Войти
Закрыть

Текст зі ЗМІ

5 Клас

Ти вже знаєш, що ЗМІ, тобто засоби масової інформації, — це різноманітні ресурси, які передають інформацію. Їх називають медіа. Вони мають кілька різновидів. Візуальні медіа. До них належать газети, журнали, статті в інтернеті. У них переважає текст та зображення — їх потрібно бачити. Аудіальні медіа. Це радіо, подкасти — їх потрібно слухати. Аудіовізуальні медіа. Сюди можна зарахувати телебачення, ютуб-канали, соціальні мережі. Такі медіа поєднують і аудіальні, і візуальні, тобто звук та рухомі сюжети. Їх потрібно і бачити, і чути. Працюю над текстом Ознайомся із текстом статті з журналу «Колосок». Чим, на твою думку, він відрізняється від художнього тексту?...

Біографічна та автобіографічна література

5 Клас

Цього року на уроках української літератури ти вивчав/вивчала художню літературу. Але не всі книги є художніми. Не завжди у творах описують вигадані події та персонажів. І не вся література створена лише для читання на дозвіллі. Ось, наприклад, твій підручник — це різновид навчальної літератури. Словник, у якому ти шукаєш тлумачення слів, — це довідкова література. Автобіографічний твір — це твір, в основу якого автор поклав факти власного життя. Вони визначають сюжетну лінію твору, є художньо осмисленими, емоційно наснаженими, втіленими в яскраві образи, змушують читача співпереживати, відчувати те, чим живе герой. Біографічний твір — це історія життя і діяльності людини, її життєпис у зв'язку з тими важливими суспільними подіями, до яких вона причетна. Вивчення біографії письменника допомагає глибше зрозуміти зміст його творів, бо ж там певною мірою знаходять відображення життєвий досвід митця, його участь у житті суспільства. Крім того, життєвий шлях видатного письменника має і виховне значення, адже демонструє патріотизм, високі духовні та моральні якості митця....

Повість. Всеволод Нестайко (1930-2014)

5 Клас

Немає місця кращого на землі!.. Але сонце всміхається не лише тому, що милується нашими Гарбузянами. Є в нього, в сонця, ще причини для усмішки... Он воно зазирнуло у віконце крайньої над річкою хати і ковзнуло своїм променистим поглядом по веснянкуватому обличчю русявого хлопчика років дванадцяти, який солодко прицмокує губами крізь сон. Це перший з героїв нашої правдивої розповіді — Марусик. Не дивуйтесь, що в нього дивне ім'я. Насправді він Сашко. Але в ранньому, синьоокому, як пише Андрій Лопата, дитинстві мати запинала його хусточкою, і він був схожий на дівчинку. Тато жартома прозвав його Марусею. Ім'я приліпилося, і став він Марусиком. Звичайно, я розумію, давати прізвиська непедагогічно, але що вдієш, коли з давніх-давен існує ця негарна, непедагогічна звичка. Навіть славетний римський імператор Гай Юлій Цезар не вберігся від цього. Бо оте Цезар — не що інше, як вуличне прізвисько (що означало чупринистий, волохатий). І прізвисько це стало потім загальним, називним для означення царственого титулу. Отже, не гнівайтесь, що герої наші матимуть прізвиська... Але підемо слідом за сонцем. Он воно зазирнуло у сусідню з крайньою хату. На цей раз не у вікно, а на горище, де в духмяному сіні розкинувся на ковдрі замурзаний смаглявець. Це теж Сашко. Але Сашко Циган. Іншого прізвиська йому й не придумаєш. І батько його був Циган по-вуличному, і дід, і прадід... Бо такі ж чорняві й темношкірі. А справжнє прізвище їхнє Непорожні. І з циганським родом-племенем нічого спільного вони не мають....

Повість. Галина Малик (нар. 1951 року)

5 Клас

Ще місяць тому надумала вона вишити рушничка для бабусі, до її дня народження. І нитки підібрала, і рушничок білий знайшла, і навіть перший хрестик зробила. А потім їй усе набридло. Дівчинка відклала роботу й подумала: «Завтра дошию!» Назавтра часу у неї не знайшлося. А згодом вона й зовсім забула про вишивку. Їй навіть здалося, що рушничок давним-давно вишитий! Тому, коли сьогодні всі поздоровляли бабусю, Аля була впевнена, що дарує рушничка з вишитими червоними півнями. Бабуся розгорнула пакунок, і тут усі побачили біле полотно з маленьким хрестиком у куточку та лялечку червоних ниток. Потроху дівчинка заспокоїлася. Вона чекала, що за нею от-от хтось прийде, бо час сідати до святкового столу! Але ніхто не прийшов. Спочатку Алі стало нудно, а потім вона розсердилася. «То ви такі! — сказала вона сама собі. — Ось візьму голку і навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..» — Цілих сто! — голосно промовила вона. — Еге ж, рівнесенько сто! — повторив хтось за її спиною. Першої миті Аля зраділа, бо вирішила, що по неї таки прийшли. Але таким голосом ні тато, ні мама і ніхто з її знайомих не розмовляє! Він був якийсь неживий, безбарвний і дуже неприємний — ніби цвяшком дряпали по склу. Аля обернулася і... — Хто тут? — прошепотіла вона. На плінтусі сидів маленький чоловічок у довгому, майже до п'ят, піджачку з широкими кишенями. На голові в чоловічка червонів ковпачок. А на ногах у нього були величезні черевики із червоними шнурівками....

Оповідання. Григір Тютюнник (1931-1980)

5 Клас

На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна — бором, друга — річкою. Сюди зручніше, та в зазимки лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесь виходить з дому, мати наказує йому: — Гляди ж, сину, річкою не йди. Там ще лід молодий. Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ. Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах — вони стають тоді голі та сором’язливі, як стрижені допризовники. Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Дивись, хата виходить, з бовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням, аж доки хтось не гукне з двору:...

Оповідання. Володимир Винниченко (1880-1951)

5 Клас

Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти, — граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці. Наприклад, таке. Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив Федько, була незабрукована вулиця і там завжди грузли в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким, — для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати сінинок — і сад є. А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного. Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться. А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй, — перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита:...

Оповідання. Лось (Є. Гуцало)

5 Клас

Він прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук. Звук летів знизу, від річки. Лось звівся, тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках. Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава; їй давно вже б треба впасти, а вона не падала, з дивною впертістю тримаючись за стовбур. Він те знав, однак це не заспокоювало, і тривога в крові, спершу слабка і майже невловна, дедалі густішала, й від того шкура на грудях здригнулася раз, а потім іще. Струмінь вітру доносив запах річкової криги, в ньому жив дух примерзлого болота, долинало шарудіння прив'ялих стеблинок, які пускалися вскач по впалому листю, але над усім цим линуло знеможене, схоже на зітхання порипування гілляки. Лось був старий самець, уже звик до заповідника, в який потрапив із тайги, звик до людей і до того, що його підгодовують. Але те недуже тріщання пробудило в ньому неясний страх, який нагадав про життя в тайзі, про небезпеки, які там на нього чигали, і лось зрушив із лежбища, а потім і побіг. Чим далі біг, тим більшим сповнювавсь острахом, і хоча нічого вже не чув, крім приглушеного поцокування своїх ратиць об землю, ще довго не зупинявся. Кущі й дерева струшували на нього синюватий іній, ніздрі випускали в повітря дві тонкі стьожки пари. Лось поминув ялинник, потім байрак, і коли опинився серед примарно-млявого світла, яке випромінювали стовбури беріз, то зупинився і, задерши голову, намагався вловити той шум, який гаснув за ним. Вгамувавшись, лизнув язиком припорошену снігом землю, а потім неквапно попрямував до галяви, на якій любив найчастіше бувати....

Літописи. Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

5 Клас

Над Дніпром, коло славних порогів, в селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори, знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло їх. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице. Лоцманський отаман дуже любив Карпа і настановив його дядьком, невважаючи на його дуже молоді літа. Отаман вірив йому, як самому собі....

Літописи. Княжа Україна (скорочено). (О. Олесь)

5 Клас

Щоб побачити, як насправді виглядав Ярослав Мудрий, не обов’язково працювати над машиною часу. Можна відвідати Софійський собор і подивитися на 3D-голограму справжнього обличчя князя. Його реконструювали на основі моделі черепа, що належав Ярославу Мудрому. Зробили це мистецтвознавець Юрій Шатайло та криміналіст Андрій Переїденко. «Оживили» князя аж у Данії на замовлення творців проекту «Україна. Повернення своєї історії». Перейди за посиланням та переглянь голограму. Порівняй її з зображенням Ярослава Мудрого на репродукції та тими зображеннями, які тобі доводилося бачити раніше. 10. Уяви, що тобі вдалося зустрітися із Ярославом Мудрим. Про що б ти міг/могла запитати в князя? Вислови свої припущення та склади чотири-п’ять запитань. Працюю над проєктом 11. Проведи дослідження. Яку відстань здолав князь Олег з Києва до Царгорода? Розглянь мапу. Як було вигідніше пересуватися війську князя — сушею чи Чорним морем? Яким транспортом цю відстань можна здолати сьогодні найшвидше?...

Літописи

5 Клас

У минулому в нашій країні відбувалося дуже багато цікавих, визначних, відомих на весь світ і часто незвичайних подій. Люди хотіли зберегти їх у пам’яті та передати нащадкам, тому вирішили все записувати у формі оповідей. Саме так виникли перші рукописні книжки — літописи. ЛАЙФГАК Що треба знати про літописи? ХТО АВТОР? Авторами, тобто літописцями, були ченці при монастирях, оскільки вони вміли читати й писати. ДЕ СТВОРЮВАЛИ? У Києві, Львові, Чернігові, Галичі, Переяславі та інших містах. В інших країнах літописи називалися хроніками. ПРО ЩО ПИСАЛИ? Ченці збирали й переповідали відомості про різноманітні події в житті країни, про те, чим жили наші предки в стародавні часи. Літописи розповідали також про діяння князів, які на той час правили. ЯК ЧАСТО? Літописи мали вигляд щоденника, але події в них записували не за днями, а за роками, тобто за «літами». ЯКИЙ МАЛИ ФОРМАТ? Літопис є історичним документом, адже автори записували відомості про події минулого, а також ті, очевидцями яких були самі. Однак у них багато легенд, переказів, казок і байок, події описані емоційно, образно, із застосуванням художніх засобів. Отож літописи — це й художні твори....

Навігація