§ 7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х рр.

1. Генуезька конференція 1922 р. Договір у Рапалло

Підписання мирних договорів незалежно від їхніх вад і врегулювання основних суперечностей між державами-переможницями сприяло стабілізації міжнародних відносин. У 20-х рр. було здійснено низку заходів для виправлення хиб Версальсько-Вашингтонської системи.

Однією з її слабкостей було виключення з неї Росії. Спроба ізолювати цю країну через прихильність її лідерів до ідеї світової революції та диктатури пролетаріату успіху не мала, а тільки вносила деструктивний елемент у міжнародні відносини. На початку 20-х рр. стало зрозумілим, що більшовики утвердилися при владі, а плани світової революції — нездійсненні. У 1922 р. делегацію Росії запросили на Генуезьку конференцію з питань пошуку засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи», де, крім інших питань, було здійснено спробу виробити спільні умови для нормалізації відносин із радянською Росією та іншими радянськими республіками. Але суперечності, проблеми виплати боргів сторони подолати не змогли. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд крб. У відповідь радянська Росія зажадала сплати їй 39 млрд крб. за збитки від інтервенції країн Антанти. До того ж делегація радянської Росії категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду.

Опинившись на конференції у критичному становищі, 16 квітня 1922 р. радянська Росія й Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин у повному обсязі і про відмову від будь-яких претензій. Цей договір започаткував тривале і плідне співробітництво між Росією та Німеччиною в економічній, політичній і військовій сферах. Договір став своєрідним проривом на дипломатичному фронті, що вивів Росію та Німеччину з міжнародної ізоляції.

З 1924 р. покотилася хвиля дипломатичних визнань СРСР з боку інших країн Заходу, які були занепокоєні можливістю створення сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Виняток становили тільки США.

Найбільш гострим залишалося питання про репарації. Встановлений у 1921 р. обсяг (123 млрд марок) був не під силу Німеччині. Франція ж вимагала повної сплати і, щоби змусити Німеччину до цього, окупувала разом із Бельгією у 1923 р. Рурську область, де була зосереджена важка промисловість Німеччини.

Виникла міжнародна криза. Для вирішення складної ситуації у 1924 р. у Лондоні скликали міжнародну конференцію, на якій схвалили план, розроблений комісією експертів під керівництвом американського банкіра Дауеса. Згідно із ним передбачалося виведення французько-бельгійських військ з Руру, а Німеччина зобов’язувалась у найближчі 4 роки сплачувати 1-1,75 млрд марок на рік, а в наступні роки — по 2 млрд. За 6 років дії цього плану Німеччина сплатила 7,5 млрд марок. План передбачав надання Німеччині англійських та американських кредитів у сумі 2 млрд доларів. Впровадження у життя вищеперелічених заходів сприяло відновленню німецької економіки, але ставило її в залежність від американської.

Члени радянської делегації під час роботи Генуезької конференції

У 1929 р. було прийнято новий план американського підприємця і банкіра Юнга, за яким обсяги репарацій зменшувалися до 113,9 млрд марок, а щорічні платежі встановлювались у розмірі 2,5 млрд марок. Виплати були розтягнені на 55 років.

2. Становлення нової системи європейської безпеки

Невдача Франції у рурському конфлікті змістила акценти в її зовнішній політиці. На передній план вийшла ідея історичного примирення з новою Німеччиною в контексті утвердження в Європі більш рівноправних і мирних відносин. Головними пропагандистами цієї ідеї стали міністри закордонних справ Франції та Німеччини А. Бріан та Г. Штреземан.

У жовтні 1925 р. відбулася Локарнська конференція, яка встановила нову систему європейської безпеки.

Франції довелося відмовитися від традиційної структури воєнних союзів, зокрема від Малої Антанти, створеної нею в 1920-1921 рр. у Східній Європі.

Основою нової системи європейської безпеки став Рейнський гарантійний пакт, згідно з яким Франція, Німеччина та Бельгія брали на себе зобов’язання поважати існуючі кордони і не нападати одна на одну. Це було перше визнання Німеччини як рівноправного партнера. Суперечливі питання передбачалося вирішувати відповідно до арбітражної угоди, укладеної між Німеччиною, Францією та Бельгією.

Франція підписала також договір із Польщею та Чехословаччиною, в якому містилося зобов’язання, що Франція надасть їм допомогу в разі агресії Німеччини. Але дії Франції ставились у залежність від рішення Ліги Націй.

У 1926 р. Німеччину прийняли до Ліги Націй; ставши постійним членом Ради, вона отримала статус великої держави.

У 20-х рр. було зроблено значний крок у розвитку міжнародного права. Уперше широко й на світовому рівні обговорювалась проблема роззброєння.

У 1925 р. було підписано Женевську конвенцію про заборону використання хімічної зброї. Також схвалили конвенції про заборону використання варварських систем зброї (кулі «дум-дум» (розривні), зі зміщеним центром ваги тощо) та про права військовополонених.

Єдина європейська держава, що не підписала ці конвенції, був Радянський Союз.

Г. Штреземан, О. Чемберлен, А Бріан (зліва направо) на Локарнській конференції, 1925 р.

Поряд з установленням відносної стабільності в Європі, загострилися стосунки з Радянським Союзом. СРСР звинуватили у втручанні у внутрішні справи Китаю в 1925-1927 рр. та Великої Британії («Лист Комінтерну» і підтримка радянськими профспілками страйку англійських шахтарів). У 1927 р. Велика Британія розірвала дипломатичні відносини й анулювала торговельну угоду з СРСР.

З ініціативи міністра закордонних справ Франції Бріана й державного секретаря США Келлога у Парижі 27 серпня 1928 р. 15 держав підписали пакт Бріана-Келлога. У ньому засуджувалося використання війни як засобу вирішення міжнародних спорів і декларувалася відмова від неї. Згодом до цього пакту приєднались майже всі європейські держави, в тому числі СРСР.

У вересні 1929 р. Бріан виступив у Лізі Націй з новою політичною ініціативою. Він запропонував створити Єдину Європу («пан-Європу»), тобто об’єднати провідні європейські держави, встановивши між ними «дещо на зразок федеративних зв’язків». Наступного року Бріан висунув конкретний план створення «Європейського федеративного союзу». Проект «батька Європи» (таке прізвисько згодом отримав Бріан) критично сприйняли в Англії, Італії, США та інших державах. Ідея єдиної Європи не знайшла на той час своєї підтримки.

3. Діяльність Ліги Націй у 20-ті роки

На Лігу Націй покладалися великі сподівання у справі становлення нової системи міжнародних відносин після Першої світової війни.

Статут ЛН вступив у силу 10 січня 1920 р. Вже 16 січня у Парижі відбулося перше засідання Ради ЛН, а 15 листопада в Женеві (яка стала постійним місцем перебування штаб-квартири організації) відбулась перша сесія її Асамблеї.

Уже з перших днів своєї роботи ЛН стала втрачати авторитет, а, відповідно, і свій вплив на хід міжнародних відносин.

Першим серйозним конфліктом, яким зайнялась ЛН, стали польсько-литовські територіальні суперечки навколо Віденського краю (м. Вільнюс). Рада ЛН доброзичливо вислухала запевнення у миролюбстві від тодішнього президента Польщі відомого композитора І. Подеревського, а вже за кілька днів була поставлена перед фактом польської окупації краю. ЛН відреагувала, здавалося, адекватно: закликала до виведення з краю польських військ і проведення плебісциту під контролем міжнародного поліцейського контингенту. Проте ухвалена резолюція залишилася пустим звуком. Польща анексувала захоплені землі. А ЛН засудила Литву за непоступливість.

Також ЛН нічого не змогла вдіяти, коли Італія 1923 р. відібрала в Греції острів Корфу.

Проте можна зазначити й успіхи. Так було, наприклад, у польсько-німецькому конфлікті через Сілезію, у шведсько-фінському конфлікті щодо Аландських островів. У 1925 р. Президент ЛН зупинив «телеграмою» війну між Болгарією та Грецією. Все ж у ролі миротворця ЛН виявилась малоефективною.

Засідання Ради Ліги Націй

Натомість її економічна місія допомогла Австрії впоратися з тяжкими економічними проблемами після Першої світової війни. ЛН провела масштабну акцію із репатріації військовополонених з Росії. Водночас відмовила у допомозі радянській Росії під час голоду 1921-1923 рр.

4. Джерела нестабільності у світі

Попри відносну стабільність у міжнародних відносинах, зберігалися вогнища напруженості. У Центральній та Південно-Східній Європі кожна з країн мала територіальні претензії до сусіда. Тут значну роль у запобіганні збройних конфліктів відігравала Ліга Націй.

Радянський Союз і лідери комуністичних партій не полишали сподівань розпалити вогнище світової революції. У 20-ті роки були зроблені неодноразові спроби реалізувати цю ідею як в Європі, так і в Азії.

Зростала напруженість у колоніальних та напівколоніальних володіннях, де розгорялася національно-визвольна боротьба.

Основні питання міжнародних відносин 20-х років XX ст.

Створення мандатної системи для колишніх німецьких колоній і володінь Османської імперії задумувалось як засіб послаблення колоніального гноблення. Одначе з відмовою США вступити до Ліги Націй у Раді залишилися ті країни, які отримали мандат на управління і до того ж мали найбільші колоніальні володіння (Франція, Англія, Бельгія, Японія), через що опіка з боку Ліги Націй виявилася формальністю. Життя підмандатних територій не відрізнялося від колоній. Це додатково продемонструвало народам колоній схильність великих держав до збереження колоніалізму, що викликало піднесення антиколоніального руху напередодні Другої світової війни.

Запитання та завдання

1. З якою метою було скликано Генуезьку конференцію? Які її підсумки? 2. Які наслідки угоди в Рапалло між радянською Росією та Німеччиною? 3. Як складалися відносини між СРСР і країнами Заходу в 20-ті рр? 4. Як вирішувалися репараційні проблеми з Німеччиною? 5. На яких засадах формувалась система європейської безпеки у 20-ті роки? 6. Охарактеризуйте Рейнський гарантійний пакт. Визначте його сильні та слабкі сторони. 7. Які зміни внесли до Версальсько-Вашингтонської системи у 20-х рр.? 8. Чому переговори про роззброєння у 20-ті роки виявилися безперспективними? 9. Які основні ідеї пакту Бріана-Келлога? 10. Розкрийте роль Ліги Націй у системі міжнародних відносин. Чому Ліга Націй виявилася неефективним інструментом у системі міжнародних відносин?

Запам’ятайте дати:

16 квітня 1922 р. — договір між радянською Росією і Німеччиною в Рапалло.

1923 р. — Рурська криза.

1924 р. — план Дауеса.

1925 р. — Локарнська конференція.

1928 р. — пакт Бріана-Келлога.

1929 р. — план Юнга.

Узагальнення знань за розділом II «Облаштування повоєнного світу»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно