§ 20. Польща

1. Відновлення державної незалежності. Ю. Пілсудський

Поляки, втративши незалежність унаслідок трьох поділів кінця XVIII ст., постійно боролися за відновлення їхньої державності. У роки Першої світової війни склалися два політичні табори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на різні ворогуючі сторони. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), очолюваної Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Польський національний комітет, що його восени 1917 р. було визнано представником польського народу. На території Франції також сформували польську армію, якою командував генерал Галлер.

Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Пілсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії.

Питання відродження Польської держави стало об’єктом боротьби між ворогуючими сторонами. Про намір відродити Польську державу заявили як країни Антанти, так і Четверного союзу. У 1917 р. Німеччина і Австро-Угорщина на окупованій у Росії частині Польщі створили Регентську раду як орган Польської держави.

Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення Польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго.

10 листопада до Варшави повернувся Пілсудський. Наступного дня він отримав од Регентської ради владні повноваження та відразу ж сформував уряд на чолі з соціалістом Є. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави».

У січні 1919 р. відбулися вибори до Установчого сейму, на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився «вождем держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами.

Перше засідання сейму II Речі Посполитої (10 лютого 1919 р.)

Установчий сейм ухвалив низку соціально-економічних законів: було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна реформа, що передбачала обмеження землеволодіння 180 га.

2. Визначення кордонів Другої Речі Посполитої

Паризька мирна конференція визначила західний кордон Польщі, а щодо східного кордону — питання залишилося відкритим. Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував визначити його лінією розселення етнічних поляків, що й було затверджено Верховною радою Антанти у грудні 1919 р. Однак непевність становища в Росії дало можливість польському урядові претендувати на землі, які колись входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території призвели до війни із ЗУНР у листопаді 1918 р. — липні 1919 р., внаслідок якої Польща загарбала Східну Галичину.

До 1920 р. Польща перебувала в стані неоголошеної війни з радянською Росією.

Усі спроби країн Антанти спонукати Польщу до більш рішучих дій зазнали поразки.

Це було пов’язано з тим, що представники білого руху в Росії не визнавали польської державності, і польський уряд не був зацікавлений в їхній перемозі. Тільки після поразки основних сил білогвардійців Пілсудський зважився на рішучі дії. 21 квітня 1920 р. між урядом УНР і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою західні області України, але визнавала право України на незалежне державне існування. Після укладення договору і військової конвенції польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено, а в серпні Червона армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські лідери розглядали похід на Польщу як спосіб розпалити світову революцію, проте завдяки допомозі країн Антанти сталося «Диво на Віслі».

18 березня 1921 р. у Ризі між Польщею, РСФРР та УСРР було підписано мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою територію Волині, Полісся, Холмщини, Галичини та інших земель Північно-Західної України, а також Західної Білорусі. Остаточно кордони Польщі склались у 1923 р. На сході вони включали території Західної України та Західної Білорусі, а також Віленську область, захоплену в Литви 1920 р. У жовтні 1921 р. Польщі передали третину Сілезії. За рішенням Паризької мирної конференції до Польщі було приєднано частини Помор’я і Пруссії та Познань. Завдяки територіальним придбанням близько 35% населення Польщі становили національні меншини, стосовно яких проводилася політика полонізації.

Польський патруль на новому західному кордоні держави

3. Польща у 1921-1926 рр.

У 1921 р. було прийнято конституцію Польської республіки, в якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно із нею Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента були обмеженими. Закріплювалося привілейоване становище католицької церкви.

У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Праві партії на чолі з ендеками намагалися сформувати правоцентристську урядову коаліцію, а також обрати свого президента. Після вбивства новообраного президента Нарутовича у грудні 1922 р. цю посаду обійняв колишній член ПСС Станіслав Войцеховський; уряд сформували ендеки.

Новий кабінет у своїй політиці взяв курс на стимулювання економічного зростання через надання дешевих кредитів. Така політика сприяла пожвавленню економічного життя, проте воно виявилося короткотривалим. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, повоєнна розруха, неврегульованість торговельних відносин з сусідами, неповернення кредитів призвело до стрімкої інфляції та знецінення польської валюти. Різко впав життєвий рівень населення. У квітні 1924 р. уряд В. Грабського провів грошову реформу: запроваджено польський злотий, створено Польський банк.

Водночас політичне життя країни залишалось бурхливим. Нестійкість коаліцій призводила до політичних криз і частих змін урядів, що, своєю чергою, негативно відбивалося на економічному житті. Ще однією невирішеною внутрішньою проблемою країни залишалась проблема національних меншин. Активна полонізаторська політика, яку проводили ендеки, викликала опір з боку корінних народів, що жили на території тодішньої Польщі, особливо — українців.

Юзеф Пілсудський

4. Режим «санації»

Недоліки парламентського ладу, застаріла економічна структура, нерівномірність розвитку країни, економічна блокада з боку Німеччини та СРСР, криза в армії, зрештою, призвели до перевороту 1926 р. і встановлення режиму «санації» (оздоровлення).

12 травня 1926 р. військовики під командуванням Пілсудського, який вирішив повернутися до політичного життя, почали наступ на Варшаву. Переворот значною мірою підтримувався населенням, яке сподівалося на поліпшення життя. Пілсудський, що мав авторитет національного героя, встановив одноосібну владу. Його прихід до керівництва збігся з економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму.

Економічна криза 1929-1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим особистої влади. У травні 1935 р. Пілсудський помер.

Період 1935-1939 рр. у внутрішньому стані був відносно стабільним. Основні події, пов’язані з Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.

Режим «санації» — авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не дозволяло опозиції чітко організуватися. Влада відверто зневажала сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.

Риси режиму «санації»:

1. Домінуючий вплив Ю. Пілсудського у політичному житті, хоча він формально був лише військовим міністром. Формування його «культу особи».

2. Значний вплив у політичному житті суспільства військових.

3. Існування парламентської опозиції.

4. Обмеженість свободи слова й друку.

5. Відносно незначні масштаби політичних репресій.

6. Спроби знайти порозуміння з національними меншинами.

На початку 30-х років Польща пішла на зближення з Німеччиною та уклала з нею 1934 р. пакт про ненапад, а у 1938 р. взяла участь у поділі Чехословаччини. Така недалекоглядна політика призвела до втрати реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі дати згоду на приєднання до III рейху міста Данциг, на що отримала відмову. Між двома країнами дуже швидко став наростати конфлікт. 1 вересня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Почалася Друга світова війна.

Запитання і завдання:

1. Як і за яких обставин відбувалося відновлення польської державності? Дайте історичну оцінку цьому явищу. 2. Охарактеризуйте зовнішню політику відновленої Польщі. 3. Яка роль Пілсудського у становленні Польської республіки? 4. З’ясуйте процес формування кордонів Польської республіки. 5. Які негативні риси було закладено під час розбудови Польщі? 6. Охарактеризуйте режим «санації». Назвіть його основні риси. Чи став він «оздоровленням» для країни?

Запам’ятайте дати:

Листопад 1918 р. — відновлення незалежної Польської держави.

Листопад 1918 р. - липень 1919 р. — польсько-українська війна.

1920 р. — радянсько-польська війна

18 березня 1921 р. — Ризький мирний договір

1921 р. — прийнято конституцію Польської республіки.

1926 р. — встановлення режиму «санації»

1934 р. — пакт про ненапад між Німеччиною та Польщею.

1 вересня 1939 р. — напад Німеччини на Польщу. Початок Другої світової війни.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно