|
У Західній Україні початок ХХ ст. був ознаменований апофеозом творчості такого титана, як Іван Франко (його поему «Мойсей» було навіть висунуто на здобуття Нобелівської премії), лірикою та історичною романістикою Богдана Лепкого, історичними художніми текстами Гната Хоткевича, лірикою «чи не першого піонера модернізму» Василя Пачовського, історичною «малою» і «великою» прозою Андрія Чайковського, сповненою експресіоністичної сили новелістикою Василя Стефаника, модерною новелістикою Михайла Яцкова, стрімким входженням у літературу Гірської Орлиці - Ольги Кобилянської, імпресіоністичною прозою Марка Черемшини. Західноукраїнське красне письменство першої третини ХХ ст. мало вагомий жіночий компонент: Наталя Кобринська, Уляна Кравченко, Катря Гриневичева, Марійка Підгірянка, Ірина Вільде. Та найважливіше, що західноукраїнські митці спромоглися на виразну національну самоідентифікацію. Модернізм, сповідуваний спочатку лише «молодомузівцями», у західноукраїнському красному письменстві з кожним роком набував усе більшого поширення й опановував як представників старшого покоління (І. Франко «Сойчине крило»), так і творчу інтелігенцію молодших поколінь: В. Стефаник («Діточа пригода», «Марія», «Дід Гриць»), Г. Хоткевич («Камінна душа», «Олекса Довбуш»), А. Чайковський («Віддячився», «Украдений син», «Сагайдачний»), А. Лотоцький («Кужіль і меч», «Роксоляна»), Марко Черемшина («Карби», «Село вигибає»), М. Яцків («Муза на чорному коні»). Сергій Єфремов слушно писав: «Сила тенденції - вдержати українське письменство в межах простонародності мусила скоритись перед силою факту, отого всестороннього розвитку». Модернізм, зокрема такі його течії, як неоромантизм та неореалізм, у західноукраїнському красному письменстві домінували. Навіть сучасник І. Франка В. Щурат, який колись метав громи і блискавки на «Зів'яле листя» і звинувачував Івана Яковича в декадентстві, сам досить талановитий поет і перекладач, у власній творчості суттєво відійшов від жалів, болів і сліз, притаманних поетам-народникам: «Сон, понура тиша, нидіння, мляве животіння в темряві, панування темної ночі - і раптом осяйне світло блискавки, що роздирає темряву, - так поет уявляє собі життя. В блискавці бачить він "з пітьмою бій мислі живої”, в громі - спосіб оживити сонну природу і приспану людину» (Сергій Єфремов)....
|