§ 21. Чехословаччина

1. Утворення Чехословаччини. Т. Масарик

В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів прийняли декларацію, в якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості».

Улітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Парижі (очолював Т. Масарик) був визнаний Францією, а потім Великою Британією і США як «першооснова майбутнього чехословацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, котрий об’єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні Соціалістична рада, в якій об’єдналися соціал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня Національний комітет сформували і в Словаччині. Отже, з’явилися структури, що у сприятливий момент проголосили б утворення Чехословацької республіки.

Провідну роль у боротьбі за незалежність Чехословаччини відіграв Томаш Масарик (1850-1937). Ще 1907 р. він остаточно переконався, що Австро-Угорщину реформувати неможливо та висунув ідею боротьби за незалежність чехів і словаків.

Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися позитивного ставлення Франції, Англії та США до чеського і словацького національних рухів. Саме ідеї Масарика про самовизначення поневолених народів Європи лягли в основу «14 пунктів» В. Вільсона. Також Масарик переконав провідні чеські політичні сили, що майбутня чеська держава повинна базуватися на демократичних засадах.

28 жовтня 1918 р., коли стало очевидним, що монархія Габсбургів припиняє існування, Національний комітет проголосив створення Чехословацької республіки.

Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого 1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. В її основу було закладено принцип захисту приватної власності. Вищим законодавчим органом ставали двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі загального виборчого права. Вони мали широкі повноваження. Першим президентом обрали Т. Масарика.

Виходячи з тези про єдину «чехословацьку націю», конституція відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася лише як мовно-культурна. Отже, Чехословаччина стала унітарною державою, що в подальшому і стало причиною розгортання сепаратистських рухів — адже з 13,5 млн населення чехи становили 7 млн, німці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис., поляки — 100 тис., українці (русини) — 450 тис.

Томаш Масарик

У квітні 1920 р. в Чехословаччині відбулися перші парламентські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кордони республіки було визначено повоєнними (1919-1920 рр.) мирними договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною. До складу нової держави за Сен-Жерменським договором було включено й Закарпатську Україну (на правах автономії, однак реалізували це право лише 1938 р.). У Чехословаччині її називали Підкарпатською Руссю.

2. ЧСР у 20-30-ті рр.

Чехословаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу імперії Габсбургів і в 20-30-х рр. перетворилася на високорозвинену європейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш промислово розвинених країн світу. Економічну й політичну стабільність країни забезпечував значний прошарок середнього класу — 13% працездатного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особливо важкої промисловості.

Локомотивом була компанія «Шкода», що випускала машини, літаки, верстати, обладнання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до 80% виробництва взуття в країні. Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал, частка якого становила 20% усіх інвестицій в економіку. Проте словацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки.

У політичному розвитку Чехословаччина була найдемократичнішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій. Найбільшу підтримку мали центристські й лівоцентристські партії, які утворювали урядові коаліції. У 30-ті роки впливовою політичною силою в країні стають національні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), котрі виступають за федеративний переустрій унітарної ЧСР.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС створила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918-1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.

Т. Масарик мав тісні зв’язки з Україною. Він з розумінням ставився до українських визвольних змагань і підтримував українську еміграцію. В роки між двома світовими війнами у Празі постали та активно діяли Український вільний університет, Високий український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька студія, гімназія.

Едвард Бенеш

Економічна криза 30-х років завдала серйозного удару ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту призвели до значного й тривалого спаду виробництва. Зрештою, становище вдалося стабілізувати жорсткими методами уряду, і з 1936 р. почалося зростання виробництва.

Під час економічної кризи 1929-1933 рр. загострилися соціальні, а ще більше — національні суперечності в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка домагалась автономії Судетської області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія Глинки, що вимагала автономії Словаччини.

На теренах Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли українські політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України.

3. Ліквідація Чехословаччини

У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритись із гнобленням німців у Чехословаччині. За наказом Берліна судетські німці почали висувати вимоги національно-територіальної перебудови Чехословаччини, а також влаштовувати всілякі провокації, щоби довести світовій громадськості пригноблене становище німців у ЧСР.

У травні 1938 р. III рейх почав концентрувати війська на кордонах Чехословаччини. Чехословацький уряд виявив твердість й оголосив часткову мобілізацію. Гітлер вимушений був відступити. Але конфлікт не вичерпався. Для розв’язання цієї кризи 29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені скликали міжнародну конференцію, на яку з’їхалися керівники урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії. На зустрічі фактично прийняли німецькі вимоги, подані Чехословаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача Німеччині Судетів.

Документи розповідають

Із заяви міністра закордонних справ Чехословаччини К. Крофта послам Англії, Франції та Італії (вересень 1938 р.)

Для нас це катастрофа... Я не знаю, чи одержать ваші країни вигоди від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші.

1. Аргументуйте позицію чеського міністра закордонних справ. 2. Які наслідки мала Мюнхенська угода для Чехословаччини? 3. Хто був наступною жертвою агресорів?

Чехословаччина, залишившись віч-на-віч із Німеччиною, змушена була поступитися тискові. Виконання договору між СРСР і Чехословаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка, підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехословаччину. Додатковий протокол до радянсько-чехословацького договору передбачав, що допомога у разі агресії надаватиметься лише за умови, що Франція підтримає жертву нападу.

У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі ЧСР вимушена була віддати Тешинську Силезію. У листопаді 1938 р., за рішенням І Віденського арбітражу, Угорщині передали частину Словаччини і Карпатської України.

Чехословаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн осіб, а ще прикордонні укріплення і 40% промисловості. ЧСР було перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (русинів).

14 березня 1939 р. Словаччину проголосили незалежною державою. Головою уряду став Й. Тісо.

15 березня 1939 р. проголосили незалежність Карпатської України на чолі з А. Волошиним, але вона відразу зазнала агресії з боку Угорщини.

15 березня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію республіки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.

Запитання і завдання:

1. Як відбувався процес створення ЧСР? 2. Охарактеризуйте політичний розвиток ЧСР у 1920-1938 рр. 3. З’ясуйте особливості економічного розвитку ЧСР у міжвоєнний період. 4. Дайте оцінку політики чехословацького уряду щодо національних меншин у 20-30-х рр. 5. Чому стала можливою Мюнхенська угода? 6. З’ясуйте причини ліквідації Чехословаччини.

Запам’ятайте дати:

28 жовтня 1918 р. — проголошення Чехословацької республіки.

Червень-липень 1919 р. — Словацька радянська республіка.

15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України.

15 березня 1939 р. — загарбання ЧСР Німеччиною.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно