§ 5. Завершення формування Версальсько-Вашингтонської системи та її суперечності

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ

Створіть логічні пари: Д. Ллойд Джордж, Італія, В. Орландо, Франція, Ж. Клемансо, Данія, В. Вільсон, Румунія, Шлезвіг, США, Буковина, Велика Британія.

1. Вашингтонська конференція. Крім Європи, найважливішим об’єктом по воєнного мирного врегулювання був далекосхідний вузол міждержавних протиріч. Японія, яка не брала активної участі у війні, скористалася з того, що головні її суперники - США та Велика Британія - були зайняті на європейському театрі воєнних дій, зміцнила свої позиції на Тихому океані та Далекому Сході, особливо в Китаї. За Версальським договором, Японія отримала низку островів у Тихому океані - колишніх німецьких володінь, що серйозно зачіпало інтереси США в цьому регіоні.

Протидія США та Великої Британії була активною і наполегливою. США вимагали «інтернаціоналізації» Китаю під гаслами «відчинених дверей», «рівних можливостей»; Велика Британія обстоювала традиційний принцип поділу Китаю на «сфери впливу».

Атмосфера відносин між США, Великою Британією та Японією була настільки складною, що у Вашингтоні й Токіо не виключали навіть можливості воєнного конфлікту. У цих складних політичних і дипломатичних протиборствах розпочала свою діяльність конференція у Вашингтоні, яка тривала з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь США, Велика Британія, Китай, Франція, Нідерланди, Бельгія та Португалія, були присутні також делегати, які виступали від імені британських домініонів та Індії. Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, що розраховували на сприятливе для себе вирішення питання про морські озброєння і закріплення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихого океану.

За роки війни Японія приблизно в 4 рази збільшила обсяг випуску промислової продукції, наблизившись за своєю часткою у світовому промисловому виробництві до показників Франції. Вона не тільки захопила більшу частину німецьких володінь, але й нав’язала Китаю кабальний договір, так звану «21 умову». Договір перетворив Китай у залежну від Японії державу.

На конференції у Вашингтоні Японія зіштовхнулася з єдиним фронтом держав, що мали інтереси в Китаї. їй довелося піти на серйозні поступки, відмовитися від «21 умови» в Китаї, повернути йому захоплений порт Циндао, підтвердити прихильність до принципу «відчинених дверей».

На конференції було укладено низку важливих угод. Одну з них - Угоду чотирьох держав (США, Великої Британії, Франції та Японії) про спільний захист сторонами, що домовляються, їхніх територіальних прав - було підписано 13 грудня 1921 р.

Основні пункти Угоди чотирьох держав:

• угода гарантувала недоторканність острівних володінь учасників на Тихому океані;

• гарантії недоторканності було обмежено терміном 10 років;

• англійсько-японський союз 1902 р. під тиском США було скасовано;

• у разі виникнення загрози інтересам однієї з держав сторони забов’язувалися розпочати взаємні консультації, щоб ужити «рішучих заходів» для захисту спільних інтересів.

Угода мала на меті об’єднати зусилля проти національно-визвольного руху народів тихоокеанських островів та Далекого Сходу.

Угода п’яти держав (США, Великої Британії, Японії, Франції та Італії), підписана 6 лютого 1922 р., була скерована на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їх співвідношення на користь США.

Не бажаючи втрачати своєї морської переваги, Британія на конференції пішла лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових суден - лінкорів та авіаносців, які з розвитком підводного флоту та авіації втрачали своє вирішальне значення. Проте їй довелося зректися давнього правила, за яким британський флот мав бути рівним флотам інших найсильніших морських держав. Зрозуміло, що Угода п’яти держав не усунула протиріч між ними, хоча й змінила співвідношення сил у цьому регіоні.

Угода дев’яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) була присвячена дотриманню принципу «відчинених дверей» в Китаї та скерована проти домагань Японії на монопольне панування на морі. її було укладено 6 лютого 1922 р. Угода констатувала тимчасовий баланс американо-японського суперництва у Китаї. Крім того, вона проголошувала суверенітет і цілісність Китаю. Великі держави зобов’язувались не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватися принципів «відчинених дверей» та «рівних можливостей».

