Микола Куліш (1892-1937)
- 5-12-2022, 11:29
- 421
11 Клас , Українська література 11 клас Авраменко (рівень стандарту)
Микола Куліш
(1892-1937)
Микола Куліш народився 6 грудня 1892 р. в с. Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Херсонська область) у родині батрака-селянина. Дитячі роки минали в злигоднях. Змалку працював пастухом, погоничем коней. Рано втратив батьків. Ще в дитинстві хлопчик проявив себе як яскрава й непересічна особистість, мав добру пам'ять, багато читав. Ці здібності помітили під час навчання в Чаплинській народній школі. Місцева інтелігенція зібрала кошти, щоб він міг здобути освіту. З вересня 1905 р. талановитий юнак навчається в Олешківському міському училищі, з 1908 р. — у чоловічій гімназії. Якийсь час мешкав у притулку для сиріт, згодом його взяла до себе родина Невелів — олешківських інтелігентів.
Гімназист Микола Куліш закохався в Антоніну Невель, яка в майбутньому стала його дружиною. Вона була гарної статури, мала довгі каштанові коси й зелені розкосі очі. У зовні непоказному Миколі Антоніні вдалося розгледіти щиру душу: «Любила я Миколу не за його постать, досить незграбну та ще й одягнену в речі завжди з чужого плеча — або занадто великі, або занадто малі. Був він худий та дуже непоказний... Любила я його за те, що був він душею й розумом зовсім не подібний до всіх, кого я тоді знала. Такий простий, щирий, вибачливий та зрозумілий до всього, що є недосконалого в людині. Саме це полонило моє дівоче серце».
1914 р. М. Куліш вступив до Новоросійського (Одеського) університету (історико-філологічний факультет), проте навчання змушений був перервати через мобілізацію до царської армії. Чотири місяці провів у казармах, згодом закінчив Одеську школу прапорщиків і був відправлений до Смоленська. До нього приїхала Антоніна, і вони одружилися. 1915 р. М. Куліша було тяжко поранено. Після повернення з фронту його призначили на службу при штабі полку.
М. Куліш з дружиною Антоніною
У 1918 р. М. Куліш повернувся в Олешки, організував там «Просвіту». У цей час він почав писати роман «Трохим Леміш», у якому прототипом героя був сам. 1917-1919 рр. були сповнені революційних катаклізмів, у цей період наростає національно-визвольний рух. М. Куліш найбільше симпатизував партії соціалістів-революціонерів (есерів), яка відображала інтереси селянства. За висловом літературознавця В. Панченка, «Куліша, як і багатьох його ровесників, поманили червоні зорі». У 1919 р. він стає членом Дніпровського політвиконкому й завідувачем управління народної освіти. У липні цього ж року виїхав у Херсон у складі Дніпровської організації КП(б)У і сформував Дніпровський селянський полк, з яким брав участь у боях проти денікінців.
Після громадянської війни М. Куліш працює в партійних органах, на освітянській ниві. Проте його дедалі більше цікавить літературна творчість, літературно-мистецьке життя столичного Харкова. На той час його родина (дружина, син Володя, донька Оля) мешкає в Одесі.
Іноді митці стають знаменитими за одну ніч — так сталося й з М. Кулішем, коли Г. Юра 1924 р. поставив його драму «97» на сцені Харківського драматичного театру ім. І. Франка.
1925 р. письменник з родиною переїхав до Харкова, де поринув у літературну творчість: з-під його пера з'являються такі твори, як «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Маклена Граса». Спершу був членом «Гарту», згодом — одним з ініціаторів утворення ВАПЛІТЕ, а з листопада 1926 р. став її президентом. Жив у письменницькому будинку «Слово», редагував журнали «Червоний шлях» і «Літературний ярмарок», став членом письменницького об'єднання «Пролітфронт», а також очолив Українське товариство драматургів і композиторів (УТОДІК).
Будинок «Слово». м. Харків
У літературній дискусії 1925-1928 рр. М. Куліш підтримав позицію М. Хвильового. З 1927 по 1933 р. він уже знаний в Україні драматург. М. Куліш переживає поступове розчарування в новій владі. Письменник бачив, що село живе в злиднях, поширюється й утверджується бюрократія, а людина стає гвинтиком у системі, розчиняється в масі. Особливо він переживав через переслідування української інтелігенції. Проте саме в цей час розквітає талант Куліша-драматурга. Цьому сприяла його творча співпраця з режисером Л. Курбасом, який у 1927-1929 рр. ставить на сцені «Березоля» його п'єси «Народний Малахій» і «Мина Мазайло». Вони не зникають з репертуару театру, хоча партійна критика сприймала їх негативно.
1934 р. М. Куліша було звинувачено в буржуазному націоналізмі за п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло» і «Патетична соната». Цього ж року його виключено з партії, а 7 грудня заарештовано й безпідставно засуджено на десять років ув'язнення, яке він відбував на Соловках. У період з 27 жовтня по 3 листопада 1937 р. драматурга разом з іншими політв'язнями було розстріляно в урочищі Сандармох поблизу Медвеж'єгорська (Карелія).
4. Прочитайте матеріал про найвідоміші п'єси М. Куліша й поміркуйте, яку з них ви поставили б на сцені своєї школи. Поясніть свій вибір.
Драматичні твори. Микола Куліш — драматург-новатор, творчість якого відкрила нові напрями в розвитку українського мистецтва ХХ ст. За десять років драматичної творчості він написав чимало п'єс. Перша — драма «97» (1924). Її успішна прем'єра відбулася 9 листопада в Харківському драматичному театрі ім. І. Франка, згодом ця вистава довго була в репертуарі багатьох українських театрів. У ній зображено трагічні події українського села пореволюційного періоду, зокрема голод 1921 р. на Херсонщині. Селяни намагаються його зупинити: одні — за допомогою заколоту, інші — купуючи хліб за рахунок церковних коштовностей. Тут зіштовхуються дві сили — комнезамівці й сільські багатії.
У кульмінації твору 97 незаможних селян дають згоду на вилучення золотого хреста й чаші з церкви. За словами М. Куліша, «друга дія тчеться біля оновленої ікони, третя — у хаті куркуля Гирі, четверта — голод і людоїди...».
До вершинних здобутків М. Куліша належать п'єси «Мина Мазайло», «Патетична соната» і «Маклена Граса».
Важливе місце у творчості М. Куліша посідає лірична драма «Патетична соната» (1929). У цій п'єсі Україна — духовний та художній простір, у якому розвиваються події. Характери персонажів «Патетичної сонати» розкриваються через їхнє ставлення до долі України, розуміння її історичного буття.
На сцені — міський будинок, у сирому підвалі якого живе робітник Оврам з дружиною, на першому поверсі — учитель Іван Ступай-Ступаненко з дочкою Мариною, на другому — генерал Пероцький з двома синами, а на горищі винаймає кімнату студент Ілько Юга — головний герой твору. Драматург розкриває події саме через його сприйняття. В основі сюжету — кохання ідеаліста й мрійника Ілька до Марини, а також зображено боротьбу за владу в пореволюційному місті.
Кожен з героїв узагальнює певну світоглядну й духовну силу в Україні під час революції та громадянської війни. Романтик і націоналіст Іван Ступай-Ступаненко мріє про незалежність держави, підтримує політику Центральної ради, а духовним ідеалом вважає запорозьке козацтво. Він переконаний, що Україна є духовним центром світу й що все українське є талановитим, підкреслено шанує рідну мову. Фінал сюжетної лінії цього персонажа символічний: він гине, так і не знайшовши шляху в майбуття України. Його погляди поділяє дочка Марина, проте вона практичніша, тому живе не лише гаслами, а шукає способів їхнього втілення: «Гармат би нам і кулеметів замість мрій, тату». Українська Жанна Д'Арк стає душею підпільного комітету, планує визвольне повстання, виступаючи його ідеологічним лідером.
Герої «Патетичної сонати» представляють різні моделі розвитку України. Генерал Пероцький уособлює прихильника монархічної влади, його син Андре стоїть на демократичних засадах розбудови суспільства. Для М. Куліша Пероцькі символізують панську інтерпретацію культури, тому він не поділяє їхніх поглядів, убачаючи в них наругу над засадами людяності. А ось Ілько Юга живе ідеалами вічної любові, спершу він не хоче приєднуватися до жодної політичної сили. Проте дуже скоро його вимріяний ідеал розбивається, а спустошений герой вливається в лави червоних.
Сцена з вистави за драмою М. Куліша «Патетична соната». У ролі Зіньки — Ф. Раневська. 1931 р.
Кількаповерховий будинок, у якому розвиваються події, нагадує вертеп, а хронологічні рамки (від Великодня до Великодня) свідчать про міфо-християнську будову п'єси. Усі події відбуваються під символічне звучання «Патетичної сонати» Л. ван Бетховена, яку так любить виконувати Марина.
Мотив патетичної сонати у творі М. Куліша втілює його основну ідею — прагнення людини до вічної гармонії та краси. Кожен з героїв сприймає її по-своєму, адже це втілення того духовного рівня, на якому він перебуває й з позиції якого оцінює світ і себе в ньому.
У неймовірних перипетіях революційних подій губиться душа мрійника Ілька. Тож у фінальній сцені він власноручно вбиває свою любов — Марину, борця за національну ідею. Постріл з револьвера ставить крапку в стосунках національно свідомих і червоних сил. Доводячи Ілька Югу до трагічного зламу, драматург, безсумнівно, мав на увазі трагічність усього покоління «розстріляного відродження», яке повірило «червоній ідеології».
А ось у соціально-психологічній драмі «Маклена Граса» (1932) дія відбувається в Польщі. Як і в «Патетичній сонаті», основні герої п'єси живуть в одному будинку. Така художня модель відображає соціальну ієрархію в суспільстві: нагорі, у найкращих кімнатах, живе господар будинку пан Зарембський, ґанок відведено заможній родині маклера Зброжека, у підвалі мешкають Граси, а за будинком на вулиці, у собачій будці, ночує музикант Падур. Однак це лише умовне соціальне тло. Найголовніше, як писав Ю. Шерех, — у цій п'єсі «тема людини стає на повний зріст і в повній оголеності, без усякого тла часу й побуту». Тобто місце дії та ситуація тут умовні. Батько 13-річної Маклени Стефан Граса важко хворіє, він не здатний заробити на життя своєї родини (у нього, окрім Маклени, є ще й молодша дочка). Пан Зарембський через несплату за помешкання вимагає в Граси звільнити приміщення. Проте хворий Стефан благає його почекати ще три дні. Маклеру Зброжеку була вигідна своя смерть, бо він був застрахований. Тому маклер пропонує Стефану Грасі за винагороду вбити себе, на що той відповідає: «Я задля своїх дітей на коліна стану, а задля твоїх убивати й тебе не стану. Хотів ще раз перед своєю загибеллю на мені заробити!..» Розвиток теми «вигідного вбивства» М. Куліш продовжує тим, що на пропозицію Зброжека зголошується 13-річна дівчинка Маклена. У фіналі зустрічаються Маклена й Зброжек для того, щоб реалізувати заплановане. Символічне звучання має сцена, коли Маклена рве злоті й стріляє в маклера.
Сцена з вистави «Маклена Граса» театру «Березіль» за однойменною драмою М. Куліша. У головних ролях — Н. Ужвій та М. Крушельницький. 1933 р.
Так М. Куліш показує трагічне протистояння людини і суспільства, оголює крах мрії про щасливе майбуття, адже це ненормально, коли 13-річна дівчинка змушена брати на себе непосильний тягар вирішення буттєвих, моральних проблем, хоча й робить вона це гідно (автор постійно наголошує на важливості гідності). Мотив безнадії, тривоги за світ і людину пронизує цю останню п'єсу драматурга, поставлену «Березолем» Л. Курбаса.
5. Опрацюйте матеріал про комедію М. Куліша «Мина Мазайло». Випишіть відомості з теорії літератури в зошит. Створіть літературний паспорт до п'єси.
Сатирична комедія «Мина Мазайло». Навесні 1929 р. комедію М. Куліша було поставлено в Дніпропетровську (нині Дніпро), Харкові й Києві. Л. Курбас на театральному диспуті оцінив цю п'єсу як «епохальне» явище для української літератури. У 1931 р. «Березіль» успішно ставив її і в Грузії. Однак у 1930 р. п'єсу було знято з репертуарів українських театрів.
У цьому творі на прикладі поведінки, позиції дійових осіб показано, якою мірою українське суспільство готове бути власне українським, наскільки ми є «третім сортом» і чи це усвідомлюємо. Тут автор ставить більше запитань, аніж дає на них відповідей. Як бачимо, ці проблеми актуальні й нині.
У комедії постають виразні характери з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом (Мокій — Баронова-Козино; дядько Тарас — тьотя Мотя); дотепні пародійні й карикатурні сцени.
Тема комедії, за висловом самого автора, — «міщанство й українізація». П'єса «Мина Мазайло» — це комедія типів і поз. Репліки між парами (Мина й Мокій, Рина й Уля, тьотя Мотя й дядько Тарас) вибудовують сюжет і конфліктний каркас твору, вони мають комічний характер. Як відомо, комічне поділяють на гумор і сатиру. «Мина Мазайло», за жанровим визначенням літературознавців, — сатирична комедія. Сам же автор визначив жанр п'єси як «філологічний водевіль».
Теорія літератури
САТИРИЧНА КОМЕДІЯ
Сатирична комедія — жанр драматичного твору, для якого характерним є гостре, дошкульне висміювання негативних явищ, поведінки та вчинків. Для втілення авторського задуму якнайширше підпорядковано засоби сатири: іронію, сарказм, гротеск, шарж, карикатуру та ін. Ці засоби використовуються в конфліктних ситуаціях між дійовими особами, виражаються в репліках і ремарках.
Афіша вистави «Мина Мазайло». 1930 р.
Як відомо, драматичний твір в основі сюжету має конфлікт. У «Мині Мазайлі» він полягає в прагненні одного з головних героїв змінити свій соціальний статус. Для цього службовець Мина Мазайло (типовий малорос) хоче змінити своє прізвище на «благородне» російське Мазєнін. Мина вважає, що через своє українське (для нього — мужицьке) прізвище він не може підніматися кар'єрними щаблями. Усе було б гаразд, якби не його син Мокій — максималіст з романтичною душею. Він, навпаки, шанувальник усього українського, намагається рішуче протистояти батькові. Мокій не тільки протестує проти зміни прізвища, він ще й пропонує додати до нього загублену частинку Квач — Мазайло-Квач. Уже перші ремарки й репліки Рини (коротка форма імені Мокрина) одразу вводять глядача (читача) у поле сюжетного й емоційного напруження — він починає уявляти й домислювати, що ж відбувалося до цього.
Композиційно комедія складається з чотирьох дій, кожна з яких розпочинається розмовою Рини з подругою Улею. Рина виступає в п'єсі стратегом і тактиком, саме вона розробляє «любовний» план, за яким сподівається «погасити» родинний конфлікт. Рина звертається до Улі з проханням закохати в себе брата, а чари для завоювання серця фанатика української мови вибирає «правильно»: це — «база» і сама «укрмова»:
«Рина. Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою... Тим-то й поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, узагалі прекрасну базу маєш».
Спершу любовна гра розвивається в тому напрямі, який намітила Рина: їй справді вдалося зацікавити Мокія своєю подругою, вона — маленька авантюристка, адже легко, на ходу, вигадує про любов Улі до українських фільмів, написів та афіш. Без сумніву, Рина — знавець характерів, вона добре знає психологію інтересів і запитів, симпатій та уподобань свого брата. Отже, у п'єсі Рині належить роль ініціатора однієї з комічних інтриг. Однак інтрига в тому, що запланована любовна гра розвивається за принципом «навпаки». З часом поведінка Улі перестає бути грою й переростає в глибокі інтимні почуття: ідеї Мокія виявляються дієвішими, аніж передбачала Рина. М. Куліш психологічно тонко ускладнює розвиток інтимної колізії: гра (Рина — Уля) переходить в антигру (Уля — Мокій).
Уже на початку другої дії любовний план Рини зазнає краху, але дівчина не помічає цього, вона каже вже закоханій Улі: «Мені здається, що він закохався... Принаймні закохується. Тільки ти, Бога ради, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він узагалі не українською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами...» На початку третьої дії інтимна інтрига досягає кульмінації, адже в цей момент з'ясовуються справжні стосунки в ланцюжку Уля — Мокій — Рина: Рина дізнається, що її план може провалитися; Уля зізнається в закоханості до Мокія, а внаслідок цього відкривається перспектива загострення ситуації в родині Мазайлів.
Любовна лінія в комедії супроводжується світоглядною. Характер кожного героя розкривається через його бачення України й української мови. Драматург уводить у сюжет твору колоритні постаті тьоті Моті й дядька Тараса.
Чи не перша репліка тьоті Моті нас переконує, що вона здатна бачити лише зовнішню форму, а не суть речей: «Не бачили? Не читали? "Харків” написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюся — отакими великими літерами: "Харків”. Дивлюся — не "Харьков”, а "Харків”! Нащо, питаюся, навіщо ви нам іспортілі город?» Тьотя Мотя — найколоритніший персонаж у творі, для розкриття її характеру автор використовує засоби комічного — шарж, іронію, сарказм і гротеск. У короткій, але інформативно місткій Кулішевій ремарці-характеристиці: «А тьотя Мотя ходила Наполеоном і думала» — шаржоване порівняння з Наполеоном довершується сповненим іронії дієсловом «думала». Чи здатна думати жінка, яка з переконанням промовляє сентенцію про менше зло від зґвалтування порівняно з українізацією? Недарма цю обмежену великоросійську шовіністку драматург наділяє простим ім'ям — Мотрона Розторгуєва, поселяє її в Курську біля... ринку. Дикий шовінізм виявляється в багатьох репліках тьоті, яка твердо переконана, що ніяких українців у світі не існує: «...не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями». Нарешті вона доходить висновку, що українці й українська мова — це «австріяцька видумка». Ця героїня щиро переконана у своїй геніальності, ставлячи, як на неї, риторичне запитання: «...невже ви не довіряєте й кому?.. Мені, Мотроні Розторгуєвій, з Курська?..»
І, звісно ж, про форму дбає (чи не найбільше) Мина Мазайло: його ідея змінити прізвище на більш благозвучне стає просто-таки нав'язливою ідеєю. Він хоче змінити не тільки прізвище, щоб прикрити своє мужицьке походження, а й наймає вчительку «правильних проізношеній». Гротескно забарвленими є сцени занять, коли, використовуючи прийоми міжмовної омонімії та фонетичних відмінностей української й російської мов, автор переплітає словесну гру антагоністичних таборів: з одного боку, Мини й Баронової-Козино, а з іншого — Мокія й Улі. Літературознавці також, як і сам автор, називають комедію «Мина Мазайло» філологічною через те, що в ній порушено мовні проблеми — устами Мокія автор розкриває синонімічне багатство й милозвучність української мови. Інколи в читача може скластися враження, ніби він читає довідник з культури українського мовлення. Проте милозвучність і синонімічне багатство — непереконливий аргумент для Мини, як і для його дочки й дружини. У третій дії М. Куліш збирає всіх дійових осіб в одному приміщенні.
Комікс за мотивами п'єси М. Куліша «Мина Мазайло». 2008 р.
У мовно-світоглядній полеміці кожен герой розкривається остаточно. Фактично ця сцена стає комічно-сатиричним парадом характерів, уподобань і цінностей; вона дає можливість простежити, як послідовно, багатогранно й рельєфно виявляють себе під час дискусії дійові особи твору.
Розв'язка в комедії настає в той момент, коли Мина Мазайло дізнається з газети про своє звільнення через... опір українізації. Вона, як бачимо, для цього героя трагічна.
Дехто з читачів (глядачів) може поставити запитання: «А хто ж з дійових осіб є позитивним героєм? З цього приводу процитуємо Ю. Шевельова: «Збожеволіла на національному питанні частина української еміграції шукає позитивного представника українського народу то в дядькові Тарасові, то в Мокієві. Інша частина, спеціалізована на доносах, каже, що позитивні герої — комсомольці. Те й те — однаковий абсурд. Усі постаті комедії — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної ознаки — нечуваної в українському театрі легкості».
«Добрі» герої-комсомольці, прийшовши в чужий дім з... м'ячем, пропонують запровадити «всесвітню нумерну систему»! А яким постає в комедії фанатик «укрмови» Мокій, котрий страшенно потерпає від неграмотно написаних афіш: «Як стане коло української афіші — читає-читає, думає-думає, чи справжньою написано мовою, чи фальшивою!», — та й закохатися він здатен у дівчину лише через ту ж таки «укрмову».
Через рік після успішної прем'єри комедії в українських театрах остаточно «заніміла» й українізація в УСРР, а разом з нею було знято з репертуару й «Мину Мазайла». Як і передбачав Мина, з українізацією вийшов «пшик з бульбашкою», збулася й підозра дядька Тараса в підступному плані радянської влади «виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було». А на М. Куліша впала ще одна тінь неблагонадійності...
Ю. Шевельов високо оцінив «філологічний водевіль» М. Куліша: «...український театр дістав свою найкращу комедію, може, свою єдину комедію, якщо властивістю комедії вважати легкість, грайливість, ритмічність, грацію на підложжі глибокого, але тільки натякненого змісту».
До речі...
Режисер С. Проскурня 1991 р. зняв фільм-виставу «Мина Мазайло» (у двох частинах). Радимо на дозвіллі переглянути його й оцінити гру неперевершеної Т. Яценко, яка зіграла в ньому роль тьоті Моті.
Youtube Фільм-вистава «Мина Мазайло»
Довідка
Тамара Яценко (нар. 1955 р.) — відома українська актриса театру й кіно. Народилася на Київщині. Навчалася в Києві й Москві. З 1979 р. — прима Київського академічного «Молодого театру». Майстерно зіграла роль Проні Прокопівни у виставі «За двома зайцями». Знялася у фільмі-виставі «Мина Мазайло» (1991), у фільмах «Народний Малахій» (1991), «По-модньому» (1992), «Сад Гетсиманський» (1993), «Пастка» (1994), у серіалі «Леся + Рома» (2004) та ін. Узяла участь в озвученні мультфільмів «Нікчемний я» і «Русалонька». Нині працює в Київському драматичному театрі «Браво». Народна артистка України.
6. Перегляньте документальний фільм «"Розстріляне відродження”. Микола Куліш» (7 хв 21 с) і виконайте завдання.
Youtube «Розстріляне відродження». Микола Куліш
A. Коли М. Куліш почав критикувати радянську владу?
Б. За яких обставин письменника заарештували?
B. Розкажіть про любовні колізії в житті М. Куліша.
Г. На що проливає світло нещодавно знайдений лист, написаний співкамерником М. Куліша?
7. Виконайте завдання.
1. Своє ставлення до української мови (з байдужого на прихильне) з часом змінює
А Уля
Б Рина
В Килина
Г тьотя Мотя
2. Події в комедії «Мина Мазайло» розгортаються в такій послідовності
А телеграма до Курська — приїзд тьоті Моті — звільнення з посади Мазайла — навчання «правильних проізношеній»
Б звільнення з посади Мазайла — телеграма до Курська — приїзд тьоті Моті — навчання «правильних проізношеній»
В телеграма до Курська — навчання «правильних проізношеній» — приїзд тьоті Моті — звільнення з посади Мазайла
Г приїзд тьоті Моті — телеграма до Курська — звільнення з посади Мазайла — навчання «правильних проізношеній»
Д телеграма до Курська — звільнення з посади Мазайла — навчання «правильних проізношеній» — приїзд тьоті Моті
3. Установіть відповідність.
4. Розкажіть про розвиток драматургії й театру в Україні в 1920-х роках.
5. Що ви знаєте про життя та діяльність Л. Курбаса?
6. Чи сприятливою була для Л. Курбаса й М. Куліша співпраця? Чому?
7. Яка тематика п'єс М. Куліша? У чому полягає новаторство драматурга?
8. За які «гріхи», на вашу думку, комедію «Мина Мазайло» 1930 р. було вилучено з репертуару українських театрів?
9. Пригадайте вивчене про «театр абсурду» на уроках зарубіжної літератури. Чим твори М. Куліша споріднені з драматургією Г. Ібсена, Б. Шоу та Б. Брехта?
10. Яка сцена в комедії «Мина Мазайло» вам запам'яталася найбільше? Чому саме ця сцена?
11. Якби вам довелося зіграти роль у комедії «Мина Мазайло», то яку б ви вибрали? Поясніть свій вибір.
12. Чи вважаєте ви, що проблеми, порушені в комедії М. Куліша «Мина Мазайло», актуальні й нині в незалежній Україні? Візьміть участь у дискусії в класі, навівши переконливі аргументи, використавши конкретні приклади.
Домашнє завдання
- 1. Поміркуйте над походженням імен дійових осіб з комедії М. Куліша «Мина Мазайло». Чому саме такими іменами автор наділив своїх літературних героїв?
- 2. Випишіть яскраві ремарки з комедії М. Куліша «Мина Мазайло». Поясніть їхню роль у характеротворенні дійових осіб.
- 3. Підготуйте мультимедійну презентацію про український театр 20-30-х років XX ст., про Л. Курбаса й М. Куліша (за бажанням).
Використана література
- Іванюк С. Міфи про Миколу Куліша / Сергій Іванюк // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». — 1998. — Т. 4. — С. 75-83. — (Серія «Філологія»).
- Кузякіна Н. Траєкторія доль / Наталя Кузякіна. — К. : Темпора, 2010.
- Куліш А. Спогади про Миколу Куліша // Куліш М. Твори: В 2 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 695-753.
- Наєнко М. Художня література України / М. Наєнко. — К., 2007. — С. 845-857.
- Панченко В. Арки і шибениці (драматургія Миколи Куліша) // Панченко В. Неубієнна література: дослідницькі етюди. — К., 2007. — С. 203-244.
- Танюк Л. Драма Миколи Куліша // Куліш М. Твори: В 2 т. — К., 1990. — Т. 1. — С. 3-35.
Коментарі (0)