Войти
Закрыть

Реалізм в українській літературі другої половини XIX ст.

10 Клас

Реалізм - літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ. Цей стиль розвинувся в усіх видах мистецтва, розкриваючи взаємини людини зі світом, який її оточує, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. На перший план у літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності сприймається як універсальний спосіб художнього узагальнення. Виокремились такі етапи його розвитку, як античний реалізм, реалізм доби Середньовіччя, реалізм епохи Відродження, просвітницький реалізм. Відомі також американський наївний («тендітний», «рожевий») реалізм без таврування суспільних вад, етнографічно-побутовий реалізм, революційний реалізм, класичний (або розвинений) реалізм. Яскравими представниками реалізму були такі європейські письменники, як Гюстав Флобер, Оноре де Бальзак, Стендаль, а також українські - Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко, Борис Грінченко, Михайло Старицький та ін. Основними критеріями мистецької вартості художніх творів письменники-реалісти визнавали об’єктивність і достовірність змалювання дійсності. На відміну від романтиків, вони досліджували не стільки почуття і переживання героїв, скільки всебічно осмислювали людину та її вчинки, звертаючи увагу на соціально-економічні чинники, умови щоденного буття і питання спадковості, які впливають на формування характеру особистості. Свого часу Іван Франко зазначав: «Людина - це продукт свого оточення, продовження своїх предків, природи та суспільства»....

Суспільно-історичний, культурний контекст в Україні другої половини XIX cт.

10 Клас

Друга половина XIX ст. в історії української літератури і культури в цілому позначена епохальними здобутками - передусім відбувається утвердження української мови в статусі літературної. Активізується громадянська й культурно-просвітницька діяльність: свідомі українці, митці й передова інтелігенція об’єднувалися в «Громади» - культурно-мистецькі товариства. У другій половині XIX ст. подібні процеси спостерігаються і на західноукраїнських землях. За підтримки Єлизавети Милорадович було створено Наукове товариство ім. Тараса Шевченка (1873), яке мало на меті сприяти розвиткові науки та культури України, розшматованої між двома імперіями. Ця свідома громадська діячка і щедра меценатка також відіграла особливу роль у заснуванні й розвитку товариства «Просвіта», Полтавського філантропічного товариства, журналу «Правда». На повну силу заявляють про себе такі самобутні письменники, як Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко. Водночас у літературу приходить нове покоління письменників, які своїм талантом, щоправда, поступаються зазначеним вище, однак вражає їхня творча активність і громадянська позиція: Михайло Старицький, Олена Пчілка, Борис Грінченко та ін. Творчість Івана Котляревського - «батька української літератури» та потужна стихія Шевченкового поетичного слова засвідчили значний потенціал української мови та гідне місце українського красного письменства серед літератур світу. Наприкінці 50-х рр. XIX ст. побачили світ «Народні оповідання» (1857) Марка Вовчка, «Повісті» (1857) Григорія Квітки-Основ'яненка, перший історичний роман українською мовою «Чорна рада» (1857) Пантелеймона Куліша та ін. Значний вплив на подальший розвиток української літератури справили видавничі проекти П. Куліша. Ідеться передусім про альманах «Хата» (1860), де було надруковано твори Тараса Шевченка, Якова Щоголева, Євгена Гребінки, Ганни Барвінок та ін., і журнал «Основа» (1861-1862), завдяки якому публікувалися твори Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, Олекси Стороженка і багатьох письменників-початківців....

Повторення вивченого

10 Клас

Водночас кожен із цих періодів поділяється на менші, адже навіть давня література неоднорідна, в ній диференціюють перекладну літературу Київської Русі, оригінальну літературу княжої доби, літературу доби Ренесансу й Бароко, творчість Григорія Сковороди. Григорій Сковорода в нашому красному письменстві був останнім поетом Бароко. Для його часу характерна силабічна система віршування, проте певна частина поезій мандрівного філософа має ознаки силабо-тонічної системи. Отже, саме Григорій Савич став реформатором у віршуванні, зачинателем силабо-тонічної системи, якою українські поети в основному користуються й досі. Початком нової української літератури вважають 1798 р., коли з’явилася перша публікація «Енеїди». Івана Котляревського визнано зачинателем нової української літератури, адже саме він почав писати художні твори живою, народною, а не книжною, як було досі, мовою, щедро використовуючи народні приказки, прислів’я та пісні. Автор безсмертних «Енеїди» й «Наталки Полтавки» достеменно знав звичаї, обряди й вірування українців, їхній побут і ментальність. Українці в цього автора не «плем’я», а повноцінний народ із великою багатовіковою історією і перспективою державності в майбутньому....

Вступ 10 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)

10 Клас

Серед особливо ефективних форм освоєння людьми дійсності найважливішими є наука і мистецтво, адже пізнання - багатогранний процес, який передбачає емоційне переживання, аналіз-осмислення і висновки-узагальнення. Людський досвід також базується на пізнанні й величезній інформаційній базі, яка кожні три з половиною роки збільшується вдвічі, отже, невпинно зростає в геометричній прогресії. Не можна не погодитися з думкою сучасного англійського письменника-фантаста Ніла Ґеймана, що «за останні кілька років ми перейшли від інформаційно-дефіцитної економіки до економіки, для якої властиве інформаційне перенасичення». Проте художня література й наукова - дещо різні сфери людської культури і прогресу. Твори красного письменства читачі засвоюють не лише інтелектуально, а й емоційно, адже, крім пізнавальних аспектів, художня література завжди гарантує своїм реципієнтам естетичне задоволення. У багатовіковій історії людства простежується взаємовплив мистецтв. На різних історичних етапах він мав свої особливості, як-от переважання одного виду мистецтва над іншим. У первісну епоху в культових обрядах узагалі спостерігалося поєднання елементів словесного, образотвочого, музичного, танцювального і навіть прикладного мистецтва. Антична література засвідчила нові можливості передачі сюжетно-тематичної інформації шляхом поєднання літератури та живопису. Розширення словесно-пізнавального досвіду людства дозволило відображати широку гаму людських почуттів і ніби потіснило на другий план зображальне мистецтво. Найтісніше зближення спостерігається між малярством і поезією, що на певних історичних етапах навіть зумовлювало запеклі суперечки щодо верховенства одного з названих видів мистецтва. У епоху Відродження видатний учений, винахідник і художник Леонардо да Вінчі (1452-1519) спробував теоретично обґрунтувати цей взаємозв’язок, зазначивши: «Якщо ти назвеш живопис німою поезією, то і живописець може сказати, що поезія - сліпий живопис. Тож хто більший каліка: сліпий чи німий?» Розвиток літературних форм підштовхнув до нових мистецьких взаємозв’язків і взаємовпливів, унаслідок чого з’являються нові виражальні можливості для словесного мистецтва: театр, іконографія, книжкова ілюстрація, оперета, лібрето до опер, кіносценарії та кіно в цілому. Безперечно, що твори живопису, скульптури, архітектури, хореографії тощо часто ставали об’єктом художньої літератури....

Українська література 10 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)

10 Клас

Ось ви вже й виросли, стали юним поколінням Української держави, на яке наш народ сьогодні покладає особливі надії. Світ, який завтра-післязавтра вимогливо інспектуватиме вас на громадянську зрілість, моральну стійкість, духовну наснагу, - це безжальний екзаменатор, від якого не сховаєш того, що недовчили, чим знехтували і що навіть просто не запам’ятали. Старша школа - надзвичайно важливий етап у житті молодої людини, коли ще є можливість надолужити згаяне. Відкладання на завтра, самозаспокоєння - це саме ті підводні рифи, які можуть пошкодити дно корабля долі талановитої і навіть геніальної людини. Не йдіть шляхом невдах. Пам’ятайте, що для підкорення вершин потрібна сміливість, а фортуна йде опліч із наполегливістю і цілеспрямованістю. Українська література, яку пропонує програма для вивчення в 10 класі, - своєрідна. З одного боку, вона ніби надто розкриває проблематику села тематично, і це може наштовхнути вас на хибну думку, що українське красне письменство цього періоду відставало від аналогічного західноєвропейського. Насправді рід занять і особливості місця проживання героїв у художніх творах завжди тільки увиразнюють менталітет народу й авторську позицію, але не можуть суттєво впливати на рівень художньої досконалості творів. З іншого боку, ключові художні тексти української літератури часто-густо якісніші від багатьох західноєвропейських творів подібної проблематики. Громадянська позиція, національна самоідентифікація, пристрасне бажання українських митців із пригноблених й аморфних народних мас сформувати свідому та активну націю в умовах постійного колонізаторського тиску, без жодних перебільшень, заслуговують на особливу увагу й повагу нащадків....

Короткий словник літературознавчих термінів 10 клас Авраменко, Пахаренко (рівень стандарту)

10 Клас

Алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями (алегоричний образ Бджоли в байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень»). Алітерація — зумисно надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створити звуковий образ зображуваного або посилили інтонаційну виразність мови. Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події. Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі. Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі. Анафора — єдинопочаток; уживаний на початку віршових рядків (глав у прозовому творі) повтор слів чи словосполучень (рідше — речень). Анафора відіграє важливу композиційну роль у художньому творі. Асонанс — зумисно надмірне повторення однакових голосних звуків для посилення милозвучності мови. Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, знижено або ж, навпаки, про «низьке» говориться піднесено, урочисто. Віршування — мистецтво складання віршів, вираження автором думок і переживань у віршовій формі. Гіпербола — троп, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета або явища з метою увиразнення їх (наприклад, виплакати море сліз). Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів....

Олександр Олесь (1878-1944). По дорозі в Казку

10 Клас

Драматургія. У 1914 р. вийшла друком збірка Олександра Олеся «Драматичні етюди». У ній уже переважає символістська поетика. Митець успішно продовжив, збагатив українським колоритом традицію європейської символістської драми (Г. Ібсен, Г. Гауптман, М. Метерлінк). Провідні мотиви цієї течії — вічне прагнення людини до кращого, досконалішого життя, туга за сонцем, світлом, «блакитною трояндою» ідеалу й болісне зіткнення цих мрій із суворою, приземленою дійсністю. Одна з основних тем тогочасної символістської та загальномодерністської літератури — трагічне протистояння непересічної особистості, героя-одинака й сірої, байдужої чи й озлобленої маси («Бранд», «Ворог народу» Г. Ібсена; «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана; «Мойсей» І. Франка; «Fata morgana» М. Коцюбинського; «Блакитна троянда», «Лісова пісня» Лесі Українки; «Царівна» О. Кобилянської). Розробляє цю тему й Олександр Олесь у драматичному етюді «По дорозі в Казку» (1908). Символіка твору досить прозора. Народ заблудив у лісі й не може знайти стежки, щоб вийти з темряви на світло. З’являється Він — юнак, який береться вивести людей із мороку й показати їм шлях у прекрасну країну Казку. Однак із часом Він починає сумніватись у своїх силах, усвідомлює, що ще не доріс до місії провідника. Під впливом сумнівів героя зневірюється й народ. Можна здогадатися, що описана ситуація символізує суспільні настрої часів реакції після поразки Революції 1905 р....

Олександр Олесь (1878-1944)

10 Клас

Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 р. на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область) у сім’ї дрібного службовця, який походив із чумацького роду. Сашко рано залишився без батька, який під час роботи на рибних промислах упав з пароплава в крижану воду й загинув. Овдовіла мати з трьома маленькими дітьми влітку приїздила до свого батька, який орендував у с. Верхосуллі Лебединського повіту маєток відомої художниці Марії Башкирцевої. Дід Василь виховував Сашка в українському дусі. Сільські враження благотворно вплинули на формування естетичних смаків майбутнього поета. Сашко був схожий на матір не тільки зовнішністю, а й вдачею: любив природу, мандрівки, тягнувся до науки. Мати інтуїтивно відчувала обдарованість та особливе майбутнє сина. Щоб пересвідчитися в цьому, повела його до отця Івана Кронштадського, якого в народі вважали пророком. Подивившись пильно на хлопчика, отець сказав: «Великою будеш людиною». Через багато років пророцтво збулося: Олександр Кандиба став талановитим ліриком, про якого Леся Українка заявила, що він її випередив і тепер писати їй ліричні вірші не варто....

Микола Вороний (1871-1938). Інфанта

10 Клас

Дивовижний контраст. Так — із позицій сьогоднішнього дня, а сто років тому, в епоху неймовірних бурхливих перетворень, руйнації стереотипів, очікувань кращого, це був природний пасаж, данина моді (власне, такою була естетика доби соціальних перетворень). 6. Прослухайте «Симфонію моря» М. Чюрльоніса, роздивіться його картини й дайте відповіді на запитання....

Микола Вороний (1871-1938). Блакитна Панна

10 Клас

Зверніть також увагу на специфічне розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будує особливий темпоритм. Отже, форма в поетів-символістів — це надважливий засіб витворення потужного ліричного струменя. Не менш ліричний вірш М. Вороного «Інфанта», що ввійшов до поетичного циклу «Лілеї й рубін» (1907-1922). У центрі твору — узагальнено-ідеалізований жіночий образ. Мотив захоплення красою жінки — наскрізний. У цій поезії митець сміливо експериментує зі словом. Неологізми тут - ефективний засіб творення образності: «проміннострунними», «вогнелунними», «мрійнотканому». Справді, автор, поєднуючи колір і звук (промінь і струна; вогонь і луна), творить палітру свіжих, а головне — несподіваних відчуттів. І знову маємо справу зі звуком, а ще — з кольором... їх теж треба розшифрувати, збагнути — це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття....

Навігація