Войти
Закрыть

Олександр Довженко (1894-1956)

11 Клас

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнищі (нині с. Сосниця Чернігівської області) у родині селян. Хлопець навчався на «відмінно» у Сосницькому чотирикласному училищі, потім — у Глухівському учительському інституті. 1917 р. О. Довженко переїхав до Києва, тут він вступив на економічний факультет Комерційного інституту. 1921 р. О. Довженко працював завідувачем загального відділу при українському посольстві у Варшаві, наступного року — на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР в Німеччині. Тут він здобував малярську освіту в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва. 1923 р. О. Довженко повернувся до Харкова й одразу став відомим як художник-ілюстратор «Вістей» та автор політичних карикатур. У цей час свої роботи він підписував псевдонімом Сашко. Митець був членом літературних організацій «Гарт» і ВАПЛІТЕ. Протягом 1926-1933 рр. працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. Своєю кінострічкою «Земля», знятою 1930 р., О. Довженко вивів український кінематограф на широкі міжнародні обрії. Ця картина принесла митцю світову славу. Цього ж року разом з дружиною Ю. Солнцевою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. З фільмами «Земля», «Звенигора» і «Арсенал» він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон. Українським майстром поетичного кіно захоплюється Чарлі Чаплін: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного видатного митця, мислителя й поета — Олександра Довженка». 1932 р. він зняв перший звуковий фільм «Іван», після чого митця запросили на кіностудію «Мосфільм». О. Довженко переїздить до Москви. 1935 р. кінорежисера й письменника нагороджують орденом Леніна. Він знімає фільми «Аероград» (1935) і «Щорс» (1939)....
0 Переглянути

Українська література 40-50-х років ХХ ст.

11 Клас

Через Другу світову війну, що не оминула своїм чорним крилом Україну, ідеологічний тиск було послаблено, тому літературно-мистецьке життя пожвавилося. Письменники у своїх творах мали можливість більше порушувати національно-патріотичні проблеми з огляду на боротьбу з фашизмом. Частину літераторів було евакуйовано, правління СПУ та деякі редакції періодичних видань переїхали до Уфи (Росія). Понад сто письменників воювали на передовій та в партизанських загонах, працювали співробітниками у фронтових періодичних виданнях. У боях загинув М. Трублаїні, О. Телігу було розстріляно в Бабиному Яру, О. Ольжича закатовано в німецькому концтаборі. У літературі провідними стають патріотично-визвольні мотиви, зокрема синівські почуття, сповнені любові до свого народу, віри в його перемогу над фашистською навалою; посилюється філософське спрямування: «Клятва» М. Бажана, «Україно моя» А. Малишка, «Я утверждаюсь» і «Похорон друга» П. Тичини, «Жага» і «Слово про рідну матір» М. Рильського, «Земля» Л. Первомайського. У цей час О. Довженко написав кіноповість «Україна в огні», відтворивши страшний початок війни на українських землях. Цей твір, як і вірш «Любіть Україну» В. Сосюри, роман «Жива вода» Ю. Яновського, був підданий нищівній критиці й заборонений. Саме в період війни розквітнув талант О. Довженка. Митець створює лаконічні новели й оповідання «Ніч перед боєм», «На колючому дроті», «Мати», «Воля до життя»....
0 Переглянути

Іван Багряний (1907-1963)

11 Клас

Іван Багряний (справжнє прізвище Лозов'ягін) народився 2 жовтня 1907 р. в с. Куземині поблизу м. Охтирки, що на Сумщині, у родині муляра. Майбутній письменник навчався в Охтирській технічній школі, потім — у Краснопільській художньо-керамічній школі. Те, що мистецтво — покликання, юнак усвідомив уже з юних літ, тож мистецька творчість була його «сродною» працею. Молоді роки пройшли в Криму, на Кубані, у Кам'янці-Подільському й Києві. У двадцятирічному віці під псевдонімом Багряний почав друкувати оповідання й поетичні твори. У 1926 р. вступив до Київського художнього інституту, після закінчення якого не отримав диплома, бо був «політично неблагонадійним». Для митців цієї доби такий ярлик — типове явище. Іван привернув до себе увагу влади «ідеологічно невитриманими» творами й участю в національно зорієнтованому угрупованні МАРС. Віршований роман «Скелька» (1930) з волелюбним і національно-патріотичним пафосом викликав шалену лють у тодішньої влади, унаслідок чого твір було заборонено й конфісковано. Після виходу у світ збірки оповідань «Крокви над табором» І. Багряного заарештували й засудили до трьох років поселень на Далекому Сході. Письменник згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України... Але згодом охопила мене страшна туга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і рушив на захід. У Томську мене перехопила залізнична агентура НКВС. Арешт, суд, вирок: за втечу із заслання — три роки ув'язнення в таборі. Так я потрапив у Бамлаг (Байкало-Амурський лагер)»....
0 Переглянути

Євген Маланюк (1897-1968)

11 Клас

Євген Маланюк народився 2 лютого 1897 р. в селищі Новоархангельську на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Батькові предки чумакували, а сам він був учителем, потім — повіреним у містечковому суді, режисером аматорських вистав, співав у церковному хорі, словом, просвітянським діячем. Мати була донькою військового. Євген здобував освіту в початковій школі, був звільнений від оплати за неї, бо навчався на «відмінно». 1914 р., після закінчення Єлисаветградської реальної гімназії, юнак вступає до Петербурзького політехнічного інституту. Але в цей час розпочалася Перша світова війна. Євген навчається в Київській військовій школі, а звідти потрапляє на фронт, стає ад'ютантом Головнокомандувача армії Української Народної Республіки. Після падіння УНР разом з іншими емігрував спочатку до Польщі (1922-1933). У таборі для інтернованих Євген змінив зброю воїна («стилет») на перо поета («стилос»). З 1923 р. він — студент Господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), яку закінчив 1928 р. за фахом інженера. Починаючи з 1923 р. Є. Маланюк друкує свої твори в еміграційних журналах («ЛНВ», «Ми», «Дажбог», «Дзвони» та ін.). У цей період молодий митець стає лідером «празької поетичної школи», пише збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926). З 1929 р. живе у Варшаві, де працює інженером і бере активну участь у літературному процесі — був одним з фундаторів літературної групи «Танк». До першого періоду творчості Є. Маланюка належать також збірки «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934) і «Перстень Полікрата» (1939)....
0 Переглянути

Література письменників-емігрантів. «Празька школа» української поезії

11 Клас

Історик Б. Кравців підрахував: протягом 1920-1930-х років було розстріляно 89 українських письменників; 22 вижили й переважно повернулися в літературу; 212 перестали писати художні твори; 42 померли (дехто з них був ув'язнений); 83 емігрували з України під час Другої світової війни. Отже, з літературного життя вибуло 448 українських майстрів красного письменства... Решту компартія перетворила на слухняних виконавців, які писали оди вождям і комунізму на замовлення. У цьому розділі поведемо розмову про тих письменників, які у 20-30-х роках ХХ ст. змушені були покинути рідний край та емігрували з Україною в серці. «Празька школа». Багато митців знайшли собі прихисток у Чехословаччині, президент якої Т. Масарик мав симпатії до українців і сприяв тому, щоб вони могли здобувати освіту рідною мовою. Неподалік від м. Праги, у м. Подєбрадах, було відкрито Українську господарську академію, де з перших днів її роботи навчалося 300 українських студентів. Також у Празі працював Вищий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, Український вільний університет та Українська мистецька студія....
0 Переглянути

Осип Турянський (1880-1933). Поза межами болю (Уривок)

11 Клас

Я не тужу ні за ким, — сказав Добровський. — Проклинаю цілий світ і серджуся навіть на своїх родичів. Навіщо вони привели мене на світ? Невже це нужденне життя варте того, щоб його цінувати й за ним тужити? Не світить сонце нам ось тут, то взагалі не світить. Та найбільш болюче те, що в людській душі погасло світло ідеї. Сучасна війна знизила людей до рівня найдикіших звірів. Найдикіше озвіріння обхопило тих мужчин, які ані разу не конали в огні боротьби. Та вже в найглибшу безодню душевної гнилі впала найбільша частина женщин, які своєю брехливістю, облудою, жорстокістю й безмежною жадобою до грошей (...) перейшли тисячу разів найдикішого мужчину — хама. За що ми боролися? Яка ідея цієї світової війни? Я вам скажу. Ми проламали сербський фронт і сунемо, як море, уперед. На сто кроків переді мною бачу ось яку картину: на землі лежить сербський жовнір, а мій капрал б'є його обома руками раз у раз у лице. Підходжу близько й бачу, що серб уже давно мертвий. Розлючений, кричу до свого капрала: — За що ти б'єш у лице трупа? — За те, — каже він, — що ця сербська собака не має ні сотика в кишенях. Ось вам ідеал усякої війни! Ось вам образ людської душі!.. Через велику втому мені було тяжко говорити. Та все-таки я мусив запитати: — Добровський! Що ти зробив з тим капралом? — Я пустив йому кулю в лоб. — Отже, тебе аж надто обурило людське озвіріння. У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства та звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, що засноване на звірячій боротьбі людини з людиною й народів з народами. (...) ІІІ...
0 Переглянути

Осип Турянський (1880-1933)

11 Клас

Як письменник, О. Турянський дебютував 1908 р., опублікувавши у віденському альманасі «Січ» декілька новел. Навесні 1914 р. його мобілізували в австрійську армію й відправили на сербсько-австрійський фронт. О. Турянський потрапив у сербський полон. Його разом з іншими австрійськими солдатами було етаповано через гори Албанії. Це був шлях смерті: через голод і холод гинули не тільки полонені, а й сербські конвоїри. Вижило тоді лише 15 тис. полонених, серед них був і О. Турянський. Жахливі спогади про голод і сніговий полон узято за основу твору «Поза межами болю». Фінальна сцена подібна до реальних подій: з-поміж шести замерзлих полонених серби помітили сьомого, який ледь рухався; його повертали до життя занурюванням у холодну воду. До речі, цю ідею висунув український лікар В. Романишин. Так було врятовано О. Турянського. Після повернення з війни письменник викладав право у Віденському університеті. 1921 р. виходить друком повість-поема «Поза межами болю» (написана 1917 р.). Вона мала великий резонанс у тодішньому суспільстві. До Галичини О. Турянський повернувся 1923 р., він займається видавничою діяльністю, викладає латину, німецьку та французьку мови. 1926 р. прозаїк написав книжку «Боротьба за великість» з гумористично-сатиричними оповіданнями. Наступного року — сатиричну комедію «Раби», спрямовану проти «українського рабства», перекладає угорського поета Ш. Петефі, досліджує «Слово про похід Ігорів». 1933 р. з'являється останній твір О. Турянського — роман «Син землі», про сільський страйк у Галичині 1902 р. Однак цей твір не був належно оцінений....
0 Переглянути

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. в с. Новиці на Лемківщині (тепер територія Польщі) у родині греко-католицького священика. Родина Антоничів покинула рідне село, бо воно було розміщене на шляхах, де проводилися воєнні операції. Через слабке здоров'я Богдан не ходив до початкової школи, до навчання в гімназії готувався, беручи приватні уроки. Учився добре, був музично обдарованим. Середню освіту здобував у польській гімназії. З 1928 по 1933 р. навчався на філологічному факультеті (щоправда, тоді його називали філософським) Львівського університету. Гурток україністів часто заслуховував його філологічні студії. Б.-І. Антонич виступав зі своїми поезіями перед університетськими друзями, які потім згадували, що він був дуже сором'язливим, малоговірким і заглибленим у себе. 1931 р. виходить друком перша його книжка «Привітання життя», що відразу привернула увагу львівської літературної громадськості. Закінчення університету збіглося з виходом у світ другої збірки «Три перстені» (1933), яка зробила Б.-І. Антонича відомим західноукраїнським письменником. «У ній, — зазначає Д. Павличко, — були вже малярські відкриття, філософські розгалуження, блискучі мовні перемоги його поезії». Після закінчення університету юнак віддав перевагу літературній діяльності, з якої і жив. Він побоювався вчителювання: «Як піду на практику, а потім на посаду, то вже нічого не напишу»....
0 Переглянути

Розвиток літератури в Західній Україні (до 1939 р.)

11 Клас

Історичні обставини. 1919 р. за підтримки Антанти Західна Україна була окупована Польщею, Буковина й Бессарабія — Румунією, а Закарпатська Україна — Чехословаччиною. Цей процес супроводжувався прагненням асимілювати українців. 1924 р. закривають українські школи й ліквідовують кафедри української мови у вишах; для молоді було обмежено доступ до державної служби. Хоч і складною була ситуація між двома світовими війнами, проте відкривалися видавництва, виходили друком часописи й книжки. Літературний процес на західноукраїнських землях відбувався дещо автономно від Наддніпрянської (тоді вже радянської) України. Письменники орієнтувалися на західноєвропейську літературу, вони використовували зарубіжні традиції та новітні процеси. Продовжували творити вже знані В. Стефаник, О. Кобилянська, Б. Лепкий. Розвивалися символізм, імпресіонізм, експресіонізм, авангардизм. У цей час на літературному небосхилі з'являються нові імена та мистецькі угруповання. Угруповання. У Львові 1922 р. виникла група «Митуса» (назва походить від імені галицького літописного співця, який вибрав смерть, не зрікшись своїх переконань). До неї належали Р. Купчинський, О. Бабій, Л. Лепкий та ін. Вони орієнтувалися на українських символістів та європейських модерністів, видавали однойменний літературно-мистецький журнал. 1927 р. з'являється група «Логос», яка об'єднала письменників християнського спрямування (Г. Лужницький, С. Семчук, О. Назарук та ін.). Вони проводили культурницьку роботу, культивували християнську мораль, видавали журнали «Поступ» і «Дзвони». На творчості цих митців позначилася поетика символізму й імпресіонізму....
0 Переглянути

Микола Куліш (1892-1937). Мина Мазайло (Уривок)

11 Клас

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти... (...) 3 Прийшла Баронова-Козино. Вона вдягнена в потерте довоєнне вбрання. Від неї Мокій дізнається, що батько збирається незабаром змінити «малоросійське» прізвище на більш благородне. Мокій вигукує: «Однині... у мене папи нема!» 4 Мазайло зустрічає вчительку правильних проізношеній. Мокій — (...) Бачите тепер, Улю, який я самотній? (...) Рідня — а немає до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину. (До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!.. (До Улі). Як одлюдник у пустелі, як копійка в старця, як мізинець у каліки, як......
0 Переглянути
Вперед
1 ... 181 182 183 184 185 186 187 188 189 ... 229
Назад

Навігація