§24. Країни Середнього та Близького Сходу. Країни Латинської Америки

1. Які фронти Першої світової війни існували на Близькому Сході? 2. Які держави розподілили володіння Османської імперії на Близькому Сході?

1. Створення національної турецької держави. Поразка в Першій світовій війні призвела до краху Османської імперії. Країни Антанти прагнули поділу її спадщини. Розділивши арабські володіння Османської імперії, Англія й Франція мали намір це зробити і з областями із власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над чорноморськими протоками, Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії. У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в місті Анкара було скликано меджліс — великі національні збори. 23 квітня 1920 р. меджліс утворив уряд і почав формування армії.

10 серпня 1920 р. маріонетковий султанський уряд підписав із країнами Антанти Севрський мирний договір, який закріпив поділ країни. Туреччина втрачала всі володіння на Близькому Сході. До Греції відходили частина європейських володінь і місто Ізмір у Малій Азії. На східних кордонах Туреччини була створена Вірменська держава. На території Туреччини було запроваджено режим капітуляції, що фактично перетворювало її на напівколонію.

Уряд М. Кемаля відкинув такий договір. Тоді грецькі війська за підтримки Англії почали наступ у глиб країни, що призвело до греко-турецької війни (1920—1921 рр.).

Першим зовнішньополітичним актом нової влади стало звернення до радянської Росії. М. Кемаль відправив на ім’я В. Леніна лист із пропозицією встановити між двома країнами дипломатичні відносини й проханням надати Туреччині допомогу в боротьбі проти імперіалізму. В особі радянської Росії Туреччина знайшла союзника в боротьбі проти країн Антанти. У березні 1921 р. між двома країнами був підписаний договір про дружбу й братерство. За його умовами було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, що раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії, яку в такий спосіб було розділено і ліквідовано. Туреччина також отримала фінансову й військову допомогу від РСФРР.

У жовтні того самого року аналогічний договір був укладений із радянськими республіками Закавказзя. У січні 1922 р. було підписано договір з УСРР.

Мустафа Кемаль Ататюрк

Ататюрк (у центрі) у Вищій школі для дівчат в Анкарі в 1933 р.

У 1922 р. турецькі війська здобули перемогу у війні. Антанта змушена була підписати з урядом М. Кемаля перемир’я й цим визнати його. Положення Севрського договору було переглянуто. У 1923 р. було підписано Лозаннський мирний договір, згідно з яким зберігалася територіальна цілісність країни як національної держави.

Зовнішньополітична стабілізація створила умови для проведення внутрішніх реформ, які в народі були названі «революцією Шапки». Головним напрямком стала європеїзація країни. Туреччину було проголошено республікою (1923 р.). Церкву відділили від держави, а школу — від церкви. У 1924 р. було скасовано халіфат. Було введено латинський алфавіт. Усіх турків зобов’язали взяти собі прізвища.

У 1934 р. Великі національні збори Туреччини присвоїли першому президенту країни генералу Мустафі Кемалю ім’я (фактично прізвище) Ататюрк, що в перекладі означає «батько турків».

У Туреччині було заборонено багатоженство, цивільний шлюб став обов'язковим. Уряд почав підтримувати національну промисловість, зосереджуючи увагу на розвитку імпортозамінних виробництв. Після кризи 1930-х рр. у країні почали вводити елементи планової економіки та створювати державний сектор.

2. Палестинська проблема. Ідею створення національного осередку євреїв запропонував австрійський журналіст Теодор Герцль у середині XIX ст. На конгресі сіоністського руху в Базелі (Швейцарія) у 1897 р. ця ідея отримала обґрунтування. Вирішено було створити єврейську державу на території Палестини. На землі площею 25 тис. км2 передбачалося переселити 10 млн представників єврейської національності з усього світу. Спочатку сіоністи запропонували турецькому султану, під владою якого перебувала Палестина, продати ці землі, але він відмовився. Незважаючи на це, єврейське населення почало таємно переселятися до Палестини.

Під час Першої світової війни султан розпочав виселення єврейського населення, звинувативши його в прихильності до Антанти. На завершальному етапі війни в 1917 р. Англія та Франція проголосили «декларацію Бальфура», у якій ішлося про повернення частини єврейства на їхню історичну батьківщину та право створити національний осередок у Палестині. Ця декларація започаткувала нову хвилю переселення.

У Палестині почали створюватися єврейські політичні та військові організації. У 1922 р. Англія отримала від Ліги Націй мандат на управління Палестиною. Це викликало повстання арабів проти англійців і євреїв (на той час останні становили 18 % населення Палестини). Хоча повстання було придушено, напруженість у відносинах між арабською та єврейською громадами й колоніальною адміністрацією збереглася.

До кінця 1930-х рр. Англія сприяла переселенню єврейства. Коли співвідношення єврейського та арабського населення почало загрожувати стабільності Британської колоніальної імперії, Англія заборонила переселення. Проте в єврейських політичних колах уже міцно утвердилася ідея заснування своєї держави. У Палестині створювали єврейські «тіньові» політичні структури — уряд, місцеву владу, збройні формування, що готувалися проголосити державу Ізраїль.

Арабська громада виступила категорично проти створення єврейської держави, що посилило міжнаціональну боротьбу в Палестині.

3. Іран (Персія) у міжвоєнний період. Перша світова війна та революція на землях колишньої Російської імперії мали значний вплив на розвиток Ірану (Персії). Розпад Османської та Російської імперій створив передумови, які уряд Великої Британії оцінив як можливість завершити колонізацію Персії, Закавказзя та Середньої Азії.

У 1918 р. англійські війська розпочали окупацію всього Ірану, узяли під контроль Баку (Азербайджан) та проникли в Середню Азію. У Тегерані, столиці Персії, було створено проанглійський уряд на чолі з Восугом ед-Доуме. Порушивши конституцію, без відома меджлісу він підписав англо-іранську угоду, яка передавала під контроль Англії армію, фінанси, зовнішню торгівлю та інші галузі суспільно-економічного життя Ірану.

Іранські фінанси було підпорядковано англійському фінансовому раднику Е. Сміту. Англійські офіцери господарювали в іранській армії. Англо-іранська митна конвенція передбачала низькі тарифи для англійських товарів і забороняла торгівлю з радянською Росією. Із країни вивозили хліб, що призвело до зростання цін на продовольство.

Жорсткий контроль було встановлено над суспільно-політичним та економічним життям країни. Будь-які виступи проти укладених угод придушували силою.

7 квітня 1920 р. в Тебризі (Іранський Азербайджан) спалахнуло повстання проти шахської влади та англійців. Його очолив лідер азербайджанських автономістів шейх Хіабані. Він виступав проти кабальної англо-іранської угоди, вимагав зміцнення національної незалежності, проголошення Ірану республікою, проведення демократичних реформ та автономії для Азербайджану. Повсталі захопили владу в Тебризі та інших містах і районах Іранського Азербайджану. У вересні 1920 р. повстання було придушене англійськими й шахськими військами. Шейха Хіабані та багатьох його прибічників було вбито.

У північній провінції Ірану Гіляні 5 червня 1920 р. було проголошено Гілянську республіку й тимчасовий революційний уряд на чолі з Кучек-ханом. До нього увійшли представники різних політичних течій і соціальних груп. Суперечності між членами уряду і, відповідно, політичними силами, які вони представляли, зумовили внутрішню слабкість республіки. Голова уряду Кучек-хан відкидав аграрну реформу, на якій наполягали комуністи й представники національних меншин, зокрема курди.

Проанглійська політика зазнала поразки, і уряд Восуга ед-Доуме пішов у відставку. У країні панувало безладдя.

Син селянина, офіцер перських козаків (загін, створений росіянами в роки Першої світової війни) Реза-хан очолив похід 4-тисячного війська козаків на столицю Ірану Тегеран. Фактично це був державний переворот. У лютому 1921 р. на вимогу заколотників було створено новий уряд, у якому Реза-хан отримав посаду військового міністра. Через три місяці він усунув від влади прем’єр-міністра. Уся влада опинилася в руках Реза-хана, що спирався на вірну йому козацьку дивізію. Реза-хан здійснив різкий поворот у зовнішній політиці країни: було ліквідовано політичну залежність від Великої Британії. Він змусив її вивести війська з Ірану. Одночасно було налагоджено відносини з радянською Росією (угода 1921 р.).

Реза-хан жорстоко розправився з повстанським рухом і навів лад у країні. Його опорою став Національний блок, створений у 1922 р. різними партіями. Реза-хан домігся призначення його прем’єр-міністром. На виборах до меджлісу, заручившись підтримкою республіканців, його блок отримав більшість голосів.

У 1925 р. меджліс під тиском військових призначив Реза-хана верховним головнокомандувачем із необмеженими повноваженнями, ухвалив рішення про зречення Каджарської династії, про передачу тимчасової влади Реза-хану, а також про скликання Установчих зборів, які мали визначити подальшу форму державного правління в Ірані.

12 грудня 1925 р. обрані з прихильників прем’єр-міністра Установчі збори проголосили Реза-хана спадкоємним шахом Ірану під іменем Реза-шаха Пехлеві. В Ірані утвердилася нова династія Пехлеві, яка правила до 1979 р. Події в Ірані 1919—1922 рр. можна оцінити як національну революцію.

Реза-шах, спираючись на досвід Туреччини та американських радників, почав проводити реформи, спрямовані на модернізацію країни.

Реза-шах Пехлеві на тлі вавилонського лева. Художник С. Дж. Вульф, 1930-ті рр.

Фінансові реформи забезпечувалися прибутками від продажу нафти. Основою економічної самостійності країни мала стати індустріалізація.

У 1920—1930-х рр. в Ірані було проведено деякі реформи в галузі культури й побуту: запроваджено світські школи, невелику кількість жіночих шкіл, відкрито університети в Тегерані та сільськогосподарський інститут у Кереджі. У 1935 р. було видано декрет про обов'язкове зняття чадри, запроваджено європейську форму одягу, пишні феодальні титули замінено прізвищами. Вплив духовенства на суспільно-політичне життя країни обмежувався. У цей самий час придушувалися будь-які виступи опозиції, селянські повстання.

Зустріч Ататюрка (ліворуч) і Реза-шаха Пехлеві (праворуч) у 1934 р.

У зовнішній політиці в 1930-ті рр. Реза-шах пішов на зближення з Німеччиною, прагнучи знайти в ній противагу СРСР і Великій Британії.

У 1937 р. Іран підписав задуманий з антирадянською метою Садабадський пакт. У 1938 р. країна відмовилася укласти новий торговельний договір із СРСР, що призвело до майже повного припинення радянсько-іранської торгівлі, яка до того становила майже 40% зовнішньоторговельного обігу Ірану. Територію Ірану як плацдарм для здійснення своїх завойовницьких планів намагалася використати Німеччина.

4. Країни Латинської Америки. Перша світова війна позитивно вплинула на економічний розвиток держав Латинської Америки. Зміцнення місцевих промислових кіл і зростання кількості робітництва стало передумовою до розгортання антиолігархічних рухів за ліберальні реформи. Найбільш радикальні реформи в першій чверті XX ст. було проведено в Аргентині, Чилі, Уругваї та Мексиці. Проте реформи викликали спротив плантаторів і старої аристократії. Майже всі країни регіону зазнали спроб військових переворотів і встановлення військових диктатур. Проте не можна оцінювати діяльність диктаторів однозначно негативно. Подекуди вони своїми діями руйнували існуючі системи влади, запроваджували соціальне законодавство, обмежували вплив іноземного капіталу.

Економічна криза 1929—1933 рр. яка суттєво вплинула на економіку латиноамериканських країн, ще більше зміцнила курс на позбавлення залежності від європейських держав і США. Вихід вбачався у здійсненні індустріалізації, яка мала компенсувати неспроможність імпорту машин та обладнання. Для розвитку власної промисловості місцевому капіталу були надані пільги. Держава почала вкладати кошти в розвиток промисловості, що сприяло виникненню державного сектору економіки. Уряд намагався змінити структуру експорту, щоб зменшити його залежність лише від одного виду продукції, установлював контроль за діяльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії було націоналізовано нафтодобувну промисловість.

Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза призвела до посилення державного регулювання економіки. Проте форми проведення перетворень були різними: від копіювання дій італійських фашистів до реформ на зразок «нового курсу» Ф. Рузвельта в США і «Народного фронту» у Франції. Найбільші успіхи на шляху до індустріалізації демонстрували Мексика, Аргентина, Бразилія й Чилі.

Посилення антизахідних, особливо антиамериканських, настроїв у країнах регіону змусило США скоригувати свою політику в Латинській Америці. Президент Ф. Рузвельт заявив, що США здійснюватимуть політику «доброго сусіда» і не вдаватимуться до інтервенції.

Запитання і завдання

1. Що стало поштовхом до національної революції в Туреччині? Хто її очолював? 2. Коли тривала греко-турецька війна? 3. Які реформи були проведені Ататюрком? 4. У чому полягає сутність палестинської проблеми? 5. Що проголошувала «декларація Бальфура»? 6. Коли в Ірані відбулася національна революція? Хто її очолював? 7. У якому році в Ірані встановилася династія Пехлеві? 8. Визначте особливості економічних і політичних процесів у Латинській Америці.

9. Як відбувався процес створення національної турецької держави? 10. Яким чином Реза-хан установив свою владу в Ірані? 11. Яке значення для створення єврейської держави мала «декларація Бальфура»? 12. Який вплив мали події в Росії на розвиток національно-визвольних рухів у Туреччині та Ірані? 13. Чому між великими державами тривала боротьба за вплив на Іран?

14. Складіть хронологічну таблицю подій історії країн Близького й Середнього Сходу в 1914—1924 рр. 15. Порівняйте внутрішню й зовнішню політику Ірану до і після приходу Реза-хана до влади. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

16. Складіть історичний портрет Ататюрка, Реза-шаха або одного з видатних діячів Латинської Америки цього періоду (на вибір).

Практичне заняття

Азія та Латинська Америка: протиборство демократичних сил і диктаторських режимів

Завдання для узагальнення знань та підготовки до тематичного контролю за розділом V «Держави Азії та Латинської Америки»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно