Войти
Закрыть

Українські народні балади: різноманіття людських доль

9 Клас

Як бачимо, за тематикою балади подібні до суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Але відмінність між ними полягає в тому, що балади мають сюжет, який зазвичай закінчується перевтіленням героїв. Майже неможливо знайти теми, яка не була б відображена в баладах. У них змальовано різні стосунки між людьми (коханими, членами родини, ворогами); її персонажами є як герої, що віддають життя заради батьківщини, так і негідники (розбійники, убивці тощо). Більше того — балада може зображувати зв’язок людини з потойбічним світом (духами, мерцями, демонами), фантастичні явища й незвичайні перетворення. Значення балад точно сформулював фольклорист Олексій Дей: «Відтворюючи несподівано гострі конфлікти та психологічні стани в хвилини найвищого напруження людських пристрастей і переживань у переважно трагічних ситуаціях, балади викликають глибокі зворушення...». Основні ознаки балади як фольклорного жанру 1. Невеликий обсяг твору. 2. Наявність елементів сюжету, але через невеликий обсяг балада відображає тільки найважливіші моменти. Епізоди пов’язані з особистим або сімейним життям, але в баладі можуть бути зображені незвичайні події, фантастичні елементи, метаморфози (перетворення): дівчина перетворюється на тополю, русалки забирають до себе у воду дівчину й ін....

Родинно-побутові пісні — перлини задушевності

9 Клас

Коли мова заходить про український патріотизм, то навіть ті, для кого слово «Батьківщина» — не порожній звук, часто починають мислити шаблонами. У цьому контексті лунає традиційно «мова калинова», «пісня солов’їна», а вишиванки й рушники стають зовнішнім — необхідним, але формальним атрибутом вияву патріотизму. Частина з нас збайдужіла до української мови й вільно послуговується мовою сусіднього народу, наше серце іноді холодно мовчить, коли лунає українська народна пісня. А втім нам є чим пишатися! Мовознавці вважають українську мову за милозвучністю другою у світі після італійської, а українським народним пісням немає рівних серед пісень різних народів світу! Жодна нація за всю історію не створила такої кількості пісень, як українці, — визнає ЮНЕСКО1. За найскромнішими підрахунками — близько 200 тисяч, за іншими — майже пів мільйона! Коли їх слухаєш, то чуєш, як крізь століття до тебе промовляє твій величний народ. Українські народні пісні, як і танці, вишиванки, рушники, козацькі звичаї, традиції — це той генетичний національний код, який зв’язує покоління невидимою, але міцною ниточкою. Бути патріотом — це не тільки заявляти, що любиш свою Батьківщину. Бути патріотом — означає послуговуватися мовою народу України, знати його історію, культуру й розуміти, як духовні надбання, створені нашими предками понад тисячоліття тому, пронести в майбутнє, передати наступним поколінням. 1 ЮНЕСКО — спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка за співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національних культур, охороні пам’яток культури тощо. Усна народна творчість Навчальний маршрут розділу У цьому розділі ви пригадаєте, як виник український фольклор і в чому полягає його багатство й розмаїття; ознайомитеся з родинно-побутовими піснями та їх видами; народними баладами та їх тематичними групами; прочитаєте родинно-побутові пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько...», «Ой під вишнею, під черешнею...»; народні балади «Ой летіла стріла...», «Ой на горі вогонь горить...»; вивчите напам’ять одну баладу або пісню (на вибір)...

Вступ, або Навіщо ми читаємо класиків?

9 Клас

Навіть якщо хтось і не хоче це усвідомлювати, але мистецтво супроводжує людство повсякчас. Йому властива цікава ознака: у певні періоди першість ведуть окремі види. Так, в епоху античності розквітали театр, скульптура, архітектура. В епоху Відродження — література, живопис. У XIX ст. людство захоплювалося літературою. А що сьогодні? Молодь віддає перевагу комп’ютерним іграм, теле- та відеофільмам, кіно, музиці, а книжки, як і сам процес читання, видаються багатьом нецікавими та втомливими. Справді, у XXI ст. не можна стверджувати, що художня література серед інших видів мистецтва посідає почесне перше місце. Водночас це не означає, що немає її палких прихильників, а вона не відіграє важливої ролі в духовному житті людини й народу загалом. Пригадайте з власного досвіду, чи переживали ви ось такі моменти. Перегорнуто останню сторінку твору, а на серці так тепло, так хороше, ніби не хочеться розставатися з найріднішими людьми, друзями або близькими родичами. Чи плакали ви хоча б один-єдиний раз, коли сюжет літературного твору закінчувався трагічно? Чи не замислювалися ви над тим, чому людина загинула, за які ідеали, у якому віці? Дуже пафосний твір, — скажете ви. Гаразд. А якщо ви любите детективи, то чи не розгадували разом з автором ребус про вбивцю? А пригадайте, чи у вашому серці не залишився хоча б рядок з поетичного тексту, який ви вивчили на уроках літератури? І цей рядок вряди-годи зринає у вашій пам’яті, і зринає в такі миті, коли вам ця думка чи емоція, висловлена в ньому, вкрай потрібна?...

Захисниця покривджених і поневолених: Марко Вовчок (1833—1907). «Інститутка»

9 Клас

Уже першою своєю книгою — «Народними оповіданнями» — Марко Вовчок заявила про своє художнє кредо: змальовувати життя простих людей, покріпачений народ, позбавлений найголовнішого — волі. Так, в оповіданні «Козачка» зображено історію вільної дівчини Олесі, яка одружується з бідолахою-кріпаком, бо слухає голос свого закоханого серця. Олеся народилася в багатій козацькій сім'ї. Батьки дуже любили своє єдину дитину, випестили її, виростили життєрадісною, привітною, ласкавою. Дівчина закохалася у вродливого, але бідного парубка-кріпака Івана Золотаренка. Вона переконана, що щастя — не в багатстві, тому й міркує так: «Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?» Проте, одружившись із кріпаком, Олеся відчула на собі весь тягар кріпацького життя. Пан насильно розлучив батька з родиною, матір — із синами. Навіть після смерті чоловіка вона не домагалася звільнення з кріпацтва, бо не знала закону, що вільна козачка після смерті чоловіка-кріпака могла стати незалежною. Бідолашна жінка помирає в невимовних стражданнях. Оскільки джерело «Народних оповідань» — розповіді простих людей про власне життя, то їхні історії письменниця змальовувала ніби зсередини, використовуючи голос самого героя. Відтак така задушевна розповідь-сповідь розкривала його духовний світ, найпотаємніші думки, почування, мрії. Найчастіше такими оповідачами виступали жінки-селянки, найбільш принижені й зневажені в суспільстві («Сестра», «Одарка», «Викуп», «Ледащиця», «Горпина»). У «Народних оповіданнях» сам український народ заговорив про свої страждання й надії на визволення. Уже не окремі вади злих панів, як у творах Г. Квітки-Основ'яненка, а весь несправедливий лад заперечується у творах Марка Вовчка....

Захисниця покривджених і поневолених: Марко Вовчок (1833—1907)

9 Клас

Марко Вовчок — псевдонім Марії Олександрівни Вілінської. Її твори належать трьом літературам — українській, російській, французькій, проте найбільше вона зробила для українського письменства, збагативши його оригінальними творами. Це перша жінка-письменниця в українській літературі, яка не лише здобула популярність і визнання, а й увійшла в коло таких уже добре відомих корифеїв вітчизняного письменства, як Т. Шевченко та П. Куліш. Її твори перекладалися російською мовою, і завдяки ним російський читач більше знав про Україну, яку тоді називали Малоросією. Життєвий і творчий шлях письменниці Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 (10) грудня 1833 року в збіднілій дворянській родині в Орловській губернії. Дівчинка рано втратила батька, який, на думку одного з дослідників творчості Марка Вовчка Миколи Зерова, походив із західної губернії, і весь його рід, імовірно, білоруський, а не російський. Дитинство її не можна назвати щасливим — вітчим-алкоголік був егоїстичним і жорстоким. Щоб ізолювати доньку від нього і його товариства, мати часто відправляла її до своїх родичів Писарєвих, у яких підростав син Дмитро — майбутній російський критик. Тут вона вивчала іноземні мови (Марія Олександрівна знала вісім іноземних мов, серед них — англійську, німецьку, французьку, італійську, польську), багато читала художньої літератури, захоплювалася музикою. У дванадцятирічному віці її віддали до Харківського жіночого пансіону, а потім дівчина жила у своєї багатої тітки в Орлі на правах бідної родички — чи то вихованки, чи то виховательки тітчиних дітей. Зовсім юною, у 1851 р., Марія одружується з Опанасом Марковичем, фольклористом й етнографом1, членом Кирило-Мефодіївського братства, який за участь у ньому відбував трирічне заслання в Орлі....

Ратай на ниві української культури: Пантелеймон Куліш (1819—1897). «Чорна рада»

9 Клас

У більшості європейських літератур роман утверджується в кінці XVIII ст. Його трактують як вільний жанр без суворих правил, зорієнтований на змалювання приватної людини, у центрі якого, як правило, — любовна історія. Невипадково довгий час роман вважають спорідненим з романсом — ліричним твором про вічне кохання та незвичайні події, з ним пов'язані. Найвищого розквіту цей жанр досяг у ХІХ ст. Основоположником історичного роману був Вальтер Скотт, твори якого, присвячені переважно подіям шотландського Середньовіччя, стали відомі всій Європі («Айвенго», «Талісман», «Пуритани»). Але особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля («Червоне і чорне»), О. де Бальзака («Батько Горіо», «Євгенія Гранде»), Г. Флобера («Мадам Боварі»), Е. Золя (цикл романів «Ругон-Маккари»), Ч. Діккенса («Домбі і син»), Ф. Достоєвського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»). У них письменники художньо осмислювали суспільні конфлікти, питання моралі, відтворювали найтонші й найскладніші порухи душі, характери в їх формуванні, становленні та розвитку. Кращі зразки цього жанру стали скарбницею світової літератури, без знайомства з якими не можна уявити сучасну освічену людину. Хронологічно першим в історії української романістики є твір Пантелеймона Куліша «Чорна рада» (1857). Закономірно виникає питання: чому так запізно, порівняно з іншими європейськими літературами, виникає український роман? Відповідь на поверхні: драматичні зовнішні обставини, найперше, соціально-політичні, не сприяли появі книг великого формату, до яких належить роман. Це й заборона української мови, і цензурні перешкоди, і навіть відсутність типографських можливостей — невеличку поетичну збірочку ще можна було випустити у світ, а от кількасотсторінковий роман — майже неможливо! Уже в 90-х роках ХІХ ст. І. Нечуй-Левицький з болем писав про ці проблеми, отже, вони тривали й далі: «...ходить така чутка, що є приказ цензорам не пускати українських книжок, здорових та показних, а тільки дрібненькі та маленькі казки, водевілі тощо, задля того, щоб українська література була непримітна і не мала впливової та ще й культурної сили і вартості»....

Ратай на ниві української культури: Пантелеймон Куліш (1819—1897)

9 Клас

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району Сумської області). Його ім'я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв'язок свого імені з вогнем, полум'ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного. Полюбляв він, і коли його кликали «Паньком Олельковичем», — це підкреслювало зв'язок по батьковій лінії з київськими князями Олельковичами. Деякі зі своїх творів він підписував псевдонімом Пантелеймон Олелькович. Насправді ж найближчі родинні корені письменника — козацькі. Його батько походив з козацької старшини, а мати — з родини сотника. Дитинство хлопчика овіяне народними піснями, переказами про козацьке минуле, які він чув від матері й сестри, котрих рано втратив. Азам грамоти його навчила сестра, а далі — навчання в Новгород-Сіверській гімназії, у стінах якої П. Куліш знайомиться зі збірником українських народних пісень, виданих М. Максимовичем, першим ректором Київського університету Святого Володимира. Захоплений красою народного слова гімназист сам починає записувати народні пісні, а також читає твори П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка. У гімназії він пише і своє перше оповідання «Циган», яке стало літературною обробкою почутої від матері казки. Саме фольклор, українська книга визначили його захоплення літературою, його українську ідею....

Біблія в житті Тараса Шевченка. Творчість Тараса Шевченка і її роль в історії української літератури

9 Клас

Ушанування пам'яті поета в Україні й за кордоном. Твори Т. Шевченка перекладені більш ніж 130-ма мовами народів світу. Сотні перекладачів у різних країнах зверталися до Шевченкового слова, чимало з них спеціально вивчали українську мову, щоб читати поетові твори в оригіналі. Крім перекладів, друкуються наукові розвідки про життя і творчість українського поета в Болгарії, Німеччині, Канаді, США, Польщі, Англії, Франції, Італії. Інтерес до творчості Т. Шевченка зростає в Японії, Китаї, країнах Латинської Америки, Африки, в Австралії. З 1962 р. щорічно присуджується премія імені Т Г. Шевченка за найвидатніші досягнення в літературі й мистецтві. На тексти й мотиви творів Т. Шевченка створено близько 500 музичних творів (хорових, оперних, сольних, хореографічних та інших). Всесвітня слава Кобзаря засвідчена численними пам'ятниками, установленими і в Україні (на рідній землі Кобзаря їх налічується 1256), так і в різних куточках світу. Перше погруддя поета було встановлене ще наприкінці ХІХ ст. на півострові Мангишлак, у форті Олександрівському (колишньому Новопетрівському укріпленні, де служив Т. Шевченко). Кошти на його спорудження збирали офіцери-демократи. Цей пам'ятник проіснував до 1920 р. Уже у ХХ ст. з'явилися монументи Кобзареві в Канаді, США, Румунії, Франції. Скажімо, відкриття пам'ятника у Вашингтоні в 1964 р. перетворилося на урочисте свято, на якому з промовою виступив екс-президент США Дуайт Ейзенхауер. І сьогодні в різних куточках світу пам'ятають про великого українського поета, віддають йому шану. Так, у 2008 р. в Пекіні відкрито єдиний не лише в Китаї, а й у всьому азіатському регіоні пам'ятник Т. Шевченку. У 2010 р. в столиці Данського королівства з'явився монумент українському поету, який є першим і поки що єдиним у Скандинавії. Усього в світі налічується близько 500 пам'ятників Кобзареві....

Навігація