Войти
Закрыть

Євген Маланюк (1897-1968)

11 Клас

Євген Маланюк народився 2 лютого 1897 р. в селищі Новоархангельську на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Батькові предки чумакували, а сам він був учителем, потім — повіреним у містечковому суді, режисером аматорських вистав, співав у церковному хорі, словом, просвітянським діячем. Мати була донькою військового. Євген здобував освіту в початковій школі, був звільнений від оплати за неї, бо навчався на «відмінно». 1914 р., після закінчення Єлисаветградської реальної гімназії, юнак вступає до Петербурзького політехнічного інституту. Але в цей час розпочалася Перша світова війна. Євген навчається в Київській військовій школі, а звідти потрапляє на фронт, стає ад'ютантом Головнокомандувача армії Української Народної Республіки. Після падіння УНР разом з іншими емігрував спочатку до Польщі (1922-1933). У таборі для інтернованих Євген змінив зброю воїна («стилет») на перо поета («стилос»). З 1923 р. він — студент Господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), яку закінчив 1928 р. за фахом інженера. Починаючи з 1923 р. Є. Маланюк друкує свої твори в еміграційних журналах («ЛНВ», «Ми», «Дажбог», «Дзвони» та ін.). У цей період молодий митець стає лідером «празької поетичної школи», пише збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926). З 1929 р. живе у Варшаві, де працює інженером і бере активну участь у літературному процесі — був одним з фундаторів літературної групи «Танк». До першого періоду творчості Є. Маланюка належать також збірки «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934) і «Перстень Полікрата» (1939)....
0 Переглянути

Література письменників-емігрантів. «Празька школа» української поезії

11 Клас

Історик Б. Кравців підрахував: протягом 1920-1930-х років було розстріляно 89 українських письменників; 22 вижили й переважно повернулися в літературу; 212 перестали писати художні твори; 42 померли (дехто з них був ув'язнений); 83 емігрували з України під час Другої світової війни. Отже, з літературного життя вибуло 448 українських майстрів красного письменства... Решту компартія перетворила на слухняних виконавців, які писали оди вождям і комунізму на замовлення. У цьому розділі поведемо розмову про тих письменників, які у 20-30-х роках ХХ ст. змушені були покинути рідний край та емігрували з Україною в серці. «Празька школа». Багато митців знайшли собі прихисток у Чехословаччині, президент якої Т. Масарик мав симпатії до українців і сприяв тому, щоб вони могли здобувати освіту рідною мовою. Неподалік від м. Праги, у м. Подєбрадах, було відкрито Українську господарську академію, де з перших днів її роботи навчалося 300 українських студентів. Також у Празі працював Вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Український вільний університет та Українська мистецька студія....
0 Переглянути

Осип Турянський (1880-1933). Поза межами болю (Уривок)

11 Клас

Я не тужу ні за ким, — сказав Добровський. — Проклинаю цілий світ і серджуся навіть на своїх родичів. Навіщо вони привели мене на світ? Невже це нужденне життя варте того, щоб його цінувати й за ним тужити? Не світить сонце нам ось тут, то взагалі не світить. Та найбільш болюче те, що в людській душі погасло світло ідеї. Сучасна війна знизила людей до рівня найдикіших звірів. Найдикіше озвіріння обхопило тих мужчин, які ані разу не конали в огні боротьби. Та вже в найглибшу безодню душевної гнилі впала найбільша частина женщин, які своєю брехливістю, облудою, жорстокістю й безмежною жадобою до грошей (...) перейшли тисячу разів найдикішого мужчину — хама. За що ми боролися? Яка ідея цієї світової війни? Я вам скажу. Ми проламали сербський фронт і сунемо, як море, уперед. На сто кроків переді мною бачу ось яку картину: на землі лежить сербський жовнір, а мій капрал б'є його обома руками раз у раз у лице. Підходжу близько й бачу, що серб уже давно мертвий. Розлючений, кричу до свого капрала: — За що ти б'єш у лице трупа? — За те, — каже він, — що ця сербська собака не має ні сотика в кишенях. Ось вам ідеал усякої війни! Ось вам образ людської душі!.. Через велику втому мені було тяжко говорити. Та все-таки я мусив запитати: — Добровський! Що ти зробив з тим капралом? — Я пустив йому кулю в лоб. — Отже, тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства та звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, що засноване на звірячій боротьбі людини з людиною й народів з народами. (...) ІІІ...
0 Переглянути

Осип Турянський (1880-1933)

11 Клас

Як письменник, О. Турянський дебютував 1908 р., опублікувавши у віденському альманасі «Січ» декілька новел. Навесні 1914 р. його мобілізували в австрійську армію й відправили на сербсько-австрійський фронт. О. Турянський потрапив у сербський полон. Його разом з іншими австрійськими солдатами було етаповано через гори Албанії. Це був шлях смерті: через голод і холод гинули не тільки полонені, а й сербські конвоїри. Вижило тоді лише 15 тис. полонених, серед них був і О. Турянський. Жахливі спогади про голод і сніговий полон узято за основу твору «Поза межами болю». Фінальна сцена подібна до реальних подій: з-поміж шести замерзлих полонених серби помітили сьомого, який ледь рухався; його повертали до життя занурюванням у холодну воду. До речі, цю ідею висунув український лікар В. Романишин. Так було врятовано О. Турянського. Після повернення з війни письменник викладав право у Віденському університеті. 1921 р. виходить друком повість-поема «Поза межами болю» (написана 1917 р.). Вона мала великий резонанс у тодішньому суспільстві. До Галичини О. Турянський повернувся 1923 р., він займається видавничою діяльністю, викладає латину, німецьку та французьку мови. 1926 р. прозаїк написав книжку «Боротьба за великість» з гумористично-сатиричними оповіданнями. Наступного року — сатиричну комедію «Раби», спрямовану проти «українського рабства», перекладає угорського поета Ш. Петефі, досліджує «Слово про похід Ігорів». 1933 р. з'являється останній твір О. Турянського — роман «Син землі», про сільський страйк у Галичині 1902 р. Однак цей твір не був належно оцінений....
0 Переглянути

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. в с. Новиці на Лемківщині (тепер територія Польщі) у родині греко-католицького священика. Родина Антоничів покинула рідне село, бо воно було розміщене на шляхах, де проводилися воєнні операції. Через слабке здоров'я Богдан не ходив до початкової школи, до навчання в гімназії готувався, беручи приватні уроки. Учився добре, був музично обдарованим. Середню освіту здобував у польській гімназії. З 1928 по 1933 р. навчався на філологічному факультеті (щоправда, тоді його називали філософським) Львівського університету. Гурток україністів часто заслуховував його філологічні студії. Б.-І. Антонич виступав зі своїми поезіями перед університетськими друзями, які потім згадували, що він був дуже сором'язливим, малоговірким і заглибленим у себе. 1931 р. виходить друком перша його книжка «Привітання життя», що відразу привернула увагу львівської літературної громадськості. Закінчення університету збіглося з виходом у світ другої збірки «Три перстені» (1933), яка зробила Б.-І. Антонича відомим західноукраїнським письменником. «У ній, — зазначає Д. Павличко, — були вже малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії». Після закінчення університету юнак віддав перевагу літературній діяльності, з якої і жив. Він побоювався вчителювання: «Як піду на практику, а потім на посаду, то вже нічого не напишу»....
0 Переглянути

Розвиток літератури в Західній Україні (до 1939 р.)

11 Клас

Історичні обставини. 1919 р. за підтримки Антанти Західна Україна була окупована Польщею, Буковина й Бессарабія — Румунією, а Закарпатська Україна — Чехословаччиною. Цей процес супроводжувався прагненням асимілювати українців. 1924 р. закривають українські школи й ліквідовують кафедри української мови у вишах; для молоді було обмежено доступ до державної служби. Хоч і складною була ситуація між двома світовими війнами, проте відкривалися видавництва, виходили друком часописи й книжки. Літературний процес на західноукраїнських землях відбувався дещо автономно від Наддніпрянської (тоді вже радянської) України. Письменники орієнтувалися на західноєвропейську літературу, вони використовували зарубіжні традиції та новітні процеси. Продовжували творити вже знані В. Стефаник, О. Кобилянська, Б. Лепкий. Розвивалися символізм, імпресіонізм, експресіонізм, авангардизм. У цей час на літературному небосхилі з'являються нові імена та мистецькі угруповання. Угруповання. У Львові 1922 р. виникла група «Митуса» (назва походить від імені галицького літописного співця, який вибрав смерть, не зрікшись своїх переконань). До неї належали Р. Купчинський, О. Бабій, Л. Лепкий та ін. Вони орієнтувалися на українських символістів та європейських модерністів, видавали однойменний літературно-мистецький журнал. 1927 р. з'являється група «Логос», яка об'єднала письменників християнського спрямування (Г. Лужницький, С. Семчук, О. Назарук та ін.). Вони проводили культурницьку роботу, культивували християнську мораль, видавали журнали «Поступ» і «Дзвони». На творчості цих митців позначилася поетика символізму й імпресіонізму....
0 Переглянути

Микола Куліш (1892-1937). Мина Мазайло (Уривок)

11 Клас

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти... (...) 3 Прийшла Баронова-Козино. Вона вдягнена в потерте довоєнне вбрання. Від неї Мокій дізнається, що батько збирається незабаром змінити «малоросійське» прізвище на більш благородне. Мокій вигукує: «Однині... у мене папи нема!» 4 Мазайло зустрічає вчительку правильних проізношеній. Мокій — (...) Бачите тепер, Улю, який я самотній? (...) Рідня — а немає до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!.. (До Улі). Як одлюдник у пустелі, як копійка в старця, як мізинець у каліки, як......
0 Переглянути

Микола Куліш (1892-1937)

11 Клас

Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонська область) у родині батрака-селянина. Дитячі роки минали в злигоднях. Змалку працював пастухом, погоничем коней. Рано втратив батьків. Ще в дитинстві хлопчик проявив себе як яскрава й непересічна особистість, мав добру пам'ять, багато читав. Ці здібності помітили під час навчання в Чаплинській народній школі. Місцева інтелігенція зібрала кошти, щоб він міг здобути освіту. З вересня 1905 р. талановитий юнак навчається в Олешківському міському училищі, з 1908 р. — у чоловічій гімназії. Якийсь час мешкав у притулку для сиріт, згодом його взяла до себе родина Невелів — олешківських інтелігентів. Гімназист Микола Куліш закохався в Антоніну Невель, яка в майбутньому стала його дружиною. Вона була гарної статури, мала довгі каштанові коси й зелені розкосі очі. У зовні непоказному Миколі Антоніні вдалося розгледіти щиру душу: «Любила я Миколу не за його постать, досить незграбну та ще й одягнену в речі завжди з чужого плеча — або занадто великі, або занадто малі. Був він худий та дуже непоказний... Любила я його за те, що був він душею й розумом зовсім не подібний до всіх, кого я тоді знала. Такий простий, щирий, вибачливий та зрозумілий до всього, що є недосконалого в людині. Саме це полонило моє дівоче серце». 1914 р. М. Куліш вступив до Новоросійського (Одеського) університету (історико-філологічний факультет), проте навчання змушений був перервати через мобілізацію до царської армії. Чотири місяці провів у казармах, згодом закінчив Одеську школу прапорщиків і був відправлений до Смоленська. До нього приїхала Антоніна, і вони одружилися. 1915 р. М. Куліша було тяжко поранено. Після повернення з фронту його призначили на службу при штабі полку....
0 Переглянути

Національний театр і драматургія

11 Клас

На початку 1920-х років в Україні діяло 74 професійні театри, а також численні самодіяльні колективи, що переважно спеціалізувалися на агітках, підносячи «високу» місію пролетарства. Професійний театр у 1920-1930-і роки розвивався у двох напрямах: традиційному й експериментальному. У традиційному руслі працював Харківський драматичний театр ім. І. Франка, що 1926 р. переїхав до Києва. До 1961 р. Київський драматичний театр ім. І. Франка очолював режисер Г. Юра. Цей театр орієнтувався на психологічно-побутові традиції «Театру корифеїв». На його сцені йшли п'єси «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Мартин Боруля» і «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «97» М. Куліша та ін. Представником експериментального напряму був талановитий режисер Л. Курбас. Саме він створив український модерний театр. Свою режисерську діяльність розпочинав у Києві, де керував «Молодим театром» (1916-1919), «Кийдрамте» (1920-1921), перейменованим 1922 р. на театр «Березіль», а з 1926 р. переведеним до нової столиці — у м. Харків. Київський театр «Березіль» був іще й мистецькою лабораторією, що організувала творчі майстерні в Білій Церкві, Борисполі й Києві, де готували режисерів, акторів, драматургів, критиків, бутафорів та інших театральних працівників. Відмовившись від традицій етнографічно-побутового театру, Л. Курбас почав орієнтуватися на європейський синкретичний театр, у якому драматичне дійство поєднується з пластикою й хоровою декламацією, мімікою та жестами, елементами цирку, балету й навіть кіно. Режисер розпочинав здебільшого з постановок творів української та світової класики («Гайдамаки» Т. Шевченка, «Цар Едіп» Софокла, «Макбет» В. Шекспіра, «Газ» Г. Кайзера та ін.). Уперше герої світової літератури заговорили українською мовою (раніше, як відомо, численні заборони в Російській імперії не дозволяли грати на сцені п'єси зарубіжних драматургів українською мовою). Також Л. Курбас ставив п'єси сучасних українських драматургів: реалістичну драму В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», символістські етюди Олександра Олеся. Уже в Харкові режисер співпрацює з М. Кулішем: ставить його п'єси «Комуна в степах», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Маклена Граса». Цими постановками Л. Курбас вивів український театр на європейський рівень....
0 Переглянути

Остап Вишня (1889-1956). Письменники (Скорочено)

11 Клас

Футуристи походять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, учаться на письменників і лаються. А взагалі, народ вони всі симпатичний та мали в Києві свою газету, а в Москві — тов. Троцького, який сказав: — Хай чим хоче та дитина бавиться, аби тільки не плакала! Не займайте, може, з їх що й буде путнє. Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають. За незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних «істів»). Символісти — це ті, що пишуть віршами «символ віри». Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків — на пролетарських, з пролетарських — на футуристів, крім поета Якова Савченка, який був символістом, так залишився ним і до цього часу, бо розгубив усі свої «символи віри» і тепер усе 'дно що без паспорта. Неокласики — це ті, що кажуть: — Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. Їй-богу, ні! А ви нас отак розумієте?! Ай-яй-яй! Як вам не сором?! Імажиністи — від слова «і ми мажемо». Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало. Реалісти — це, як ви й самі здогадуєтеся, письменники, що закінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишилися......
0 Переглянути
Вперед
1 ... 182 183 184 185 186 187 188 189 190 ... 229
Назад

Навігація