Вашингтонська конференція продемонструвала зростання впливу США в міжнародних відносинах, і в Тихоокеанському регіоні зокрема. Водночас рівновага, що склалася, була нестійкою. Японія відразу ж після закінчення конференції вдалася до перегляду її рішень, що створювало новий, небезпечний осередок майбутньої конфронтації на Далекому Сході.

• Англія, Франція, Японія та Сполучені Штати розігрують у кості Китай.

Як ви вважаєте, чому художник зобразив наслідки Вашингтонської угоди щодо Китаю саме так? Свою точку зору аргументуйте.

Як на Паризькій, так і на Вашингтонській конференціях інтереси народів колоніальних і залежних країн не бралися до уваги, що призвело до загострення протиріч між ними й метрополіями в 1920—1930-х рр.

2. Завершення творення Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі сторони. Версальсько-Вашингтонська система зафіксувала нове співвідношення сил між державами у Європі, Африці, на Близькому та Далекому Сході. Було створено нову модель міжнародних відносин. Сильними аспектами Версальсько-Вашингтонської системи було те, що вона дала змогу зменшити повоєнну напруженість і закласти основу для відносно стабільних міждержавних відносин у 1920-х рр.

Під час мирних конференцій в основному були вирішені найбільш гострі проблеми. У прийнятих документах розроблено механізм попередження агресивності й безвідповідальності з боку деяких країн. Завдяки створенню міжнародних організацій, зокрема Ліги Націй, виникла можливість мирного вирішення конфліктних ситуацій, координації відносин між державами.

Спільними зусиллями європейських держав і США вдалося ухвалити позитивні рішення стосовно Китаю, зберегти цілісність країни. Деякі європейські країни отримали незалежність і суверенітет.

Водночас Версальсько-Вашингтонська система повоєнних відносин виявилася нестійкою та суперечливою.

Основні суперечності Версальсько-Вашингтонської системи:

• поява нового претендента на світове панування - США, що здобули нечувані багатства за час війни;

• надмірно тяжкі й принизливі умови Версальського договору для Німеччини;

• ігнорування інтересів Росії (а згодом - СРСР);

• посилення протиріч між метрополіями та колоніями, які перейшли з одних рук до інших. Велика Британія та Франція через Лігу Націй отримали мандати на володіння країнами Сходу. Підмандатними територіями Великої Британії стали Ірак, Палестина, Німецька Східна Африка, частина Того і Камеруну. Франція отримала мандат на Сирію та Ліван. Це спричинило різке піднесення національно-визвольного руху народів Азії та Африки;

• створення кордонів нових держав без урахування інтересів окремих народів.

3. Джерела нестабільності міждержавних відносин. Країни Антанти уклали мирні договори і висунули жорсткі вимоги вже фактично іншим державам, які повалили режими, винні у розв’язуванні світової бійні (Німеччина, Австрія та ін.). Новим молодим демократіям дописувалася провина їхніх монархічних попередників. Умови миру виявилися кабальними, не зовсім справедливими, тим більше, що ці країни не капітулювали перед державами Антанти. Адже на час закінчення війни на території Німеччини не було жодного ворожого солдата.

Причини зародження майбутніх конфліктів:

• розміри репарацій перевищували можливості переможених країн. Вони зазнали глибокого національного приниження, що створювало сприятливий ґрунт для агресивного націоналізму та реваншизму;

• близько 30 млн осіб у Європі перетворилися на національні меншини. Багато хто з них змушений був емігрувати, проте майже всі мріяли повернутися в рідні краї;

• у Німеччині, Угорщині й Болгарії питання повернення втрачених після війни територій стало одним із головних у їхній внутрішній політиці;

• Італія, що належала до табору переможців, також відчувала себе ображеною;

• боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту товарів між учорашніми союзниками;

• були знехтувані численні проблеми Азійського континенту.

Отже, у Версальсько-Вашингтонську систему було закладено багато передумов, які призвели до розв’язування нової світової війни.

4. Початок ревізії повоєнних угод. Найголовніші постанови Генуезької, Гаазької, Лозаннської та Локарнської конференцій. Для вирішення економічних і фінансових питань у повоєнному світі було скликано міжнародну конференцію в Генуї (Італія), яка тривала з 10 квітня по 19 травня 1922 р. і в якій брали участь представники 29 держав. Офіційною метою конференції був пошук засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи». Але на її засіданнях переважало «російське питання».

Західні держави вимагали від Росії:

• повернути борги царського і Тимчасового урядів;

• повернути націоналізовані підприємства або компенсувати економічні втрати від націоналізації;

• скасувати монополію зовнішньої торгівлі.

Радянський уряд погоджувався сплатити колишні борги Росії, за умови, що західні країни візьмуть на себе зобов’язання відшкодувати збитки, завдані їхнім нападом, а також нададуть економічну допомогу, вигідні кредити й підпишуть торговельні угоди. Сума збитків від інтервенції (39 млрд золотих карбованців) значно перевищувала борги царської Росії й Тимчасового уряду (18,5 млн). Така пропозиція не влаштовувала західні країни, і конференція припинила свою діяльність. Проблему врегулювання взаємних фінансово-економічних претензій, а також питання про загальне скорочення озброєння, підняті радянською делегацією, вирішено не було.

Гаазьку конференцію було скликано за рішенням Генуезької конференції. Вона відбувалася з 15 червня до 20 липня 1922 р. Це була фінансово-економічна конференція, у роботі якої брали участь представники ділових кіл, «зацікавлених у російських справах». Радянський уряд запропонував перелік підприємств багатьох галузей економіки, що могли бути передані в оренду, концесію або спільне управління іноземним підприємцям. Проте і цю пропозицію не було прийнято, отож і ця конференція закінчилася безрезультатно.

Інша важлива міжнародна конференція того часу відкрилась у швейцарському м. Лозанна 20 листопада 1922 р. і тривала з перервою аж до 24 липня 1923 р. У роботі конференції брали участь Велика Британія, Франція, Італія, Японія, Греція, Румунія, Югославія, Туреччина і США (як спостерігач). Крім того, для розгляду питання про режим чорноморських проток на конференцію запросили спільну радянську російсько-українсько-грузинську делегацію та делегацію Болгарії. Ще одним важливим питанням, що розглядалося на конференції, було підписання мирного договору з Туреччиною.

Радянська, турецька й болгарська делегації наполягали, щоб протоки були закриті для військових кораблів нечорноморських держав при дотриманні цілковитої свободи торговельного мореплавства. Незважаючи на протести, цю пропозицію було відхилено без обговорення і прийнято конвенцію, що базувалася на англійських пропозиціях. Вона зводилася до вимоги про вільне проходження протоками військових суден під будь-яким прапором як у мирний, так і у воєнний час. Прийняття цієї конвенції порушувало життєві інтереси чорноморських країн.

• Характерне явище тих років черги за хлібом у Німеччині.

Тим часом політична й дипломатична боротьба в Європі не вщухала. Найболючішим залишалося питання про репарації. Обсяг репарацій, установлений 1921 р., виявився для Німеччини нездійсненним. Скориставшись із невиконання Німеччиною репараційних зобов’язань, у січні 1923 р. Франція та Бельгія окупували Рурський басейн та Рейнську область. Окупація Руру, де було зосереджено важку промисловість Німеччини, призвела до загострення економічної кризи в країні. Тисячі підприємств припинили діяльність через відсутність сировини, зросло безробіття, зменшилася заробітна платня, збільшилась інфляція. Криза набула міжнародного характеру, але ні США, ні Велика Британія не підтримали Францію, не бажаючи її посилення в Європі. Франція (а також Бельгія) мусила вивести свої війська та погодитися на перегляд репараційних зобов’язань Німеччини.

Для вирішення цих та інших проблем 5—16 жовтня 1925 р. було скликано Локарнську конференцію, у якій узяли участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Польщі та Чехословаччини.

Локарнська конференція склала Рейнський гарантійний пакт, підписаний 1 грудня 1925 р. в Лондоні, що забезпечував недоторканність кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною. Франція та Бельгія зобов’язалися не розпочинати війни. Велика Британія та Італія виступали як головні гаранти Рейнського пакту. Однак гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехословаччиною та Польщею.

Німеччину вперше після війни визнали рівноправним партнером. У 1926 р. її прийняли до Ліги Націй постійним членом Ради.

5. Пакт Бріана—Келлога. Найважливішим дипломатичним документом кінця 20-х років XX ст. став пакт Бріана—Келлога, що був першим практично загальним міжнародним договором, який містив міжнародно-правові норми, спрямовані проти агресивних воєн. Покоління, яке пережило Першу світову війну і на собі відчуло дію засобів масового знищення (у роки війни від газових атак загинуло майже 40 тис. солдатів), прагнуло заборонити гонку озброєнь, застосування хімічної та бактеріологічної зброї, та й війну як засіб вирішення конфліктів між державами. За цих умов міністр закордонних справ Франції (пізніше він став прем’єр-міністром) А. Бріан 6 квітня 1927 р. звернувся до США з пропозицією укласти двосторонній договір «Про вічну дружбу і заборону звернення до війни як знаряддя національної політики».

Державний секретар США Ф. Келлог 27 грудня надіслав ноту-відповідь, з пропозицією укласти не двосторонній, а багатосторонній договір між «головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог ознайомив уряди низки держав із цим листуванням.

У результаті тривалого дипломатичного листування з питання трактування поняття «війни поза законом» 15 держав (деякі з усними застереженнями) на чолі із США і Францією підписали в Парижі 27 серпня 1928 р. «Пакт загальної відмови від війни».

До пакту приєдналися майже всі держави (69), проте не всі ратифікували його. Але цей договір, безперечно, мав позитивне значення.

• По-перше, надзвичайно важливим став сам факт колективного проголошення державами «права на мир» і відмови від «наступальної війни» як «інструменту державної політики».

• По-друге, безпрецедентними для того часу були масовість учасників договору, кількість країн, що підписали й ратифікували його.

• По-третє, універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього залежних і напівколоніальних країн.

Таким чином, договір мав слугувати перешкодою для агресивних дій держав-учасниць.

Разом з тим Паризький пакт мав серйозні недоліки, пов’язані з його декларативністю і суто формальним характером. Відмова від «права на війну» не була підкріплена жодними зобов’язаннями держав у галузі роззброєння або хоча б обмеження гонки озброєнь.

Крім того, невизначеність самого формулювання про заборону війни залишала простір для довільних тлумачень. Тим часом договір мав поставити поза законом будь-яку міжнародну війну й воєнні дії (інтервенції, блокади, воєнну окупацію чужої території, чужих портів і т. п.).

Пакт Бріана-Келлога також знецінювався рядом застережень Франції, Англії та інших його головних учасників. Такі застереження («право на самооборону» тощо), хоч і не ввійшли до договору, проте давали можливість державам використовувати його в дусі своєї зовнішньої політики.

США ратифікували цей документ 17 січня 1929 р. Пакт набув сили 24 липня 1929 р. після ратифікації його іншими країнами.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Складіть хронологічний ланцюжок міжнародних конференцій 20-х років XX ст.

Просторову. Покажіть на карті країни Сходу, які стали підмандатними територіями Англії та Франції.

Інформаційну. 1. Знайдіть додаткові джерела інформації і зробіть історичний портрет А. Бріана або Ф. Келлога.

2. Використовуючи текст підручника та додаткові джерела, заповніть таблицю «Міжнародні конференції 1920-х років XX ст.».

Логічну. І. Які протиріччя існували на Далекому Сході після Першої світової війни?

Чи були вирішені ці протиріччя підчас Вашингтонської конференцій в який спосіб?

2. Схарактеризуйте становище в Європі після укладення повоєнних договорів.

3. Які недоліки Версальсько-Вашингтонської системи ви вважаєте найсуттєвішими?

4. З якою метою було скликано Генуезьку конференцію?

5. Висловіть свою думку стосовно фінансових питань, які обговорювалися під час Гаазької конференції.

6. Чому саме Франція ініціювала підписання пакту Бріана-Келлога?

Аксіологічну. Висловіть своє ставлення до пакту Бріана-Келлога. Наскільки реалістичними були статті цього договору?

Мовленнєву. Обговоріть у групах питання про масову еміграцію в Європі після Першої світової війни, її причини, напрямки руху, наслідки.

12 листопада 1921 р. - 6 лютого 1922 р. - Вашингтонська конференція.

27 серпня 1928 р. - прийняття пакту Бріана-Келлога.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно