Юрій Андрухович (нар. 1960 р.)
- 5-12-2022, 12:12
- 670
11 Клас , Українська література 11 клас Авраменко (рівень стандарту)
Юрій Андрухович
(нар. 1960 р.)
Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 р. в м. Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова у Львові (1982) і вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991-1995).
У своїй поезії Ю. Андрухович відтворює мотиви свободи творчості, насолоди навколишнім світом, який цікаво досліджувати. Показовими є вірші «Пісня мандрівного спудея» і «Астролог».
ПІСНЯ МАНДРІВНОГО СПУДЕЯ
Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій...
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(Які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір)!
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав,
щоб небо, нахилившись, наслухало,
щоб завше був натхненний соловій...
Хвалу воздавши часові зухвалу,
звірят і пастухів благословіть!..
Отож — на світ, за діло — чарувати!
Агов, мої маленькі чортенята!
О. Кваша. La Primavera. Allegro1. 2008 р.
1 Алегро (італ. allegro — весело, життєрадісно) — виконання музичного твору у швидкому темпі; музичний твір з пожвавленим характером.
Ліричний герой «Пісні мандрівного спудея» — високоосвічена людина, сучасний Г. Сковорода. Ю. Андрухович назвав його архаїзмом «спудей» — за часів Г. Сковороди спудеями (студентами) могли бути тільки здібні й талановиті люди. Автор використовує як художні прикраси й інші застарілі слова та старослов'янізми: свита, черленитися (червоніти), отець, воздавши, проща, благословити. Ліричний герой мандрує життям, досліджуючи його, поспішає туди, «де кров з любов'ю черленяться, / де пристрастей і пропастей сувій...», і своїм пристрасним словом хоче творити добро, «щоб явір тихі сльози витирав, / щоб небо, нахилившись, наслухало, / щоб завше був натхненний соловій...». Провідний мотив вірша — захоплення творчістю, яка не знає приписів, заборон і перешкод, творчістю, що окриляє вільну людину красою, легкістю та світлом. Піднесений настрій створюють окличні речення (їх у невеликій поезії шість!), порівняння («наче крила голубів», «як на дно ріки», «як на зелену прощу»), персоніфікації («явір тихі сльози витирав», «небо наслухало»). Автор майстерно вплітає в канву поезії фольклорні символи (явір, небо, соловей). Майстерність Ю. Андруховича виявляється й у тому, що інкрустований застарілими та фольклорними елементами вірш сприймається як сучасна пісня натхненної та творчої людини. І хоча немає у творі рефрену, проте це пісня (за визначенням автора) мандрівного спудея, адже вона надзвичайно музикальна, ритмічна й емоційна.
A. Чому, на вашу думку, спудей Ю. Андруховича саме мандрівний, а не той, який вивчає науку в аудиторіях академій та університетів?
Б. Які ознаки постмодернізму наявні в «Пісні мандрівного спудея»?
B. Чим картина О. Кваші «La Primavera. Allegro» близька до поезії Ю. Андруховича «Пісня мандрівного спудея»?
АСТРОЛОГ
У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи.
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.
(Балконне крило ажурне
й сентиментальне, мов танго,
обжив бароковий янгол —
створіння пухке й безжурне).
І взявши голову в руки,
він крикне собі з розпуки:
«Чого я марную роки?!
Візьму попід руку Юзьку,
піду в пивничку на Руську,
забуду святі мороки!
Забуду святі мороки...»
Ліричний герой вірша «Астролог» також має внутрішню свободу, він — неординарна особистість, яка відмовилася від життя в теплій квартирі. Його дні минають на горищі, де «у сутінках — мерехтіння / і сонце межує з тінню». І хоча він жадає «окраєць нічного неба», тобто життя сприймає як казку, літає в мріях, проте й не відмовляється від буденної «пивнички на Руській» (Руська — вулиця в історичному центрі Львова) і від коханої Юзьки, адже творча людина теж має відволікатися й «забувати святі мороки», на чому ліричний герой наголошує двічі. Отже, провідний мотив вірша — неординарна особистість у навколишньому світі. Ю. Андрухович використав у вірші «Астролог» різні види римування, завдяки чому змінюється й характер настрою та емоційності: перші чотири рядки мають перехресне римування — абаб (потреба — слізне — неба — лінзи); наступні чотири рядки — суміжне — аабб (горищі — вищі — мерехтіння — тінню); у середині вірша натрапляємо й на монориму — аааа (немає — заглядає — минає — загадає). Є у вірші й кільцеве римування — абба (ажурне — танго — янгол — безжурне). Власне, змішування різних стилів, форм і жанрів — одна з ознак поетики постмодернізму.
A. Поміркуйте, чому Ю. Андрухович узяв у дужки чотири рядки в середині вірша «Астролог».
Б. Як ви розумієте слова «земля собі пілігримить»?
B. Деякі критики вважають, що вірш «Астролог» було б точніше назвати «Астроном». Чи згодні ви з такою думкою? Обґрунтуйте свою позицію.
4. Прочитайте матеріал про Г. Пагутяк та її оповідання «Потрапити в сад», виконайте завдання.
Коментарі (0)