Словник термінів і понять 10 клас Борзенко, Лобусова (рівень стандарту)
- 7-12-2022, 11:00
- 224
| ... |
Олександр Олесь (1878—1944). «О слово рідне! Орле скутий!..»
- 7-12-2022, 10:59
- 283
| Олександру Олесю належить авторство низки драматичних творів неоромантичного й символістського характеру. Драматичний етюд «По дорозі в Казку» поєднав риси обох цих напрямів. Від неоромантизму у творі — конфлікт між мрією та дійсністю, героєм і юрбою, а від символізму — уникнення життєвої конкретики й символічний підтекст. Та й сам жанр драматичного етюду здебільшого використовувався в символізмі, адже він представляє, як правило, лише якийсь один епізод з одноплановими персонажами, котрі сприймаються як образи-символи. У драматичному етюді Олександра Олеся знаходимо саме такі образи: Він і юрба. Дівчина, Хлопчик із Казки. А сюжет твору по-справжньому розкривається лише завдяки підтексту: Він веде юрбу з темного лісу до далекої Казки, де завжди світить сонце. Дорогою люди втомлюються і зневірюються, а їхнє ставлення до провідника змінюється — від захоплення й сліпого обожнення до неприхованої зневаги. Він і сам починає сумніватися, чи не помилився у виборі шляху. Висміявши й закидавши свого лідера камінням, розчарована юрба повертає до лісу. І тоді до смертельно пораненого провідника виходить Хлопчик, який відхиляє гілки дерев і показує сонячне проміння й таку близьку браму омріяної... |
Олександр Олесь (1878—1944). Чари ночі
- 7-12-2022, 10:59
- 237
| Зрозуміло, чому саме поет використав на позначення рідного слова образ «скутого орла». Він символізує волелюбність і великі, ще не задіяні повною мірою потенційні можливості мови в розбудові національного життя. У часи випробувань саме мова допомагала українцям опиратися поневоленню. Вона й досі залишається ефективною духовною зброєю в боротьбі за свободу й незалежність. У першій строфі автор указав не лише на загрозу з боку чужинців-поневолювачів. Він порушив важливе питання внутрішньої несвободи та пов'язав його з проблемою батьків і дітей. Слово — це ще й «співочий грім батьків», «дітьми безпам'ятно забутий». Не в останню чергу байдужість і забуття самих українців спричинилися до обмеження можливостей рідного слова. Друга строфа встановлює стійкі асоціації між мовою й батьківщиною. А деякі рядки взагалі сприймаються як алюзії до відомих образів Шевченкового «Заповіту» («Шовковий спів степів широких, / Дніпра між ними левій рев...»).... |
Олександр Олесь (1878—1944). «З журбою радість обнялась...»
- 7-12-2022, 10:58
- 264
| «Чари ночі» представляють інтимну лірику Олександра Олеся. У творі поєдналися традиційні для інтимної поезії мотиви кохання, молодості, щастя. Образність не надто складна й теж традиційна: весна, солов'ї, пісні, верби й квітки... Настрій піднесений, тон урочистий, а емоції переливаються через край. Автор чи не навмисно вдається до спрощення, щоб відтворити оптимізм і безапеляційність молодості, щиро переконаної у своїй правоті. Та й сама природа в солов'їному співі промовляє: «Цілуй, цілуй, цілуй її — / Знов молодість не буде». Паралелізм відіграє важливу роль у художній організації твору. Він допомагає підтримувати загальне відчуття гармонії й рівноваги між людиною та довкіллям. Весняний солов'їний спів викликає в уяві читачів усталену асоціацію: весна — пора кохання. Одухотворена природа представлена відповідними образами: «Поглянь, уся земля тремтить / В палких обіймах ночі...». Та й весь твір організовано так, що немов сама природа «промовляє» до читача: у солов'їному співі «оприявнюється» монолог-звернення до уявного адресата.... |
Олександр Олесь (1878—1944)
- 7-12-2022, 10:58
- 247
| Олександр Іванович Кандиба (Олександр Олесь — літературний псевдонім) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля Харківської губернії (нині — Сумська область). Батьків рід був чумацьким, материн — селянський. Батько майбутнього поета працював на рибних промислах на Волзі, де й загинув, коли Олександрові виповнилося 11 років. Мати залишилася «з трьома дітьми й трьома карбованцями в кишені». Попри матеріальні нестатки, багато уваги приділяла вихованню дітей, дбала про їхню освіту. Здобувши початкову освіту в сільській школі, Олександр у п'ятнадцятирічному віці вступив до хліборобської школи в містечку Деркачі, що під Харковом. Під час навчання заробляв на життя репетиторством. Закінчивши школу, деякий час був вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, а з 1903 року став студентом Харківського ветеринарного інституту, який закінчив у 1908 році. Одружившись зі студенткою Бестужівських курсів В. Свадковською, Олександр Олесь оселився в Петербурзі, де навчалася дружина. Згодом разом із дружиною переїхав до Києва, працював ветеринарним лікарем. Олександр Олесь привітав Лютневу революцію та утвердження Української Народної Республіки. На хвилі революційного піднесення прагнув реалізувати себе в журналістиці. Однак жовтневий переворот 1917 року та пізніша більшовицька інтервенція в Україну змусили поета змінити плани. У 1919 році він виїхав спочатку до Будапешта, а потім до Відня. Від 1923 року письменник жив у Празі. В еміграції займався літературною й журналістською працею. Помер Олександр Олесь 22 липня 1944 року в Празі.... |
Микола Вороний (1871—1938). Інфанта
- 7-12-2022, 10:57
- 221
| ... |
Микола Вороний (1871—1938). Блакитна Панна
- 7-12-2022, 10:57
- 228
| Твір написаний у дусі символізму — це ліричний роздум, позбавлений життєвої конкретики. Не випадковим є й прийом сну («Різьблю свій сон...») який дозволяє відтворити в уяві риси ідеального жіночого образу та навіяні ним враження. З окремих деталей вимальовується реальна зустріч: осінній вечір і жіночий силует на «туманному обрії». Жінка постає немов загадкова й велична інфанта (принцеса), а «дух сполоханий» і серце ліричного героя відгукуються на жіночу красу почуттям «побожної хвали». «Яснозоряна» усмішка незвично поєднана з «холодним полиском очей», які вражають душу героя: «І я схилився упокорено, /Діткнутий лезом двох мечей». У жіночому образі поєдналися краса й недоступність ідеалу. Герой відчуває захват і схиляння перед красою («Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла...»), і навіть революція в момент піднесеного переживання краси здається йому чимось другорядним та несуттєвим. Авторську позицію допомагає пояснити відомий ще з античних часів крилатий вислів «Vita brevis, ars longa», що перекладається як «Життя коротке, мистецтво вічне». У поезії символіста М. Вороного революційні перетворення втрачають свій пріоритет і поступаються вічній красі. Авторські неологізми сприяють підтриманню характерної для символізму загадкової художньої «атмосфери» твору («акордами проміннострунними», «килимами вогнелунними», «у завивалі мрійнотканому»). Поет сміливо експериментує зі словом, витворюючи яскраві й свіжі образи.... |
Микола Вороний (1871—1938)
- 7-12-2022, 10:57
- 238
| Микола Кіндратович Вороний народився б грудня 1871 року на Катеринославщині (нині — Дніпропетровська область). Його батько був ремісником і дрібним торгівцем. Дитинство М. Вороного минуло в Харкові. Навчався він у Харківському й Ростовському реальному училищах, у гімназії в Ростові-на-Дону. У сьомому класі гімназії за участь у революційній організації потрапив під нагляд поліції, через що втратив можливість вступити до університету. Виїхав за кордон, здобував освіту у Віденському та Львівському університетах. У Львові М. Вороний займався журналістською й театральною працею, заприятелював з І. Франком. У 1897 році одержав від відомого драматурга й режисера М. Кропивницького запрошення вступити до його акторської трупи. Кілька років провів у складі різних театральних колективів. А в 1901 році залишив театр, був службовцем у Катеринодарі, Харкові, Одесі, Чернігові. З 1910 року М. Вороний постійно жив у Києві, поєднував активну літературну працю з театральною. Події Лютневої революції 1917 року та проголошення Української Народної Республіки зустрів із великим піднесенням. Різко негативно поставився до більшовицького перевороту в жовтні 1917 року. У 1920 році М. Вороний емігрував до Польщі. В Україну повернувся лише в 1926 році, жив і працював у Харкові та в Києві, займався переважно театральною й літературною діяльністю. З початком масових репресій проти української інтелігенції, розгорнутих комуністичною владою, зазнав переслідувань, у 1934 році за вигаданим обвинуваченням був висланий за межі України.... |
Леся Українка (1871—1913). Лісова пісня
- 7-12-2022, 10:56
- 270
| Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місті в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилися з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду. В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими золотистими іскрами. Кинувшися з потока в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається.... |
Леся Українка (1871—1913). Драма-феєрія «Лісова пісня»
- 7-12-2022, 10:55
- 318
| У «Лісовій пісні» дитячі враження авторки поєдналися з пізнішими філософськими роздумами. У листі до матері Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш — у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік». Перший варіант «Лісової пісні» Леся Українка завершила влітку 1911 року в грузинському місті Кутаїсі. У листі до сестри Ольги вона зізналася: «Писала я її дуже недовго, 10—12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання...». Драма вийшла в 1912 році в журналі «Літературно-науковий вісник» із численними друкарськими помилками. Пізніше поетеса виправила текст, додала до нього список дійових осіб. Виправлений варіант «Лісової пісні» був виданий окремою книжкою вже після смерті авторки, у січні 1914 року. Письменниця визначила «Лісову пісню» як драму-феєрію. Основними властивостями цього жанру є фантастичний сюжет, казкова умовність персонажів, поглиблений ліризм, широке залучення фольклорної образності.... |