й кружляє,

а хтось нові пелерини

на осінь собі замовляє —

а він живе на горищі

(там зимно, там вітер свище),

але насправді з горища

небесна ковбаня ближча.

У нього маєтків немає —

згори в декольте заглядає,

а в місті вічність минає

не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне

й сентиментальне, мов танго,

обжив бароковий янгол —

створіння пухке й безжурне).

І взявши голову в руки,

він крикне собі з розпуки:

«Чого я марную роки?!

Візьму попід руку Юзьку,

піду в пивничку на Руську,

забуду святі мороки!

Забуду святі мороки...»

Ліричний герой вірша «Астролог» також має внутрішню свободу, він — неординарна особистість, яка відмовилася від життя в теплій квартирі. Його дні минають на горищі, де «у сутінках — мерехтіння / і сонце межує з тінню». І хоча він жадає «окраєць нічного неба», тобто життя сприймає як казку, літає в мріях, проте й не відмовляється від буденної «пивнички на Руській» (Руська — вулиця в історичному центрі Львова) і від коханої Юзьки, адже творча людина теж має відволікатися й «забувати святі мороки», на чому ліричний герой наголошує двічі. Отже, провідний мотив вірша — неординарна особистість у навколишньому світі. Ю. Андрухович використав у вірші «Астролог» різні види римування, завдяки чому змінюється й характер настрою та емоційності: перші чотири рядки мають перехресне римування — абаб (потреба — слізне — неба — лінзи); наступні чотири рядки — суміжне — аабб (горищі — вищі — мерехтіння — тінню); у середині вірша натрапляємо й на монориму — аааа (немає — заглядає — минає — загадає). Є у вірші й кільцеве римування — абба (ажурне — танго — янгол — безжурне). Власне, змішування різних стилів, форм і жанрів — одна з ознак поетики постмодернізму.

A. Поміркуйте, чому Ю. Андрухович узяв у дужки чотири рядки в середині вірша «Астролог».

Б. Як ви розумієте слова «земля собі пілігримить»?

B. Деякі критики вважають, що вірш «Астролог» було б точніше назвати «Астроном». Чи згодні ви з такою думкою? Обґрунтуйте свою позицію.

4. Прочитайте матеріал про Г. Пагутяк та її оповідання «Потрапити в сад», виконайте завдання.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду