Реалізм в українській літературі другої половини XIX ст.
- 5-12-2022, 19:33
- 314
10 Клас , Українська література 10 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)
Реалізм в українській літературі другої половини XIX ст.
Провідним художнім стилем української літератури другої половини XIX ст. виявився реалізм. Як головний ідейно-художній напрям у літературі й мистецтві XIX ст. він зародився у Франції в 1830-х рр. і швидко поширився в літературах Європи.
Реалізм - літературний напрям, що характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності завдяки типізації життєвих явищ. Цей стиль розвинувся в усіх видах мистецтва, розкриваючи взаємини людини зі світом, який її оточує, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. На перший план у літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності сприймається як універсальний спосіб художнього узагальнення.
Виокремились такі етапи його розвитку, як античний реалізм, реалізм доби Середньовіччя, реалізм епохи Відродження, просвітницький реалізм. Відомі також американський наївний («тендітний», «рожевий») реалізм без таврування суспільних вад, етнографічно-побутовий реалізм, революційний реалізм, класичний (або розвинений) реалізм.
Яскравими представниками реалізму були такі європейські письменники, як Гюстав Флобер, Оноре де Бальзак, Стендаль, а також українські - Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко, Борис Грінченко, Михайло Старицький та ін.
Основними критеріями мистецької вартості художніх творів письменники-реалісти визнавали об’єктивність і достовірність змалювання дійсності. На відміну від романтиків, вони досліджували не стільки почуття і переживання героїв, скільки всебічно осмислювали людину та її вчинки, звертаючи увагу на соціально-економічні чинники, умови щоденного буття і питання спадковості, які впливають на формування характеру особистості. Свого часу Іван Франко зазначав: «Людина - це продукт свого оточення, продовження своїх предків, природи та суспільства».
«Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була відбитком правдивої, реальної жизні, похожим на відбиток берега в воді... Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт».
Іван Нечуй-Левицький
Характерні ознаки реалізму:
• усебічне, конкретно-історичне, правдиве зображення типових подій і героїв у типових обставинах;
• раціоналізм;
• поєднання типового та індивідуального в характерах героїв;
• характер і вчинки героя пояснюються умовами його повсякденного життя та соціальним походженням;
• зазвичай відсутня ідеалізація характеру героя;
• конфліктність - сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
• головний конфлікт породжений соціальною несправедливістю;
• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;
• ослаблення ліричного струменя мистецтва й надання переваги епічним жанрам;
• перевага розмовної мови в усій її стильовій розмаїтості.
У художніх творах образи-персонажі наділяють як типовими, так і індивідуальними рисами. Ті, у яких переважають індивідуальні риси, іменують образами-характерами (Ганна з поеми Тараса Шевченка «Наймичка», Петро Шраменко з роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада»); ті ж, у яких переважають типові риси, - образами-типами (або типовими образами).
На початковому етапі свого становлення реалістичний напрям був тісно пов’язаний з етнографічним побутописанням і формувався в жанрі соціально-побутової прози. Зачинателем української реалістичної літератури вважають Т. Шевченка.
В українській реалістичній літературі другої половини XIX ст. спостерігалося поглиблення психологізму, що зумовлювало стильові відгалуження, як, наприклад, соціально-побутовий реалізм Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Леоніда Глібова; специфічно народницький - у творах Олени Пчілки та Бориса Грінченка; соціально-психологічний - у Панаса Мирного та Івана Франка, у пізніших драмах М. Старицького, в поезії Павла Грабовського.
Для соціально-побутової течії українського реалізму характерні описовість, увага до побутових і етнографічних подробиць, комізм ситуацій та характерів. Соціально-психологічній течії притаманний поглиблений аналіз внутрішнього світу персонажа. На відміну від поетичної мови романтиків, письменники-реалісти звертаються до розмовної мови в усьому її стильовому розмаїтті.
Коментарі (0)