§ 26. Японія

1. Японія після Першої світової війни

У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилась окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала ситуацію, що склалася, для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Проте посилення військової могутності відбувалося за рахунок добробуту населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля «рисових бунтів» — виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Не встиг уряд придушити ці заворушення, як 1919 р. країну охопив страйковий робітничий рух, а в головній колони — Кореї вибухнуло антияпонське повстання.

Повоєнна нестабільність вилилась у гостру політичну боротьбу. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — в революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920-1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Токіо.

2. Суперництво зі США та Великою Британією. Вашингтонська конференція

Після Першої світової війни загострилася боротьба великих держав за вплив у районі Тихого океану. Ні США, ні Велика Британія не хотіли миритися з тим, що Японія під час війни зміцнила свої позиції на Далекому Сході. Японія контролювала половину зовнішньої торгівлі Китаю, захопила німецькі колонії та залежні території в цьому регіоні, претендувала на далекосхідні райони Росії. На початку 1920-х рр. відносини країни з Великою Британією і США загострилися, особливо щодо контролю над Китаєм. З метою подолання назріваючого конфлікту у Вашингтоні 12 листопада 1921 р. - 6 лютого 1922 р. провели конференцію. На ній Японії та Великій Британії довелося піти на серйозні поступки США. Так, англійці відмовилися від союзу з Японією, укладеного в 1902 р. Японія підписала «договір дев’яти держав», за яким визнавалася територіальна цілісність Китаю і проголошувався принцип «рівних можливостей» та «відкритих дверей» стосовно Китаю. Отже, Японія на певний час відмовилася від її прагнення домінувати в Китаї.

Вашингтонські домовленості не могли закласти стабільності в регіоні Тихого океану через нерівноправність сторін та різні їхні можливості. Японія була економічно значно слабшою і на кінець 1920-х рр. стала втрачати вплив на китайському рингу.

Вона неодноразово вдавалася до обмежених воєнних акцій і, зрештою, перейшла до відкритої агресії у 1931 р.

3. Демократичний рух

На початку міжвоєнного періоду японська політична арена являла собою поєднання декількох угруповань: стара родова аристократія, молода промислова буржуазія, цивільна бюрократія та військові. Ці сили формували складну комбінацію взаємопереплетених інтересів та взаємовпливів, що визначали хитку рівновагу політичних сил.

Повоєнна нестабільність і гостра політична боротьба стали підґрунтям для розгортання могутнього демократичного руху і появи цілого спектру лівих політичних партій та організацій. Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. В Японії зросла частка кваліфікованого робітництва, що розгорнули боротьбу за поліпшення свого становища. Також зміцнів прошарок підприємців.

Реагуючи на такі зміни, імператор у вересні 1918 р. доручив сформувати новий уряд лідерові партії «Сейюкай» (Партії друзів політики) Такасі Харі Кею (1856-1921). Цей кабінет започаткував у історії держави період «партійних» урядів (1918-1932), що прийшли на зміну правлінню старих лідерів — ставлеників чотирьох основних монополістичних об’єднань країни. Протягом чотирнадцяти років при владі чергувалися представники двох головних японських партій «Сейюкай» та «Кенсейкай» (Конституційної партії), яку у 1927 р. перейменували в «Мінсейто» (Партію народної політики). Хоча обидві партії були консервативними, вони мусили робити кроки в бік демократизації політичного життя суспільства.

У 1925 р. було ухвалено закон про загальне виборче право для чоловіків старших 25 років та закон про захист громадського спокою, що передбачав покарання не лише за антиурядову діяльність, а й за «небезпечні думки». Виборчий закон, який вступав у дію з 1928 р., одразу ж збільшив кількість виборців з 3 до 14 млн осіб. Для збалансування бюджету уряд майже на чверть скоротив армію.

Проте зростання агресивності Японії та домінування у правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам, які повністю припинилися наприкінці 1930-х рр.

Демонстрація з вимогами демократизації політичного життя країни, 1925 р.

4. Повернення до агресивної зовнішньої політики. Зростання впливу «мілітаристів»

Відмову Японії під тиском великих держав від домінування у Китаї і поразку її агресії проти радянської Росії на початку 1920-х рр. шовіністично налаштовані верстви японського суспільства сприйняли як приниження національної гідності. Найрадикальнішими виразниками шовіністичних ідей було угруповання «молодих офіцерів». Вони вимагали скасування багатопартійності й відповідальності уряду перед парламентом, встановлення військової диктатури та повернення до традиційної експансіоністської політики. Під їхнім впливом на тлі нової економічної кризи, зумовленої падінням світових цін на основний експортний товар країни — шовк-сирець (30-50% експорту), у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танаки, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий уряд одразу перейнявся розробленням планів війни проти Китаю та Радянського Союзу, сподіваючись, що саме таким шляхом можна повернути позиції Японії в регіоні й подолати економічні негаразди. 27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танаки відбулася Східна конференція. На цьому зібранні розглядалася запропонована урядом програма «позитивних», себто відверто агресивних, дій у Китаї — «основи» японської політики в цій країні. Як найближче завдання, пропонувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танаки, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії і в басейні Тихого океану.

Танака Гіїті

Документи розповідають

З меморандуму Танаки Гіїті «Позитивна політика в Маньчжурії та Монголії». 25 липня 1927 р.

До Маньчжурії та Монголії входять провінції Финтянь, Гірін, Хейлунцзян, а також Зовнішня Монголія та Внутрішня Монголія. Три східні провінції були недосконалим у політичному аспекті районом на Далекому Сході. З метою самозахисту і заради захисту інших Японія не зможе усунути утруднення у Східній Азії, якщо не буде провадити політику «крові та заліза». Але, здійснюючи цю політику, ми опинимося віч-на-віч з Америкою, яка нацьковує на нас Китай, здійснюючи політику боротьби проти отрути з допомогою отрути. Якщо ми в майбутньому схочемо перебрати контроль над Китаєм, ми повинні будемо розтрощити Сполучені Штати. Але заради того, щоб завоювати Китай, ми повинні спершу завоювати Маньчжурію та Монголію. Заради того, щоб завоювати світ, ми повинні спочатку завоювати Китай. Заради того, щоб здобути справжні права у Маньчжурії та Монголії, ми повинні використати цей район як базу для проникнення до Китаю під приводом розвитку нашої торгівлі. Оволодівши всіма ресурсами Китаю, ми перейдемо до завоювання Індії, країн південних морів, а після цього до захоплення Малої Азії, Центральної Азії та, нарешті, Європи. Що ж до прав Маньчжурії, то ми повинні здійснити рішучі кроки на основі 214 вимоги й домогтися для забезпечення прав, що ми здобули, такого:

1) Після закінчення строку договору про торговельну оренду ми повинні отримати можливість продовжити термін його дії за нашим бажанням.

2) Японські громадяни повинні мати право роз’їжджати й жити у східній частині Внутрішньої Монголії та проводити там комерційну і промислову діяльність.

3) Ми повинні отримати право на експлуатацію 19 вугільних шахт і залізних копалень у Финтяні та Гіріні, а також право на експлуатацію лісових багатств.

4) Ми повинні отримати переважне право на будівництво залізниць у Південній Маньяжурії і Східній Монголії та на розміщення позик для таких цілей.

1. Яка причина появи такого документа?

2. Як цей документ характеризує агресивні плани правлячих кіл Японії?

Ще раніше, наприкінці травня 1927 р., Японія, скориставшись громадянською війною в Китаї, спрямувала свої війська до провінції Шаньдун, захопила Циндао і Цзінань. Мета цієї збройної інтервенції полягала в тому, щоб затримати наступ гомінданівських військ на північ і в такий спосіб перешкодити об’єднанню країни. Внаслідок широкого антияпонського руху та бойкоту японських товарів у Китаї Японія змушена була відкликати свої війська. У квітні 1928 р. японська армія під приводом «захисту життєвих інтересів і власності японських резидентів» знову увійшла до провінції Шаньдун. Рух бойкоту японських товарів, що відновився в Китаї, рішучий виступ світової спільноти проти нового акту агресії змусили Японію знову відступити.

У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30% зменшився обсяг виробництва у ключових галузях — металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних утрат зазнало сільське господарство, особливо шовківництво. У 1931 р. кількість безробітних сягнула 3 млн осіб.

Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Імператорське ж оточення, правлячі кола, а також найбільші японські корпорації бачили вихід лише у посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. «Молоді офіцери» починають готувати державний переворот, щоб кардинально змінити політику країни. Перша їхня така змова була викрита у 1931 р.

На початку травня 1932 р. учасники «Національної федерації молодих офіцерів» удерлись до резиденції прем’єра Імукаї та вбили його.

Ця спроба встановити військову диктатуру успіху теж не мала. Уряд ужив заходів проти змовників: їх роззброїли, а частину заарештували. Проте за реалізацію гасел молодих шовіністів узялась правляча верхівка. З цього часу і до 1945 р. в Японії при владі перебували тільки офіцери.

5. Зростання агресивності Японії

Незважаючи на укладення Вашингтонських угод, де закріплювався суверенітет Китаю, а великі держави зобов’язувалися не ділити його на сфери впливу, пограбування країни тривало.

Під час економічної кризи 30-х рр. Японія, США та Англія прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайському ринку. Політика «відкритих дверей» і «рівних можливостей» давала перевагу США у боротьбі за цей ринок.

Японія не бажала миритися з тим, що найважливіші позиції в Китаї, якого вона вирішила перетворити на свою колонію, переходять до рук американців. Зазнавши поразки в економічній конкуренції, вона почала шукати вихід у зовнішньополітичних авантюрах. Японія вирішила напасти на Північно-Східний Китай, економічні багатства і стратегічне розташування якого приваблювали її мілітаристів. Після цього планувались агресія в Центральному Китаї і проти Монгольської Народної Республіки.

Виступаючи з планом створення «Великої Японії» — могутньої колоніальної імперії, японські правлячі кола розраховували використати у своїх інтересах антирадянські настрої урядів Сполучених Штатів, Англії, Франції та Інших держав і подавали свою агресію як боротьбу проти «комуністичної загрози».

Скориставшись проблемами, зумовленими світовою економічною кризою і громадянською війною в Китаї, японські війська 18 вересня 1931 р. почали вторгнення на північний схід країни. Протягом п’яти днів Японія захопила всі важливі населені пункти і до лютого 1932 р. підкорила весь Північно-Східний Китай. На загарбаній території японці утворили маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником маньчжурської династії в Китаї Пу І. Проте намагання Японії у 1932 р. захопити Шанхай провалилися через запеклий опір китайської армії. У 1933 р. Японія вийшла з Ліги Націй.

Продовження реалізації своїх агресивних планів у басейні Тихого океану було неможливим без могутнього океанського флоту, проте його побудову стримували домовленості Вашингтонської конференції (1922). У 1934 р. Японія заявила, що відмовляється від обмежень Договору п’яти. На 1936 р. вона вже мала 200 авіаносців, лінкорів, крейсерів і розгорнула будівництво нових, ще могутніших кораблів.

Незважаючи на відверто агресивну політику, найрадикальніші кола були невдоволені повільними темпами її здійснення.

26 лютого 1936 р. у Токіо знову стався путч, організований «молодими офіцерами».

Хоча він був придушений, вимоги бунтарів не залишилися поза увагою. Влітку відбулась таємна нарада правлячих кіл, на якій обговорювалося питання про перспективи «колоніального розширення» у Східній Азії. 27 листопада 1936 р. між Японією і Німеччиною було підписано Антикомінтернівський пакт.

Під час заколоту «молодих офіцерів»

6. Напад на Китай у 1937 р. Мілітаризація економіки Японії

У липні 1937 р. почалось японське збройне вторгнення до Північного і Центрального Китаю. Приводом до війни став конфлікт між японськими і китайськими солдатами на мості Марко Поло, що був на нейтральній смузі. Згодом воєнні дії поширилися на всю територію цієї країни. Активні наступальні операції японської армії проти Китаю тривали до 1939 р. Японці спромоглись оволодіти найбільш розвиненими районами І, отримавши значні сировинні та людські ресурси, частково вирішити власні економічні проблеми.

Японські війська вступають до Шанхая, 1937 р.

Економіка Японії була поставлена на службу війні. Воєнні витрати поглинали 70-80 % бюджетних коштів. Це стало причиною падіння у 1937-1941 рр. життєвого рівня населення.

Підготовка економіки до широкомасштабної війни йшла під гаслом створення «нової економічної структури». Вона передбачала концентрацію виробництва, активний розвиток важкої, особливо військової, промисловості на шкоду галузям, що працювали на внутрішній ринок для підвищення життєвого рівня населення.

Ріст військової промисловості, мобілізації в армію дещо скоротили безробіття. В умовах військового режиму власники підприємств тримали їх під страхом звільнення. Для шаленої експлуатації промисловці використовували й безправ’я робітництва. Офіційно встановлений робочий день тривалістю 12-14 годин зазвичай продовжувався до 14-16 годин, зросла інтенсивність праці.

Розпочавши війну в Китаї, кабінет принца Коноє посилив боротьбу проти антифашистських й антивоєнних настроїв у країні. Офіційно це називалося «рухом за мобілізацію національного духу». Всі демократичні організації, які напередодні японсько-китайської війни виступали з антифашистськими гаслами, було розгромлено.

Метою Японії проголошувалося «створення Великої східно-азійської сфери спільного процвітання», тобто встановлення японського панування в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні через колоніальні загарбання.

Документи розповідають

Американський журналіст, який перебував у Японії, про існуючий режим у країні

Що більше я знайомлюся зі становищем, то більше розумію, що для завоювання світу японські мілітаристи та ультранаціоналісти намагаються перетворити Японію в тоталітарну державу такого ж типу, яку побудував Гітлер у Німеччині... У країні вживаються ті самі заходи проти лібералізму й демократії, проти капіталізму, матеріалізму та індивідуалізму, які, кажучи словами Гітлера, становили сукупність «небезпечних думок» і подавались японському народові як шкідливий вплив Заходу.

1. Про які процеси свідчать наведені в документі факти? 2. Що було спільне і відмінне у режимах, встановлених у Німеччині та Японії?

Запитання і завдання:

1. Охарактеризуйте наслідки Першої світової війни для Японії. 2. Як розвивався демократичний рух у Японії? Чому демократичні процеси початку 20-х років не мали свого продовження? 3. Які причини агресивної зовнішньої політики Японії? 4. У чому полягали основні ідеї меморандуму Танаки? Визначте послідовність загарбницьких планів Японії? 5. З’ясуйте основні етапи агресії Японії в Китаї. 6. Доведіть, що в 30-ті рр. посилилася роль армії в політичному житті Японії. Які наслідки цього процесу? 7. Чому змови «молодих офіцерів» зазнавали поразки? 8. Порівняйте процес встановлення тоталітарних режимів в Японії, Німеччині, Італії та СРСР. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.

Запам’ятайте дати:

1925 р. — введення загального виборчого права.

1927 р. — Меморандум генерала Танаки.

1931 р. — вторгнення японських військ до Північно-Східного Китаю.

1932,1936 рр. — заколоти «молодих офіцерів».

1937 р. — початок японсько-китайської війни.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно