§ 11. Франція

1. Наслідки Першої світової війни

Звитяга над Німеччиною перетворила Францію на провідну державу Європи. Але перемога далась країні дорогою ціною. 10 північно-східних департаментів було спустошено, загинули 1,3 млн французів, 2,8 млн було поранено, з яких 600 тис. стали каліками. Декілька мільйонів стали жертвами епідемії грипу («іспанка»). Франція втратила чверть національного багатства.

Війна завдала значних збитків економіці країни, особливо фінансам. Було зруйновано близько 10 тис. підприємств, потоплено половину торговельного флоту. Воєнні витрати становили 200 млрд франків. Франція заборгувала 60 млрд франків (з них 40 млрд США). Загальні збитки від війни становили 134 млрд франків1.

Унаслідок затяжного конфлікту, а відтак переведення економіки з воєнних рейок на мирні виникла криза, яка 1921 р. сягнула максимуму: промислове виробництво становило 55% від рівня 1913 р., а сільськогосподарське — 77%. Згортання воєнного виробництва призвело до скорочення робочих місць і заробітної плати, що не могло не викликати масового робітничого спротиву. Значну роль у цьому процесі відіграв І загальний революційний рух у Європі після війни. Головними вимогами робітників було підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, ліквідація обмежень воєнного часу.

У 1919-1920 рр. протести досягли свого максимального розмаху: страйкувало майже 1 млн осіб на рік. Підприємці пішли на поступки: заробітну плату було підвищено на 20-25%.

Уряд, що його з 1917 р. очолював Жорж Клемансо, ухвалив два важливі закони, котрі деякою мірою розрядили напруженість. У країні встановили 8-годинний робочий день, а профспілки отримали право на укладення колективного договору.

Страйковий рух налаштував проти робітників селянство, становище якого поліпшилося в результаті значного підвищення цін на сільгосппродукти, та дрібних власників, котрі були налякані більшовизмом.

Це дало змогу уряду вгамувати страйки незначними поступками.

Але вирішальну роль у послабленні соціальних виступів відіграла хвиля патріотизму, яка охопила Францію після Комп’єнського перемир’я.

Використавши патріотичне піднесення, уряд зумів перенести невдоволення людей в стан очікування ними кращих часів і сподівань, коли всі проблеми буде вирішено за рахунок «бошів», тобто Німеччини. Людям з інвалідністю призначили великі пенсії, що мала оплачувати Німеччина, надавалися значні кредити для відбудови в рахунок репарацій.

1 Для порівняння. 5 млрд франків, які сплатила Франція Німеччині після франко-прусської війни, дали змогу останній створити могутню промислову базу.

Руїни міста Мондідьє, 1918 р.

Головними у зовнішній політиці Клемансо були завдання закріпити здобуту перемогу і придушити більшовизм в Росії. Франція взяла активну участь в інтервенції проти радянської Росії, але навесні 1919 р. змушена була вивести свої війська через повстання в армії і на флоті, які не бажали воювати. Відмовившись від інтервенції, уряд Клемансо заявив, що має намір оточити більшовизм «кільцем з колючого дроту, щоб завадити йому ринутися на цивілізовану Європу». Така політика мала значний відбиток на рішеннях Паризької мирної конференції, особливо на розподілі кордонів у Східній Європі.

2. «Національний блок». Створення Французької комуністичної партії (ФКП)

У 1919 р. відбулися перші повоєнні парламентські вибори. Уперше вони проводилися за змішаною системою. Перемогу одержав «Національний блок» (праві партії), який в основу своєї передвиборної програми поставив пункт про жорстке ставлення до Німеччини і радянської Росії.

У внутрішній політиці «Національний блок» узяв курс на придушення робітничого руху і зменшення втручання держави в економічне життя.

На той час у робітничому русі відбувалися значні зміни. Частина членів Соціалістичної партії захопилась ідеями більшовизму. На з’їзді у 1920 р. в Турі більшість делегатів проголосувала за вступ СФІО (Французької секції робітничого Інтернаціоналу) до Комуністичного Інтернаціоналу і перетворення її у Французьку комуністичну партію (ФКП). Меншість делегатів на чолі з Леоном Блюмом не підкорилися рішенню з’їзду і заявила про збереження Соціалістичної партії. Розкол прискорив занепад робітничого руху.

3. Економічний розвиток у 1924-1930 рр.

У 1924 р. Франція вступила в період економічного піднесення. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. становив у середньому 5%. Швидкому економічному зростанню сприяло: повернення Ельзасу і Лотарингії з їхніми металургійними і текстильними підприємствами; окупація Саару; величезне будівництво в розорених районах; репарації з Німеччини.

Розвивалися нові галузі виробництва — автомобільна, авіаційна, електротехнічна, радіотехнічна, хімічна. Франція перетворилася на індустріально-аграрну країну. Але головним зиском держави залишалося лихварство. Так, 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд франків, а цінні папери — втричі більше.

Сталися зміни і в соціальній сфері. Міське населення кількістю перевищило сільське. 60% найманих робітників працювали на великих підприємствах.

4. «Картель лівих»

Провал рурської акції (окупація в 1923 р. Руру французько-бельгійськими військами) привів до розпаду «Національного блоку». Радикали уклали угоду з соціалістами і утворили новий блок — «Картель лівих». У своїй передвиборній програмі вони обіцяли створення системи соціального страхування, введення прогресивного прибуткового податку, дотримання закону про 8-годинний робочий день; у зовнішній політиці — визнання СРСР, міжнародне співробітництво і роззброєння, пом’якшення позицій щодо Німеччини.

У 1924 р. на парламентських виборах «Картель лівих» здобув перемогу. Новоутворений уряд очолив Едуард Ерріо.

Першими заходами уряду стали амністія політичних в’язнів і встановлення дипломатичних відносин з СРСР.

Здійснення передвиборної програми, особливо запровадження прогресивного податку, спричинило опір промисловців і великих фінансистів, які почали переказувати свої капітали за кордон. Внаслідок цього зростали економічні труднощі. У квітні сенат висловив недовіру урядові Ерріо, і він подав у відставку.

Початок колоніальних війн у Марокко і Сирії спричинив остаточний розпад «Картелю лівих».

Едуард Eppio

5. Уряд «національної єдності»

Після розпаду «Картелю лівих» до влади знову повернулися праві. Уряд «національної єдності» очолив Пуанкаре. Він одразу взявся за фінансове оздоровлення. Було підвищено податки для дрібних власників, скорочено чисельність місць на державній службі тощо. Це дало змогу подолати інфляцію і стабілізувати курс франка; зупинилося зростання цін. Уряд провів і ряд соціальних реформ. У 1926 р. було вперше введено допомогу з безробіття. У 1928 р. — запроваджені пенсії для низькооплачуваних професій, а також допомоги з інвалідності та хвороби за рахунок підприємців.

6. Франція в роки економічної кризи

Економічна криза у Франції почалася пізніше, ніж в інших країнах, — у 1930 р. Проте вона швидко розвивалась і виявилася глибокою. Найсильніше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Зросли інфляція та державний дефіцит. Збільшилося безробіття. Фаза депресії тривала до 1937 р., після якої почалося не піднесення, а нова криза, яку не подолали до початку Другої світової війни. Отже, економічна криза 30-х рр. переросла в національну катастрофу.

Економічні проблеми загострили й політичну боротьбу. За період з 1931 р. по 1932 р. змінилося сім урядів. У 1931 р. було вбито президента П. Думера.

У травні 1932 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу одержали центристські та ліві партії (радикали й соціалісти). Уряд знову сформував Ерріо, який протримався при владі до кінця року, але суттєвих реформ так і не провів.

Уряд Ерріо відмовився від репарацій з Німеччини і визнав її право на озброєння. У листопаді 1932 р. між Францією та СРСР було укладено пакт про ненапад.

7. Французький фашизм

Загострення економічних проблем, нездатність традиційних політичних партій вивести країну з кризи призвело до зростання популярності монархістських і фашистських організацій.

Соціальною опорою фашизму були дрібні власники, люмпени, клерикали, частина великих фінансистів і промисловців, одержимі ідеями сильної влади і сильної Франції.

Фашистський рух у Франції мав суттєві відмінності: він не був єдиним; не виступав за повну ліквідацію демократичних Інститутів, лише за їх обмеження для «ворогів нації» — комуністів і соціалістів. Такі особливості таїлися в природі французького суспільства, якому притаманні демократизм і багатопартійність.

Фашистські організації були не класичними партіями, а воєнізованими спілками — лігами. Найбільшу фашистську лігу «Вогняні хрести», яка об’єднувала колишніх фронтовиків, очолював полковник де Ля Рок. Вона звинувачувала уряди у зраді національних інтересів Франції, у м’якому ставленні до Німеччини. Організація налічувала у своїх рядах майже 350 тис. осіб. Інша організація «Аксьйон франсе» («Французька дія») мала шовіністичний і монархічний характер та об’єднувала 60 тис. членів.

Марш активістів «Вогняних хрестів» на чолі з полковником де ля Роком

Прихід нацистів до влади в Німеччині підштовхнув французьких фашистів до активних дій. Приводом до їхнього виступу стала справа Стависького, який чинив шахрайські дії під прикриттям вищих урядовців. Цей скандал фашисти вирішили використати для критики демократичного устрою і на хвилі народного невдоволення захопити владу. 6 лютого 1934 р. їхні загони пішли на штурм парламенту. Поліція відкрила вогонь. Загинуло 17 осіб, 2 тис. було поранено. Уряд Даладьє негайно подав у відставку.

8. Народний фронт

Спроба заколоту крайньо правих дала поштовх до зближення соціалістів і комуністів у боротьбі проти фашизму. Почалися масові антифашистські демонстрації. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів відбувся політичний страйк із вимогами заборонити фашистські ліги.

Влітку 1934 р. соціалісти і комуністи підписали пакт про єдність дій. У 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. 14 липня 1935 р. було проведено спільну антифашистську демонстрацію. її очолили Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст), Едуард Даладьє (радикал).

У 1936 р. ці партії розробили спільну програму й, отримавши на виборах 330 із 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм. Комуністи вирішили не входити в уряд, але обіцяли йому підтримку в парламенті.

Незадовго перед тим у Франції почалися масові виступи робітників з вимогами підвищити заробітну плату, ввести оплачувану відпустку, визнати профспілки.

У резиденції прем’єр-міністра відбулися переговори між Загальною конфедерацією праці і Загальною конфедерацією підприємців. Підсумком переговорів стало підписання угоди, за якою страйки припинялися, підвищувалася заробітна плата, підприємці укладали колективний договір із профспілками і зобов’язувалися не застосовувати санкцій проти страйкарів.

Улітку 1936 р. парламент Франції ухвалив 133 закони, які в основному реалізовували програму Народного фронту. Так, було заборонено фашистські ліги, введено в дію закони про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувалися пенсії, надавалася допомога з безробіття. Для поліпшення становища селян уряд почав закуповувати сільгосппродукцію за підвищеними цінами. Установлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями.

Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші напрямки розвитку Франції. Навколо цього розгорілися суперечки.

Леон Блюм

Страйк робітників

Агітаційний плакат правих. «Народний Фронт управляється більшовиками»

Комуністи прагнули продовжувати реформу у бік запровадження соціалізму, зокрема різкого збільшення податків для підприємців, установлення жорсткого контролю над підприємствами і фінансами. Л. Блюм на це не погоджувався.

Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку. Комуністи виступили проти девальвації франка.

Економічне становище Франції тим часом почало погіршуватися. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переказували свої капітали за кордон, що відразу позначалося на темпах економічного зростання. Економічні негаразди викликали в населення розчарування діями Народного фронту. У червні 1937 р. Л. Блюм подав у відставку: криза коаліції стала очевидною.

Народний фронт був насамперед засобом боротьби проти фашизму. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було ліквідовано. Водночас НФ став спробою знайти вихід із кризи й депресії. Підсумком цих дій стало прийняття пакета соціально-економічних заходів, які заклали основу формування в подальшому держави «процвітання».

9. Франція напередодні національної катастрофи. Уряд Е. Даладьє

У квітні 1938 р. посаду прем’єра обійняв лідер радикалів Даладьє. Його уряд одразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він цілком слідував у фарватері Англії. Підписання Мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду Народного фронту. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.

Після розколу Народного фронту внутрішня політика Даладьє продовжувала рухатися вправо: робочий тиждень збільшили до 48 годин, зросли податки з усіх верств суспільства, розпочався наступ на профспілки. Такі дії уряду поставили в опозицію до нього і соціалістів. Це ще більше загострило кризовий стан країни.

Перед загрозою війни, що насувалась, у липні 1939 р. уряд відстрочив парламентські вибори і почав проводити термінові заходи зі зміцнення обороноздатності країни. Окупація Чехословаччини Німеччиною показала всю згубність політики «умиротворення». Франція втратила вірного союзника на Сході. Розпочався гарячковий пошук нових альянтів: остаточно оформився союз з Англією, підписано французько-польський таємний воєнний протокол, у Москві стартували англо-французько-радянські переговори військових місій. Загроза національній безпеці загострювала внутрішнє становище країни. Зрив англо-французько-радянських переговорів и укладення радянсько-німецького пакту стало причиною розгортання антирадянської кампанії та гоніння на ФКП, яка схвалила цей пакт.

Наслідком політики другої половини 30-х рр. були накопичені в суспільстві втома від постійних соціально-політичних негараздів і зневіра в демократичних ідеалах.

Запитання і завдання:

1. Визначте основні наслідки Першої світової війни для Франції. 2. Які причини піднесення промисловості Франції у 20-х рр.? 3. Як економічна криза у Франції позначилася на її економічному й політичному розвитку? 4. З’ясуйте причини утворення Народного фронту. Які партії утворили Народний фронт? 5. Охарактеризуйте реформи, проведені урядом Народного фронту. 6. Охарактеризуйте французький фашизм. 7. Які причини розпаду Народного фронту? Дайте оцінку діяльності комуністів в уряді Народного фронту. 8. Чим було зумовлено відхід уряду Е. Даладьє від реформ Народного фронту? 9. У чому ви вбачаєте демократизм французького суспільства?

Запам’ятайте дати:

1920 р. — створення Французької комуністичної партії.

1934 р. — спроба фашистського заколоту.

1936-1938 рр. — Народний фронту Франції.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно