Войти
Закрыть

Талант, подарований Україні: Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

8 Клас

Іван Карпович Тобілевич — таке справжнє прізвище відомого українського драматурга Івана Карпенка-Карого. Він народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда Херсонської губернії. Карпо Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив із зубожілого дворянського роду. Євген Чикаленко1, хороший знайомий сім’ї, згадував, що в нього «були в зачатку всі ті таланти, що так яскраво розвинулись у його дітей». Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з містечка Саксагані Катеринославської губернії. Її предки були козаками, але потім їх було закріпачено. За переказами, Карпо Адамович викупив дівчину з кріпацтва й одружився з нею. Від природи обдарована музично, вона співала дітям багато українських народних пісень і музичні партії з надзвичайно популярної на той час п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». Її виховання позначилося на формуванні мистецьких смаків дітей. 1 Чикаленко Євген Харлампійович (1861-1929) — визначний громадський діяч, меценат української культури, видавець, публіцист. Родина Тобілевичів виплекала таланти чотирьох видатних українських театральних діячів. Найстарший, Іван, — відомий драматург і актор Карпенко-Карий; Марія — талановита співачка, що працювала під псевдонімом Садовська-Барілотті; Микола Садовський — один із засновників професійного українського театру; Панас Саксаганський — актор, режисер, драматург, педагог. Усі четверо пов’язали свої сценічні псевдоніми переважно з біографіями батьків2....
0 Переглянути

«Театр корифеїв»

8 Клас

У 1901 р. в Києві вийшла книжка «Корифеи украинской сцены», що розповідала про театральних діячів останньої чверті ХІХ ст. Відтоді найвизначніших режисерів, акторів, драматургів, співаків, які започаткували перший професійний театр в Україні, стали називати «корифеями». До них належали Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Ганна Затиркевич-Карпинська й інші. У 1882 р., як писав І. Франко, «склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави». 27 жовтня 1882 р. театральні діячі Єлисаветграда на чолі з режисером Марком Кропивницьким здійснили постановку драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька. Захопленню публіки не було меж! Перед новоствореною трупою1 відкривались перспективи гастролей містами України. І скрізь, де актори виступали, вони мали незмінний успіх. Але М. Кропивницький, який узяв на себе всі клопоти щодо організації роботи театрального колективу, усвідомлював, що українське драматичне мистецтво буде захищене від утисків влади тільки за умови, якщо підкорить Санкт-Петербург....
0 Переглянути

Надія національної драми

8 Клас

Автор у такому творі майже нічим себе не виявляє, а дійові особи розкриваються через вчинки, діалоги та монологи, характеристику їх іншими дійовими особами чи самохарактеристику, мову тощо. Щоб вистава захопила глядачів, робота драматурга має бути філігранною3. Йому необхідно обрати момент у житті дійових осіб, коли найсильніше виявляються характери героїв і протиставлені їхні погляди. Драматург має написати репліки дійових осіб так, щоб дія була динамічною і захопливою. 3 Філігранний — продуманий або опрацьований до найменших деталей. У цьому розділі ви вивчатимете трагікомедію І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», створену 1889 р., тому особливості драми розглянемо на прикладі класичних п’єс ХІХ ст. Драматичний твір поділяється на дії (акти), кожна з яких своєю чергою — на яви4. На початку твору завжди вміщено список дійових осіб. Поява нової дійової особи відділяє одну яву від іншої. У класичному драматичному творі невелика кількість дійових осіб й одна сюжетна лінія. Події зазвичай розгортаються від минулого до майбутнього, місце дії залишається переважно незмінним. Рушієм дії в драматичному творі є гострий конфлікт. Свої зауваження і доповнення (місце дії, особливості гри акторів тощо) автор передає через ремарки5....
0 Переглянути

Ритми й образи сучасної української поезії (кінець ХХ — початок ХХІ ст.): Галина Кирпа (Народилася 1950 р.)

8 Клас

Галина Миколаївна Кирпа народилася 1 січня 1950 р. на хуторі поблизу села Любарці на Київщині. Закінчила Любарецьку середню школу та філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Працювала на видавничій та журналістській роботі. Перекладачка. Авторка книжок «День народження грому» (1984), «Гостини» (1986), «Цвіт королевий» (1988), «Ковток тиші» (1999), «Будинок старий, як світ» (1999), «Чарівний вузлик» (2000), «Слон мандрує до мами» (2001) та ін....
0 Переглянути

Ритми й образи сучасної української поезії (кінець ХХ — початок ХХІ ст.): Ігор Павлюк (Народився 1967 р.)

8 Клас

Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 р. в с. Ужова на Волині. Навчався в Ленінградському вищому військовому інженерному училищі. На другому курсі, коли почав писати вірші, подав рапорт на відрахування з навчання. Був відряджений у забайкальську тайгу будувати автомобільну дорогу із в’язнями. У 1992 р. закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка. Працював у засобах масової інформації. Автор 26 книг, серед яких — збірки ліричних творів «Нетутешній вітер» (1993), «Голос денного Місяця» (1994), «Скляна корчма» (1995), «Алергія на вічність» (1999), «Стихія» (2002) та ін., прози — «Біографія дерева племені поетів» (2003), «Заборонений цвіт» (2007); п’єси для дітей «Літаючий казан» (2003) та ін. Твори поета перекладено в багатьох країнах світу....
0 Переглянути

Ритми й образи сучасної української поезії (кінець ХХ — початок ХХІ ст.): Анатолій Мойсієнко (Народився 1948 р.)

8 Клас

Анатолій Кирилович Мойсієнко народився 9 липня 1948 р. в с. Бурівка на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. Гоголя. Доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор поетичних збірок «Приємлю» (1986), «Сонети і верлібри» (1996, 1998), «Шахопоезія» (1997), «Сім струн» (1998, 1999), «Віче мечів» (1999), «Нові поезії» (2000), «Спалені камені» (2003), «Вибране» (2006), «З чернігівських садів: нові сонети і верлібри» (2008). Твори Анатолія Мойсієнка перекладено на сім мов світу. Сам він перекладає з німецької і слов’янських мов....
0 Переглянути

Ритми й образи сучасної української поезії (кінець ХХ — початок ХХІ ст.): Іван Малкович (Народився 1961 р.)

8 Клас

Іван Антонович Малкович народився 10 травня 1961 р. в с. Нижній Березів на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище та філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. У 1992 р. заснував видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010). Вірші Малковича перекладено на англійську, німецьку, італійську, російську, польську, литовську, грузинську й інші мови....
0 Переглянути

Ритми й образи сучасної української поезії (кінець ХХ — початок ХХІ ст.): Василь Герасим'юк (Народився 1956 р.)

8 Клас

Василь Дмитрович Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в м. Караганді (Казахстан). Після повернення родини в Україну навчався спочатку в рідному селі Прокурава на Гуцульщині, потім — у м. Коломия. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Автор поетичних книг «Смереки» (1982), «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1989), «Серпень за старим стилем» (2000). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка....
0 Переглянути

Тепло поетичного слова Василя Голобородька (Народився 1945 р.)

8 Клас

Усупереч радянському вихованню, Василь змалку, як спраглий подорожній до води, тягнувся до глибоких джерел народного словесного мистецтва. У п’ятнадцять років він почав збирати фольклорні твори та робити етнографічні записи. Це захоплення поет не полишає все життя, вони стали для нього взірцем для витворення образної системи власної поезії. В одинадцятому класі школи-інтернату в с. Верхнє під Лисичанськом, де продовжив навчання, Василь почав віршувати. «Після дощу» — так називався перший його вірш, надрукований 7 травня 1963 р. в лисичанській міській газеті «Новый путь». У цьому ж році з’явилось також кілька добірок віршів у республіканській пресі. Молодого автора помітили такі відомі поети, як Андрій Малишко та Дмитро Павличко, літературознавець Іван Дзюба. Рідкісний випадок, але вже через три роки після дебюту Олесь Гончар1 назвав 20-літнього Василя Голобородька «надією української літератури». Юнак був сповнений нових творчих планів. 1 Гончар Олесь (Олександр) Терентійович (1918-1995) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Перший лауреат премії імені Тараса Шевченка, голова Спілки письменників України (1959-1971), академік АН України. Він вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, але провчився лише рік. У 1964 р. завершилась «хрущовська відлига» — і Василя відрахували з навчання. Він повернувся на малу батьківщину й відновився в Донецькому університеті. Через рік В. Голобородька знову було відраховано з формулюванням «за дії, не сумісні зі званням студента». Насправді ж — за вільнолюбні погляди, опір русифікації та поширення серед студентів забороненої літератури. У цьому ж році через втручання КДБ2 заборонено до друку його першу опетичну збірку. «У Луганськ приїхав кадебіст, — згадував В. І. Голобородько, — і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Я не погодився»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 60 61 62 63 64 65 66 67 68 ... 229
Назад

Навігація