§ 6. Вашингтонська конференція 1921-1922 рр.

1. Міждержавні суперечності на Далекому Сході

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був серйозним центром міждержавних суперечностей. Основними конкурентами в цьому регіоні виступали США, Велика Британія та Японія.

Стрижневими питаннями, що викликали незгоду між указаними державами, були:

• контроль над Китаєм;

• недоторканність колоніальних володінь;

• баланс морських озброєнь.

Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у бойових діях, скориставшись тим, що європейські держави і США були зайняті на Європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, Тихому океані, а надто в Китаї. Зросла й морська могутність Японії, котра спиралася на англо-японську угоду 1902 р.

Головним суперником Японії були США. Вони виступили проти поділу Китаю на зони впливу і вимагали проведення політики стосовно нього під гаслами «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Також Сполучені Штати непокоїло зростання морської могутності Японії. У Вашингтоні й Токіо не виключали можливості воєнного зіткнення.

Велика Британія, своєю чергою, наполягала на збереженні принципу поділу Китаю на сфери впливу. Така позиція Лондона, а також вимога США сплатити всі борги загострили й англо-американські стосунки.

Для вирішення цих питань скликали Вашингтонську конференцію.

2. Вашингтонська конференція 1921-1922 рр.

Мирні договори з Німеччиною та її союзниками були доповнені серією угод, підписаних на Вашингтонській конференції (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.), присвяченій питанням обмеження морських озброєнь та відносинам в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Вашингтонська конференція

У роботі конференції взяли участь США, Велика Британія (також були репрезентовані ЇЇ домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Китай.

На конференції підписали три угоди. Договір чотирьох держав (США, Англія, Японія, Франція) гарантував збереження його учасникам володінь у басейні Тихого океану. Сторони давали взаємні гарантії недоторканності колоній терміном на 10 років. Згідно з угодою, ліквідовувався англо-японський договір 1902 р. Договір п’яти держав (Англії, США, Японії, Франції, Італії) про обмеження морських озброєнь установлював пропорції у співвідношенні військово-морських флотів 5:5:3:1,75:1,75 вказаних держав. Учасники договору зобов’язувалися не будувати лінкорів тоннажністю понад 35 тис. тонн. Установлювалися обмеження тоннажу і для крейсерів. Заборонялося створювати нові військово-морські бази (крім США, Великої Британії) в Тихоокеанському регіоні. Це був перший в історії договір про обмеження гонки озброєнь.

6 лютого 1922 р. було підписано трактат дев’яти держав, який проголошував принцип суверенітету й територіальної цілісності Китаю.

Японія відмовилася від свого монопольного становища в Китаї та повертала йому колишні німецькі володіння.

Великі держави брали на себе зобов’язання не прагнути до поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватися принципів «відкритих дверей» та «рівних можливостей».

3. Позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи. Її вади

Рішення Паризької та Вашингтонської конференцій заклали основу Версальсько-Вашингтонської системи повоєнних міжнародних відносин. Її створення забезпечило вихід із війни, дало можливість розрядити повоєнну напруженість і заклало основу для певної стабільності в міжнародних відносинах у 20-ті рр.

Ці рішення містили низку положень, які засвідчували розуміння державами необхідності змін у системі міжнародних відносин, а саме: визнання права на самовизначення народів, відмову від війни як засобу вирішення конфліктів тощо. Важливим прецедентом стало створення Ліги Націй. Було визнано незалежність ряду європейських держав, за що довго боролися їхні народи.

Попри ці досягнення, сама система виявилася нетривкою, і її розпад призвів, зрештою, до нової світової війни.

Слабкість системи була обумовлена тим, що її творці поставили занадто багато держав і народів у таке становище, за якого вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися милосердними переможцями. Весь тягар повоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв’язанні війни. Умови миру здавалися ще більш несправедливими для цих народів, тому що їхні країни не капітулювали перед державами Антанти.

Карикатура Вілла Дайсона (1919 р.) на Версальську систему

Встановлені репарації аж ніяк не відповідали реальним можливостям переможених країн.

Через ці обставини хвиля шовінізму й націоналізму, піднята Першою світовою війною, не вщухла. Тепер її силу підтримувало почуття національного приниження. Не сприяло послабленню націоналізму й рішення стосовно кордонів.

Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі та заплющували очі, коли порушували інші. За такого переділу кордонів у багатьох державах виникли райони з компактним проживанням національних меншин, які потрапили туди у більшості випадків не з власної волі. Німці — в Чехословаччині, Франції, Бельгії та Польщі; угорці — в Чехословаччині, Югославії та Румунії; українці — в Польщі, Румунії, Чехословаччині тощо. Розраховувати на підтримку Версальсько-Вашингтонської системи цим народам навряд чи доводилося.

Першим сигналом, що система є вразливою, стало рішення конгресу США не ратифіковувати Версальський договір (у 1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, який містив усі основні положення Версальського, крім Статуту Ліги Націй). Одночасно Конгрес США анулював французько-американський договір про взаємодопомогу. Англія, за прикладом США, також анулювала англо-французький договір. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінування над Німеччиною, пішла на створення союзу східноєвропейських держав, які були зацікавлені у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави утворювали «санітарний кордон» навколо СРСР як перешкоду проникнення комунізму в Європу. Так, у 1921 р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином, Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, котрий на деякий час став гарантом збереження Версальської системи. Але ненадовго.

Запитання та завдання

1. З якою метою було скликано Вашингтонську конференцію? 2. Як було врегульовано міжнародні відносини в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні? 3. Розкрийте зміст договору, який вперше обмежував гонку озброєнь. 4. Як було вирішено на конференції проблему Китаю? 5. У чому полягало позитивне значення Версальсько-Вашингтонської системи? 6. З’ясуйте вади Версальсько-Вашингтонської системи. 7. Яка велика держава залишилася поза Версальсько-Вашингтонською системою і чому? 8. Чи могла Версальсько-Вашингтонська система стати основою для тривалого миру? Відповідь обґрунтуйте.

Запам’ятайте дати:

1920-1921 рр. — утворення Малої Антанти (Чехословаччина, Румунія, Югославія).

12 листопада 1921 — 6 лютого 1922 рр. — Вашингтонська конференція.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно