§ 35-36. Початок Другої світової війни

1. Причини, передумови, характер війни

По-перше, несправедливість Версальсько-Вашингтонської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії. Вони й стали паліями війни.

По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену в 20-ті роки, було зруйновано.

По-третє, розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також «ізоляціонізм» США, які, ухваливши закон про нейтралітет, фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль у розв’язанні війни відіграв СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього (про поділ сфер впливу у Східній Європі), відкрив шлях нацистам для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. А головна їхня мета — завоювання світового панування. З їхнього боку війна була несправедливою і загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна стала справедливою і визвольною. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також країни Балтії (Естонія, Латвія, Литва). Однак після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з нацистською Німеччиною і для нього війна набула справедливого характеру. її з ідеологічних міркувань назвали Великою Вітчизняною.

2. Початок війни. Напад на Польщу (операція «Вайс»)

Друга світова війна розпочалася з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Польща якнайкраще підходила для випробування на практиці стратегії «блискавичної війни»(«бліцкригу»)— війни, успіх в якій передбачалось досягнути швидкими діями, заставши противника зненацька.

Періодизації Другої світової війни:

I варіант

I. 1 вересня 1939 р. — 19 листопада 1942 р. (Від нападу Німеччини на Польщу до початку радянського контрнаступу у битві під Сталінградом). Стратегічна ініціатива належить державам «осі». Вони оволоділи значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії. Водночас відбувається формування антигітлерівської коаліції — об’єднання держав, яке стало на перешкоді агресивним планам.

II. 19 листопада 1942 р. — 9 травня 1945 р. (Від початку радянського контрнаступу під Сталінградом до завершення розгрому нацистської Німеччини). Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції. На Тихоокеанському театрі бойових дій війська антигітлерівської коаліції впритул наблизилися до Японії.

III. 9 травня 1945 р. — 2 вересня 1945 р. (Від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії). Завершення війни на Тихому океані та розгром мілітаристської Японії. Кінець Другої світової війни.

II варіант

I. 1 вересня 1939 р. — 22 червня 1941 р. Напад Німеччини, а згодом і СРСР на Польщу. Вступ у війну Англії та Франції. Загарбання гітлерівською Німеччиною континентальної частини Європи. Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику. Приєднання до СРСР Західної України та Західної Білорусі, частини Фінляндії, Бессарабії, Північної Буковини та Балтії.

II. 22 червня 1941 р. — 19 листопада 1942 р. Напад Німеччини та її союзників на СРСР. Зрив планів блискавичної війни. Формування антигітлерівської коаліції.

III. 19 листопада 1942 р. — 1943 р. Корінний перелом у ході війни (Сталінградська, Курська битви; битва під Ель-Аламейном і розгром німецько-італійських військ у Північній Африці; поразка японського флоту у битвах біля атолу Мідвей і Кораловому морі, перемога англо-американських військ у битві за Гуадалканал). Перехід стратегічної ініціативи на бік країн антигітлерівської коаліції.

IV. Кінець 1943 р. — 9 травня 1945 р. Наступ країн антигітлерівської коаліції по всіх фронтах. Розвал блоку фашистських держав. Звільнення народів Європи від гітлерівського поневолення. Розгром і капітуляція нацистської Німеччини.

V 9 травня — 2 вересня 1945 р. Завершення бойових дій в азіатсько-тихоокеанському регіоні. Розгром і капітуляція Японії.

III варіант

I. 1 вересня 1939 р. — весна 1941 р. Німецька агресія в Європі. Встановлення німецького контролю над континентальною частиною Європи (крім СРСР).

II. Літо 1941 р. — осінь 1942 р. Набуття війною світового характеру. Розгортання бойових дій в Європі, Азії, Африці, на просторах Світового океану. Створення антигітлерівської коаліції.

III. Кінець 1942 р. — 1943 р. Корінний перелом у ході війни. Перехід стратегічної ініціативи на бік країн антигітлерівської коаліції.

IV. 1944 р. — 1945 р. Розгром країн фашистського блоку.

Німеччина та окуповані території станом на 1942 р.

За німецьким планом «Вайс» вермахт (війська нацистської Німеччини) зосередив понад 50 з 75 існуючих у нього дивізій чисельністю 1,5 млн осіб.

Німецьким військам протистояла польська армія, що налічувала понад 1 млн солдатів і офіцерів, але яка мала обмаль танків, літаків, гармат.

До війни також готувався і Радянський Союз, якому згідно із таємним протоколом мала відійти територія Польщі до р. Вісла.

Співвідношення сил сторін на 1 вересня 1939 р.

Вторгнення німецьких військ на територію Польщі розпочалось 1 вересня 1939 р. Йому передувала провокація гітлерівців у прикордонному містечку Глейвіц.

31 серпня 1939 р. о 20.00 спеціально підготовлений гестапо загін з карних злочинців, переодягнених у польську форму, здійснив напад на радіостанцію німецького прикордонного містечка Глейвіц. Після її «захоплення» перед мікрофоном було зроблено декілька пострілів і один з атакуючих, котрий знав польську мову, зачитав заяву, сенс якої полягав у тому, що «прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Потім почалась перестрілка із загоном поліції, котрий оточив станцію. Щоб замести сліди цієї провокації, всі її учасники були розстріляні за наказом Гіммлера.

Вже у перші дні наступу організований опір польської армії було зламано. До 8 вересня її головні сили розгромили. Значна їхня частина опинилася в оточенні або була захоплена в полон. Героїчною сторінкою польської історії стала оборона півострова Вестерплатте, міст Варшави, Кракова, Гдині.

17 вересня польський кордон перейшли радянські війська. Для здійснення вторгнення до Польщі було створено два фронти — Український і Білоруський. На вимогу Гітлера Червона армія форсовано просувалася в напрямку Коломиї — Косова, щоб перетнути відступаючим польським солдатам і біженцям дорогу в Румунію. Після 12-денного маршу і коротких боїв з деякими польськими частинами Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилася.

Згідно із домовленостями, досягнутими на переговорах 23 серпня 1939 р. і зафіксованими у таємному протоколі, німецьке командування відвело свої війська за демаркаційну лінію (лінія, що розмежовує) від Львова й Бреста. Перед тим у Бресті, Гродно, Ковелі й Пінську відбулися спільні паради військ-переможців (німецьких і радянських).

Підсумком агресії Німеччини та СРСР стало укладення між ними 28 вересня 1939 р. у Москві Договору про дружбу і кордон та підписання таємних протоколів про поділ сфер впливу і співпрацю між двома державами. Ця угода зафіксувала розділ Польщі й уточнила лінію радянсько-німецького кордону. За домовленістю вона була пересунута на схід, порівняно з умовами секретного протоколу від 23 серпня 1939 р., і проходила приблизно по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, українців, білорусів — з іншого («Лінія Керзона»). Землі з чисто польським населенням залишились в складі Німеччини, а взамін СРСР отримав у свою сферу впливу Литву. Таким чином, до Німеччини відійшло 48,6% території Польщі і 69,9% її населення, а до СРСР — 51,4% території і 30,1% населення.

Попри усю злочинність і негативні сторони цього поділу незалежної держави між двома тоталітарними режимами, такий факт мав і одну позитивну рису — нарешті дві частини українського і білоруського народів об’єдналися в єдині республіки, хоча і в рамках сталінського репресивного режиму. З огляду на це, радянське керівництво мало змогу називати агресію і поділ Польщі як «визвольний похід» заради возз’єднання Західної України та Західної Білорусі, відповідно, з УРСР та БРСР.

З новим поділом Польщі пов’язаний ще один злочин сталінізму. Під час наступу Червоної армії у полон взяли близько 250 тис. польських військовослужбовців, з яких значна частина солдатів та сержантів була відпущена, інша — депортована у віддалені райони СРСР. 15 тис. польських офіцерів у квітні 1940 р. працівники НКВС знищили під Смоленськом (Катинь) і Харковом (Старобільськ).

3. «Дивна війна»

3 вересня Англія, а згодом за нею і Франція, після марних спроб схилити Гітлера стати на шлях переговорів та вивести війська з території Польщі й окупованої частини Чехословаччини, оголосили Німеччині війну. Проте переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 р. та 10 травня 1940 р. дістав назву «дивної війни», оскільки, формально оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела.

Французькі війська відсиджувалися за «Лінією Мажино» (110 дивізій), до яких стали прибувати ще й англійські частини, німецькі — за «лінією Зіґфрида» (23 дивізії). На захід від бельгійського кордону союзники споруджували нову лінію укріплень аж до самого Північного моря. Не бажаючи втягуватись у затяжні криваві бої, як це було в роки Першої світової війни, союзники розпочали блокаду Німеччини й СРСР та здійснення рейдів бомбардувальників на промислові центри Німеччини.

Відразу після розгрому Польщі Гітлер наказав генералам вермахту готуватися до негайного наступу на Заході. Проте, навіть зібравши всі свої війська, німецька армія поступалася союзникам. Для перемоги потрібно було нестандартне рішення. І такий план розробили. В його основу знову поклали стратегію «бліцкригу». На зміну модернізованому плану Шліффена штаб запланував наступ через Арденнську ущелину на стикові кордонів Бельгії — Люксембургу — Франції в обхід «Лінії Машино» з півночі і виходом ударних танкових груп в район Кале — Дюнкерк. Цей план («Ґрюн») отримав образну назву «удар серпом» — він мав відрізати, оточити і знищити угруповання союзників на північному фланзі. Далі ударні групи мали повернути на південь, вийшовши в тил частинам, що обороняли «лінію Мажино». Реалізацію такого задуму відкладали на весну 1940 р.

4. Напад СРСР на Фінляндію («Зимова війна»)

Тим часом бойові дії спалахнули на Півночі Європи між СРСР і Фінляндією. Тривалий час між двома країнами велися переговори, в ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони поступитися на його користь значними територіями в районі Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті землі на півночі, що ніяк не компенсовувало втрату Виборга й стратегічно важливої оборонної «Лінії Маннергейма» — системи фінської оборони, спорудженої в 1927-1939 рр. Уряд Фінляндії не погодився на цю пропозицію.

На світанку 30 листопада 1939 р. великі сили радянських військ перейшли у наступ на фінську армію, що займала прикордонні укріплення.

Угруповання Червоної армії налічувало 240 тис. осіб, 1915 гармат різних калібрів, 1131 танк та 967 бойових літаків. 140-тисячна фінська армія мала на своєму озброєнні 400 гармат, 60 танків і 270 літаків.

Здавалося, що доля Фінляндії вже вирішена. На території СРСР навіть було створено майбутній уряд радянської Фінляндії — уряд О. Куусінена (так званий «уряд Теріокі»), з яким Сталін уклав договір про взаємодопомогу. Але сталося непередбачуване. Невелика фінська армія змогла стримати перший потужний удар і навіть завдала поразки деяким радянським частинам. 30 грудня наступ радянських військ припинився. Сталін ужив жорстоких методів для наведення порядку у військах. Почались нещадні бомбардування фінських міст.

Наслідки радянського бомбардування Гельсінкі, 1939 р.

Наступу радянських військ передував інцидент на кордоні. На території радянської прикордонної застави вибухнув важкий снаряд, який прилетів невідомо звідкіль. Загинуло декілька прикордонників. Радянська сторона звинуватила у цьому фінів. Проте фіни свою причетність заперечували, стверджуючи, що у них немає на відстані пострілу подібних гармат. Але для сталінської кліки це вже було неважливо. Привід до війни знайшовся.

Маленька Фінляндія фактично опинилася наодинці з могутнім агресором. Англія і Франція обмежувалися лише закликами продовжувати опір та обіцянками висадити на півночі десант.

11 лютого 1940 р. розпочався другий наступ Червоної армії. Він завершився проривом «Лінії Маннергейма». Ціною великих утрат (234 тис. осіб убито, поранено, обморожено та взято в полон) радянські війська домоглися перемоги.

12 березня, за посередництвом і під тиском німецької дипломатії, СРСР і Фінляндія підписали мирний договір, за яким жертва агресії втрачала значну частину своєї території, де до війни мешкало 450 тис. осіб, тобто 1/8 населення країни. Тяжкими були міжнародні наслідки війни й для Москви. Ліга Націй виключила СРСР зі своїх членів, ускладнилися його відносини практично з усіма європейськими країнами та США. Радянський Союз опинився у міжнародній ізоляції.

Також війна показала всю слабкість і непідготовленість радянської армії до сучасної війни. Це згодом дало привід говорити Гітлеру, що СРСР — це «колос на глиняних ногах».

5. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Нідерландів, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції

Події на Півночі Європи спонукали Англію та Францію до більш рішучих дій. Прагнучи більш сильніше стиснути блокаду навколо Німеччини (припинити вивіз залізної руди зі Швеції через норвезький порт Нарвік і блокувати німецький флот в Балтійському морі), вони почали мінування прибережних вод Норвегії і 8 квітня спрямували туди транспорта з військами.

9 квітня 1940 р. Німеччина без оголошення війни напала на Данію та Норвегію (операція «Везерські навчання»), Данія капітулювала одразу. Норвезька армія разом з англо-французьким експедиційним корпусом спробувала затримати просування загарбників у глиб країни. Однак у військовому командуванні норвежців активізувалися прихильники нацистів на чолі з колишнім військовим міністром Квіслінгом, а в червні 1940 р., у зв’язку із загрозливим становищем на Західному фронті, десант союзників евакуювали до Англії. Вся Норвегія перейшла під окупацію гітлерівських військ.

Вторгнення німецьких військ у Данію, 1940 р.

Бойові дії в Норвегії мали для союзників, незважаючи на поразку, один позитивний момент: німецький флот зазнав настільки відчутних утрат, що в подальшому так і не зміг відновитися. Це був один із факторів, який змусив Німеччину відмовитися від десанту в Англію.

Наступ гітлерівських військ у Данії та Норвегії остаточно поховав сподівання урядових кіл Англії знайти порозуміння з Гітлером. Уряд Чемберлена подав у відставку. Прем’єр-міністром країни став В. Черчілль, прихильник рішучої боротьби з нацистською Німеччиною.

10 травня 1940 р. німецька армія вторглася в Бельгію, Нідерланди і Люксембург. Англо-французькі війська прийшли їм на допомогу. У цей момент головні сили нацистів завдали головного удару в Арденнах, які союзники вважали непридатними для дій танків. Прорвавши на цій ділянці слабку оборону, німецький танковий клин генерала Гудеріана, обійшовши «Лінію Мажино», повернув на північ і 20 травня вийшов до Ла-Маншу. У районі Кале — Дюнкерка, наче «серпом», було відрізано й притиснуто до моря 40 англійських, бельгійських і французьких дивізій (близько 400 тис. осіб.). Ще 15 травня капітулювали Нідерланди, 28 травня склала зброю бельгійська армія. Спроби англо-французького командування організувати контрудари успіху не мали. Але несподівано Гудеріан отримав особистий наказ Гітлера зупинити свої війська.

Співвідношення сил сторін на травень 1940 р.

Це дало змогу забезпечити евакуацію солдатів та офіцерів союзників на Британські острови (операція «Динамо»). Всього в Англію переправили 338 тис. осіб, переважно англійців.

Тим часом 5 червня німецькі війська розпочали наступ на південь. Спроби генерала де Голля організувати лінію оборони на підступах до Парижа успіху не мали. 10 червня уряд Франції переїздить до міста Бордо, а 14 червня німці увійшли в Париж. Уряд Франції подав у відставку. Новий голова уряду маршал Петен, герой Першої світової війни, звернувся до німецького командування з проханням про перемир’я. 22 червня його підписали в Комп’єнському лісі у доставленому з музею штабному вагоні маршала Фоша (у цьому вагоні 1918 р. Німеччина підписала перемир’я, яке означало її поразку в Першій світовій війні).

Евакуація союзників з Дюнкерка, 1940 р.

Німецькі війська на вулицях Парижа, 1940 р.

Під впливом успіху німецьких військ війну союзникам оголосила Італія, яка прагнула взяти участь у поділі Франції. Напередодні перемир’я армія Муссоліні перейшла кордон останньої. Проте, наразившись на організований опір кількох французьких дивізій, італійці не змогли просунутися хоч трохи вперед.

За умовами перемир’я Франція втрачала понад дві третини своєї території, що переходила під контроль окупаційних властей. Ельзас і Лотарингія увійшли безпосередньо до складу рейху. Маріонетковий уряд Петена контролював так звану «вільну зону», що не мала виходу до Атлантики, а лише до Середземного моря. Місцем його розташування було обрано містечко Віші, від якого пішла назва — «режим Віші».

Не всі французи погодилися на капітуляцію. Центром їхнього об’єднання став Французький національний комітет, утворений генералом де Голлем у Лондоні.

7 серпня 1940 р. між Черчіллем і де Голлем було укладено угоду, яка давала право формувати в Англії французькі збройні сили.

6. Доля Західної України, Західної Білорусі, Північної Буковини, Бессарабії, держав Балтії

Тим часом як Німеччина була зайнята на Заході, СРСР «упорядковував» свою «зону впливу», відведену йому за таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р.

Вступ радянських військ у Західну Україну і Західну Білорусь був неоднозначно сприйнятий населенням. Частина людей привітали Червону армію як визволителя, інші сприймали її як окупантів.

У 1939 р. у Західній Україні заборонили діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торговельних та промислових товариств і установ. Перестали діяти, зокрема, «Просвіта», Наукове товариство імені Т. Шевченка, їхні часописи.

Радянський військовий парад на вулицях Львова, 1939 р.

Для розв’язання питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до Народних зборів. На основі звернення Народних зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939 р. ухвалила закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР. Аналогічно вирішилася доля Західної Білорусі, яку включили до складу Білоруської РСР.

Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. у Москві підписали пакт про взаємодопомогу з Естонією, за яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори також уклали з Латвією і Литвою.

Улітку 1940 р. СРСР взявся до другого етапу територіально-політичної перебудови в балтійських республіках, пред’явивши їхнім урядам необґрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань, а також надіславши туди своїх спеціальних емісарів. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. Під наглядом окупаційних властей у країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. балтійські республіки включили до складу СРСР.

У 1940 р. ускладнилися відносини і з сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту були зайняті на заході, радянські війська після ультиматуму в червні того ж року захопили територію Бессарабії та Північної Буковини.

7. Зміцнення фашистського блоку. Відносини між СРСР та Німеччиною

27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали між собою Троїстий пакт. Таким чином було завершено формування блоку агресивних держав і розподілу між ними сфер впливу.

Німеччина розпочала підготовку війни з СРСР. Щоб якось утримати СРСР в орбіті своєї політики до моменту вирішення ситуації з Англією, Гітлер вдався до складної дипломатичної гри. У жовтні 1940 р. він надіслав листа Сталіну із запрошенням здійснити офіційний візит. Пропозицію було прийнято. 12 листопада 1940 р. до Берліна прибув нарком закордонних справ СРСР В. Молотов. Гітлер запропонував СРСР приєднатися до Троїстої угоди для ведення спільних бойових дій проти Великої Британії. Пообіцяв СРСР вихід до Перської затоки, передачу нафтових промислів на півдні Ірану. Також Німеччина брала на себе зобов’язання врегулювати відносини між Туреччиною і СРСР у питаннях використання Чорноморських проток. Радянське керівництво позитивно зустріло такі пропозиції. Таким чином Гітлеру вдалося виграти час для підготовки нападу на СРСР в зручний для нього момент.

Але в плани Німеччини внесли деякі корективи події на Балканах.

8. Зміна політики США

Воєнна катастрофа, якої зазнала Франція, викликала справжній шок в США. Кількість прихильників політики ізоляціонізму невпинно зменшувалася. Що стосується президента Ф. Рузвельта, то він одразу після початку Другої світової війни взяв курс на зміну законодавства щодо нейтралітету США на користь Великій Британії. Спочатку було запроваджено принцип «cash and carry» («плати і вези»), який дозволяв закуповувати зброю у США і вивозити її на англійських суднах. У вересні 1940 р. досягнули домовленості про передачу Великій Британії 50 американських есмінців в обмін на надання в оренду строком на 99 років військово-повітряних і військово-морських баз у Вест-Індії (Багамські острови, Ямайка, Карибські острови та ін.), на Бермудських островах та на Ньюфаундленді. Після свого переобрання на третій термін у листопаді 1940 р. Рузвельт ще рішучіше взявся за ліквідацію закону про нейтралітет. Зрештою, у березні 1941 р. було прийнято законодавство про ленд-ліз. Ленд-ліз передбачав надання зброї та іншого військового спорядження в борг або оренду тим країнам, оборона яких є життєво важливим для інтересів США. Це дало змогу Англії, фінансові ресурси котрої вже були вичерпані, отримувати зброю, продовольство, сировинні ресурси у потрібній кількості та продовжувати війну з Німеччиною.

9. Повітряна війна над Англією. Боротьба за Атлантику

Після поразки Франції Велика Британія залишилася віч-на-віч з Німеччиною. 16 липня 1940 р. Гітлер підписав план операції «Морський лев», яка передбачала завоювання Англії.

Спочатку Німеччина вдалася до повітряного наступу на англійські міста з метою змусити Велику Британію капітулювати. У бомбардуваннях взяли участь майже 2,5 тис. літаків. Повітряний наступ розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Британія вистояла, зазнавши значних матеріальних І людських утрат (понад 30 тис. осіб). Так, місто Ковентрі було стерто з лиця землі. Важливу роль у боротьбі відіграли мужність англійських льотчиків та створення в Англії 1939 р. мережі радіолокаційних постів.

Другим серйозним випробуванням для Англії була боротьба за Атлантику. Отримуючи водними шляхами 50% стратегічної сировини і продовольства, Велика Британія могла опинитись у скрутному становищі, якби Німеччині вдалося перерізати атлантичні комунікації.

Німецькі бомбардувальники Ju-88 летять на Британію, 1940 р.

Німецька субмарина

Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти у рішучий наступ. У боротьбі проти Британії німецьке командування зробило ставку на підводні човни, якими командував адмірал Деніц. Улітку 1940 р. Англія змушена була використовувати свої стратегічні резерви. Недооцінка їхньої ролі напередодні війни не дала можливості Німеччині мати необхідну кількість субмарин і блокувати Британські острови. Навесні 1941 р. німецькі підводники застосували тактику «вовчих зграй» (відкрита атака відразу декількох підводних човнів) для боротьби з англійськими конвоями. Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.

Під час повітряної війни над Англією заступник Гітлера, рейхсміністр без портфеля, член міністерської ради оборони Німецької імперії, член таємної німецької ради кабінету міністрів і лідер нацистської партії Рудольф Гесс, таємно один вилетів з Аугсбурга (Німеччина) й приземлився на парашуті поблизу маєтку герцога Гамільтонського на заході Шотландії. Він прагнув вступити в переговори з королівською родиною і укласти мир з Англією. У здійсненні цього вчинку ним керувало прагнення перевершити Гітлера. Проте англійський уряд не пішов з ним на контакт. Його ув’язнили, а після завершення війни передали Нюрнберзькому трибуналу, на якому отримав кару довічного ув’язнення. 1987 р. повісився у власній камері тюрми Шпандау.

10. Фашистська агресія в Північній Африці та на Балканах

Тим часом війна продовжувала ширитися, захоплюючи все нові регіони. Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великобританії становила не тільки Німеччина, а й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили.

Влітку 1940 р. італійці розпочали військові дії проти англійців у Східній Африці. У липні вони зайняли частину Кенії, ряд пунктів в Судані і захопили Британське Сомалі. Однак в Судані та Кенії італійцям не вдалося досягти успіху, і вони були вимушені перейти до оборони. Головні сили Муссоліні кинув на захоплення Єгипту та Суецького каналу, розраховуючи встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійська армія завдала удару з Лівії (Кіренаїка, Триполітанія) в Єгипет і просунулася в глиб країни на 90 км, але її зупинили англійці.

Також іще 28 жовтня 1940 р., у розпал битви над Британією, Муссоліні без попередніх консультацій з Гітлером розпочав наступ з території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення Середземноморської імперії. Греція звернулася по допомогу до Англії. Хоч Велика Британія була стурбована становищем у Єгипті І переживала не найкращі часи, все ж вона перекинула у Грецію та на острів Крит деякі сухопутні й авіаційні частини і надіслала на допомогу грекам кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко захлинувся, і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула агресора за албанський кордон.

Тим часом англійці стали брати гору в боротьбі за Середземне море. Вирішального удару по Італійському флоту вдалося завдати у листопаді 1940 р., коли британська палубна авіація здійснила ефективну атаку на головну військово-морську базу Італії Таранто. У січні-травні 1941 р. англійські війська вигнали італійців з британського Сомалі, Кенії, Судану, Ефіопії. На початку лютого 1941 р. раптовим контрударом британці оточили італійські війська в Єгипті та оволоділи Кіренаїкою. Таким чином, плани Муссоліні створити Середземноморську імперію зазнали краху.

Гітлер у січні 1941 р. мав намір надати Італії допомогу в Греції. Проте втягуватися у конфлікт на Балканах напередодні війни з СРСР він не бажав. Гітлер вдався до дипломатичних маневрів, зумівши підписати з Югославією 25 березня 1941 р. договір про приєднання до Антикомінтернівського пакту, а також до Троїстої угоди. Але патріотично налаштовані офіцери на чолі з генералом Д. Сімовичем здійснили державний переворот. 5 квітня 1941 р. було підписано радянсько-югославський договір про взаємодопомогу. Гітлер був розлючений.

У відповідь — на Югославію напали німецькі війська («Операція Маріта»). Спільно з ними діяли армії Болгарії та Угорщини, до агресії також приєдналась Італія. Королівство Югославія припинило своє існування.

У квітні 1941 р. з районів Югославії німецька армія почала наступ на територію Греції. Грецькі війська капітулювали. Англійці відступили до Афін, а потім евакуювалися на о. Крит. Щоб оволодіти цим стратегічно важливим островом, німецьке командування провело небачену повітряно-десантну операцію (почалась 27 травня 1941 р.). Обидві сторони зазнали чималих утрат. Німецькі повітряно-десантні війська так і не відновили своєї колишньої чисельності та боєздатності й надалі не застосовувались як самостійна бойова одиниця.

Перевагами, що їх здобула Німеччина після захоплення Балканського півострова й острова Крит для просування на схід, Гітлер не зміг скористатися, так само як і успіхами Африканського корпусу під командуванням генерала Роммеля в Єгипті, котрий прибув на допомогу італійцям. На черзі був напад на СРСР.

Німецькі війська в Афінах, 1941 р.

Запитання і завдання:

1. Які були причини й передумови Другої світової війни? 2. Який характер мала війна? 3. Чи можна події вересня 1939 р. називати «Четвертим поділом Польщі»? 4. Що таке «бліцкриг»? 5. Розкрийте причини і наслідки війни між СРСР і Фінляндією? 6. Дайте оцінку «дивній війні». 7. Чому Німеччині вдалося відносно швидко захопити Данію, Норвегію, країни Бенілюксу, Францію? 8. Завдяки чому Велика Британія вистояла у боротьбі з Німеччиною? Як розвивалася боротьба за Атлантику? 9. Чим була зумовлена фашистська агресія на Балканах? 10. Що завадило Німеччині скористатися перемогами на Балканах і в Африці? 11. У 1939 р. Мехліс говорив: «Товариш Сталін поставив завдання: у випадку війни примножити кількість радянських республік». Як це завдання Сталіна реалізовувалося у 1939-1941 рр.? 12. Чи можна твердити, що СРСР у 1939-1941 рр. був союзником Німеччини?

Запам’ятайте дати:

1 вересня 1939 р. — початок Другої світової війни.

Листопад 1939 р. — приєднання Західної України та Західної Білорусі до СРСР.

Листопад 1939 р. — березень 1940 р. — війна між СРСР і Фінляндією, («зимова війна»).

Червень 1940 р. — приєднання Бессарабії та Північної Буковини до СРСР.

Серпень 1940 р. — анексія Латвії, Литви, Естонії до СРСР.

27 вересня 1940 р. — укладення Троїстого пакту між Німеччиною, Італією та Японією.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно