§10. Франція

1. Визначте особливості соціально-економічного і політичного розвитку Франції на початку XX ст. 2. Яку роль відіграла Франція в Першій світовій війні?

1. Наслідки Першої світової війни для Франції. Перша світова війна дорого коштувала країні: 1,315 млн французів загинули, 2,8 млн було поранено, із них 600 тис. осіб мали каліцтва. До цього додалася висока смертність серед мирного населення від невідомого раніше віруса грипу («іспанка»), що уразив Європу в 1918—1919 рр. Усе це призвело до втрати понад 11% працездатного населення.

Країна втратила половину торговельного флоту, було зруйновано понад 10 тис. підприємств, 1500 мостів і 265 тис. житлових будинків. Витрати на війну становили 200 млрд франків. Борг союзникам зріс до 60 млрд франків, із яких 2/3 припадало на США. Загальна сума збитків від війни досягла 134 млрд франків, що становило чверть національного багатства Франції. Рішення Паризької конференції певною мірою компенсували ці втрати, хоча й недостатньо.

2. Розвиток Франції в 1919—1929 рр. У 1919 р. відбулися перші післявоєнні парламентські вибори. Перемогу на них здобула правоцентристська коаліція «Національний блок», гаслом якої було «Єднання, праця, солідарність між класами, економічний лібералізм, умиротворення релігійних суперечок». Головною проблемою для уряду «Національного блоку» стала економічна криза, яка спричинила падіння виробництва на 55%. Через спроби уряду скоротити соціальні витрати й запровадити режим жорсткої економії посилилися спалахи страйкового руху й протести. Основу політики подолання кризи становили ліквідація системи державного регулювання, що склалася в умовах війни, надання значних пільг фінансовим групам і монополістичним об’єднанням.

«Національний блок» підпорядкував зовнішню політику потребам внутрішньої. На Генуезькій конференції Франція рішуче вимагала від радянської Росії повернення позичок, наданих російському уряду до війни. У 1923 р. несплата Німеччиною репараційних виплат спричинила окупацію французькими військами Рурського вугільного басейну. Проте це нічого не змінило у становищі Франції.

Плакат «Національного блоку»: «Чому треба голосувати проти більшовизму?»

Поясніть зміст плакату.

Нездатність покращити ситуацію в країні призвела до втрати «Національним блоком» популярності та його розпаду. Радикали вийшли з нього й разом із соціалістами утворили нову коаліцію «Картель лівих», яку очолив лідер радикалів Едуард Ерріо. На парламентських виборах 1924 р. «Картель лівих» переміг, а новий уряд очолив Е. Ерріо. Він оголосив про зміну внутрішньої і зовнішньої політики Франції. У внутрішній політиці було розпочато широку демократизацію, що полягала в прийнятті закону про політичну амністію, лібералізацію діяльності політичних партій. Було заборонено діяльність католицьких чернечих конгрегацій (братств). Проте вирішити економічні проблеми уряд не зміг.

У зовнішній політиці Франція відмовилася від жорсткого курсу стосовно Німеччини й приєдналася до «плану Дауеса». Було встановлено дипломатичні відносини із СРСР. Уособленням нового курсу Франції в зовнішній політиці стала боротьба в Лізі Націй за відмову від війни як засобу політики.

У квітні 1925 р. провали в економічній політиці змусили уряд Е. Ерріо піти у відставку. Новий уряд, хоча формально й представляв «Картель лівих», поступово згортав його політичний курс. Замість відмови від війни як політичного засобу він розпочав колоніальні війни в Марокко та Сирії, що спричинило розпад «Картелю лівих».

У 1926 р. до влади повернулися правоцентристські сили з коаліцією «Національне єднання». Уряд очолив Раймон Пуанкаре. У внутрішній політиці його першочерговим завданням стало фінансове оздоровлення. Непопулярними заходами (збільшення податків на дрібних власників, скорочення державних службовців, девальвація франка) він подолав інфляцію й стабілізував фінансову систему. У 1926 р. вперше у Франції було запроваджено допомогу з безробіття, а через два роки — пенсії для низькооплачуваних працівників, допомогу в разі інвалідності й хвороби за рахунок підприємців. Було розпочато реалізацію програми будівництва дешевого житла.

3. Розвиток Франції в 1930—1934 рр. Правоцентристські уряди «Національного єднання», що перебували при владі до 1932 р., продовжували реалізацію програми коаліції. Діяли вони в інтересах великого капіталу, а для гальмування соціального невдоволення обмежили конституційні свободи й запровадили «сильну владу». їхня політика реалізувалася в умовах економічної кризи, яка розпочалася у Франції в 1930 р.

Найбільше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Пік кризи припав на 1932 р., коли обсяги промислового виробництва стали нижчими, ніж у 1913 р. Одночасно зростало безробіття, що досягло 466 тис. осіб у 1935 р. Свідченням політичної нестабільності в країні стало вбивство в 1931 р. президента Франції Поля Думера.

Зовнішньополітичний курс Франції також не був успішним. Проєвропейські ідеї міністра закордонних справ А. Бріана значної підтримки в Європі не здобули, а політика примирення з Німеччиною викликала роздратування у Франції. При цьому ситуація в Європі загострювалася, що обумовлювало популярність прихильників мілітаризації.

На виборах 1932 р. знову переміг відновлений «Картель лівих», і його уряд очолив Е. Ерріо. В економічній політиці він не зміг досягти політичних успіхів, продовживши політику бюджетної економії.

У зовнішній політиці другий уряд Е. Ерріо підтримав рішення Лозаннської конференції 1932 р. про припинення стягування репарацій із Німеччини. Крім того, уряд погодився на рівноправність країни у військово-політичних питаннях. У 1932 р. також було підписано радянсько-французький пакт про ненапад. Загалом діяльність другого уряду Е. Ерріо не була успішною. У грудні 1932 р. Е. Ерріо пішов у відставку, а «Картель лівих» розпався. За наступні півтора року до парламентських виборів у Франції змінилося шість урядів.

Економічна криза у Франції створила підґрунтя для зміцнення власних праворадикальних сил національно-консервативного характеру, які виникли в країні в 1920-х рр. їхні прибічники були із середовища колишніх військових, дрібних власників тощо, прихильних до ідей сильної влади і сильної Франції. Значної підтримки в країні вони не мали. Однак цей рух у Франції не об’єднувався в партію, а був представлений окремими воєнізованими організаціями (лігами). Його учасники виступали не за ліквідацію демократичних інститутів, а лише за обмеження для «ворогів нації» — комуністів і соціалістів.

6 лютого 1934 р. представники праворадикальних сил національно-консервативного характеру організували демонстрацію своїх загонів, протестуючи проти корупції у владі й виступаючи за запровадження сильної влади в країні. Рухаючись до парламенту й обіцяючи взяти його штурмом, вони громили магазини, нищили автомобілі тощо. Поліція відкрила вогонь. Уряд подав у відставку. В умовах приходу до влади А. Гітлера в Німеччині цей виступ став тривожним сигналом для суспільства та підштовхнув противників праворадикальних сил до об’єднання.

4. Розвиток Франції в 1935—1939 рр. Відповіддю на активізацію праворадикальних сил національно-консервативного характеру стала ідея лівих партій створити «Народний фронт» — єдину коаліцію лівих сил.

Леон Блюм

Едуард Даладьє

14 липня 1935 р. партії, що об’єднувалися в цю коаліцію, провели спільну демонстрацію. Її очолювали Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст) та Едуард Даладьє (радикал). У січні 1936 р. було оприлюднено програму «Народного фронту».

У квітні 1936 р. «Народний фронт» здобув перемогу на парламентських виборах і сформував свій уряд, який очолив Л. Блюм. Упродовж літа 1936 р. парламент, де «Народний фронт» мав більшість, прийняв 133 закони, які переважно реалізували його програму. Зокрема, було заборонено воєнізовані ліги, запроваджено 40-годинний робочий тиждень, двотижневі оплачувані відпустки, право на колективні договори, підвищено зарплати, пенсії і допомогу з безробіття. Було встановлено контроль держави над Національним банком і залізницями. Для покращення становища селян уряд затвердив вищі закупівельні ціни на їхню продукцію.

Після виконання програми «Народного фронту» виникло питання про подальший розвиток країни. Комуністи вимагали рішучих дій для будівництва соціалізму. Л. Блюм оголосив перерву в реформах. У середині 1937 р. економічна ситуація в країні погіршилася, і Л. Блюм пішов у відставку. «Народний фронт» розпався.

У квітні 1938 р. французький уряд очолив радикал Едуард Даладьє. Він, як і Л. Блюм, усвідомлював, що для подолання кризи необхідне державне регулювання економіки, але почав діяти більш розважливо. Е. Даладьє заявив про створення «уряду національної оборони», закликав до співробітництва всі партії та отримав для цих цілей надзвичайні повноваження.

У зовнішній політиці саме Е. Даладьє разом із прем’єром-міністром Великої Британії Н. Чемберленом підписав Мюнхенську угоду, схваливши цим розчленування А. Гітлером Чехословаччини. Після цього Е. Даладьє розпочав заходи щодо оздоровлення економіки Франції та підготовку країни до війни. Було встановлено трирічний спеціальний режим, упродовж якого тривалість робочого тижня могла перевищувати 40 годин, шестиденний робочий тиждень, значно збільшено всі податки, скорочено витрати на соціальні програми.

«Диригентство» (від слова «диригент») — назва, яку використовували щодо політики державного регулювання економіки на основі принципів кейнсіанства у Франції.

З ініціативи Е. Даладьє з’явилася спеціальна програма створення режиму керованої економіки, який посилювала її подальше державне регулювання. Запроваджені заходи так званої політики «диригентства», як її назвали, мали позитивний вплив на розвиток господарства. У 1939 р. Франція вперше досягла докризового рівня розвитку виробництва. Однак початок Другої світової війни зупинив економічні реформи Е. Даладьє.

Запитання і завдання

1. Назвіть загальні втрати Франції від війни. 2. Яка коаліція здобула перемогу на перших післявоєнних парламентських виборах у 1919 р.? 3. Хто очолив уряд країни після парламентських виборів 1924 р.? 4. Укажіть організаційну особливість руху праворадикальних сил національно-консервативного характеру у Франції. 5. Хто очолив французький уряд у квітні 1938 р.?

6. Визначте особливості становища Франції після Першої світової війни. 7. Охарактеризуйте соціально-економічний і політичний розвиток країни в 1919—1929 рр. 8. Що було характерним для розвитку Франції в 1930—1934 рр.? 9. Які завдання і як саме вирішувалися французькими урядами в 1935—1939 рр.? 10. Порівняйте розвиток Великої Британії та Франції в міжвоєнний період.

11. Проведіть дискусію за проблемним питанням «Яку роль відіграв „Народний фронт" в історії Франції?». 12. Складіть розгорнутий план на тему «Розвиток Франції в міжвоєнний період».

13. Складіть історичний портрет Е. Даладьє. 14. Підготуйте повідомлення на тему «Як виник і був зупинений рух праворадикальних сил національно-консервативного характеру у Франції».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно